Територіальний та екстериторіальний принцип дії нормативно-правових актів у просторі

Просторове (територіальне) дія нормативних актів ґрунтується на таких принципах як територіальний принцип і екстериторіальний принцип.

Територіальний принцип припускає дія нормативного акту даного суб'єкта правотворчості в межах державних або адміністративних кордонів даної держави. Іншими словами, нормативний акт діє або на всій території держави, або на певній її частині.

Поняття «територія держави» визначається нормами міжнародного й внутрішньодержавного права. Так, територія українських дипломатичних представництв за рубежем ставиться до території Української держави.

Відповідно до Закону України «Про державний кордон України» під територією України розуміється не тільки її, у межах державного кордону, сухопутний, водний простір, повітряний простір над ними, надра, але й військові, невоєнні кораблі, що перебувають під прапором України, наприклад, у відкритому морі, а також повітряні суду, що перебувають поза межами держави під його розпізнавальними знаками.

Екстериторіальний принцип припускає дія нормативного акту даного суб'єкта правотворчества за межами території його юрисдикції.

Наприклад, допускається використання іноземного законодавства по деяких спадкоємних справах, при судовому розгляді споровши, що випливають із певних зовнішньоторговельних контрактів (арбітражне застереження яких передбачає саме такий порядок судового розгляду).

Можливість застосування законодавства однієї країни на території іншої країни

Бувають випадки, повязані з міжнародно-правовими відносинами, коли законодавство однієї держави може вплинути (бути використане) субєктами іншої держави. Наприклад ст.5 Угоди між Кабінетом Міністрів України та Швейцарською Федеральною Радою про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і вантажів від 27 березня 2007 року, містить положення щодо застосування національного законодавства:

«У всіх випадках, що не урегульовані цією Угодою, перевізники і водії автомобілів однієї Договірної Сторони при перебуванні на території держави іншої Договірної Сторони дотримуються її чинного законодавства, яке застосовуватиметься до них на недискримінаційних умовах».

Згідно із ст.2 ЗУ «Правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Тож, законодавство однієї держави може поширюватися на іншу, шляхом визначення цього в нормативно-правових актах за територіальним принципом – місцезнаходженням громадян конкретної держави.

Пріоритет міжнародних договорів, у яких бере участь Україна, перед внутрішнім законодавством

У національне законодавство України про міжнародні договори входять такі нормативно-правові акти:

• Конституція України від 28 червня 1996 року;

• Закон України від 22 грудня 1993 року «Про міжнародні договори»;

• Закон України від 10 грудня 1991 року «Про дію міжнародних договорів на території України»;

• Постанова Кабінету Міністрів України від 17 червня 1994 р. №422 «Про затвердження Положення про порядок укладання, виконання і денонсації міжнародних договорів України міжвідомчого характеру» та ін.

У статті 9 Конституції України закріплено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Слід зазначити, що, виходячи з конституційних положень, міжнародні договори однозначно є частиною національного законодавства України. Це витікає і з Закону України від 10 грудня 1991 року «Про дію міжнародних договорів на території України», відповідно до якого укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори складають невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Проте з зазначених положень не можна зробити висновок про те, чи володіють норми міжнародного договору (тобто по суті норми міжнародного права) пріоритетом стосовно норм національного законодавства. Закладений у Конституції і Законі механізм їхньої імплементації (трансформація у формі прямої рецепції) включає їх.у національне законодавство та нівелює їхню пріоритетність.

Слід мати на увазі, що в поточному законодавстві України укладений інший механізм імплементації. Наприклад, у Законі України «Про внесення змін і доповнень у Закон України «Про плату за землю» від 19 вересня 1996 року, і інших закріплене положення про те, що якщо міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж ті, що визначені дійсним Законом, то застосовуються правила міжнародного договору.