Система права і система законодавства

«Новые системы плодят новые проблемы»

Основная теорема систематики

План

1. Поняття та риси системи права

   1. Єдність і узгодженість, диференціація (поділ), об’єктивність системи права.

   2. Співвідношення понять «правова система», «система права», «система законодавств»

   3. Структура системи права

   4. Норма права, інститут права як структурні елементи системи права

   5. Поняття та риси галузі права.

   6. Класифікація галузей права

   7. Вітчизняні галузі права

2. Предмет і метод правового регулювання як критерій поділу системи права на галузі та інститути, їх структура

3. Поняття і структура правової системи

   1. Типологія правових систем

      1. Романо-германський тип правової системи (Італія, Франція, Португалія, Іспанія, Швейцарія, Австрія та ін.). Місце нормативних актів у системі джерел (форм) права.

      2. Англо-американський тип правової системи (Англія, Ірландія, США, Канада, Австралія та інші колишні колонії Британської імперії)

      3. Змішаний тип правової системи, що виник на основі романо-германської та англо-американської (Фінляндія, Ісландія, Норвегія, Швеція, Данія, Аргентина, Чилі, Парагвай, Уругвай)

      4. Релігійно-традиційний тип правової системи: мусульманське, індуське, канонічне, іудейське право, звичаєве, далекосхідне право

      5. Соціалістичні правові системи (Куба, КНДР, КНР, В’єтнам)

4. Поняття та ознаки системи законодавства.

   1. Співвідношення системи законодавства і системи права

5. Систематизація правових актів.

   1. Інкорпорація, кодифікація – їх види

   2. Зводи, збірники нормативних актів

Поняття та риси системи права

Система права – це сукупність чинних норм права, якій властиві як єдність та узгодженість, так і диференціальне (поділ) на відносно самостійні структурні утворення (норми, інститути, галузі права та ін.)

Система права має такі характерні риси:

• розкриває внутрішню побудову, організацію права співвідношення його структурних елементів;

• має об’єктивний характер, відображає реальний стан суспільних відносин;

• складові елементи системи права відповідають усім вимогам системності, а також підлягають процесам інтеграції та диференціації;

• як цілісне структурне утворення система права має риси єдності, відмінності взаємодії та узгодження складових елементів, здатності їх до поділу обумовленості матеріальними умовами життя суспільства, об’єктивними потребами інтересами соціального прогресу.

Структура – стійка єдність елементів, законного зв’язку яких виражає впорядкованість, стійкість відносин, вона забезпечує збереження цілісності, єдності явища як системи, утворює її каркас.

Єдність і узгодженість, диференціація (поділ), об’єктивність системи права

Узгодженість системи права – це обумовлена наявність субординація і координаційних зв’язків між нормами, інститутами, галузями права та відсутність суперечностей в середині цієї системи.

Диференціація (поділ) системи права - це поняття означає системи та відносно самостійні структурні елементи. В політичній послідовності можна виокремити:

• структуру карти права;

• структуру правових інститутів, поділ їх на окремі правові норми;

• структуру підгалузі права – поділ її на політично пов’язані між собою правові інститути межах окремої галузі права;

• структуру галузі права – поділ її на логічно побудовані правові інститути та підгалузі права;

• структуру системи права – поділ її на логічно пов’язані між собою галузі права.

Об’єктивність системи права. Система права на результат свавільного розсуду законодавця, а своєрідний юридичний вираз системи суспільних відносин відповідного людського соціуму. Держава лише надає форми (оформлює) тій чи іншій системі права, її галузям, інститутам, які склалися об’єктивно.

Система права може також характеризувати з зовнішнього боку як одну з уособлених системних утворень суспільства, що означає:

1. належність її до функціональних систем соціального порядку оскільки виникнення, існування і розвиток обумовленні загально людськими потребами – наданням організованості і рентабельності суспільними відносинам;

2. її інституціональний характер. Проявом цього є те, що юридичний матеріал в вигляді системи норм містяться здебільшого в нормативно правових актах, інших джерелах права, які надають праву чітко виражену інституціональну форму.

3. Стабільність і динамічність її як правового явища;

4. Пов’язаність її як прямими, опосередкованими відносинами і функціонуванням і діяльності держави, її органів законодавчих, право застосовних, контрольно-наглядових та ін.