Правова політика та принципи її здійснення56

Правова політика – це один з найважливіших видів політики як родового інтеграційного поняття. Основними принципами правової політики, на основі яких вона повинна розроблятися та здійснюватись, є:

1) соціальна обумовленість;

2) наукова обґрунтованість;

3) стійкість і передбачуваність;

4) легітимність та демократичний характер;

5) гуманність і моральні засади;

6) справедливість;

7) гласність;

8) поєднання інтересів особистості та держави;

9) пріоритетність прав людини як найвищої соціальної цінності;

10) відповідність основним положенням законодавства Європейського Союзу та міжнародного права.

Відповідно до Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недотор-канність і безпека визнаються в нашій державі найвищою соціальною цінністю. На досягнення цієї мети та гарантування прав і свобод людини спрямовано основні зусилля органів державної влади України. Адже це є головним обов'язком будь-якої демократичної, соціальної та правової держави.

Виділимо такі основні принципи правової політики, на основі яких вона повинна розроблятися та здійснюватись: 1) соціальна обумовленість; 2) наукова обґрунтованість; 3) стійкість і передбачуваність; 4) легітимність та демократичний характер; 5) гуманність і моральні засади; 6) справедливість; 7) гласність; 8) поєднання інтересів особистості та держави; 9) пріоритетність прав людини як найвищої соціальної цінності; 10) відповідність основним положенням законодавства Європейського Союзу та міжнародного права.

Методами проведення правової політики є переконання і примус у різних їхніх формах, проявах і поєднаннях. Обидва методи охоплюють широкий арсенал засобів впливу на свідомість і поведінку людей (виховання, покарання, відповідальність (позитивна і негативна), санкції (заохочувальні і негативні), превентивність, правова освіта, впровадження правової культури, підвищення правосвідомості тощо).

Разом з тим, правова політика може бути ефективною лише тоді, коли вона спирається на тверду, легітимну, авторитетну владу.

З огляду на викладене, можна зробити такі висновки:

Правова політика - специфічна правова категорія, загальна для всіх галузей права, об'єктивно входить у предмет теорії держави і прав, вивчення якого на загальнотеоретичному рівні має важливе методологічне значення для галузевих дисциплін.

Регулювання правом статусу суб’єктів політики та їх діяльність

Людина й политика

У політичній життя суспільства людина грає різні соціальні ролі. Так, по-перше, у системі політичних відносин постає, з одного боку, як суб'єкт, з другого, – як об'єкт політичного впливу (керівництва, панування, управління тощо.).

Як справжній суб'єкт політики людина чи діє у ролі парламентарія, президента, урядовці, судді тощо. І тут йдеться про професійній політичній діяльності, функціонування людину, як політика. Цю діяльність зазвичай називають політичної кар'єрою, під якої розуміють послідовне просування через службові драбині. Наукове чи публіцистичне опис чиєїсь життя жінок у політиці, що відбувся життєвого шляху політика становить його політичну биографию.

Як об'єкт політики людина поводиться відповідно до характером управлінського впливу. При демократичному типі взаємовідносини громадянина і місцевої влади управління людиною здійснюється через вплив з його інтереси. Змінюючи умови життєдіяльності індивіда, політичний суб'єкт змінює людські інтереси і тим самим домагається зміни його політичної поведінки у бажаній напрямі. При тоталітарному типі взаємовідносин управлінський імпульс спрямовано свідомість чоловіки й має на меті змінити її поведінка передусім через відчуття страху покарання. Такий механізм політичного регулювання поведінки громадян зовні виглядає ефективним, але у в довгостроковій перспективі, як свідчить практика, він малоефективний. І навпаки, управління, заснований обліку об'єктивних і законних інтересів громадян, є найнадійнішим, результативним і гуманным.

Друга характеристика людини політичного пов'язана з його громадянством. Під громадянством розуміється правова зв'язок людини (фізичної особи) з певним державою, породжує взаємні права й обов'язки, визначених основним законом держави конституцией.

Практична важливість інституту громадянства у тому, що держава мусить сприяти громадянинові у реалізації його прав, здійснювати його дипломатичну захист поза межами батьківщини. Інститут громадянства, зазвичай, докладно регулюється соціальними законів і підзаконними актами.

Третій аспект зв'язку людини з політикою у його правосуб'єктності (правовий статус). Комплекс суб'єктивних прав громадян закріплено зазвичай, у конституції держави. Ці права ділять на економічні, соціальні, політичні, культурні та особисті. У основі правового статусу громадян лежать, зазвичай, такі конституційні принципи: єдність правий і обов'язків, рівноправність і повноправність громадян, законність недопустимість шкоди під час використання громадянами своїх прав і свобод можливо. До них додати решта 2 принципу: хто б суддя в власну справу і дозволено усе, що не заборонено законом.

Практична реалізація прав громадян представляє низку більших коштів та важких проблем. Один із них пов'язані з неповнотою проголошуваних норов і свобод людини. У конституціях багатьох держав сформульовані ще все права, передбачені Загальної декларацией.

Також має місце те, що проголошені права нерідко мають слабкі гарантії реалізації чи не мають такого механизма.

Наступна проблема у цьому, що сама держава, його органи влади й посадові особи часто порушують декларовані громадян, практикують їх дискримінацію різноманітні підставах, що особливо притаманно тоталітарних режимов.