Висновки

1. Протягом останнього десятиріччя ХХ та початку ХХІ століття у змісті шкільної історичної освіти відбулися докорінні зміни, які знайшли своє відображення в навчальних планах і програмах.

2. Спираючись на аналіз навчальних програм, у процесі оновлення змісту шкільної історичної освіти можна простежити, принаймні, три періоди: 1) 1989 – 1992 роки; 2) 1992 – 1996 роки; 3) 1996 – 2005 роки. Кожний з цих періодів пов’язаний з принципово новим програмним документом.

3. Першим кроком у напрямку радикального оновлення змісту шкільної історичної освіти були здійснені наприкінці 80-х років і закріплені у “Програмі для середніх навчальних закладів” (1989 рік). У зв’язку з відокремленням історії України в самостійний курс відбулося значне збільшення обсягу матеріалу саме з історії України, хоча його компонування відбувалося за старими радянськими схемами, відштовхувалися від тез, які не пройшли випробувань часу (загальна криза капіталізму, розвинутий соціалізм тощо), з’явилися нові підходи до висвітлення та визначення сутності окремих періодів, особливо радянського суспільства (неп, формування адміністративно-командної системи, зовнішня політика СРСР), підсилилася увага до ролі особистості в історії, порушувалося питання про альтернативність в історії та необхідність орієнтації на діалог з учнем.

4. Проголошення незалежності суверенної держави України докорінно змінило всі галузі суспільного життя країни й радикально вплинуло на формування змісту шкільної історичної освіти. Проект програми з історії України (1992 року) проголосив відхід від старих штампів і стереотипів, пов’язаних із формаційним підходом (хоча багато в чому зберігав його відбиток) і подання національної історії як складного процесу державотворення. У ньому робилися акценти на цивілізаційному розвиткові людства (позитивному досвіді взаємодії різних народів, ролі релігійного впливу на суспільний розвиток тощо). Особлива увага приділялася національно-визвольному рухові, висвітлювалися раніше замовчувані сторінки національної історії. Із загального переліку усувалися вміння, пов’язані з класовим підходом. Натомість вводилися дослідницько-пошукові вміння та вміння, пов’язані з висловлюванням та доведенням власної точки зору. Проте у проекті за старим зразком чітко формулювалися оціночні судження, які мали бути сформовані в учнів.

Орієнтовне тематичне планування із всесвітньої історії (1992 року) також відзначалося про відхід від формаційного та класового підходів та необхідності орієнтуватися на загальнолюдські цінності. Звідси в ньому підсилення культурологічної спрямованості змісту, увага до сприйняття світу різними народами, нові оцінки визначних подій світової історії, прагнення показати роль в історичному процесі як різних політичних сил, так і окремих особистостей, нова логіка подання навчального матеріалу тощо.

Проект програми з історії України та орієнтовне тематичне планування із всесвітньої історії були недостатньо узгоджені між собою.

5. Програма з історії України 1996 року, в основному, усувала недоліки проекту програми з історії України та орієнтовного тематичного планування. Програма з історії України була створена новим колективом авторів і будувалася за загальновизнаними історичними періодами на основі схеми української історії М.С.Грушевського. У ній усувалися деякі прояви формаційного підходу, подавалися нові оцінки подій та їх хронологічні межі, включалися нові сюжети, чітко визначалася позиція щодо комуністичного режиму, підкреслювалися основні віхи руху України до своєї незалежності. Матеріал групувався компактніше. Програмою передбачалися різні варіанти вивчення курсу 5 класу залежно від підручників.

Програма зі всесвітньої історії була відокремлена від програми з історії України, мала свою пояснювальну записку, в якій до формування змісту основними проголошувалися цивілізаційний, культурологічний та стадіально-регіональний підходи. Через відповідний добір змісту у програмі простежувалася лінія державотворення й реформування суспільства, вплив релігій на суспільне життя у стародавні, середньовічні, нові часи. Менше уваги приділялося соціальним рухам, революціям. Значно скорочувався обсяг програми.

Проте незручне комплектування матеріалу окремими потоками (всесвітня та вітчизняна історія), а не відповідно до віку учнів, жорстка поурочна регламентація, зайва деталізація, відсутність переліку основних понять та вмінь, критеріїв оцінювання навчальних досягнень, загальна недостатньо розвивальна спрямованість програми, збереження в ній не зовсім коректних оцінок і деяких застарілих термінів і оцінок потребували її подальшого редагування.

6. У новій редакції програми 1998 року ці недоліки були усунуті. У ній послідовніше впроваджувався цивілізаційний підхід, усувалися деякі терміни, притаманні формаційному підходу (родовий лад, капіталістичні відносини) та класові оцінки (столипінська реакція, загарбницькі війни Франції). Ширше представлені різноманітні суспільні рухи та течії, видатні особи, які презентували різні політичні сили в суспільстві (Є.Даладьє, Б.Муссоліні тощо). Проголошувалися нові підходи до групування навчального матеріалу, зокрема тем “Давня історія України”, “Російська імперія у другій половині ХVІІІ століття”, “Перша світова війна”, “Друга світова війна”. Переглядалися оцінки і хронологічні межі окремих історичних подій, вводилися нові поняття, особливо культурологічні, наголошувалося на необхідності критичного аналізу історичної інформації.

7. Реформування системи загальної середньої освіти, пов’язане з переходом на 12-річний термін навчання, введення 12-бальної системи оцінювання навчальних досягнень учнів і системи тематичного оцінювання, інтенсивний розвиток історичної науки зумовили необхідність змін і в редакції програми з історії 1998 року.

8. У редакції програми 2001 року значно збільшувалася увага до початкового курсу історії, особливо його структурування, та до вмінь, що мали формуватися в учнів. У курсі історії України дещо по-іншому подавалися питання, пов’язані з виникненням українського народу, роллю церкви та української шляхти в історії, козацтва, національних незалежницьких течій. Пом’якшувалися оцінки тих подій, що стосувалися взаємин українців із сусідами. Програма позбавлялася залишків застарілих підходів та формулювань, на зразок “занепад кріпосницьких відносин”. У курсі всесвітньої історії відбулася корекція навчального матеріалу. Було усунуто сюжети, які втратили актуальність, історія СРСР стала розглядатися в контексті тоталітарних режимів, а не країн Центральної та Східної Європи. Пропонувалися два варіанти програми з історії середніх віків. Частково переглядався перелік умінь учнів у бік спрощення, коригувалися основні поняття.

9. З переходом до 12-річної школи було переглянуто структуру змісту шкільної історичної освіти. Зберігався лінійний підхід до вивчення навчального матеріалу, курс новітньої історії розподілено на три останні роки навчання (10-12 класи). Шкільна програма для 12-річної школи ґрунтується на нових засадах – орієнтації на кінцевий результат та компетентнісний підхід.

Р ОЗДІЛ ІІІ.