1.Функції філософії

Функції філософії - основні напрями застосування філософії, через які реалізуються її цілі, завдання, призначення. Прийнято виділяти: світоглядну, методологічну, розумово-теоретичну, гносеологічну, критичну, аксиологическую, соціальну, виховно-гуманітарну, прогностичну функції філософії.

Світоглядна функція сприяє формуванню цілісності картини світу, уявлень про його пристрій, місце людини в нім, принципів взаємодії з навколишнім світом.

Методологічна функція полягає в тому, що філософія виробляє основні методи пізнання навколишньої дійсності.

Гносеологічна - одна із засадничих функцій філософії - має на меті правильне і достовірне пізнання навколишньої дійсності (тобто механізм пізнання).

Соціальна функція - пояснити суспільство, причини його виникнення, еволюцію сучасний стан, його структуру, елементи, рушійні сили; розкрити протиріччя, вказати шляхи їх усунення або пом'якшення, вдосконалення суспільства.

Філософія в системі культури.

Філософія як світогляд і система знання є надбанням духовної культури кожного народу та кожної історичної епохи. Водночас її можна назвати вищим досягненням, узагальненням та самоосмисленням вселюдського досвіду, знання й культури. Адже недаремно Цицерон говорив, що „філософія – то культура розуму”. Якщо уявити собі всі досягнення людства у вигляді піраміди, то духовно-інтелектуальною верхівкою цієї піраміди має бути саме філософія, що зі своєї висоти споглядає весь пройдений людством шлях, всі його колізії, драми та сподівання. Вона задає смисложиттєві орієнтири людству, кожному народові й кожній людині.

2. Основні структурні компоненти світогляду Світогляд є система узагальнених відчувань, інтуїтивних представлень і теоретичних поглядів на навколишній світ і місце людини в ньому, на багатобічні відношення людини до світу, до самого себе і до ін. людей, система не завжди усвідомлених основних життєвих установок людини, визначеної соціальної групи і суспільства, їхніх переконань ідеалів, ціннісних орієнтацій, соціально-політичних, моральних, етичних і релігійних принципів пізнання й оцінок. Світогляд - це свого роду каркас структури особистості, класу чи суспільства в цілому. Суб'єкт світогляду - особистість, соціальна група і суспільство в цілому.  Основа світогляду - знання. Вони складають інформаційну сторону світогляду. Усяке пізнання формує світоглядний каркас. Найбільша роль у формуванні цього каркаса належить філософії, тому що філософія виникла і сформувалася як відповідь на світоглядні питання людства.  У структуру світогляду входять не тільки знання але і їхня оцінка. Тобто наявна не тільки інформаційна але і ціннісна (аксиологічна) насиченість. Знання входять у світогляд у виді переконань. Переконання - це та призма через яку бачиться дійсність. Переконання - не тільки інтелектуальна позиція, але і емоційний стан, стійка психологічна установка; впевненість у правоті своїх ідеалів, принципів ідей поглядів, що підкоряють собі почуття совість волю і вчинки людини. У структуру світогляду входять і ідеали.  Ідеали можуть бути як науково обґрунтованими так і ілюзорними, як досяжними так і нереальними. Як правило вони звернені в майбутнє. Ідеали - основа духовного життя особистості. Наявність ідеалів у світогляді характеризує його як випереджаюче відображення, яке не тільки відображає дійсність але й орієнтує на її зміну. “Життя йде до досконалості керуючи ідеалом,- тим, що ще не існує, але мислиться, уявляється можливим для здійснення. Дійсність завжди суть втілення ідеалу, і, заперечуючи, змінюючи її, ми робимо це тому, що ідеал утілений нами ж у ній, уже не задовольняє нас, ми маємо - створили в уяві - інший, кращий” - Горький. Світогляд складається під впливом соціальних умов, виховання й утворення. Його формування починається з дитинства. Воно визначає життєву позицію людини. Філософія - це система самих загальних теоретичних поглядів на світ, місце в ньому людини, з'ясування різноманітних форм відносини людини до світу. Філософія відрізняється від ін. форм М. не стільки предметом, скільки способом його осмислення, ступенем інтерелектуальної розробленості проблем і методів підходу до них.

3.

1)Усвідомлення роду як колективної особи, переконання у наявності спільного предка тотема, тату, фетиль, табу.

2)обернене у минуле

3)формування аніманістичної картини світу

4.

Світогляд — це складна система знань, цінностей та переконань, що визначають концептуальне ставлення людини до навколишньої дійсності, до себе самої в процесі реалізації взаємозалежних зв'язків. Світогляд реалізується через певні форми світорозуміння, світовідчуття та світосприймання. Світогляд визначає поведінку в конкретній реальній ситуації і, водночас, є певною характеристикою особи, суб'єкта світогляду. Визначаючи роль світогляду в житті людини та суспільства, його

називають способом духовно-практичного освоєння світу. Як духовний феномен світогляд, перетворюючи зміст свідомості в переконаність, формує принципи життя, які й визначають характер практики. Дієву, практичну силу надає світогляду також наявність у його структурі ідеалів як вирішальних життєвих цілей. На їхньому узагальненні створюється загальний життєвий план, за яким уже слідує діяльність. Крім цього, світогляд впливає на норми поведінки, на відношення людини до праці, до інших людей, на побут, смаки та інтереси. Це свого роду духовна призма, через яку сприймається й переживається все оточуюче.

5. Історичні типи світогляду:

-міфологія;

-релігія;

-філософія.

Міфологія – форма суспільної свідомості,характерна для первинного суспільства.

Релігія – форма  світогляду де пізнання світу здійснюється через потусторонній та поцюсторонній світи.

Філософія – любов до мудрості. Для фил. думки основою стали розум, інтелект. Реальне споглядання,логіч. аналіз почали витісняти     фантаст. сюжети.