Унітарна держава, її юридичні ознаки

Унітарна держава — форма державного устрою, яка базується на зверхності суверенітету (верховної влади) єдиної держави над адміністративно-територіальними або національно-територіальними одиницями, на які вона поділена.

Україна є унітарною державою. На її території знаходиться особливе автономне утворення Автономна Республіка Крим.

Ознаки:

• до складу унітарної держави не входять державні утворення, які наділені ознаками суверенітету;

• вона має єдину систему державних органів;

• в унітарній державі діє єдина конституція і єдина система законодавства;

• в ній існує єдине громадянство;

• в міжнародних відносинах унітарна держава виступає в єдиному числі.

Види унітарної держави:

• централізована – без наявних територіальних утворень з ознаками суверенітету;

• децентралізована – з наявними територіальними утвореннями з ознаками суверенітету.

Федеративна держава, її юридичні ознаки та особливості устрою

Федерація — це складна держава (союзна держава), до складу якої входять кілька державних утворень (суб'єктів федерації), що володіють суверенітетом.

Ознаки:

• наявність конституції федерації в цілому і конституції у кожному з її суб'єктів і, відповідно, системи законодавства всієї федерації та системи законодавства у її суб'єктів;

• існування громадянства як всієї федерації, так і громадянства її суб'єктів;

• в міжнародних відносинах може виступати як федерація в цілому, так і кожен з її суб'єктів (США, Росія, ФРН).

Види федерацій: договірні та конституційні; централізовані та децентралізовані; національні та територіальні

Договірна федерація – в основу покладений договір, тобто домовленість між суб’єктами федерації, що виражена в формі офіційного документу, угоди. Приклад: До липня 1923 року існувала так звана «договірна федерація», але у будь-якому разі формально це показувалося як союз незалежних держав. І в 1936 році була прийнята друга Конституція СРСР, а не РСФРР.

Конституційна федерація - форма об'єднання, за якої конституційно визначаються повноваження центру і місцевих державно-політичних утворень, здійснюється поділ влади між ними.

Централізовані та децентралізовані – поділяються в залежності відношення федеративних складових до центрального округу держави.

Національні існували у минулому, засновані по національно - територіальній ознаці (СРСР, Югославія,Чехословаччина). Однак ці федерації розпалися, не витримавши іспит часом.

Життя показало, що в таких федераціях зберігається погроза націонал-сепаратизму. При визначених обставинах дезінтеграційні, сепаратистські тенденції можуть узяти верх і привести до розпаду єдиної федеративної держави. Саме це і відбулося з зазначеними федераціями, коли республіки, що входять у їхній склад, під прапором самовизначення націй відокремилися і

створили суверенні держави.

Існують федерації, у яких при домінуванні територіальної ознаки у федеративному устрої враховується й етнічний фактор. До таких федерацій можна віднести Швейцарію, Канаду, Пакистан, Бірму. Є федерації, створені по мовній ознаці. Це, наприклад, Індія, Бельгія, де крім іншого суб'єкти відрізняються найбільш уживаною мовою.

Територіальні є найбільш розповсюдженими, побудовані по територіальній ознаці (США, ФРН, Австрія, Мексика, Австралія, Аргентина, Бразилія, Венесуела й ін.).

У чистому вигляді не існує ні територіальної, ні етнонаціональної, ні мовної моделі федерації. Немає і федерацій взагалі в «чистому виді». Будь-яка федерація має риси унітаризму. І, навпаки, унітарна держава деякою мірою є носієм елементів федералізму. Приміром, Іспанія є унітарною державою. Однак її законодавча влада, широкі повноваження 17 автономних областей наближають Іспанію до федеративної форми устрою.