Спеціально-правові (юридичні) принципи права

Народний суверенітет – повновладдя народу, тобто наявність засобів і механізмів, що забезпечують реальну участь населення в управлінні справами держави і суспільства;

визнання народу єдиним джерелом влади.

Зазначено, що «громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України. Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці. Повновладдя народу України реалізується на основі Конституції Республіки як безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевих Рад Української РСР. Від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада Української РСР⁵¹».

Принцип розподілу влад на Україні

Розподіл влади - це не тільки юридичний і організаційний, але и соціально-політичний принцип, який дозволяє гармонійно поєднати такі аспекти соціального життя, як влада і свобода, закон і право, держава і суспільство під кутом зору самоцінності людини та забезпечити і гарантувати належність влади народу.

Державна влада здійснюється через органи влади, державно-владні повноваження яких розподілені таким чином, що вони е самостійними у реалізації своєї компетенції у встановлених конституційних межах. Тому закономірним є виділення в Конституції не окремих гілок влади, а їх конкретних суб'єктів - державних органів та їх систем.

Верховна Рада (законодавча гілка влади) приймає закони і контролює їх до держання;

Кабінет Міністрів, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації (виконавча гілка влади) організовують (у широкому розумінні виконання законів, у тому числі и шляхом видання підзаконних актів;

діюча в країні система судових органів на чолі з Верховним Судом (судова гілка влади) -здійснює правосуддя;

Конституційний Суд - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні.

При цьому слід врахувати, що класичний поділ на три гілки влади не охоплює всіх існуючих видів державних органів.

Наприклад, прокуратура, яку неможливо віднести до якогось конкретного виду влади, чи глава держави, який посідає особливе місце в системі державної влади. Причому обсяг повноважень президента прямо залежить від існуючої в державі форми правління:

у президентських республіках він значно більший, ніж у парламентських⁵².

Верховенство права і закону. Нова Конституція Украї­ни закріпила нові демократичні принципи та цінності, котрі запроваджуються у практику національної правотворчості та правозастосування⁵³. Конституцією України закріплено такі принципи, як верхо­венство права та верховенство закону (ст. 8).

Принцип верховенства права означає, що свобода громадян має забезпечуватись таким правовим порядком, коли ніхто не змушує робити чогось, не передбаченого законом, а людина, її права і свободи визнаються найвищою цінністю. Принцип вер­ховенства права означає також, що не держава утворює право, а право є основою життєдіяльності та існування держави в особі її органів, посадових осіб і інших організацій.

Правові презумпції та аскіоми

Правова презумпція – це припущення про наявність чи відсутність певних фактів, що спираються на зв'язок між фактами, які припускаються, та такими, що існують, і це підтверджується життєвим досвідом.

Презумпція є не достовірним фактом, а фактом, що припускається з великою ймовірністю і застосовується в юридичній практиці як засіб, що полегшує досягнення істини у вирішенні юридичної справи.

Метод побудови презумпций. Єдино можливим методом виведення презумпції є трохи ускладнений метод популярної індукції, тобто метод узагальнення шляхом простого перерахування.

Наприклад: Є такий птах - лебідь. Довгий час європейці думали, що всі лебеді білі, оскільки зустрічали особин тільки таких кольорів. Але таке узагальнення виявилося невірним, оскільки відкривши Австралію вони натрапили на виключення - там їм зустрілися чорні лебеді. Так і в праві - ніколи не можна бути до кінця впевненим, що дане припущення істинно. Тим більше, що суспільні науки точними не є й виключення в них зустрічаються набагато частіше, ніж хотілося б. От і виходить, що презумпції - це припущення, що володіють тим або іншим ступенем імовірності.

Класифікація презумпцій

Залежно від їхнього закріплення в правовій нормі. Так виділяють презумпції фактичні і юридичні – відповідно, перші в нормах взагалі не закріплюються, а другі або закріплюються, або виводяться з них шляхом тлумачення.

Правові презумпції  закріплені в нормі права прямо або побічно.

Прямі презумпції чітко і ясно сформульовані в правовій нормі й не вимагають додаткового тлумачення.

Інший розподіл презумпций, загальноприйняте в теорії права – розподіл їх на спростовні й незаперечні.

Неспростовні презумпції - це закріплене в адміністративно-деліктному законодавстві України припущення про наявність чи відсутність певного факту, який не підлягає сумніву й тому не потребує доведення (наприклад, презумпція адміністративної неделіктоздатності особи віком до 16 років);

Спростовні презумпції - це закріплене в адміністративно-деліктному законодавстві України припущення про наявність чи відсутність певного факту, який має юридичне значення, доки щодо цього факту не буде встановлене інше (наприклад, презумпція невинуватості особи).

Ще одна підстава для класифікації юридичних презумпцій – застосування їх у процесуальних або матеріальних правовідносинах:

Матеріальна презумпція – це високо-ймовірне припущення про наявність чи відсутність юридично значимого факту, що міститься в нормах матеріального права, що може стати наслідком виникнення матеріальних і пов‘язаних з ними відповідних процесуальних правовідносин, що стає необхідним для з‘ясування окремих обставин справи та тягне за собою настання юридично-значимих наслідків.

Процесуальна презумпція являє собою регламентоване процесуальним законом припущення про існування факту, що тягне виникнення, зміну або припинення процесуальних правовідносин.

Нарешті, останнім є розподіл презумпцій на загально правові або презумпції-принципи (наприклад, знання закону, істинності закону чи нормативно-правового акту, істинності вироку, що вступив у чинність, або рішення суду), міжгалузеві (добропорядності громадян) і галузеві.

Правава аксіома (англ. axiom in law) – самоочевидна істина, яка не потребує доказів. П.А. відображають вже встановлені й достовірні знання. За визначенням Г.М. Манова, це «найпростіші юридичні судження емпіричного рівня, що склалися в результаті багатовікового досвіду соціальних відносин і взаємодії людини з навколишнім середовищем⁵⁴». Юридична наука спирається на П.А. як на вихідні, перевірені життям дані. У загальній теорії права аксіоматичних положень багато (хто живе по закону, той нікому не шкодить; не можна бути суддею у своєму власному справі; що не заборонено, те дозволено; люди народжуються вільними і рівними у правах; відповідальність може наступити тільки за провину; закон зворотної сили не має; несправедливо карати двічі за одне й те саме правопорушення, нехай буде вислухана друга сторона та ін.⁵⁵).

Питання для самоконтролю:

1. Поняття категорії «функція»?

2. Назвати основні функції права в сучасному демократич­ному суспільстві?

3. Значення регулятивної функції права?

4. Особливості охоронної функції права?

5. Вияв соціальної сутності права в його основних функціях?

6. Сутність принципів права?

7. Яка роль правових презумпцій та аксіом в процесі використання права?

8. Що таке юридична фікція?

9. Яке значення фікції в практичні діяльності?