Принципи правотворчості

Принципи правотворчості – це основоположні ідеї, керівні основи діяльності, пов'язаної з прийняттям, скасу­ванням або із заміною юридичних норм.

Науковість. Змістом даного принципу є забезпечення у процесі підготовки нормативних актів вивчення економіч­них, політичних та інших факторів розвитку суспільства, його об'єктивних потреб; залучення до розроблення правових актів наукових співробітників, фахівців у відповідній галузі права чи господарства; використання вітчизняного та зарубіжного досвіду, результатів наукових досліджень, експертних вис­новків; врахування правил законодавчої техніки.

Професіоналізм. Займатися безпосередньо правотворчою діяльністю повинні фахівці, професіонали (у тому числі юристи, управлінці, економісти та інші), що забезпечить високий рівень прийнятих рішень. Врахування даного прин­ципу в правотворчій діяльності означає, з одного боку, діяльність Парламенту як вищого органу законодавчої вла­ди на професійній основі.

Законність. Правові акти мають прийматися у межах компе­тенції суб'єктів правотворчості, відповідати Конституції та іншим актам вищої юридичної сили; прийматися відповід­но до встановленої процедури.

Демократизм. Характеризує та передбачає участь гро­мадян, державних і недержавних організацій у процесі правотворчості; ступінь забезпечення демократичного порядку підготовки та прийняття правових актів; врахування су­спільної думки й інтересів широких верств населення.

Гласність. Означає відкритість, «прозорість» правотворчого процесу для широкої громадськості.

Оперативність. Передбачає своєчасність реагування суб'єктів правотворчості на зміни в соціально-економічно­му та політичному розвитку і видання відповідних норма­тивно-правових актів.

Гуманізм. Передбачає те, що зміст правових актів, що приймаються, має бути спрямовано на захист прав і свобод громадян, задоволення їх інтересів і потреб.

Планування. Відповідно для її організації потрібно визначити концепцію-план розвитку законодавства на певний період.

Класифікація правотворчості

Залежно від способів створення норм права правотворчість має такі види:

а) санкціонування органами державної влади норм, які склалися, реально існують у вигляді звичаю або у вигляді нормативних положень, які виникли в результаті узагаль­нення практики діяльності людей або громадських органі­зацій;

б) прийняття нормативно-правових актів суб'єктами правотворчої діяльності, що знаходить прояв у вигляді норма­тивно-правових актів, нормативно-правових договорів;

в) надання рішенням органів державної влади (судів, органів адміністративної юрисдикції) загальнообов'язково­го значення при розгляді наступних аналогічних справ, ство­рення, таким чином, правових прецедентів, які відповідно можуть бути судовими чи адміністративними.

Залежно від суб'єктів правотворчість поділяється на:

1) правотворчість народу в процесі проведення референду­му (референдум є безпосередньою формою участі народу в пра­вотворчості, тобто прийнятті законів шляхом всенародного голосування).

2) правотворчість представницького органу державної влади — парламенту (наприклад, Верховної Ради України);

3)делеговану правотворчість як нормотворчу діяльність уповноважених органів державної влади, здійснювану за дорученням вищого представницького органу державної вла­ди — парламенту;

4) правотворчість органів місцевого самоврядування;

5. правотворчість громадських організацій (наприклад, профспілок);

6. локальна правотворчість (наприклад, на підприємстві, в установі та організації).

Залежно від юридичної сили актів, правотворчість по­діляється на:

1. законотворчість (правотворчість вищого представниць­кого органу, у процесі якої парламентом видаються норма­тивно-правові акти вищої юридичної сили — закони);

2. підзаконну правотворчість (її змістом є видання норм права Президентом, Урядом, міністерствами, відомствами, державними комітетами, місцевими органами державного управління, мерами, главами адміністрацій, керівниками підприємств, установ, організацій).

Безпосередня правотворчість держави – основна, яка полягає у виробленні та прийнятті нових правових актів. Інші прояви правотворчості держави (зміна або доповнення, скасування, систематизація) мають допоміжне значення для формування системи права.

Санкціонована правотворчість полягає у затвердженні актів, прийнятих організаціями громадянського суспільства — недержавними об'єднаннями: суспільними (партіями, профспілками та ін.) і комерційними (акціонерними товариствами та ін.), або в попередньому дозволі щодо їх видання.

Первинна – правотворчість першочергового рівня, що спрямована на створення нормативно-правових актів найважливішого суспльіного значення. Наприклад, ЗУ «Про громадянство», «Про власність»;

Поточна – правотворчість спрямована на створення нормативно-правових актів, що регулюють сталі на даному етапі суспільні відносини, вирішення поточних питань. Наприклад, акти що впливають на стабілізацію економіки в період кризи чи спрямовані на діяльність щодо ліквідації наслідкі техногенни чи екологічних катастроф;

Кодифікаційна правотворчість – це правотворчість, що має на меті створення кодифікованих джерел (кодексів) і є видом систематизації законодавства. Наприклад, Цивільний кодекс України чи Кримінальний кодекс України.