Дія нормативних актів за колом осіб

По колу осіб чинність закону поширюється на всіх проживаючих або, що перебувають на території держави. Правда, існують виключення відносно осіб, що володіють дипломатичним імунітетом.

Суб'єктами чинності закону з різним обсягом правоздатності й дієздатності є громадяни (піддані), іноземні громадяни, особа без громадянства.

Важливо підкреслити, що чинність закону стосовно осіб базується на двох принципах:

принципі суверенітету (територіального верховенства держави), а також обмежуючий цей принцип вимоги міжнародного права. Всі громадяни (піддані) зобов'язані бути законослухняними, але із цього випливає й рівність всіх перед законом, зокрема поширення дії карних законів на правопорушників – громадян, іноземних громадян, осіб без громадянства.

Відносно формальної рівності також існують виключення – принцип екстериторіальності. Він діє відносно деяких категорій іноземців, що зокрема володіють дипломатичним імунітетом. Ці особи у випадку здійснення правопорушень попадають під дію законів рідної країни.

Дія нормативно-правового акту за колом осіб визначається їх поширенням на певних суб'єктів права.

Розрізняють:

  а) нормативні правові акти загальної дії, які поширюються на всіх осіб, що перебувають на території держави, тобто громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, осіб з подвійним громадянством, державні й недержавні організації, установи, міжнародні організації та інших суб'єктів правових відносин.

  б) нормативні правові акти спеціальної дії, які поширюються на певне коло спеціальних суб'єктів (наприклад, Закон України «Про статус народного депутата України», Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

  Тобто, згідно зі загальним правилом, дія нормативно-правового акту поширюється на всіх осіб, що перебувають на певній території, а винятки прямо встановлюються в самому нормативно-правовому акті. 

Депутатський імунітет, дипломатичний імунітет

Депутатська недоторканість (імунітет) передбачає неможливість притягнення депутата до юридичної відповідальності за діяння, які містять ознаки злочинів та/або правопорушень, без попереднього санкціонування парламентом (в деяких випадках – після прямої заборони притягнення депутата до відповідальності).

У міжнародній доктрині існує декілька принципових підходів до обгрунтування надання дипломатичних привілеїв та імунітетів:

• принцип взаємності – у його основі лежить розуміння того, що надання дипломатичних привілеїв та імунітету здійснюється на взаємній основі;

• принцип альтернативності – у його основі лежить твердження про те, що надання привілеїв та імунітетів є правом, а не обов'язком держави;

• принцип функціональної необхідності – у його основі лежить визнання того, що в державі перебування дипломатичному представництву іноземної держави повинні бути створені належні умови для ефективної діяльності.

Слід зазначити, що саме на такому підході базується Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 року.

Дипломатичні привілеї – це особливі переваги і пільги, надані представництвам і їхнім співробітникам, у порівнянні з громадянами держави перебування.

Дипломатичні імунітети – це вилучення представництва і його співробітників із юрисдикції і примусових дій із боку держави перебування.

До привілеїв та імунітетів дипломатичних представництв належать такі:

• недоторканність помешкань представництва —вона означає, що власті держави перебування не можуть ступати в це помешкання без згоди глави представництва.

• фіскальний імунітет (від латин, fiscalis — казенний) означає звільнення дипломатичних представництв від усіх державних, районних і муніципальних податків, зборів і мит, крім зборів за конкретні види обслуговування.

• недоторканність архівів і документів представництва – ці об'єкти недоторканні у будь-який час і незалежно від їхнього місцезнаходження, тобто де б вони теоретично не знаходилися.

• свобода зносин представництва – означає, що дипломатичне представництво має свободу зносин із своїм урядом, іншими представниками і консульствами акредитованої держави, де б вони не знаходилися.

• право користування прапором і емблемою держави, що акредитує – це право належить як самому представництву, так і його главі.

До особистих привілеїв та імунітетів належать:

• недоторканість особи дипломата – особа дипломатичного агента недоторканна, він не підлягає арешту або затримці в будь-якій іншій формі.

• недоторканність житла – приватна резиденція дипломатичного агента користується тією ж недоторканністю і захистом, що і помешкання дипломатичного представництва (приватна резиденція дипломатичного агента містить у собі будь-яке помешкання, у якому може мешкати дипломат: квартиру, номер у готелі, будинок).

• імунітет від юрисдикції – дипломатичний агент користується імунітетом від карної, цивільної й адміністративної юрисдикції держави перебування. Він має абсолютний імунітет від карної юрисдикції.

Питання для самоконтролю:

1. Що таке дія нормативно-правового акту?

2. Як визначити момент набрання чинності нормативного акту?

3. Які строки набрання чинності та завершення дії нормативних актів?

4. Як діють нормативні акти згідно темпоральних правил?

5. Чи мають міжнародні договора пріоритет в порівнянні з національним законодавство?