Поняття і структура правової системи

Правова система — це комплекс взаємозалежних і узгоджених юридичних засобів, призначених для регулювання суспільних відносин, а також юридичних явищ, що виникають унаслідок такого регулювання (правові норми, правові принципи, правосвідомість, законодавство, правові відносини, юридичні установи, юридична техніка, правова культура, стан законності та її деформації, правопорядок та ін.).

Елементи правової системи суспільства:

• суб'єкти права — фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства та ін.), юридичні особи — комерційні і некомерційні організації, держава, соціальні спільності та ін. Тривалий час правова система характеризувалася як знеособлена структура, тоді як без особи соціальна система не може відбутися. Звернення до людини як до такого, що систематизує, чинника всіх суспільних явищ зажадало перегляду попередніх підходів до структури правової системи і виділення суб'єктів права як неодмінного її елемента;

• правові норми і принципи;

• правові відносини, правова поведінка, юридична практика, режим функціонування правової системи;

• правова ідеологія, правова свідомість, правові погляди, правова культура;

• зв'язки між названими елементами, що визначають результат їх взаємодії — законність, правопорядок.

Підсистеми права:

• інституційну — суб'єктний склад (суб'єкти права) як такий, що створює систему, чинник усієї правової системи;

• нормативну (регулятивну) — правові норми і принципи, що регулюють відносини між суб'єктами права, що об'єктивовані та систематизовані в нормативно-правових актах;

• ідеологічну — праворозуміння кожної людини, її правосвідомість і правова культура, можливість оцінити правове буття і вибрати варіант поведінки — правомірної та неправомірної;

• функціональну — правотворчість, правореалізація, правозастосування, правове виховання, правовідносини, юридична практика. Через них формується, змінюється, здійснюється дія норм права;

• комунікативну — інтегративні (сумуючі) зв'язки всіх підсистем функціонування правової системи суспільства в цілому, які визначають ефективність правового регулювання, законність і правопорядок.

Таким чином, поняття «правова система» має узагальнюючий характер. Воно містить у собі, по суті, усі правові явища: правотворчість, правосвідомість, діяльність, що реалізує право, правову ідеологію.

Право — ядро і нормативна основа правової системи, її цементуючий стрижень.

Праворозуміння — концептуальний фундамент правової системи.

Законність і правопорядок — обов'язкові результативні елементи правової системи, без яких вона не в змозі ефективно функціонувати.

Типологія правових систем

Пропонуємо класифікацію правових систем за такими типами:

• Романо-германський тип правової системи (країни континентальної Європи: Італія, Франція, Іспанія, Португалія, Німеччина, Австрія, Швейцарія та ін.). Усередині романо-германського типу правової системи виділяють два підтипи, або дві правовігрупи:

  • романську (Франція, Бельгія, Люксембург, Голландія, Італія, Португалія, Іспанія. Провідною у цій групі є національна правова система Франції);

  • германську (Німеччина, Австрія, Швейцарія та ін. Провідною у цій групі є національна правова система Німеччини).

• Англо-американський тип правової системи (Англія, Північ на Ірландія, СІЛА, Канада, Австралія, Нова Зеландія, деякою мірою — колишні колонії Британської імперії (нині 36 країн є членами Співдружності) та ін.). Усередині англо-американського типу правової системи розрізняють два підтипи, або дві групи:

  • англійське загальне право (Англія);

  • американське право (США).

Крім того, поділ англо-американського типу правової системи можливий на дві групи:

• європейське загальне право (Англія, Ірландія);

• позаєвропейське загальне право (США, Канада). Право кожної країни поза Європи набуло широкої автономії в рамках англо-американського типу правової системи.

• Змішаний тип правової системи виник на стику двох класичних типів правової системи: романо-германської та англо-американської і має специфічні риси. У рамках цього типу можна виділити дві групи:

  • північноєвропейські (скандинавські) правові системи (Данія, Швеція, Норвегія, Ісландія, Фінляндія);

  • латиноамериканські правові системи (Аргентина, Парагвай, Уругвай, Чилі та ін.).

• Релігійно-традиційний тип правової системи має декілька підтипів:

  • релігійно-общинний (мусульманська, індуська, іудейська, християнська групи);

  • далекосхідний-традиційний (основні групи — китайська, японська);

  • звичаєво-общинний (африканська група — країни Африки, Мадагаскар).

• Соціалістичні правові системи в основному стали історією (їх можна вивчати в ретроспективному плані), проте й сьогодні є низка правових систем (Куба, В'єтнам, КНДР), які зберегли соціалістичне забарвлення з внесенням до них більших чи менших — залежно від держави — новацій. Проте це не означає, що з урахуванням «соціалістичного» забарвлення їх не можна віднести до класично усталених типів правової системи.