5.6. Вальдорфська педагогіка

Ще однією педагогічною системою, яка впроваджувалася в Україні у 90-х роках, була вальдорфська педагогіка. Це – педагогічна система виховання й навчання на антропософських засадах розуміння розвитку людини як цілісної взаємодії тілесних, душевних і духовних факторів, спрямована на виховання духовно вільних особистостей.

Її виникнення пов’язують з іменем видатного німецького філософа й педагога Р.Штайнера (1861-1925). На початку ХХ століття Р.Штайнер, вже будучи відомим ученим, доктором філософії, автором книг із проблем філософії свободи та істини в науці, створює антропософське вчення про чуттєве пізнання світу через самопізнання людини як космічної істоти. Філософ активно відстоював погляди на суспільство як на сукупність трьох сфер: держави, економіки і духовного життя, і на необхідність виведення з-під безпосередньої влади держави духовного життя (виховання, освіта, наука, формування суспільної думки) та економіки (промисловість, сільське господарство, фінансова справа). Ідеалом суспільства для Р.Штайнера була духовна свобода, демократичний розвиток у правовому аспекті й соціальне братерство в економічній діяльності²²⁸. Одним зі шляхів досягнення свободи філософ вважав виховання за певною системою.

У 1919 році в умовах повоєнного соціального й економічного хаосу директор тютюнової фабрики Вальдорф-Асторія у Штутгарті (Німеччина) А.Мольт запропонував Р.Штайнеру організувати на нових засадах школу для дітей працівників фабрики. Школа була відкрита у вересні того ж року. У ній було 12 учителів, 256 учнів і 8 класів²²⁹. У короткий термін вальдорфські школи (назва походить від фабрики, при якій була створена перша така школа) набули поширення в Німеччині, Швейцарії, Нідерландах, Великій Британії. Під час нацистської диктатури діяльність цих шкіл була припинена в Німеччині й Норвегії, але після завершення другої світової війни вона була відновлена.²³⁰ У 60-х роках вальдорфський рух поширився на Північну Америку та скандинавські країни. На початку 90-х років штайнерівські школи було відкрито в посткомуністичних країнах: Угорщині, Польщі, Югославії, Естонії, Чехії та Росії. В Україні вальдорфські школи діють в Одесі, Дніпропетровську, Кривому Розі та інших містах. За даними ЮНЕСКО, сьогодні близько 640 шкіл, 1087 дитячих садків, 300 лікувальних центрів у 46 країнах працюють на засадах вальдорфської педагогіки²³¹.

Вальдорфська школа ґрунтується на антропософських ідеях Р.Штайнера. Однак сам філософ застерігав від насильницького впровадження в школі антропософського світогляду. На відкритті шкіл він проголошував: “Той, хто каже, що вальдорфська школа орієнтується на антропософську науку про дух і що в ній буде впроваджуватися тільки цей світогляд, – я кажу це в день відкриття школи, – глибоко помиляється. Ми зовсім не збираємось прищеплювати певні принципи, зміст нашого світогляду молодим людям у період їх становлення… Ми прагнемо того, щоб усе, що може дати духовна наука, стало живою справою виховання”²³². Антропософія не була предметом вивчення у школі, але вона є тим підходом, через який здійснюється виховання. Сама педагогіка розглядалася Р.Штайнером як “любов до людини, що викликає пізнання”²³³. Відповідно, методика викладання, на думку філософа, – це живе життя, ним не можна оволодіти за допомогою вправ. Вона виникає з відповідних життю передумов виховання, вона має народжуватися в педагога завдяки живому переживанню власного зв’язку з усім світом²³⁴. Таким чином, Р.Штайнер, створюючи вальдорфську школу, відходив від антропософії як системи абстрактних понять, щоб відродити її у вигляді “педагогічного інституту”, “педагогічної інституції”²³⁵.

Виходячи з філософії Р.Штайнера, основними словами, через які можна з’ясувати мету навчання, є “любов і свобода”. Тому дослідники вальдорфської педагогіки визначають її девізом: “Приймай дитину з трепетом і виховуй її з любов’ю, випускай вільною” (Н.В.Кротких)²³⁶, “Пізнавати світ, пізнавати себе, пізнавати іншу людину – бачити багатогранність і своєї, і іншої душі” (Г.Кюлевінд)²³⁷, “Те, що добре для природи, завжди буде добре й для людей”²³⁸. Загальну мету виховання філософ бачив у формуванні майбутнього душевного змісту людини²³⁹. У кожному віці душевний зміст набуває конкретного вигляду: у дошкільному – через наслідування до усвідомлення свободи й недоторканості інших людей, у шкільні роки – через авторитет до почуття впевненості в житті і, завдяки цьому, до здатності до демократичної спільної праці; у підлітковому віці – через навчання у близькому людському контакті з учителями до поглибленого інтересу до світу й умов життя оточуючих людей.

На історію як на навчальний предмет у системі Р.Штайнера покладається завдання – через наявні можливості для внутрішнього переживання історичних процесів, створення цілісного живого образу подій і особистостей формувати уявлення про внесок певної епохи в розвиток людства, збуджувати інтерес до навколишнього світу²⁴⁰.

Вальдорфські школи України працюють кожна за власною програмою з навчального предмета, де самі визначають мету навчання історії. Приміром, у програмі, розробленій у “Дитячому селі АСТР” (м.Одеса) під керівництвом О.Р.Боделан, мета навчання історії формулюється так: “Створювати в учнів живі образні уявлення і дати знання про значні події та шляхи розвитку історії людства”. Автори програми з історії школи вільного розвитку особистості м. Дніпропетровська вчителі В.В.Самойлов та М.В.Бахтін вважають основними завданнями навчання історії “формування цілісного уявлення про історичні епохи та історичний час; формування культурологічного бачення історичного процесу; розвиток асоціативного та образного мислення при пізнанні історичного процесу, розвиток здатності індивідуального сприйняття та особистісних уявлень про історичні явища і процеси, про історичний час; виховання учнів на прикладах цілеспрямованості і працелюбства історичних особистостей, на прикладах їх життя й діяльності, на прикладах культурних досягнень і цінностей людства”.

У вальдорфській педагогіці учень, дитина є визначальним учасником навчального процесу. Р.Штайнер підкреслював, що ми не повинні формулювати жодних абстрактних вимог або програм. Треба просто описати природу дитини, а із сутності людини в стадії становлення нібито самі собою випливають погляди, необхідні для виховання²⁴¹. Вважається, що дитина розвивається сама, але для цього їй потрібна допомога дорослих. Джерело розвитку знаходиться всередині дитини, це її “духовна сутність “Я”, або особистість. Кожна дитина унікальна і саме цим вона й цікава. “Навчання в школі має не тільки зберегти, але й розвинути цю унікальність. Усі ці індивідуальні особливості має добре знати вчитель і враховувати при організації навчання. Навіть при розміщенні учнів у класі слід враховувати їх темперамент: холерикам пропонується сісти крайніми ліворуч, а поряд з ними сангвінікам; флегматики влаштовуються праворуч, поруч з ними, ближче до центру – меланхоліки”²⁴². Учні теж мають усвідомлювати власну індивідуальність і поважати індивідуальність іншого. Для цього в деяких школах розробили заповіді учнів. “Я захоплююся світом! Я з благоговінням приймаю все те, що мені дав Господь. Я відчуваю силу і мудрість Землі, по якій я буду йти. Я усвідомлюю свій обов’язок перед людьми на цій Землі. Я намагаюся жити в радості й жалю з ними!”²⁴³

Учителю у вальдорфській школі, на відміну від інших інноваційних систем, надається надзвичайно велике значення. Р.Штайнер, організовуючи першу таку школу, йшов на компроміси з представниками влади в освітній галузі з питань навчальних планів, розкладу, організації іспитів тощо, але ніколи не поступався принципами відбору вчителів. Учений вважав, що головними у вчительській праці є не предметні знання, а те, чи може ця людина під час виховання успішно контактувати з дітьми, чи має вона такий склад розуму, щоби проникнути в душу та у всю сутність людини, яка формується. Крім доброї обізнаності у психології дитини, вчитель вальдорфської школи повинен вміти малювати крейдою та акварельними фарбами, грати на сопілці чи інших музичних інструментах. З 1 по 8 класи заняття веде один учитель, і тільки починаючи з 9 класу – вчителі-предметники²⁴⁴. “Учитель бере перший клас, – писав Р.Штайнер, – і просувається разом з ним – краще за все – до кінця школи”. А далі, знімаючи заперечення, додає: “Те, що досягається завдяки інтимному поєднанню з класом, перевищує всі мінуси, тому що згладжує інші мінуси, які попередньо виникають через пізнання індивідуальності класу”²⁴⁵.

Педагогічне кредо вчителя, який працює за вальдорфською системою, добре простежується у Золотій заповіді педагога Академії Вільного Творчого Розвитку (АСТР): “Якщо я хочу і знаю, як подати дитині образну картину світу, Якщо я буду з любов’ю і захопленням іти до неї, Якщо я буду дбайливо і не поспішаючи будити її свідомість, Вчити відчувати і пропускати крізь себе всі відкриття науки, Дам волю її уяві і її прагненням, Якщо я буду старатися зберегти свіжим і здоровим все те, Що вона придбала в дитинстві, І якщо я через любов свою навчу її жити в любові і в співчутті, То тоді вона повірить мені і взнає, що вона – Зірка, І навколо неї – Всесвіт, а вона в ньому – центр. І якщо я все це зможу і вона повірить мені, то тоді я – вчитель. І я зберусь прокласти перед нею зірковий шлях до освіти, А значить, і до досконалості. Я не буду говорити їй з дня на день: “Вчись, дитино, будь старанною, і тільки тоді ти досягнеш вершин суспільства”. Я скажу їй інакше: “Я люблю тебе! Я знаю, що ти зможеш, Тому що ти будеш хотіти і ти будеш вільною”. Я не буду заважати їй вчитися, і вона стане такою, якою буде!”²⁴⁶

Історія у вальдорфській школі як системний курс вивчається з 12 років (5 клас), коли учень набуває достатньої зрілості для сприйняття історичного матеріалу і готовий до справжньої практичної діяльності.²⁴⁷ До цього історичний матеріал епізодично включається до “Вітчизнознавства”.

За часів Р.Штайнера історія викладалася з 5 по 12 клас (у вальдорфських школах 12-13-річне навчання, 13 рік навчання передбачає підготовку до вищої школи). Умовно викладання історії можна поділити на три курси: 1 курс ґрунтується на біографічно-образному викладі, 5 клас – перші історичні поняття, історія народів Стародавнього Сходу і Греції, 6 клас – історія Стародавнього Риму і раннього середньовіччя, 7 клас – найважливіші епохи ХV – ХVІІ століття, 8 клас – від ХVІІ століття до сучасності; 2 курс – вивчення рушійних сил історії, 9 клас – нові часи, починаючи з ХV століття, 10 клас – історія з найдавніших часів до кінця грецького періоду, 11 клас – середньовіччя; 3 курс – огляд усієї історії, що вивчалася²⁴⁸. Зміст матеріалу тричі повторюється, але щоразу на новому рівні. Якщо при першому вивченні ставилася мета створити глибокі враження й уявлення про яскраві події та особистості, то при другому вивченні акцент робився на внутрішній мотивації історичного процесу і на взаємовпливі різних історичних епох, народів і культур. Причому друге вивчення порушувало хронологічну послідовність і починалося з ХV століття до сучасності, а потім вже викладалася історія стародавнього світу й середньовіччя. В 11 класі історія інтегрувалася з літературою, передусім “Парцифалем” і “Бідним Генріхом”, щоб показати цілісність сприйняття морального й фізичного. Третє вивчення мало метою розкрити цілісність історії й зміни в її розумінні людьми від стародавніх часів до сучасності²⁴⁹.

Сучасні вальдорфські школи України переважно дотримуються цієї структури курсу історії (таблиця №5.2).

Однак ці школи, відкриті на початку та в середині 90-х років, мають проблему відповідності змісту навчання в них до вимог державних стандартів та екзаменаційних карток, розроблених за державною програмою. Тому не всі школи визначилися щодо змісту навчання в 10-11-х класах: або чітко наслідувати традиції штайнерівської системи й вивчати історію за запропонованою ним схемою, або дотримуватися її лише до 10 класу, а потім перейти на державні програми, або зберегти навчання за методом епох, або знайти ще якийсь компромісний варіант. Практика російських колег, зокрема Є.Ямбурга, свідчить про те, що це проблема досить складна і не завжди може бути розв’язана на користь вальдорфської системи²⁵⁰.

Ще однією проблемою змісту навчання у вальдорфських школах є вивчення історії України і узгодження цього курсу зі всесвітньою історією. У школі АСТР історію України починають вивчати в 4 класі зі стародавньої історії місцевого регіону (Одещина), відомостей про перші поселення на території України, виникнення Києва та його карту. У наступних класах висвітлюються такі теми: 5 клас – “Київська Русь: Княжий період”, 6 клас – “Руська правда” Ярослава Мудрого”, 7 клас – “Козацький період в Україні”, 8 клас – “Духовна культура Українського Відродження”, 9 клас – “Політична історія України”, 10 клас – “Історія Української держави”, 11 клас – “Загальний огляд історії України. Україна на межі ХХІ століття”.

На відміну від звичайної школи, у вальдорфській викладання здійснюється дискретно, акцент робиться лише на найбільш значущих епізодах історії, за якими можна скласти цілісний образ епохи, що вивчається. “Учням має бути повідомлено, – пише К.Лінденберг, – те, що має загальнолюдський, загальнозначущий зміст”²⁵¹. Програма, як правило, окреслює лише приблизне коло навчального матеріалу (наприклад, 5 клас. 1 епоха в програмі школи АСТР. Назва епохи “Культура Індії”. Зміст: Сказання про Ману та семи Ріши. Рігведа. Соціальне життя Індії. Подальший розвиток культури Індії через образ Будди. Археологічні знахідки – стародавні міста Індії), а вже вчитель відбирає ті історичні факти, які дають можливість найбільш повно подати дану історичну епоху, створити об’ємну картину історичного часу і простору.

Таблиця №5.2