2.2. Навчальні програми з історії: шляхи модернізації

Навчання за проектом програми з історії України й орієнтовним тематичним плануванням здійснювалося до 1996/1997 навчального року, до початку дії нової програми. Програма 1996 року складалась із програм історії України (5-11 класи) та всесвітньої історії (6-11 класи), кожна з яких мала свою пояснювальну записку. Основні поняття й уміння були визначені лише у програмі з історії України. Зовні програми були дуже схожі на тематичне планування, оскільки мали чітку розбивку на уроки. Вперше програмами передбачалися різні варіанти навчання: у 5 класі для вчителів, які працювали за підручником О.С.Кучерука, та за експериментальною програмою для вчителів, які працювали за підручником В.О.Мисана, вивчати розділ “Давня історія України” в 6 або 7 класах. Обидві програми ставили за мету ознайомити учнів з історичним минулим, основними етапами його розвитку, досягненнями культури⁵⁴.

Найістотніших змін зазнала програма з історії України. Її автори (Я.Й.Грицак, Р.Д.Лях, П.П.Панченко, І.З.Підкова, Н.Г.Теплоухова, Ф.Г.Турченко, Г.К.Швидько, Р.М.Шуст) запропонували принципово іншу структуру курсу “Історія України”. Відштовхуючись від загальноприйнятого у світовій історичній науці розподілу історії на стародавню, середньовічну, нову й новітню, вони відмовилися від надмірного дроблення курсу історії України на 24 розділи й поділили весь курс на 6 розділів: “Давня історія України”, “Україна в період середньовіччя”, “Нова історія України (перша частина)”, “Нова історія України (друга частина)”, “Новітня історія України (перша частина)”, “Новітня історія України (друга частина)”.

Розпочиналося вивчення давньої історії України в 6 класі (хоча й допускався варіант вивчення з 7 класу). На це відводилося 17 годин замість 4 (за проектом програми 1992 року). У вступі вводилося поняття “археологічна культура” й підкреслювалося значення давньої історії України для з’ясування походження українського народу, його державності, культури та зв’язків з іншими народами. Стародавня історія України також поділялася на періоди (зародження, розквіт (V – ІІ тис. до н.е.), розклад родового ладу (ІІ – І тис. до н.е.), що дуже нагадували стару формаційну схему. На відміну від проекту програми 1992 року, в якому підкреслювалась державність скіфів, сарматів, готів, грецьких колоній, виникнення союзів племен у кіммерійців, таврів, антів, тепер про ці народи йшлося лише як про племена, і про формування цивілізованого суспільства взагалі не згадувалось, хоча розглядалася духовна культура стародавніх народів і їх взаємовплив⁵⁵.

Розділ ІІ “Україна в період середньовіччя” поділявся на 7 тем (раніше це були 2 розділи і 5 тем). У темі “Виникнення Київської держави” більше йшлося про стосунки слов’ян і Русі з сусідніми народами та державами, вплив християнства на Русь, реформаційну діяльність Ольги. У темі “Розквіт Київської держави” даний період визначався правлінням від Володимира Великого до Ярослава Мудрого. На окремому уроці вивчалося запровадження християнства на Русі. Вводився матеріал про міжусобні війни, селянську громаду та її функції, церковне життя й діяльність митрополита Іларіона. Народні повстання згадувалися в історичному контексті, а не вивчалися на окремому уроці. Тема 3 отримала назву “Політична роздробленість Київської держави” (раніше вживався термін “феодальна роздробленість”). У ній відображено боротьбу за київський престол між Ярославичами, Любецький з’їзд князів, законотворчу діяльність нащадків Ярослава, правління Володимира Мономаха та Мстислава Володимировича, зруйнування Києва володимиро-суздальським князем Андрієм Боголюбським та боротьбу українських князів з кочовиками. “Монголо-татарська навала на українські землі” вивчалася окремою темою. У ній підкреслювався нищівний характер навали орд хана Батия для Києва та світове значення боротьби українського народу з монголо-татарськими ордами. У темі “Культура Київської держави” з’явилась теза про основні віхи формування українського етносу: територія, мова, психологія, духовне життя, побут та перше вживання назви “Україна”. Шоста тема присвячувалась докладному вивченню Галицько-Волинської держави (раніше – Галицько-Волинське князівство, історія якого розглядалась разом із Київським, Чернігівським, Переяславським князівствами). Самою назвою теми визначалося, що Галицько-Волинська держава – безпосередній спадкоємець політичної та культурної традиції Київської держави, тому пропонувалося присвятити по одному уроку вивченню галицьких земель за перших Ростиславичів, утворенню Галицько-Волинської держави, Галицько-Волинській державі за наступників Данила Галицького та культурі Галицько-Волинської держави, ще два уроки відвести на правління Данила Романовича Галицького. Тема 7 “Українські землі під владою іноземних держав” раніше в 7 класі не вивчалася, а програмою 1996 року на неї відводилося 9 уроків з такою логікою побудови: загарбання галицьких земель Польщею, українські землі у складі Великого князівства Литовського, польська експансія на українські землі, українські землі у складі Угорщини, Османської імперії та Московської держави, господарське життя і суспільно-політичні процеси в Україні та культурне й церковне життя.

У 8 класі вивчався розділ ІІІ “Нова історія України (перша частина)”, який поділявся на 6 тем. У темі 1 “Українські землі під владою Речі Посполитої та інших держав” стисло подавалася Люблінська унія та її вплив на подальшу долю українських земель, соціально-економічний і суспільно-політичний розвиток України в другій половині ХVІ століття, досить докладно українське козацтво (у проекті програми 1992 року козацтву була присвячена окрема тема). Так само, як і у проекті програми 1992 року, Запорізька Січ розглядалась як державне політичне утворення українського народу, підкреслювалась роль реєстрового козацтва в державотворчих процесах в Україні. Додавалась теза про місце Запорожжя у міжнародній політиці тогочасної Європи⁵⁶.

У темі 2 “Культура України у ХVІ – першій половині ХVІІ ст.” з’явилися згадки про Пересопницьке Євангеліє, Юрія Дрогобича (Котермака), Ш.Фіоля, Г. і М.Смотрицьких, С.Зизанія. Урок відводився церковному життю (Й.Борецький, П.Могила), уніатській церкві та спробам церков порозумітися.

Тема 3 отримала назву “Національно-визвольна боротьба українського народу 1648 –1657 років під проводом Б.Хмельницького”. Вже в назві підкреслювався національний характер визвольної боротьби, визначалися нові хронологічні межі (до цього, 1648 – 1654 роки). Згідно з цим додано матеріал про Гетьманщину після Переяславської ради. На спеціальних уроках пропонувалося розглядати утворення Української гетьманської держави та її міжнародна політику. Сподвижникам Б.Хмельницького, українським полковникам М.Кривоносу, І.Богуну, Д.Нечаю та іншим – присвячувався окремий сюжет на уроці “Утворення Української гетьманської держави” (у проекті 1992 року їхні імена подавалися в контексті подій). У програмі з’явилось ім’я А.Кисіля. Висвітлення Березневих статей 1654 року доповнювалося ставленням до документу різних суспільних верств і церкви^.57.

Тема 4 “Українські землі в другій половині ХVІІ ст.”, як і наступні, була побудована за дещо іншою логікою, ніж аналогічні теми проекту програми 1992 року. Якщо раніше теми подавались за такою схемою: політичне становище, розвиток феодальних відносин і суспільно-політичний лад, антифеодальна боротьба народних мас, розвиток культури, – то у програмі 1996 року на перше місце винесено політичні події, серед яких і виступи козаків і селян; господарське життя (на це відводилось 1-2 уроки); культура (два уроки на 2-3 теми). У темі 4 чітко простежуються акценти щодо особливостей історичного розвитку окремих регіонів (Правобережжя, Запорожжя, Слобожанщини, Лівобережжя), відчувається більша категоричність оцінок відносин Української держави з Московською (“Агресія Московської держави проти України” замість “Воєнних дій проти Росії”, “Андрусівське перемир’я 1667 р. – змова Московської держави з Польщею про поділ України” замість “Умови Андрусівського договору про перемир’я 1667 р.”). Програму доповнено матеріалом про Корсунський договір 1657 року, антидержавний заколот М.Пушкаря та Я.Барабаша, діяльність Ю.Немирича, Конотопську битву 1659 року, Батуринський (1663 рік), Московський (1665 рік), Бучацький (1672 рік) договори, заходи Д.Многогрішного щодо реорганізації державного життя Гетьманщини тощо⁵⁸.

У темі 5 “Українські землі наприкінці ХVІІ ст. – на початку ХVІІІ ст.” було розширено матеріал про гетьмана І.Мазепу, підкреслено основні напрямки його економічної, зовнішньополітичної та культурно-просвітницької діяльності, стосунки із Запорожжям, ставлення запорожців на чолі з К.Гордієнком до українсько-шведського союзу, спроби П.Орлика утворити антимосковську коаліцію.

Тема 6 “Українські землі в середині й наприкінці ХVІІІ ст.” також починалася не з характеристики явищ у соціально-економічному розвитку, а з ліквідації Гетьманщини й долі Запорожжя у ХVІІІ ст., потім оглядово подавалася національно-визвольна та антикріпосницька боротьба, Коліївщина стала одним із сюжетів теми. Факт приєднання до Росії Причорномор’я, Приазов’я та Правобережної України подавався як загарбання, і підкреслювався колоніальний характер політики російського царизму^.59.

Розділ ІV “Нова історія України (друга частина)” вивчався у 9 класі. Він складався з 5 тем і за логікою поєднання матеріалу був дуже схожим на попередній проект, хоча в ньому передбачалося вивчення 4 розділів, які складалися з 20 тем). Суттєвих змін у програмі зазнало висвітлення окремих питань у межах теми. Так, тема 1 “Українські землі у складі Російської імперії наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ ст.” розглядала не тільки участь українців у війні з наполеонівською Францією, а й Наддніпрянську Україну в системі міжнародних відносин, включаючи російсько-турецькі війни 1806-1812, 1828-1829 років, плани Наполеона щодо України. Притаманне формаційному підходу поняття “капіталістичні відносини” було замінено на “ринкові відносини”. Відзначалися спроби царизму врегулювати стосунки між селянами і поміщиками. Вивчення суспільно-політичного руху в Наддніпрянщині не обмежувалося діяльністю масонських лож та таємних декабристських організацій, а вміщувало заходи українського дворянства з відновлення автономії України, матеріал про місію В.Капніста до Берліна, пропаганду волелюбних ідей у Харківському університеті та Ніжинській гімназії вищих наук, Польське повстання 1830-1832 років. У характеристиці суспільного руху цього періоду обминалося поняття “дворянська революція”⁶⁰.

Тема 2 “Західноукраїнські землі наприкінці ХVІІІ ст. – в першій половині ХІХ ст.” була доповнена характеристикою реформ Марії-Терезії та Йосифа ІІ, тезою про поширення української національної ідеї в середовищі греко-католицьких священиків та ідей Просвітництва (І.Могильняк, М.Гриневський, І.Лаврівський, Й.Левицький, М.Лучкай). Разом з тим, було усунуто наголос на ідеї федерації вільних слов’янських народів і єднанні визвольної боротьби українців і поляків, формуванні двох прошарків інтелігенції (відданих колонізаторській політиці правлячих кіл і пройнятих українською національною свідомістю)⁶¹.

У темі 3 “Українські землі в другій половині ХІХ ст.” автори відмовились від притаманних проекту програми 1992 року термінів “капіталізм”, “капіталістичний лад” (хоча вживають термін “капіталістична індустріалізація”), затеоретизованих питань на зразок “Становище української нації” та надмірної уваги до соціалістичної ідеї масових робітничих і соціально-політичних організацій, а також зайвої деталізації. Проте у програмі знайшли відображення початок трудової еміграції, зародження українського кооперативного руху, діяльність І.Франка, М.Павлика, О.Терлецького та радикальний рух у Галичині, ідеї Ю.Бачинського, діяльність Молодої громади і Братства тарасівців⁶².

Тема 4 “Українські землі на початку ХХ ст.” була викладена стисліше. У ній були усунуті штампи радянської історіографії “назрівання революційної кризи”, “загальний революційний вибух”, “перша демократична революція”, “столипінщина” тощо. На відміну від проекту програми 1992 року, в якому наголошувалося на політичній автономії України у складі Росії як основі національної програми всіх партій за винятком УНП, програма 1996 року підкреслювала наявність двох течій у тогочасній українській політичній думці, що орієнтувалися на боротьбу за створення незалежної України та домагання автономії України у складі Російської імперії. До програми було внесено положення про зародження націоналістичного руху, діяльність М.Міхновського, польсько-український компроміс 1914 року, чітко окреслено здобутки українського національного руху під час російської революції 1905-1907 років (скасування заборонних указів щодо функціонування української мови, створення культурно-освітніх товариств, національного театру, відновлення автономії університетів, заснування кафедр українознавства). За рахунок скорочення другорядних положень на зразок переліку депутатів ІV Державної Думи, які виступали з українського питання, або ідеологів великодержавного шовінізму, значно скорочено обсяг програмний матеріал^.63.

Тема 5 “Україна у першій світовій війні” також була викладена більш компактно. Менше уваги зверталося на ставлення різних політичних сил до війни та господарчу розруху українського тилу російських військ. В уроках з української культури початку ХХ століття, поєднаних з цією темою, було подано 12 прізвищ діячів науки і культури замість 45 у проекті програми 1992 року. Проте підкреслювалася роль Української греко-католицької церкви в піднесенні національної свідомості населення Західної України.

Курс новітньої історії України (перша частина) (10 клас) автори програми поділили на шість тем. До першої теми “Українська революція” було віднесено матеріал розділу ХІV проекту, який охоплює події від весни 1917 до 9 січня 1918 року⁶⁴. Власне термін “Українська революція” був новим. У підручнику Ф.Г.Турченка першого покоління (1994 року) він уточнювався словами “національно-демократична”, чого вже не було у програмах 1996 року. Порівняно з проектом програми 1992 року, у програмі 1996 року менше уваги приділялося Лютневій революції, радам робітничих депутатів, жовтневим подіям у Києві тощо, не підкреслювалась виключна роль ТУПу у створенні Центральної Ради, більше йшлося про її партійний склад, підкреслювалися початки української армії й діяльність М.Міхновського, переважання впливу на суспільство українських національних партій і організацій, проголошення автономії як неминучий крок у розвитку революції, збройному виступі самостійників, прорахунки Центральної Ради у внутрішній і зовнішній політиці, нелегітимності Харківського з’їзду Рад, відновлення вивозу хліба в Росію та наростання антибільшовицького опору взимку 1918 року.⁶⁵

У темі 2 “Україна в боротьбі за збереження державної незалежності (1918–1920 рр.)” відбувся перерозподіл матеріалу: на вивчення Української держави П.Скоропадського в програмі відводилося 2 години замість 5 за проектом; назву “Гетьманат П.Скоропадського” отримала саме підтема, з якої були вилучені основні матеріали, грамоти та закони гетьмана, докладне вивчення його зовнішньої політики (щодо вирішення територіальних питань), відмінності Української держави від УНР. Проте знайшло своє відображення прийняття Конституції УНР та обрання М.С.Грушевського Президентом України, анархо-повстанський рух Н.Махна. Діяльність Директорії УНР подавалася стисло, чітко у хронологічній послідовності. У матеріалі увага приділялася постаті С.Петлюри, посиленню націонал-комуністичних настроїв у Директорії, взаєминам Директорії з махновцями, єврейським погромам і причинам поразки Директорії. Політику радянської влади в Україні в 1919 році схарактеризовано лаконічно: червоний терор, націоналізація промисловості, продовольча диктатура. Матеріал про першу Конституцію УСРР, утворення трьох радянських армій, фінансову єдність вилучався як другорядний. Наголошувалося на невдоволеності політикою більшовиків, повстаннях проти неї, відмінності націонал-комуністів від більшовиків⁶⁶.

У вивченні подій другої половини 1919 року на перше місце було висунуто не боротьбу радянських військ з білогвардійськими арміями Денікіна, а дії об’єднаних українських армій проти Денікіна, поляків і Радянської Росії. Внесено матеріал про “трикутник смерті” та перший зимовий похід Армій УНР. У підтемі “Україна на початку 1920 р.” автори програми вилучили загальні характеристики радянської форми державності, чітко поставили питання про формальне визнання радянським керівництвом незалежності України, загострили увагу на більшовицькій політиці “воєнного комунізму” і змінах у аграрній політиці. Радянсько-польська війна подавалась значно стисліше, і з акцентами на Варшавській угоді та ставленні до неї населення, польському окупаційному режимі, Паризькому мирі, Другому зимовому поході військ УНР. Події другої половини 1920 років трактувалися не як громадянська війна, а в межах підтеми “Розгром Врангеля” за схемою: позиція Врангеля щодо України, більшовицький контрнаступ, угода між махновцями і радянською владою, поразка Врангеля, червоний терор у Криму, розгром махновського руху. Тему завершував матеріал “Культурне і духовне життя в Україні 1917-1920 рр.”, який раніше розпорошувався по підтемах⁶⁷.

Тема 3 “Українська СРР в умовах нової економічної політики” визначалася в межах 1920-1928 рр. (раніше з 1921 року) і вже не дублювала матеріал всесвітньої історії про впровадження економічної політики “відродження народного господарства”, формування адміністративно-командної системи, проте більше розкривала голод 1921-1922 рр., політику “українізації” (коренізації), літературну дискусію 1925-1928 рр. У сюжетах, присвячених входженню УСРР до складу СРСР, підкреслювалася зміна статусу УСРР за договором федерації протягом 1921-1924 рр., фактична втрата Україною суверенітету, фіктивність права виходу з Союзу СРСР.⁶⁸

Тема 4 “Радянська модернізація України (1928-1939 рр.)”, яка у проекті мала назву “Утворення адміністративно-командної системи в народному господарстві”, позбавилась у назві популярного наприкінці 80-х років терміна „адміністративно-командна система” як такого, що містить елементи тавтології. Проте він зберігся в переліку основних понять програми. У тексті програми вживався термін ”командна економіка”. Поняття “індустріалізація” подавалось з прикметниками “сталінська” та “форсована”. Та й пов’язані з індустріалізацією події висвітлювались критичніше: відмова від економічних методів регулювання господарством, централізація управління, “штурмівщина”, репресії проти робітників. Досягнення цього часу не приховувались, але й не проголошувалися “успіхами”. Негативні наслідки індустріалізації, які раніше називалися труднощами, дістали назву “провалів перших п’ятирічок”. Колективізація не відокремлювалася від розселянювання України. Наголошувалося на форсованому характері колективізації (соціалістичні змагання при створенні колгоспів, самознищення сільського господарства, ліквідація куркульства подавалися тепер як репресії проти всього селянства, колгоспи – як специфічна форма новітнього закріпачення селян, голодомор – як закономірне явище й наслідок політики колективізації), на її відмінності від кооперування. Замість дещо гучної назви “Соціальна незахищеність людини” у програмі 1996 року була запропонована тема уроку “Громадсько-політичне життя”, в якій визначались глибокі соціальні деформації, формування партійно-державної та господарчої номенклатури, роль ідеології у службі терору. Масові репресії розглядалися не як символ часу (1937 року), а як невід’ємний елемент сталінських репресій, причому було знято наголос на знищенні партійних, комсомольських і радянських кадрів, йшлося вже про жертви репресій узагалі. У матеріалі про стан культури знайшли своє відображення політизація шкільного життя, русифікація, знищення кобзарства й лірництва, знищення храмів тощо⁶⁹.

Передбачалося ширше висвітлення історії західноукраїнських земель 1920-1939 років (за проектом вона вивчалась у контексті геополітичних інтересів СРСР і нацистської Німеччини у переддень Другої світової війни), на що відводилася окрема тема, розрахована на 4 уроки (українські землі у складі Польщі, Чехословаччини й Румунії). Через це у програмі з’явився матеріал про інтегральний націоналізм Д.Донцова, український монархізм В.Липинського, С.Бандеру, “пацифікацію” тощо⁷⁰.

У темі 6 “Україна під час Другої світової війни” авторами програми було здійснено спробу відійти від усталених у радянській історіографії штампів (“корінний перелом” тощо) і подати основні періоди війни під назвами “Окупація України військами Німеччини та її союзників”, “Україна в 1943 р.”, “Україна на завершальному етапі війни (1944-1945 рр.)”. Окремий урок відводився на висвітлення окупаційного режиму й розгортання антинацистського руху Опору в Україні. Саме в цьому контексті розглядався “Акт проголошення відновлення Української держави” від 30 червня 1941 року, підкреслювалася наявність двох течій в русі Опору в Україні, характер стосунків між ОУН і УПА з радянськими й польськими партизанами у 1943 році. Серед подій 1944-1945 років знайшли своє відображення примусове виселення татар, греків і вірмен з Криму, початок боротьби ОУН і УПА проти радянських структур, репресії радянської влади у Західній Україні. До теми було внесено матеріал про культуру України в роки війни.⁷¹

Розділ ІV “Новітня історія України. Частина друга” (11 клас) починався з теми 7 “Післявоєнна відбудова і розвиток України в 1945 – середині 50-х рр.”, побудованої інакше, аніж пропонувалося у проекті. Спочатку подавалися зміни, що відбувалися в Україні наприкінці 40-х років: два уроки відводилися вивченню процесу радянізації західних областей України (за проектом цей матеріал розглядався при вивченні суспільно-політичного та культурного життя), потім подавалися події першої половини 50-х років і характеристика культурного життя у другій половині 40-х – на початку 50-х років.

У темі 8 “Україна в умовах десталінізації 1956-1964 рр.” чіткіше були розставлені акценти на дозованості реабілітації, обмеженості демократизації, посиленні авторитаристських тенденцій у керівних ланках, без зведення всього до проявів суб’єктивізму й волюнтаризму; “зближення і злиття націй”, початок русифікації, ідеологізація культурного життя. Окремий урок відводився для висвітлення зародження дисидентського руху.

Тема 9 “Україна і загострення кризи радянської системи (1965-1983 рр.)” була побудована за іншою логікою: політико-ідеологічна криза системи, наростання економічної кризи, життєвий рівень населення, наростання кризових явищ у культурі, опозиційний рух. У ній знайшли відображення діяльність П.Ю.Шелеста, В.В.Щербицького, індустріальна гігантоманія, перетворення України в зону екологічного лиха, нарощування воєнно-промислового комплексу, міграція сільського населення, “неперспективні” села, дефіцит і черги як найхарактерніші риси життя радянських людей у 70-80-х роках, зростання рівня смертності, поглиблення ідеологізації й русифікації освіти, антитоталітарні тенденції в літературі, українське поетичне кіно, каральна медицина, вереснева демонстрація у кінотеатрі “Україна” 1965 року, релігійне дисидентство тощо.

Тему 10 “Розпад Радянського Союзу і відродження незалежності України” пропонувалося вивчати за такою схемою: пошук виходу з історично глухого кута, погіршення економічної ситуації, зростання політичної активності суспільства, початок формування багатопартійності, проголошення незалежності України⁷².

Завершувала курс історії України тема 11 “Україна в умовах незалежності”. У ній висвітлювалися розгортання державотворчих процесів, творення національної економіки, становище в соціальній сфері, зовнішня політика, новий склад Верховної Ради й нові тенденції в культурному та духовному житті, відзначалися здобутки цього періоду (формування трьох основних гілок влади, розробка військової доктрини, створення власної фінансової системи, досягнення міжнаціональної злагоди, визнання України міжнародним співтовариством) та актуальні проблеми (Чорноморського флоту, криміналізації економіки, номенклатурної “прихватизації”, приватної власності на землю, ланцюгові інфляції, падінню життєвого рівня тощо)⁷³.

Програма із всесвітньої історії будувалася, як проголошувалося в пояснювальній записці, на цивілізаційному, культурологічному, стадіально-регіональному підходах і орієнтувалася на суперечливість, багатоваріантність, альтернативність історичного розвитку.⁷⁴

Курс історії стародавнього світу (6 клас) було дещо вдосконалено й наближено до академічного курсу. У розділі І “Життя людей у первісні часи” автори відмовилися від формулювань тем, запропонованих О.І.Бахтіною: “Людина-добувач”, “Людина-виробник”, “Людина-творець”, – і повернулися до попередніх назв: “Перші збирачі та мисливці”, “Первісні ратаї та скотарі”. Проте, було зроблено наголос на змінах типів первісної людини й виділено окремий урок на вивчення первісної культури.

До розділу ІІ „Історія Стародавнього Сходу” вводився вступний урок, присвячений виникненню держави й особливостям цього періоду на Сході. Червоною ниткою через усі теми проводилася ідея державотворення й основ організації суспільства (єгипетське суспільство, релігійно-політична реформа Ехнатона, розвиток державного ладу Сирії, система соціальних рангів у Китаї тощо)⁷⁵. Більше уваги приділялося релігії стародавніх народів (зороастризм, Конфуцій та його вчення, даосизм). Матеріал було конкретизовано шляхом визначення чітких хронологічних меж, держав і правителів.

Розділ ІІ “Історія Стародавньої Греції” (за О.І.Бахтіною, “Життя стародавніх греків”) поділявся на три теми, відповідно до періодів, “Греція в ІІ – початку І тис. до н.е.”, “Архаїка та класична Греція”, „Еллінізм”. До програми було внесено багато нового матеріалу й відокремлено низку подій, які раніше вивчалися побіжно (занепад ахейських держав і прихід дорійців, тиранія Пісістрата, реформи Клісфена, Месенські війни, законодавство Лікурга, війни діадохів). На підсумковому уроці пропонувалося розглянути значення грецької моделі державності і проблему свободи у грецькій історії⁷⁶.

На таких саме засадах будувався й розділ ІV “Історія Стародавнього Риму”: “Римська республіка”, “Падіння республіки й утворення імперії”, “Пізня Римська імперія”. На його вивчення відводилося вдвічі більше часу, ніж за попереднім плануванням (22 години замість 11). Було внесено нові сюжети: війни ІІ ст. до н.е. та військова справа давніх римлян, оптимати і популяри, диктатура Сули, правління династії Юліїв Клавдіїв, Флавіїв та Антонінів, виникнення християнства та християнської церкви. На підсумковому уроці також проводилася лінія – значення державотворчих процесів – особливості розвитку римської державності, “всесвітній” характер держави римлян⁷⁷.

У цілому ж, програма з історії стародавнього світу, за висловом авторів одного з підручників з цього курсу О.І.Шалагінової та Б.Б.Шалагінова, орієнтувала на те, що „життя у стародавньому суспільстві, в умовах зовсім іншого рівня цивілізації, ніж наша, не було ні жахом, ні стражданням, ні перебуванням у темряві забобонів і невігластва. Воно було важким, але водночас і прекрасним. Це було прагнення до краси і гармонії з самим собою і з оточенням; а зосередженість на співчутті до страждань мас у вивченні історії не повинна притуплятися почуттям прогресу, пов’язаного з розвитком і вдосконаленням духовних сил суспільства”.⁷⁸

На вивчення історії середніх віків у 7 класі навчальним планом відводилося 68 годин (було – 51 год.). Замість розподілу на два великі розділи: “Раннє середньовіччя” й “Період зрілого середньовіччя” (розділ “Пізнє середньовіччя” вивчався у 8 класі) матеріал групувався у дванадцять невеличких розділів, чим закладалася дещо інша логіка подання матеріалу (подібно до того, як це було зроблено у російських підручниках М.О.Бойцова та Р.М.Шукурова): спочатку – “Народження середньовічної Європи (ІV – VІ ст.)”, “Виникнення ісламу та Арабського халіфату”, “Дві імперії: Франкська та Візантійська (VІІ – ІХ ст.)”, “Епоха вікінгів (VІІІ – ХІ ст.)”, далі – “Європейські країни в Х –ХІІІ ст.”, “Боротьба народів Європи і Азії з іноземними загарбниками”, “Селяни і сеньйори”, “Середньовічне місто”, після цього – “Європа в ХІV – ХV ст.”, “Духовний світ середньовіччя”, “Утворення Московської держави” (до початку ХVІ ст.)”, “Неєвропейський світ (до кінця ХV ст.)”. У програмі велику увагу приділено видатним особистостям середньовіччя, про які раніше не згадувалось (Стиліхон, Аекцій, Теодоріх Великий, Кассіодор, Беда Вельмишановний, Іоан Златоуст, Євсевій Кесарійський, Федір Студіт, Фрідріх Барбаросса, Олексій І Комнін, Франциск Ассізський тощо). Суттєво збільшено обсяг матеріалу з історії християнської церкви, через весь курс проведено ідею значного впливу церкви на суспільне життя в середньовіччі, внесено сюжети про християнську церкву в ІV-VІ століттях, ірландську церкву, Клюнійську реформу тощо. Питання культури пропонувалося розглядати в контексті часу й регіону, а не відокремлювати у великі теми. Винятком стала тема “Духовний світ середньовіччя”, в якій поєднувався матеріал про єретиків, жебруючих орденів ченців, середньовічну філософію, школи й університети, а також про готичний стиль у мистецтві. Було усунуто деякі залишки формаційного підходу, що траплялися в попередньому тематичному плануванні (“централізована держава”, “феодальна роздробленість” та ін.). Значно скорочувався матеріал про неєвропейський світ (з дванадцяти годин до семи), проте ширше подавалася історія європейських країн – Німеччини, Данії, Швеції, італійських міст-держав, Папської області, Неаполітанського королівства⁷⁹.

Автори програми з історії середніх віків намагалися максимально залучити найсучасніші оцінки історичних явищ цього періоду: розгляд феодалізму не лише як соціально-економічної категорії, а і як поєднання політичної влади з власністю на землю (королівська влада – земельний монополіст), політичної роздробленості, феодальної ієрархії (васалітету), особливого психологічного клімату (системи особистісних зв’язків); погляд на “класові битви” як на “здебільшого марні спроби вигоїти соціальні болячки хірургічним методом, однаково болісним для класів-“антагоністів”, руйнівним для суспільства”; оцінка релігії не як однієї з форм соціальної ідеології, покликаної оберігати класове панування феодалів, а як мужньої консолідуючої сили, носія духовності й моральності; трактування церкви не як “духовного феодала”, а як провідника духовності й християнської моралі та інші ⁸⁰.

Було враховано і те, що останніми роками серед істориків України найбільшого поширення набула думка про доцільність починати викладання історії Нового часу з межі ХV – ХVІ століть.⁸¹ При цьому за вихідний рубіж приймалися або відкриття Америки (1492 рік), або виступ Лютера проти римського папи (1517 рік), що започаткувало добу Реформації. Адже саме Великі географічні відкриття, доба гуманізму (ХV-ХVІ століття) і Реформація ХVІ століття зумовили докорінні зміни в житті людського суспільства, стали потужним поштовхом у розвитку продуктивних сил, світової торгівлі, сприяли розширенню кругозору суспільства, розриву церковної єдності, помітним успіхам у науці, техніці, мистецтві тощо.

У 8 класі вивчалася нова історія, початком якої вважався кінець ХV, а не середина ХVІІ століття. У попередньому плануванні період від кінця ХV до середини ХVІІ століття відносився до пізнього середньовіччя, хоча теж вивчався у 8 класі (54 години).

На вступному уроці при огляді періоду переходу від середньовіччя до нового часу вже не наголошувалося на “переломному характері епохи” й на “початку ери революцій”, менше уваги приділялося економіці, проте підкреслювався перехід від станової монархії до абсолютної, вводилися положення про становище католицької церкви та причини реформаційного руху.⁸² У першій темі “Великі географічні відкриття” автори відмовились від однозначних оцінок на зразок: “колоніальні загарбники”, “хижацька експлуатація”, – а більше зосередилися на зустрічі європейської та індіанської цивілізацій, на зміні уявлень про Землю та стимулах розвитку нових знань. Тема “Початок Реформації в Європі” позбулася неодмінного додатку “Селянської війни у Німеччині”. Третьою була тема “Нідерландська революція”, з якої вилучено зайву деталізацію, але збережено наголос на буржуазному характері створеної на півночі Нідерландів нової держави. Теми 4 “Франція в ХV – першій половині ХVІІ ст.” та 5 “Англія в ХVІ ст.” подавалися набагато стисліше, але в останній з’явилися сюжети про повстання Роберта Кета, англо-шотландські стосунки й підкорення Ірландії. Тема 6 “Московське царство в ХVІ ст.” висвітлювала правління Івана ІV. Наступною стала тема “Тридцятилітня війна” (раніше вона розглядалася в контексті міжнародних відносин у Європі).

Програма 1996 року деякою мірою ліквідувала уривчастість, притаманну тематичному плануванню 1992 року, зокрема історії ХVІІ століття. Вводилися теми 8-10 „Московська держава в ХVІІ ст.”, “Польща в ХVІ – першій половині ХVІІ ст.”, “Країни Сходу в ХVІ – ХVІІ ст.”, у яких чітко простежувалась спрямованість на ознайомлення учнів з економічним, політичним становищем країн, зміною династій, формами правління, соціальними рухами, стосунки сусідніх держав, причому селянські масові рухи інтерпретувалися здебільшого як селянські війни (повстання на чолі з І.Болотніковим, але селянська війна під проводом С.Разіна або Хуан Чао). Стисліше подавалася й тема 11 “Культура й наука Західної, Центральної та Східної Європи в ХV – ХVІІ ст.”.

До навчального матеріалу восьмого класу було внесено розділ “Розвиток капіталістичних відносин”, що складався з чотирьох тем. Тема 12 “Англійська революція середини ХVІІ ст.” була доповнена сюжетом про структуру англійського суспільства, особу Карла І, діяльність Довгого парламенту, реставрацію Стюартів та промисловий переворот в Англії. Тема 13 “Утворення Російської імперії”, яка взагалі випала з тематичного планування 1992 року, не містила наголосів на необхідності перетворень Петра І, спільної боротьби російського та українського народів проти шведських загарбників, антифеодальному характері виступів селян. Виступ селян під проводом К.Булавіна тепер подавався як селянське повстання, а не селянська війна. Однак зазначалася складність ситуації в Росії в ХVІІ ст., пов’язана з боротьбою придворних угрупувань за владу. Тема 14 “Німецька держава у ХVІІІ ст.” і тема 15 “Австрійська імперія у ХVІІІ ст.” ліквідовували лакуни, що виникли внаслідок їх вилучення в тематичному плануванні, та знайомили учнів з державним ладом Священної Римської імперії та імперією Габсбургів. Завершувалося вивчення нової історії у 8 класі трьома уроками, присвяченими війні за незалежність англійських колоній (1775-1783 років) та прийняттю Конституції США^.83.

На вивчення всесвітньої історії в 9 класі програма відводила 51 годину (раніше 68 годин). Скорочення часу сталося через перенесення частини матеріалу до програми 8 класу. Сутність другого періоду нової історії визначалася як “Епоха перемоги і утворення індустріального суспільства”. Цей період ділився на два етапи: від кінця ХVІІІ століття до 1870 року, від 1871 року до 1918 року (завершення формування індустріального суспільства у провідних країнах світу). Вивчення матеріалу розпочиналося зі вступного уроку та двох тем (8 годин): “Велика Французька революція” та “Правління Наполеона Бонапарта. Перша імперія у Франції”, – які не розривалися, й завершувалося узагальненням “Революції ХVІІ – кінця ХVІІІ ст. у Європі й Америці, їх спільні риси та відмінності”, “Зародження індустріального суспільства в країнах Європи і Америки” та темою “Культура ХVІІ – ХVІІІ ст.”.

В оцінці Французької революції кінця ХVІІІ століття було усунуто зайве підкреслення значущості діяльності ліворадикальних революціонерів; зміщено акценти з “революційності ідеології”, “поширення революційних ідей” на “пошук кращої організації суспільства та утвердження принципів гуманізму”; більше місця відведено економічній, соціальній та адміністративній перебудові держави за часів конституційної монархії; однозначніше оцінювалася якобінська диктатура. Внаслідок вилучення формулювань на зразок “відхід від декларованих демократичних свобод і прав людини”, “фанатизм керівників нової влади”, “неоднозначність оцінок якобінської диктатури” в учнів якобінська диктатура мала асоціаціюватися з безоплатним скасуванням феодальних повинностей, дехристиянізацією, тотальним терором. Оскільки автори програми визначали завершення Французької революції кінця ХVІІІ ст. падінням якобінської диктатури, то, відповідно, Термідоріанський режим, діяльність директорії та переворот 18 брюмера розглядався вже в межах іншої теми “Правління Наполеона Бонапарта”, на яку відводилося більше часу (4 години). Це дозволило відокремити у програмі положення про організацію влади консульства, “бонапартизм як форму правління”, “кодекси Наполеона”, “конкордат” тощо⁸⁴.

Тема 3 “Російська імперія в другій половині ХVІІІ ст.” присвячувалася історії Росії за царювання Катерини ІІ й не дуже логічно вписувалася в загальну схему викладу, тому що хронологічно цей матеріал мав вивчатися у 8 класі. Добірка матеріалу теми 4 “Країни Європи в 1815-1847 рр.” принципово відрізнялася від попереднього подання історії європейських країн, коли на вивчення історії кожної країни в період від 1815 року до кінця ХІХ століття відводилося 3-4 уроки. Тепер відводилося 3 години на історію чотирьох країн – Англії, Франції, Німеччини й Росії, причому увага акцентувалася на розвитку ринкового способу виробництва в Англії, на соціально-політичному розвитку у Франції, на намаганнях подолати політичну роздробленість у Німеччині, на соціальному русі в Росії⁸⁵. Відповідно, революції 1848-1849 років в Європі висвітлювалися в програмі не в межах історії країни, а як окрема тема 5, розрахована на 2 години. Далі логічно планувалися три теми – 6-8: “Об’єднання Німеччини” (1 година), “Об’єднання Італії” (1 година), “Англія та її колонії в 50-60-х рр. ХІХ ст.” (1 година). У програмі підкреслювалася роль О. фон Бісмарка в об’єднанні Німеччини та характер відносин Німеччини з Австрією й Данією, роль П’ємонту в об’єднанні Італії та два шляхи досягнення цієї мети.

Тема 9 “США у першій половині ХІХ ст. Громадянська війна у США” (раніше вона вивчалася перед Французькою революцією кінця ХVІІІ ст.) позбавлялася зайвої деталізації правління президента Т.Джефферсона та війни з Англією 1812-1814 років. Було знято й положення про “значення революції 1775-1783 років і 1861-1865 років у Північній Америці”⁸⁶. Вивчення теми 10 “Російська імперія в другій половині ХІХ ст.” розпочиналося із зовнішньої й колоніальної політики Росії, а потім подавалися реформи 60-70-х років, і як їх наслідку – на еволюції самодержавства в умовах розвитку ринкових відносин.

Тема 11 “Робітничий і соціалістичний рух у країнах Європи” (1 год.) вже не передбачала ознайомлення учнів з ідеями утопічного соціалізму, а марксизм розглядався як одне з соціалістичних вчень поряд з прудонізмом, бланкізмом, лассальянством та бакунізмом. Тема 12 “Культура ХVІІІ – першої половини ХІХ ст.” включала культурні процеси, теж у дещо інших хронологічних межах (раніше – “Розвиток культури в ХІХ ст.”), та була позбавлена сюжетів, пов’язаних з ідеологічними течіями, націоналізмом, європоцентризмом тощо, з географічними відкриттями та розвитком освіти у ХІХ ст. Проте увага зосереджувалась на прикладному значенні досягнень техніки, пошуку сенсу буття і призначення людини у творах діячів культури.

На вивчення франко-прусської війни програмою відводилася окрема тема (1 година) (раніше вивчалася в контексті історії Німеччини й Франції).⁸⁷ Тема 14 “Завершення формування індустріального суспільства у провідних країнах світу” присвячувалася історії Німеччини, Англії, Франції, США, Росії та Японії 1870-1914 років. До неї було залучено матеріал, який раніше подавався оглядово на уроці “Політична еволюція країн Європи і США на початку ХХ ст.” У зв’язку з історією конкретної країни. Були переглянуті й додані нові положення: щодо історії Англії знайшли відображення зміни в її зовнішній політиці та особливостях робітничого руху; історії Франції – знакові події (Панамський скандал, справа Дрейфуса) та її блокова політика; історії США – причини економічного піднесення та антимонопольна політика; історії Японії – ліквідація сьогунату та реформа Муцухіто. Суттєві зміни відбулися у висвітленні програмою історії Росії: було вилучено другорядні сюжети (наприклад, “сім замахів на Олександра ІІ, його вбивство”), значно розширився сюжет “Суспільні рухи наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.” зокрема, основні ідеї народницького руху, діяльність “Землі і волі”, “Народної волі”, Г.В.Плеханова та В.І.Леніна, створення РСДРП та її розкіл, яких у попередньому плануванні чомусь не було). Тема 15 “Національно-визвольна боротьба народів Південно-Східної та Центральної Європи наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.” (1 година) оглядово знайомила учнів з історією Румунії, Греції, Сербії, Чорногорії та Болгарії. Тема 16 “Національно-визвольна боротьба народів Азії, Африки і Латинської Америки” (3 години) поєднувала матеріал про Сінхайську революцію в Китаї, Мексиканську революцію 1910-1917 років та національно-визвольний рух в Індії. У темі 17 “Культура зарубіжних країн (кінець ХІХ – початок ХХ ст.)”, як і в попередній темі, присвяченій культурі, було знято сюжети про ідеологічні течії: ніцшеанство, соціал-дарвінізм тощо. Замість переліку модерністських течій (декаденство, символізм, натуралізм) внесено лише їх загальну характеристику. Підкреслено значення ідеї гуманізму у світовій літературі та пошук нових форм художнього вираження. Разом з тим, із програми зникли згадки про зміни в побуті, про нові потреби, смаки й запити.

Завершувала курс всесвітньої історії в 9 класі тема “Перша світова війна 1914-1918 рр.” Саме в контексті цієї теми розглядалася російська Лютнева революція 1917 року, жовтневий переворот і встановлення диктатури більшовицького режиму в Росії.⁸⁸

Програма з новітньої історії (1918-1945 років) у 10 класі також була розрахована на 68 годин і поділялася на вступ (1 година), повторювальне узагальнення (2 години) і 10 тем: “Міжнародні відносини в 1918-1930 рр.” (4 години), “Індустріально розвинені країни Заходу” (11 годин), “Країни Центральної та Східної Європи” (7 годин), “Країни Латинської Америки” (2 години), “СРСР” (5 годин), “Країни Азії та Африки” (11 годин), “Культура” (4 години), “Суспільно-політичні рухи” (4 години), “Міжнародні відносини” (4 години), “Друга світова війна” (12 годин). Такий розподіл навчального матеріалу був принципово новим і випливав з тієї логіки, яку закладали автори вже у вступному уроці. У тематичному плануванні 1992 року провідною лінією розвитку суспільства вважався революційний процес. Тому автори поділяли період на: 1) добу революцій і національно-визвольного руху та революцій (1917-1923 роки); 2) роки стабілізації і процвітання у демократичних країнах Західної Європи і США (1924- 1929 роки); 3) світової економічної кризи (1929-1933 роки); 4) роки протистояння фашизму, авторитаризму й демократії в Країнах Європи. Такий підхід диктував певну логіку вивчення: Лютнева революція в Росії, жовтневий переворот, створення радянської держави, громадянська війна, революції в Німеччині та Угорщині, революційні події в інших країнах.

У програмі 1996 році було поставлено за мету розкрити витоки тоталітаризму, про що яскраво свідчила назва вступного уроку: “Тоталітаризм – феномен ХХ ст.”⁸⁹. Інакше визначалася й сутність періодів світового розвитку: післявоєнна нестабільність (1918-1923 роки); економічна стабілізація (1924-1928 роки); велика депресія (1929-1933 роки); назрівання Другої світової війни (1933-1939 роки). Цим пояснювався й наведений вище порядок навчальних тем, і зовсім інший розподіл годин.

Тему 1 “Міжнародні відносини в 1918-1930 рр.” було збільшено на 3 години, що дало можливість у її межах розглянути питання, пов’язані з Генуезькою та Локарнською конференціями, Рурським конфліктом тощо. У темі 2 “Індустріально розвинуті країни Заходу” замість оглядових уроків пропонувалося вивчати на 1-2 уроках історію конкретної країни (Великобританія, Франція, США, Німеччина, Італія, Іспанія) у 1918-1939 роках, що створювало в учнів уявлення про країни в певний час. Тема 3 “Країни Центральної й Східної Європи” взагалі у програмі була новою. Раніше історія цих країн вивчалася в контексті революційних виступів слов’янських народів і відновлення незалежності Польщі, Чехословаччини і Сербії. Тепер програмою відводилось на вивчення історії кожної країни (Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Болгарії, Румунії, Югославії) у 1918-1939 роках по одному уроку. Два уроки з теми 4 відводилося на країни Латинської Америки. Тема 5 “СРСР” зазнала значних скорочень. Раніше на вивчення історії Росії – СРСР у 1917-1939 роках відводилося 19 уроків, а перелік змісту цих уроків вміщувався на 225 рядках (5 сторінок), то тепер на висвітлення теми передбачалось 5 уроків, зміст яких скоротився до 21 рядка. Природно, що це були найсуттєвіші моменти: встановлення комуністичної диктатури, червоний терор, опір радянському режимові, втручання іноземних держав у громадянську війну, провал комуністичних експериментів 1918-1920 років, запровадження непу тощо. Тема 6 “Країни Азії та Африки” присвячувалася історії Японії, Китаю, Індії та регіонів Південно-Східної Азії, Середнього Сходу, Близького Сходу й Африки та вміщувала матеріал, який раніше подавався на уроках “Революційні події в країнах Азії, Африки та Латинської Америки”. Тема 7 “Культура” була збільшена на 2 години (4 проти 2) і також позбавлена деталізації. Відокремлена тема 8 “Суспільно-політичні рухи” поєднувала матеріал з історії національно-визвольного, демократичного, соціалістичного й комуністичного рухів та фашизму. Вона була спробою відійти від класового, партійного підходу та поглянути на суспільні рухи з позиції загальнодемократичних процесів у суспільстві. Тому з’явилися нові положення про різні типи національно-визвольних рухів, боротьбу соціал-демократів і комуністів за керівну роль в робітничому русі, курс Комінтерну на світову комуністичну революцію, національні особливості фашизму та порівняння фашизму й комунізму. Тема 9 “Міжнародні відносини в 30-х рр.” суттєво скоротилася, але при цьому було дуже чітко розставлено акценти: “Німеччина – головний чинник розпалювання війни”, “Підписання пакту Ріббентропа – Молотова і його роль у розв’язанні Другої світової війни”⁹⁰.

Хоча на вивчення теми 10 “Друга світова війна” час збільшився з 9 до 12 годин, кількість основних сюжетів зменшилася вчетверо. До програми було внесено нові оцінки подій: вступ Червоної Армії на територію Західної України (вересень 1939 року) подавався як анексія Радянським Союзом Західної України. Вводився термін “голокост євреїв у Європі”⁹¹.

У структуру програми з новітньої історії (1945-1996 роки) в 11 класі так само було закладено дещо інший принцип, ніж в орієнтовному тематичному плануванні. Основу планування 1992 року складав проблемно-хронологічний принцип. Увесь курс поділявся на три періоди й відповідно до них вивчався: 1) 40-50 роки, 2) 50-60 роки, 3) 70-90 роки ХХ століття. У межах кожного періоду матеріал розподілявся за такою схемою: загальні тенденції історії, розвиток демократичних країн, СРСР, Східноєвропейські країни, країни Азії, Африки та Латинської Америкою. Програма 1996 року будувалася на країнознавчо-хронологічному принципі, тому в темі 1 “США і Канада” вивчалася історія США 1945-1960-х, 70-х та 80-90-х років. У темі 2 “Країни Західної Європи” спочатку подавалися основні особливості суспільно-політичного й економічного розвитку країн цього регіону, потім історія великих країн 40-90-х років (Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія) та оглядово – історія країн Північної, Центральної та Південної Європи.

Тема 3 висвітлювала історію СРСР по періодах: кінець сталінщини (1945-1953 роки), “відлига” (1953-1964 роки), “застій” (1964-1985 роки), “перебудова” й розпад СРСР (1985 – 1991 роки), нові незалежні держави (1991 – 1994 роки). Тема 4 “Країни Східної Європи” розпочиналася із загальної характеристики кожного з періодів (встановлення радянського панування, криза тоталітарних режимів, революції кінця 80-х рр.), історії окремих країн (Польща, Чехословаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Югославія)⁹². Так само групувалися й наступні теми: “Країни Азії та Африки”, “Країни Латинської Америки”. Тема 7 “Розвиток культури” розглядалася за традиційною схемою, а тема 8 “Міжнародні відносини” – за проблемно-хронологічним принципом: “холодна війна”, спроба переходу від “холодної війни” до співробітництва держав, курс на розрядку міжнародної напруженості та його зрив, перехід від конфронтації до співробітництва держав.

Уже перший рік викладання за програмою 1996 року виявив усі її позитивні й негативні сторони, що зумовило появу в 1998 році нової редакції програми з історії. У пояснювальній записці це зумовлювалося необхідністю групувати матеріал відповідно до віку учнів (тобто по класах), а не зводити в один потік окремі курси всесвітньої історії та історії України; позбавитися жорсткої поурочної регламентації щоб надати більшої свободи вчителеві; виділити ключові аспекти теми; розвантажити програму уроки від необґрунтованої деталізації; уточнити поняття та виділити основні положення курсу; визначити вміння та навички, необхідні учням при вивченні історії; подано й рекомендації щодо оцінювання⁹³.

У програмі чітко простежувалися три основні пріоритети: 1) вивчення історії України (уперше на вивчення цього курсу відводилося часу більше, ніж на всесвітню історію: 551 година, або 56,34% часу); 2) вивчення історії ХХ століття; 3) вивчення історії сусідніх країн та держав, що мали історично зумовлені зв’язки з Україною. Виходячи з цього, при вивченні історії стародавнього світу для кращого розуміння учнями античної культури та християнської спадщини надано перевагу історії тих народів, які згадуються в Біблії, історії Греції та Риму; історії середніх віків – історії країн, що виникли на уламках Західної Римської імперії та Візантії; історії пізнього середньовіччя – московській державі, Великому князівству Литовському, Польщі, Туреччини; нової історії – Росії, Речі Посполитої, Австро-Угорщини, Османської імперії тощо⁹⁴.

Червоною ниткою через пояснювальну записку проводилася ідея спрямованості навчання на розвиток в учнів історичного мислення, за допомогою якого в них мала формуватися історична свідомість, системне і творче мислення. Особлива увага приділялася розвитку в учнів інтелектуальних умінь, які вважалися одним із головних показників розвиненості історичного мислення⁹⁵. Звідси й спрямування методики викладання історії на аналітичну роботу на уроці, організацію проблемно-діалогового навчання і, як наслідок, головні показники результативності навчальної діяльності: “розуміння учнями взаємозв’язків між історичними подіями, уміння порівнювати, пояснювати, аналізувати та критично оцінювати історичні факти; самостійність мислення” тощо⁹⁶.

У 5 класі замість двох програм (для вчителів, які працюють за підручниками О.С.Кучерука або В.О.Мисана) було запропоновано єдину програму курсу “Вступ до історії України”. Через скорочення удвічі кількості годин (з 68 до 34 годин) програма зменшилося з восьми до п’яти розділів: “Знайомство з історією”, “Княжа Русь-Україна”, “Українські землі у складі Литви та під владою Польщі”, “Українська козацька держава – Гетьманщина”, “Пробудження України”. Невиправдано у програмі не подавався перелік уявлень і вмінь, що мали формуватися впродовж вивчення курсу.

У 6 класі передбачалося вивчення лише історії стародавнього світу в тому ж обсязі (68 годин). Розділ “Давня історія України” переносився до курсу історії України 7 класу. У новій редакції повністю зберігалася структура програми 1996 року. Матеріал було дещо скориговано: “Родову общину” стали вивчати в межах теми 2 “Первісні хлібороби та скотарі”, а не теми “Первісні збирачі та мисливці”; “Розквіт Македонії” – в темі “Еллінізм”, а не – “Розквіт Стародавньої Греції”. Поза програму було винесено складні для розуміння учнів і другорядні події та поняття: зороастризм, тиранія Пісістрата, реформи Клісфена, війни діадохів, оптимати та популери, оформлення системи домінату в Римі, грецька модель держави, проблема свободи у грецькій історії тощо. Поняття цивілізації вводилося вже на перших уроках. Підкреслювалася низка залежностей: появи суспільства від праці людини, господарської діяльності від релігійно-міфологічного світогляду та інше⁹⁷. У переліку основних умінь, поряд із визначеними у 80-х роках уміннями (аналізувати, робити нескладні висновки, працювати з текстом підручника, користуватися історичною картою), з’явилися нові: розуміти, що у висвітленні історичних подій можуть існувати різні підходи, давати відгук на відповідь однокласника, поважаючи його право на власну точку зору).

У 7 класі нова редакція програми передбачала вивчення історії України (34 години) та історії середніх віків (34 години), що призводило до скорочення матеріалу.

Програма з історії України у 7 класі зазнала суттєвих змін, насамперед структурних. Автори програми з історії України відмовилися від розбиття розділу “Давня історія України” на три теми за формаційними ознаками: “Період зародження родового ладу”, “Період розвитку родового ладу (V – ІІІ тис. до н.е.), “Період розкладу родового ладу (ІІ – І тис. до н.е.)”, а подали його як єдину тему “Давня історія України”. П’ять тем залишилися у попередній редакції (“Виникнення Київської держави”, “Розквіт Київської держави”, “Політична роздробленість Київської держави”, “Монголо-татарська навала на українські землі”, “Культура Київської держави”) і були поєднані в одну – “Київська Русь”. Уточнювалися назви останніх двох тем: тема “Галицько-Волинська держава – безпосередня спадкоємиця політичної та культурної традиції Київської держави” отримала назву “Галицько-Волинська держава – правонаступниця Київської Русі”, а “Українські землі під владою іноземних держав” – “Українські землі у складі Великого князівства литовського та інших країн”.

Тема 1 “Давня історія України” набула більш компактного вигляду, позбавившись детального вивчення ранніх рільницько-скотарських, мисливсько-рибальських та інших племен. Періодизація здебільшого прив’язувалася до знайомих учням понять – палеоліт, мезоліт, неоліт, енеоліт, доба бронзи та заліза. Але залишився застарілий термін “рабовласницька держава”. Теза про значення історії України для з’ясування походження українського народу логічно перемістилася із вступу до підведення підсумків навчальної теми. Зміни матеріалу теми 2 “Київська Русь” мали, в основному, редакційний характер: усунуто деякі занадто яскраві епітети, на зразок “героїчна боротьба”, “світове значення боротьби проти монголо-татар” та обійдено деякі вразливі сюжети, пов’язані зі стосунками із сусідніми народам (виділення окремим уроком теми “Боротьба українських князівств із кочовиками”, сюжету про зруйнування Києва володимиро-суздальським князем Андрієм Боголюбським). Тема 3 “Галицько-Волинська держава – правонаступниця Київської Русі” була розвантажена за рахунок вилучення сюжетів про входження галицьких земель до складу Київської держави, князювання Мстислава Удатного, Дорогочинську та Ярославську битву, переліку останніх галицьких князів. У темі 4 “Українські землі у складі Великого князівства Литовського та інших країн” матеріал дещо перегруповано через вилучення другорядних сюжетів та поєднання положень програми у більш змістовні блоки. На перше місце було висунуто перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського, а вже потім подавалася польська експансія на українські землі (нова редакція програми уникає різких формулювань, на зразок “загарбання галицьких земель Польщею”, “загарбання польською шляхтою Галичини (1387 р.)”, вживаються пом’якшені терміни “встановлення польської влади”, “приєднання до Польщі Галичини” тощо). Зміщувалися акценти при вивченні господарського життя й суспільно-політичних процесів: якщо за редакцією 1996 року вивчення господарського життя стояло на першому місці, то у новій редакції передувало вивчення соціальних та етнічних процесів^.98.

Програма з історії середніх віків зберегла всі 12 розділів, що були у програмі 1996 року, у тих же формулюваннях, але через скорочення часу вдвічі значно зменшилася в обсязі. Основні положення програми підкреслювали головні змістові лінії періоду: формування середньовічних держав, античний вплив на варварський світ, розвиток етносів від племінних союзів до народності. Перелік основних умінь семикласників, крім визначених програмою 1996 року, доповнювався вмінням відрізняти упереджену інформацію від неупередженої.

За новою редакцією програми учні 8 класу мали вивчати історію протягом 68 годин, з них 34 години відводилося на історію України і 34 години – на всесвітню історію. Структура програми з історії України зберігалася, певна корекція матеріалу відбулася в межах навчальних тем.

У темі 1 “Українські землі під владою Речі Посполитої” (раніше додавалося “та інших іноземних держав”) вступ розпочинався не з Люблінської унії, а із загальної характеристики становища українських земель наприкінці ХV – на початку ХVІ ст. Не наголошувалося на соціально-економічному розвитку земель (панщинно-фільваркове господарство, “Устава на волоки”, Литовські статути), вводився сюжет про господарську діяльність козаків. Поза програму винесено деякі документи (“Статті для заспокоєння руського народу” (1633 року), “Ординації Війська Запорозького” (1638 року). Підкреслено роль церкви в житті українського народу: внесено сюжет “Церква в житті козаків”, а підтему “Церковне життя наприкінці ХVІ – у першій половині ХVІІ ст.” перенесено з теми 2 “Культура” до теми 1. Цей матеріал вивчався як складова суспільно-політичного життя. Наголошувалося на унікальності козацтва як явища світової історії⁹⁹. Тема 2 “Культура України у ХVІ – першій половині ХVІІ ст.” позбавилася деталізації. Тема 3 “Національно-визвольна війна українського народу під проводом Б.Хмельницького” подавалася без хронологічних меж (раніше зумовлювалося “1648- 1657 роки”), до неї вводилася теза про програму розбудови Української держави, уточнювалися деякі принципові назви. Гетьманщина визначалася не як “українська Гетьманська держава”, а як “Українська козацька держава”, Переяславська рада у програмі не згадувалася, а йшлося про українсько-московську міждержавну угоду; битва під Жванцем називалася Жванецької облогою¹⁰⁰.

Перебудови зазнав і матеріал теми 4 “Українські землі в другій половині ХVІІ ст.”. Автори відмовились від роздільного вивчення Лівобережної та Правобережної України у 60-80-ті роки ХVІІ століття й запропонували поєднати цей матеріал у єдиний блок. Виникнення й розвиток Слобідської України почали розглядати в контексті господарського й політичного життя Лівобережної Гетьманщини та Слобідської України. Було введено сюжет про підпорядкування Української православної церкви Московському патріархату, знято або пом’якшено оцінки: замість Андрусівського перемир’я 1667 року – змови Московської держави з Польщею про поділ України”, з’явилася лише згадка про Андрусівське перемир’я; теза про радикалізацію політики Запорожжя щодо Москви змінила акцент на політику Московського уряду щодо Запорізької Січі, широко вживаний у попередній редакції програми термін “Руїна” в новій редакції не вживався.¹⁰¹

Тема 5 “Українські землі наприкінці ХVІІ – на початку ХVІІІ ст.” дещо скорочувалася за рахунок матеріалу про західноукраїнські землі. Сюжети про відродження та ліквідацію козацького устрою на Правобережній Україні, повстання 1702-1704 років переносилися на початок теми. Змінилося й формулювання питання про постать І.Мазепи з “І.Мазепа (життєвий шлях)” на “І.Мазепа – політик і людина”.

Скорочення торкнулися й теми 6 “Українські землі в середині й наприкінці ХVІІІ ст.”: поза програму було винесено матеріал про соціально-економічний розвиток Правобережної України та українських земель у складі Російської імперії в другій половині ХVІІІ століття.

Програма з нової історії (перша частина), в основному, зберігала попередню структуру. Залишились усі 15 тем з попередньої редакції й відокремлено тему 16 “Північна Америка у ХVІІІ ст.”, вилучено розділ “Розвиток капіталістичних відносин” перед темою 12 “Англійська революція середини ХVІІ ст.”, було уточнено назви теми 4 “Абсолютизм і громадянська війна у Франції” (замість “Франція в ХVІ – першій половині ХVІІ ст.”), теми 13 “Російська держава в ХVІІ – ХVІІІ ст.” (замість “Утворення Російської імперії”). Автори відмовилися від терміна “капіталістичні відносини”, натомість вживали поняття “ринкові відносини”.

В основних положеннях наприкінці програми підкреслювалося поширення європейської цивілізації на інші континенти, утворення колоніальних імперій, гуманізм – провідна ідея нового часу тощо. Серед основних понять з’явилися: індустріальне суспільство, нове дворянство, науково-технічний прогрес, національно-культурне відродження; перелік умінь учнів поповнювався вмінням аналізувати невеликі за обсягом історичні джерела, виявляти упереджену інформацію¹⁰².

Програма з історії для 9 класу передбачала збільшення кількості годин з 51 до 68 годин з історії України і зменшення часу на вивчення всесвітньої історії з 51 до 34 годин.

У новій редакції програми з історії України вивчення теми “Україна в Першій світовій війні” переносилося до 10 класу. Програма складалася з 5 тем, чотири з яких були теми з попередньої програми, а тема 3 “Українська культура в першій половині ХІХ ст.” виокремлювалася з теми 2. У темі 1 “Українські землі у складі Російської імперії наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ ст.” було відокремлено вступ “Загальна характеристика становища українських земель наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ ст.”. Програма частково була позбавлена жорсткого впливу формаційного підходу: менше уваги приділялося селянським виступам, знято застарілі оцінки, на зразок, “столипінська реакція”, “капіталістична індустріалізація”, “царські реформи” тощо¹⁰³. Автори відмовилися від гучних оцінок “перша українська політична нелегальна організація – Кирило-Мефодіївське братство”, “Русалка Дністрова” – політичний маніфест українського національного руху”¹⁰⁴.

Зміст програми зі всесвітньої історії у 9 класі (з підназвою “Епоха перемоги і утвердження індустріального суспільства”) було максимально стиснуто. У порівнянні з попередньою редакцією, програма 1998 року позбавилася кількох тем: тема “Російська імперія в другій половині ХVІІІ ст.” почала вивчатися у 8 класі, а тема “Перша світова війна 1914- 1918 рр.” – у 10 класі. Теми “Національно-визвольна боротьба Південно-Східної та Центральної Європи наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.” та “Національно визвольна боротьба народів Азії, Африки і Латинської Америки” були поєднані в одну “Національно-визвольна боротьба народів світу наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.” Відокремлювалася нова тема “Міжнародні відносини наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.” Змінювався порядок вивчення окремих тем: тема “Об’єднання Італії” була перенесена до теми “Об’єднання Німеччини”. Уточнено назви тем: до назви “Правління Наполеона Бонапарта. Перша імперія у Франції” було додано “Імперія Наполеона Бонапарта”, а з назви “Англія та її колонії в 50-60-х рр. ХІХ ст.” вилучено слова “та її колонії”. Матеріал, пов’язаний з Термідоріанським режимом у Франції, знову було перенесено до теми 1 “Французька революція кінця ХVІІІ ст.” Деякі різкі формулювання замінені на більш гнучкі: “Велика Французька революція” – на “Французька революція кінця ХVІІІ ст.”, “загарбницькі війни Франції” на “війни наполеонівської Франції”, “розгром наполеонівської армії в Росії” – на “поразку наполеонівської армії”, “крах наполеонівської імперії” – на “падіння першої імперії” тощо¹⁰⁵.

У розділі “Основні положення” основними тенденціями суспільного розвитку визначалися перехід від аграрного до індустріального суспільства, від абсолютизму до конституційної монархії та республіки, утворення національних держав, формування світової колоніальної системи, підвищення ролі ідеології в суспільстві тощо.¹⁰⁶ Серед умінь, які мали формуватися в учнів, з’явилися вміння зіставляти інформацію з різних джерел, порівнювати різні погляди на одні й ті самі події.

У 10 класі програмою передбачалося (як і в 9 класі) збільшення часу на вивчення історії України з 51 до 68 годин і зменшення – на всесвітню історію з 68 до 51 години. До програми з історії України та всесвітньої історії було додано теми, пов’язані з Першою світовою війною, а тему “Друга світова війна” перенесено до програми 11 класу. Решта тем, включаючи назви, залишилися без істотних змін, за винятком скорочень та деяких уточнень. Так, замість “Гетьманат П.Скоропадського” використано термін “Українська держава”, “командна економіка” – “директивне господарювання”, “колективізація” – “суцільна колективізація”, “радянсько-польська війна” – “більшовицько-польська війна”, “польсько-українська війна” – “польсько-український конфлікт”, “польський окупаційний режим” – “польський режим”, “окупація Північної Буковини” – “поглинення Північної Буковини”. З програми вилучено оціночні судження такі як: “Генеральний Секретаріат – уряд автономної України”, “Проголошення автономії – неминучий крок у розвитку революції”, “хлібозаготівлі – повна конфіскація продовольчих запасів селянства”, “колгоспи – специфічна форма новітнього закріпачення селянства”, “масові репресії – невід’ємний елемент сталінської тоталітарної системи”¹⁰⁷.

Суттєво змінилася структура програми із всесвітньої історії (новітній період, 1914- 1939 роки) у 10 класі. З програми 9 класу до 10 класу було перенесено тему “Перша світова війна”, а тема “Друга світова війна” переносилася до 11 класу. Тема “Суспільно-політичні рухи” перемістилася з 8 на 3 місце і вивчалася одразу після теми 2 “Облаштування повоєнного світу” (у попередній редакції – “Міжнародні відносини в 1918 – 1939 рр.”), тему 5 “Країни Центральної й Східної Європи” доповнено матеріалом з історії СРСР, який раніше становив окрему тему. А до теми “Країни Азії, Африки та Латинської Америки” включено матеріал “Країни “Латинської Америки”, який також був окремою темою в попередній редакції програми.

Відбулися зміни в межах окремих тем. Вступ позбавлявся однозначної спрямованості: “Тоталітаризм – феномен ХХ ст.”. Тепер тут визначалися головні тенденції світового розвитку у 1914-1939 роках, економічний, технічний та інтелектуальний прогрес, революції, національно-визвольні та соціальні рухи, світова війна, розпад імперії, встановлення тоталітарних режимів у ряді країн світу, протистояння демократії й тоталітаризму.¹⁰⁸

З теми 1 “Перша світова війна” вилучено матеріал про Лютневу революцію в Росії, жовтневий переворот та встановлення більшовицького режиму, додано деякі нові сюжети про бойові дії на Балканах і на Кавказі, невдачу військ Антанти у Дарданеллах, підводну війну тощо. Тема 2 “Облаштування повоєнного світу” поповнилася матеріалом про “українське питання” на Паризькій конференції, Гаазьку й Лозаннську конференції, план Юнга тощо. Тема 3 “Суспільно-політичні рухи” набула зовсім іншої структури. Замість вивчення спочатку національно-визвольного руху, потім робітничого, соціалістичного комуністичного рухів та фашизму було запропоновано інший порядок: лібералізм та консерватизм, комуністичний рух, фашизм та націонал-соціалізм (нацизм), національно-визвольний рух, робітничий і соціалістичний рухи. Автори вводили ознайомлення учнів із ліберальними, консервативними течіями в суспільно-політичному русі та розводили поняття фашизм і націонал-соціалізм (нацизм). У темі 4 “Індустріальні країни Європи і Америки” матеріал, пов’язаний із зовнішньою політикою країн, було винесено до теми “Міжнародні відносини”. Вивчення теми розпочиналося не з історії Великої Британії та Франції, а зі США. У програмі з’явилися імена найяскравіших історичних постатей цього періоду. До імен Ф.Рузвельта, Д.Ллойд-Джорджа та Ф.Франко приєдналися імена Е.Даладьє, А.Гітлера, Б.Муссоліні. Відокремлювалися нові сюжети про період “проспериті” (“процвітання”) у США, соціальні конфлікти у Франції та “корпоративну систему” в Італії. Тема 5 “Країни Центральної та Східної Європи” поповнилася матеріалом про Росію – СРСР, Судетську проблему в Чехословаччині, становище українського населення в Чехословаччині. З’явилося ім’я Ю.Пілсудського, пом’якшено різкі формулювання. Так, “Польсько-українська війна та загарбання західноукраїнських земель” змінено на “Польсько-українське протистояння у Галичині”; “Жовтневий збройний переворот в Росії” – на “Жовтневі події 1917 р. у Петрограді”. У темі 6 “Міжнародні відносини” з’явився матеріал про зовнішньополітичні пріоритети провідних країн світу.

Виведені наприкінці програми основні положення чітко визначали головні логічні лінії теми: “новий курс” як форма державного регулювання ринкової економіки”, “фашизм, націонал-соціалізм та сталінізм як різновиди тоталітаризму” тощо.

Незважаючи на те, що до програми 11 класу було перенесено тему “Друга світова війна”, кількість годин на вивчення курсу історії України залишилася в попередньому обсязі (51 годин), а на всесвітню історію навіть зменшилася – з 68 до 51 годин. Структура програми з історії України в 11 класі змін не зазнала. Було зменшено обсяг навчального матеріалу за допомогою усунення другорядних сюжетів, а також вразливих та занадто заполітизованих питань, наприклад, “Акт проголошення відновлення Української держави (30 червня 1941 року)”. До програми введено тезу “9 травня – День Перемоги”, пом’якшені деякі гострі формулювання. Так, тезу “Анексія Радянським Союзом Бессарабії та Північної Буковини” змінено на “Входження...”, “Репресії радянської влади у Західній Україні” – на “Становище у західних областях України”, “Ліквідація Української греко-католицької церкви” – на “Доля Української греко-католицької церкви”, “Обмеження демократії” – на “Масштаби демократії”, “Наростання незадоволення діяльністю М.Хрущова” – на “Ставлення суспільства до діяльності М.Хрущова”, “Вірнопідданство керівництва України центрові” – на “Відносини керівництва України з союзним центром”, “Хаотизм: непродуманість економічної політики” – на “Характер економічної політики” тощо. Позбавлення програми однозначних оціночних суджень дозволяло надавати можливість учням висловлювати власні оцінки щодо тих чи інших історичних подій та явищ. У свою чергу, вчитель, реалізуючи програмні вимоги, не міг нав’язувати учням готові висновки.

Програма зі Всесвітньої історії (11 клас) лише частково змінила свою структуру: підтема “Світ після Другої світової війни: загальні тенденції” почала вивчатися в межах теми “Друга світова війна”; тема “Міжнародні відносини”, яка завершувала курс, тепер вивчалася перед темою “Культура”. Через скорочення годин були вилучені окремі підтеми. З теми 3 “Країни Західної Європи” вилучено матеріал “Північна та Західна Європа в 70-90-х рр.”, у темі 4 “Відновлені та нові незалежні держави” (раніше “СРСР”) було відокремлено підтему “Відновлені та нові незалежні держави: початок самостійного життя (1991 – кінець 90-х рр.)” У темі 6 “Країни Азії й Африки” було поєднано сюжети з історії країн Близького й Середнього Сходу, Північної, Південної та Тропічної Африки й вилучено матеріал про нові індустріальні країни Сходу. Тема 7 “Країни Латинської Америки” не передбачала окремого вивчення історії Мексики, Аргентини та Бразилії. Тема 9 “Культура країн зарубіжного світу у другій половині ХХ ст.” (раніше “розвиток культури”) подавалася у найбільш загальних формулюваннях¹⁰⁹. Основні положення наприкінці програми орієнтували вчителя на провідні логічні лінії курсу: “утворення біполярного світу і його еволюція у багатополюсний світ”, “тенденція посилення європейської інтеграції” тощо. Серед основних понять з’явилися абсолютно нові для шкільних програм: голокост, біполярний світ, інформаційне суспільство, діалог культур, сюрреалізм, поп- та рок-музика, елітарна та масова культура¹¹⁰. Вміння, що формуються в учнів під час вивчення курсу, за своєю сутністю пов’язувалися із розвитком творчого мислення: “порівнювати, аналізувати і критично оцінювати історичні факти та діяльність осіб, спираючись на отримані знання, на основі альтернативних поглядів на проблему”, “виявляти розбіжності в позиціях, визначаючи помилки та прояви упередженості в міркуваннях, критично ставитись до тенденційної інформації”¹¹¹.

У 2001 році програма з історії зазнала ще однієї редакції, яка, відповідно, отримала назву редакції 2001 року. Зміни були викликані кількома чинниками – реформуванням загальної середньої освіти, переходом навчання на 12-річний термін, введенням 12-бальної системи оцінювання навчальних досягнень та пов’язаною з нею системою тематичного оцінювання, яка потребувала групування матеріалу у пропорційно рівні тематичні блоки. По-друге, необхідність внесення змін до програми підказував розвиток історичної науки – введення в науковий обіг нових документів, ліквідація “білих плям” в історії, повернення або відкриття забутих або невідомих імен історичних діячів, нові трактування подій та явищ, які не увійшли до програми редакції 1998 року. Усе це вимагало офіційного визнання у програмах. До того ж, скорочення обсягів програми шляхом введення загальних формулювань сприймало деякими науковцями як вилучення з програми певного матеріалу. Та й учитель, який звик до жорсткої регламентації програми, не завжди вважав доцільним вводити до навчання весь масив фактів підручника. До того ж, практика роботи вчителів за кількома підручниками виявляла позитивні й негативні сторони цих навчальних книг, підказувала необхідні зміни у програмі.

Р.І.Євтушенко, П.Б.Полянський, пояснюючи зміни у програмі, пов’язують їх із реформуванням загальної середньої освіти й тими важливими завданнями, які покладаються на історію як на навчальну дисципліну: забезпечення соціальної адаптації особистості, підготовка до активного громадянського життя, виховання, з одного боку, загальнолюдських ціннісних орієнтирів, а з іншого – глибокого патріотизму. У таких умовах особливої уваги потребує формування історичної свідомості, що дає змогу критично осмислювати минуле й сучасне та прогнозувати майбутнє”¹¹². З огляду на нові освітні орієнтири, автори програми дещо скоригували цілі й завдання навчання історії в школі. Це виявилося насамперед у ставленні до формування знань як до мети навчання історії. Якщо в редакції 1998 року воно визначалося як мета номер один, виведена окремим рядком у програмі, то в новій редакції формування знань почало розглядатися у єдності з розвитком історичного мислення учнів¹¹³. По-друге, автори, відстоюючи плюралізм підходів в історичній науці, відмовились від декларування умовних факторів суспільного розвитку, чим пояснюється вилучення з програмі тези про необхідність розвитку системного мислення – погляду на суспільство як на взаємозумовлену єдність історико-антропологічного, соціокультурного та культурного історичних факторів”. Пояснювальна записка тепер не містить розділу “Питання методики”, що надає більшої свободи вчителеві у визначенні своїх методичних уподобань. Відповідно до прийнятих у 2000 році критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальноосвітньої школи за 12-бальною системою, було внесено зміни до розділу “Оцінювання навчальних досягнень учнів з історії”.

Особлива увага у програмі приділяється “Початковому курсу історії України”. У ній підкреслювалися пропедевтичність, початковість й елементарність курсу, його нетотожність із систематичним курсом історії. Головними завданнями “Вступу до історії України” вважаються підготовка учнів до успішного засвоєння історичних знань у наступних класах, формування початкових уявлень про історію як науку та про історію України як її складову, прищеплення інтересу до їх вивчення¹¹⁴. З цією метою у програмі скориговані початкові вміння учнів (вони визначалися програмою 1996 року, але втрачалися в редакції 1998 року): свідомо читати адаптований історичний текст, переказувати його основний зміст, вичленовувати історичну інформацію, знаходити відповіді на поставлені запитання та ставити по кілька запитань до тексту; складати простий план, на основі тексту стисло розповідати про історичну постать і позначати на лінії часу запропоновані вчителем дати подій, орієнтуватися на адаптованій історичній карті.

Структура програми “Вступ до історії України” зберігається, за винятком появи невеличкої теми 6 “Україна незалежна” та уточнення назв окремих тем. Але в межах тем відбулася суттєві зміни. Їм було надано більшої структурованості, що наближало пропедевтичний курс до систематичного. З теми 1 “Знайомство з історією” було вилучено матеріал про найвідоміших істориків України та вивчення життя людей на території України за найдавніших часів. Проте докладніше висвітлювалися як важливі джерела історії герби, печатки, географічні назви та імена людей в історичній науці.¹¹⁵ До теми 2 “Княжа Русь-Україна” було перенесено матеріал, який раніше містився в темі 3, конкретизовано окремі положення програми. У темі 3 “Українські землі під владою Польщі” (раніше “Українські землі у складі Литви та під владою Польщі”) з’явилися сюжети про повстання проти польського володарювання та посилання на історичні джерела: “Свідчення історичних джерел про військову майстерність козаків”, “Самійло Кішка – герой народної думи”, “Свідчення у джерелах про зростання могутності козаків” тощо¹¹⁶. Тема 4 “Українська козацька держава – Гетьманщина” поповнилася новими сюжетами та іменами, зокрема І.Богуна, М.Березовського, І.Григоровича-Барського. Тема 5 “Україна пробуджується” (раніше “Пробудження України”) зберегла попередню структуру, але дещо змінився зміст, особливо в перших двох підтемах “Початок національного відродження” та “Зростання українського руху”. Якщо в попередній редакції акцент у цих підтемах робився на діяльності Т.Шевченка, Лесі Українки та І.Франка, то тепер матеріал поповнився матеріалом про українські землі у складі двох імперій, “Енеїду” І.Котляревського, діяльність “Руської трійці”, українських громад та діячів українського руху В.Антоновича, М.Драгоманова¹¹⁷.

Програма з історії стародавнього світу (6 клас) також не зазнала структурних змін. Деякі нові підходи та сюжети з’явилися в самому навчальному матеріалі. У розділ І “Життя людей у первісні часи” наголошено на формуванні суспільства й цивілізації, що зумовило появу сюжетів “Формування суспільства”, “Формування цивілізації”, “Первісні системи влади та поява держави”, “Поява писемності”.

У розділі ІІ “Історія стародавнього Сходу” підкреслено роль природно-географічного чинника у формуванні старосхідних цивілізацій, приділено більше уваги суспільству й сім’ї давніх держав, звичаям та традиціям народів. Було відокремлено сюжет про Халдейське царство. Розділ ІІІ “Історія Стародавньої Греції” поповнився матеріалом про цивілізацію острова Крит, звичаї та традиції греків, а розділ ІV “Історія Стародавнього Риму” – сюжетом про утворення варварських королівств. Перелік основних понять було подано в поєднанні однотипних понять у групи. Із загального переліку були вилучені поняття “общинна власність” і “приватна власність”, а додано “матеріальний побут”, “колонія”, “метрополія”.¹¹⁸

Автори програми з історії України (7 клас) повернулися до запропонованого у програмі 1996 року (в редакції 1998 року його не було) поділу курсу на два розділи: “Стародавня історія України” та “Середньовічна історія України”. Суттєво змінився розділ І. За його межі було винесено “Вступ”. Автори програми не стали підкреслювати значущість трипільської культури у назві підтеми, замінили застарілі назви підтем: “Виникнення найдавніших великих племінних союзів та рабовласницьких держав в епоху раннього залізного віку” на “Ранній залізний вік на українських землях. Світ кочовиків”, а “Слов’яни” – на “Давні слов’яни”, – й додали матеріал про слов’ян під час Великого переселення народів, завершивши його сюжетом “Витоки українського народу”. Крім того, у програмі було закріплено поряд із загальноприйнятою періодизацією за характером знарядь праці антропологічну періодизацію найдавнішої історії людства (архантроп, палеантроп тощо). Завантажено програму інформацією про археологічні культури (середньостогівська, ямна, чорноліська тощо) та додано сюжет про індоєвропейців. Таким чином, автори майже довели програму до рівня проекту для класів з поглибленим вивченням історії, що суперечить підходам, закладеним у пояснювальній записці.

Один з авторів програми В.С.Власов пояснює це прагненням внести до програми найновітніші досягнення академічної науки, зокрема про відсутність безпосереднього зв’язку між трипільцями й українцями, про прабатьківщину індоєвропейців, що пов’язується з ямною культурою епохи бронзи, про користування ямниками транспортними засобами (що важливо в плані історії повсякденності), про середньостогівську культуру (як яскравий зразок світу скотарів у порівнянні із світом землеробів-трипільців); про приналежність союзів східнослов’янських племен на території України вже в VІІ столітті до єдності етнокультурної, мовної та політичної групи, про зародження державотворчих процесів у предків українців – племені дулібів та інших¹¹⁹.

У розділі ІІ відбулося перегрупування матеріалу в межах тем. Тема 2 “Виникнення та розквіт Київської Русі” (раніше “Київська Русь”) завершується правлінням Мстислава Володимировича, а решту матеріалу перенесено до теми 3, яка отримала назву “Київська Русь за часів роздробленості. Галицько-Волинська держава – правонаступниця Київської держави”. Було введено нову тему 4 “Політичні центри, соціально-економічний, культурний розвиток Київської Русі та Галицько-Волинської держави ІХ–ХV ст.” Завершувалося вивчення курсу темою 5 “Українські землі у складі Великого князівства Литовського та інших держав (у другій половині ХІV – першій половині ХVІ ст.)”. У темі 2 основні сюжети були згруповані навколо правління найяскравіших київських князів, додано матеріал про формування апарату влади, князів та дружинників, дулібський племінний союз, духовне життя давніх українців, сусідів східнослов’янських племен, походження назви “Русь”, утворення династії Рюриковичів. Також було підкреслено значущість правління окремих князів: “Ярослав Мудрий – людина та державник”, “Володимир Мономах – людина і політик”¹²⁰. У темі 3 вже не вживалися терміни “політична роздробленість” (раніше “феодальна роздробленість”), “монголо-татари”, а “роздробленість”, “монголи”. Пропонувалася дещо інша логіка подання матеріалу: “Роздробленість Київської Русі”, “Утворення Галицько-Волинської держави”, “Монгольська навала на українські землі”, “Галицько-Волинська держава за князя Данила Галицького та його наступників”. Таким чином, підтема “Монгольська навала” не порушувала хронологічного принципу, але деякою мірою розривала тему “Галицько-Волинська держава”. Вводилося поняття “золотоординське ярмо”, повернулися сюжети про Ярославську битву та коронацію Данила Галицького. У темі 4 було подано матеріал про політичний, соціальний устрій та господарське життя, писемність, освіту, наукові знання, літературу, театральні дійства, музику, образотворче мистецтво й архітектуру Київської Русі та Галицько-Волинського князівства, а також узагальнення “Історичне значення Київської Русі та Галицько-Волинської держави”. До програми повернулися терміни “феодальне землеволодіння”, “феодальні повинності” (раніше “аграрні відносини (вотчина, повинності селян, селянська громада та її функції)”). Наголоси були зроблено на формах державного правління, соціальній піраміді – основні верстви та система залежності. Додано також матеріал про міста і гроші. Значно розширено сюжет із культури¹²¹.

Скорочення теми 5 торкнулося здебільшого історії ХІV століття. Було знято положення про політику князів Гедиміна та Ольгерда, боярське правління в Галичині на чолі з Дмитром Дедьком, але деталізовано історію ХV ст. З’явилися сюжети про повстання литовсько-руської знаті на чолі з князем Свидригайлом проти Польщі, утворення Українсько-Білоруської держави, змову князів 1481 р., битву під Оршею. У матеріалі про соціальний устрій не знайшли відображення етнічні процеси в Україні, закріпачення селян, повстання М.Глінського, але наголошено на соціальній піраміді та основних групах привілейованого стану (князі, пани, шляхта), як приклад розглядалася постать князя К.Острозького¹²².

Програму з історії середніх віків було подано у двох варіантах. Перший варіант, орієнтований на підручник О.М.Карліної, майже дослівно повторював редакцію 1998 року, за винятком теми 1, що отримала назву “Народження середньовічної Європи”, як у редакції 1996 року (раніше “світ на порозі середньовіччя”). Ця тема була доповнена двома підтемами “Початок Великого переселення народів” та “Загибель Римської імперії”.

Другий варіант був прив’язаний до підручника О.П.Крижанівського й О.О.Хірної, який вийшов з друку наприкінці 1998 року і тому не враховувався редакцією програми 1998 року. Він був надрукований уже в середині 1999 року і визнаний як варіативний. Автор програми О.П.Крижанівський, підкреслюючи особливості власної програми, зазначав, що вона “побудована не на стадіальному, а на регіональному принципі подачі матеріалу, тобто зміщує акцент з характеристики етапів історичного процесу на показ його регіональних особливостей”¹²³. Такий принцип відповідає цивілізаційному підходу й дає можливість створення цілісного історичного портрету суспільства, яскраво змальовує їх індивідуальність. На думку автора, програма наближена до європейських стандартів, оскільки приділяється чільна увага не лише соціально-економічному, а й соціоекономічному, демографічному та психологічному чинникам. Вона зорієнтована на краще ознайомлення школярів із матеріальним побутом, звичаями і традиціями, із роллю релігії та церкви в житті середньовічного суспільства.

У варіативну програму закладено дещо іншу логіку. Спочатку подається тема “Загибель античної та народження середньовічної Європи” від Великого переселення народів до загибелі імперії Карла Великого. Потім вивчалися різні аспекти людського життя в середньовіччі: людина і природа, склад і рух населення, матеріальний побут, суспільство, держава, місто, релігійно-церковне життя, культура. Тут же вивчалося виникнення ісламу та Арабський халіфат. Це пояснювалося автором тим, що долі арабів та західноєвропейських народів у середні віки перепліталися (Реконкіста, Хрестові походи). Далі подано стислі нариси про європейські та азіатські країни у ХІ – ХV століттях, скандинавські держави (“Світ норманів”), Францію, Англію, Німеччину, країни басейну Середземного моря, Центральної та Східної Європи, Візантію, Північно-Східну Русь, Туреччину, Індію, Китай.¹²⁴

Обидва варіанти програми завершувалися спільним переліком основних понять та вмінь, який було доповнено термінами “варварський світ”, “міграційні рухи”, “комунальний рух”, “міста-комуни”, “шляхта”, “дворянство”, „бюргерство” тощо. Зі складу вмінь було вилучено вміння відрізняти упереджену інформацію від неупередженої як заскладне для цього віку¹²⁵.

Програма з історії України у 8 класі скорочувалася за рахунок теми “Українські землі в середині й наприкінці ХVІІІ ст.”, яка переносилася до програми 9 класу. Змінювалися назви більшості тем, головним чином через їх розширення. Тема 1 “Українські землі під владою Речі Посполитої. Наростання національно-визвольної боротьби українського народу” (раніше лише перше речення), тема 2 “Національно-культурний рух в Україні в ХVІ – першій половині ХVІІ ст.” (раніше “Культура України...”), тема 3 “Національно-визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої середини ХVІІ ст. Відродження Української держави” (раніше “Національно-визвольна боротьба українського народу під проводом Б.Хмельницького”), тема 4 “Українські землі в другій половині ХVІІ ст. Поділ Гетьманщини та боротьба за незалежність” (раніше перше речення), тема 5 “Українські землі наприкінці ХVІІ – в першій половині ХVІІІ ст.” (раніше “Українські землі на початку ХVІІІ ст.”, тема 6 “Культура Української держави другої половини ХVІІ – першої половини ХVІІІ ст.”

З першої до другої теми було перенесено матеріал про церковне життя у другій половині ХVІ – першій половині ХVІІ століття. Було змінено деякі трактування. Так, “козацько-селянські рухи” отримали назву “національно-визвольних повстань українського народу”, „повстання 1625 року” названо “польсько-козацьким збройним конфліктом”. До програми додано матеріал про збереження українською шляхтою державотворчих традицій, молдавський похід І.Підкови, місце повстань кінця ХVІ століття у національно-визвольному русі. Тему 3 було підсилено сюжетами про органи державної влади, фінансову систему, судочинство. Уточнювалися деякі формулювання. Наприклад, замість тези “битва під Жовтими Водами” стала вживатися “битва на Жовтих Водах”. У темі 4 автори пом’якшили оцінки деяких подій. Так, замість “агресії Московської держави проти України” – “російсько-українська війна 1658-1659 рр.”¹²⁶. Тема 5 скоротилася за рахунок вилучення матеріалу про Запорожжя у ХVІІІ столітті та національно-визвольний рух й антикріпосницьку боротьбу.

У програмі зі всесвітньої історії у 8 класі відбулося укрупнення навчальних тем. Було поєднано теми “Московське царство в ХVІ ст.” та “Московська держава в ХVІ – ХVІІ ст.” в тему “Московська держава в ХVІ – ХVІІ ст.”, теми “Німецькі держави у ХVІІІ ст.” та “Австрійська імперія у ХVІІІ ст.” в тему “Німецькі держави у ХVІІІ ст.” Тема “Країни Сходу в ХVІ – ХVІІІ ст.” почала вивчатися після теми “Культура і наука Західної, Центральної та Східної Європи в ХVІ – ХVІІ ст.” Дві теми змінили назву: “Нідерландська революція” на “Визвольний рух в Нідерландах”, відповідно до трактувань цього явища в країнах Європи і, передусім, у самих Нідерландах. Темі “Абсолютизм і громадянська війна у Франції” було повернуто попередню назва “Франція у ХVІ – першій половині ХVІІ ст.” Назва теми “Англійська революція середини ХVІІ ст.” була змінена на “Англія в другій половині ХVІІ – ХVІІІ ст.” Крім того, до програми було додано сюжети про зовнішню політику Англії у ХVІ столітті, особливість історичного розвитку Сходу в середні віки, англійське завоювання Індії, внутрішню політику Росії в другій половині ХVІІІ століття. Змінилися й деякі трактування. Зокрема, “селянська війна під проводом С.Разіна” стала називатися “повстанням”¹²⁷.

Суттєво була переглянута програма з історії України у 9 класі. Кількість тем, які мали вивчатися протягом року, збільшилася майже удвічі, з 6 до 11. Це відбулося за рахунок перенесення вивчення теми “Українські землі в другій половині ХVІІІ ст.” до 9 класу, виокремлення тем “Культура України” в різні періоди та поділ історії України за регіональним принципом – Наддніпрянська Україна та західноукраїнські землі. Автори програми відмовилися від термінології, що зберігалася донедавна й була запозичена з радянської історіографії. Тому поняття “занепад кріпосницьких та зародження ринкових відносин” й “антикріпосницька боротьба” замінювалися відповідно нейтральними: “економічне становище” та “соціальна боротьба” тощо. Складний для учнів термін “інкорпорація українських земель” замінювався на “включення до складу”. Відбулися зміни в матеріалі кожної навчальної теми.

У темі 1 “Українські землі в другій половині ХVІІІ ст.” було закладено регіональний принцип подання матеріалу. Відповідно до такої логіки вивчалося Правобережжя й західноукраїнські землі, Лівобережна і Слобідська Україна (раніше “Запорожжя”) та додавався сюжет про Кримське ханство. У матеріалі про ліквідацію Запорозької Січі підкреслювалося, що це була козацька республіка. Тема 2 “Культура України другої половини ХVІІІ ст.” поповнилася іменами А.Веделя, М.Бортнянського, Д.Бортнянського, С.Ковніра, І.Григоровича-Барського. До теми 3 “Українські землі у складі Російської імперії наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ ст.” було включено загальну характеристику становища українських земель у цей період, яка раніше вивчалася у вступі. Було проведено чіткіше розмежування в суспільно-політичному русі українського національного та російського визвольного й польського національно-визвольного рухів на українських землях. До програми повернулися сюжети про місію В.Капніста в Берлін, Новгород-Сіверський гурток, а також додано матеріал про “Історію Русів”, місце Т.Шевченка в українському національному відродженні. У темі 4 “Західноукраїнські землі наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст.” відбулося зміщення акцентів. Підтему “Українське національне відродження” було запропоновано починати вивчати не з пробудження національного життя, а з поширення ідей Просвітництва. У подіях 1848 – 1849 років на перше місце було поставлено національно-визвольний рух на західноукраїнських землях під час революції (раніше “Революція 1848-1849 рр. в Австрійській імперії та український національно-визвольний рух”). У темі 5 “Культура України кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ ст.” з’явилося ім’я М.Бантиш-Каменського, але зникли згадки про Львівський інститут Оссолінських, математика Т.Осиповського. Тема 6 “Наддніпрянська Україна в другій половині ХІХ ст.” поповнилася матеріалом про вплив Кримської війни на загострення ситуації, Петербурзькі громади і “Основу”, діяльність “Південно-Західного відділу Російського географічного товариства”, загальноукраїнську безпартійну організацію (ЗУБО). Було видокремлено постаті П.Куліша та В.Антоновича. Підкреслювалася приналежність народників до російського громадсько-політичного руху. Тема 7 “Західноукраїнські землі у складі Австрійської імперії у другій половині ХІХ ст.” була розширена за рахунок нових сюжетів з національно-визвольного руху 70-90-х років: “новоерівська” політика народовців, Іван Франко та його роль у розвитку суспільно-політичної думки, брошура Ю.Бачинського “Україна irredenta”, самостійницька позиція партій Західної України. У тему 8 “Культура України в другій половині ХІХ ст.” згадувалися імена І.Пушка, В.Гнатюка, С.Томашівського, І.Горбачевського. Відзначалася роль М.Грушевського як організатора української науки. Тема 9 “Наддніпрянська Україна на початку ХХ ст.” поповнилася прізвищами Є.Чикаленка, Б.Грінченка, М.Порша, С.Петлюри, Д.Донцова, А.Жука. Додано матеріал про незалежницьку течію в українському національному русі та молодоукраїнський напрям у соціал-демократії. Відзначалося, що події в Україні в 1905-1907 рр. відбувалися в межах російської революції, проте у програмі перестала згадуватися справа Бейліса. Тема 10 та 11 “Західноукраїнські землі на початку ХХ ст.” та “Культура України на початку ХХ ст.” хоча й були новоствореними, складалися з того ж матеріалу, що й раніше.

Програма зі всесвітньої історії “Нова історія (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.)” у 9 класі зазнала незначних змін. Було поєднано теми “Об’єднання Італії” й “Об’єднання Німеччини” в одну “Утворення національних держав в Італії та Німеччині” і знято тему “Франко-прусська війна”. Майже всі теми були скорочені, за винятком тем, присвячених культурі, до яких було включено перелік найяскравіших представників того чи іншого напряму або течії. Перелік понять і вмінь залишався без істотних змін¹²⁸.

Практично незмінною залишилася програма з новітньої історії України (1914- 1939 роки). Уточнено хронологічні рамки окремих подій, зокрема, непу – 1921-1928 роками (раніше йшлося про 1928-1938 роки). Матеріал про мирний договір у Брест-Литовську перенесено до теми “Україна у боротьбі за збереження державної незалежності (1918- 1920 роки)”¹²⁹.

На відміну від програми з історії України, програма зі всесвітньої історії за новітнього періоду (1914-1930 роки) була суттєво змінена. З неї було вилучено тему “Суспільно-політичні рухи”. Тема “Індустріальні країни Європи та Америка” було поділено на дві: “тема 3 “Західні демократії”, до якої увійшов матеріал з історії США, Канади, Великої Британії та Франції, та тему 4 “Тоталітарні та диктаторські режими”, яку складав матеріал з історії Росії-СРСР (раніше він містився в темі “Країни Центральної та Східної Європи”), Італії, Німеччини та Іспанії. Матеріал було максимально скорочено. Спрощено й термінологію. Так, „вектори зовнішньої політики” замінено на “напрями зовнішньої політики”, “консолідація сил агресії” – на “згуртування сил агресії” тощо. У темі 2 “Облаштування повоєнного світу” виділялася окрема підтема “Врегулювання проблеми репарацій”, а “Вашингтонська конференція (раніше окрема підтема) розглядалася в контексті перегляду повоєнних договорів та перших кроків до створення системи колективної безпеки. Тема 4 “Тоталітарні та диктаторські режими” розпочиналася з нової підтеми “Тоталітаризм”, у якій подавалися передумови виникнення та ознаки тоталітарних режимів. У зв’язку зі скороченням з програми зникли прізвища диктаторів (В.Леніна, Л.Троцького, А.Гітлера, Б.Муссоліні). У темі 6 “Країни Азії, Африки та Латинської Америки” було знято матеріал з історії країн Південно-Східної Азії та Афганістану. Тема 7 “Розвиток культури” позбавилася деталізації у вигляді переліку діячів науки й культури. Розділ програми “Основні поняття” та “Основні уміння” залишився в редакції 1998 року¹³⁰.

Структура програми з новітньої історії України (1939 – кінець 90-х років) у 11 класі залишилася без змін, чого не можна сказати про навчальний матеріал. У темі 1 “Україна під час Другої світової війни (1939-1945)” було введено термін “голокост” і поняття “Велика Вітчизняна війна”, якого не було у програмі 1996 року, ані в редакції 1998 року, було додано сюжети про героїчну працю українців та внесок українських учених і діячів освіти та культури в перемогу. У темі 2 “Післявоєнна відбудова і розвиток України в 1945–на початку 50-х рр.” було знято матеріал про грошову реформу та відміну карткової системи, проте зроблено акцент на наслідки радянізації. Тема 3 “Україна в умовах десталінізації (1953-1964 р.)” поповнилася матеріалом про Україну на початку 50-х років (раніше вивчався в попередній темі). Наголошувалося на розширенні повноважень України у складі СРСР. Було знято тезу про курс на зближення і злиття націй і введено прізвища представників національно-визвольного руху: Л.Лук’яненка, І.Кандиби, А.Горської, В.Чорновола. Тема 4 “Україна в період загострення кризи радянської системи (середина 60-х – початок 80-х рр.)” суттєво змінила свій зміст. Замість поняття “неосталінізм” вводилася теза про ідеологічні орієнтири партійно-державного керівництва та їх ілюзорність. Підкріплювалася наявність двох ліній в українському керівництві: націонал-комуністичної та проімперської. Щодо економіки загострювалася увага на спробах реформувати економіку у другій половині 60-х років, на визріванні економічної кризи та деструктивних процесах на селі. Соціальна історія доповнювалася етносоціальними процесами та тезою про привілейоване становище партійно-державної номенклатури. Подавалися прізвища найвідоміших опозиціонерів (В.Стус, М.Руденко, О.Тихий, М.Литвин, В.Марченко, В.Романюк). У висвітленні питання культури підкреслювалося формування опозиційних напрямків та репресії щодо письменників, наступ тоталітаризму на українську культуру. У темі 5 “Розпад СРСР і відродження незалежності України” було значно підсилено наголос на необхідності перетворень у суспільстві та здобуття Україною незалежності. Підкреслювалася необхідність соціальних перетворень, падіння авторитету компартії України, вплив Чорнобильської трагедії, неспроможність союзних структур здійснювати ефективне управління економікою. Виокремлювалася підтема “Розгортання національно-визвольного руху в Україні” (раніше “Зростання політичної активності суспільства”) та “Формування передумов незалежності України”. У темі 6 “Україна в умовах незалежності” наголошувалося на об’єктивній необхідності державотворення, діяльності Л.Кравчука та Л.Кучми як Президентів України, розгортання державотворчих процесів та формування більшості у Верховній Раді. Окремою підтемою виводиться “Конституційний процес в Україні”. Вивчення економічного стану чітко поділяється на період спроб реформування економіки й загострення економічної кризи (перша половина 90-х років) та фінансової, макроекономічної стабілізації та пошуку шляхів виходу з економічної кризи (друга половина 90-х років). У соціальній сфері акцент робився на етносоціальних процесах. Окремим питанням виносилося “Духовне розкріпачення і початок національного відродження. Релігійне життя України”¹³¹.

На відміну від програми з історії України, програма зі всесвітньої історії (1939 – 2001 років) в 11 класі змінилася несуттєво. Тема “Країни Азії та Африки” була поєднана з темою “Країни Латинської Америки”. Було знято матеріал, значення якого стало вже не таким актуальним (“вотергейтська справа”, депресія 1974-1975 років у США тощо). Значно зменшилися за обсягом вступні уроки до теми, знято деякі теоретичні положення (наприклад формування постіндустріального суспільства); з переліку основних понять було вилучено кілька другорядних термінів: гігантоманія, приватизація, поп-музика, кітч.

Таблиця №2.3

Пропозиції щодо зміни структури історичної освіти 12-річної загальної школи (2002-2004 роки)

	1989	1992	1996	1998	2001
5	Епізодичні оповідання з історії СРСР і УРСР	Оповідання з історії України	Історія України	Вступ до історії України	Вступ до історії України
6	Історія стародавнього світу	Історія стародавнього світу	Історія стародавнього світу	Історія стародавнього світу	Історія стародавнього світу
			Історія України з найдавніших часів до VІ-ІХ ст.
7	Історія середніх віків	Історія середніх віків до ХV ст.	Історія середніх віків	Історія середніх віків	Історія середніх віків
		Історія України з найдавніших часів до к. ХІІІ ст.	Історія України VІ-ІХ ст. – сер. ХVІ ст.	Історія України з найдавніших часів до ХVІ ст.	Історія України з найдавніших часів до ХVІ ст.
8	Історія СРСР і УРСР з найдавніших часів до к. ХVІІІ ст.	Історія середніх віків ХV ст. – ХVІІ ст.	Нова історія. Ч І. Від Великих географічних відкриттів до кінця ХVІІІ ст.	Нова історія. к. ХV – к. ХVІІІ ст.	Нова історія. к. ХV –к. ХVІІІ ст.
		Історія України ХІV – ХVІІІ ст.	Історія України сер. ХVІ – к. ХVІІ ст.	Історія України к. ХV – к. ХVІІІ ст.	Історія України сер. ХVІ – п.п. ХVІІІ ст.
9	Нова історія від англ. бурж. рев. ХVІІ ст. до Паризької комуни	Нова історія від англ. рев. ХVІІ ст. до кінця першої світової війни	Нова історія. Ч.ІІ. К.ХVІІІ ст. до 1918 р.	Нова історія. К.ХVІІІ ст. – поч. ХХ ст.	Нова історія. к. ХVІІІ ст. – к. ХІХ ст.
	Історія СРСР і УРСР ХІХ ст.	Історія України ХІХ ст. – 1917 р.	Історія України ХІХ ст. – 1917 р.	Історія України ХІХ ст. – 1917 р.	Історія України сер. ХVІІІ – поч. ХХ ст.
10	Нова історія від Паризької комуни до першої світової війни Новітня історія. 1917-1941	Новітня історія. 1917-1945 рр.	Новітня історія. 1918-1945 рр.	Новітня історія. 1914-1939 рр.	Новітня історія. 1917-1939 рр.
	Історія СРСР і УРСР з поч. ХХ ст. – до 1941р.	Історія України 1917-1945 рр.	Історія України 1917-1945 рр.	Історія України 1914-1939 рр.	Історія України 1914-1939 рр.
11	Новітня історія з 1939 р. до наших днів	Новітня історія з 1945 р.	Новітня історія з 1945 р.	Новітня історія з 1939 р. до наших днів	Новітня історія з 1939 р. до наших днів
	Історія СРСР і УРСР з 1941 р. до наших днів	Історія України з 1945 р. до наших днів	Історія України з 1945 р. до наших днів	Історія України з 1939 р. до наших днів	Історія України з 1939 р. до наших днів

Незважаючи на всі намагання авторів осучаснити шкільну програму з історії, це їм вдалося лише частково. Тому вже через два роки варіант програми зазнав суворої критики за надмірне перевантаження навчального матеріалу, перевагу в змісті військово-політичної та економічної історії; відсутність узагальнень та резерву часу; нехтування дитячими та підлітковими проблемами: невідповідність матеріалу окремих тем, зокрема церковного життя, віковим можливостям учнів; нереалізованість цивілізаційного підходу; мозаїчність, яка не дає можливості дітям створити цілісну картину тощо¹³².

Новим поштовхом до трансформації змісту шкільної історичної освіти стало обговорення і прийняття „Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа)”. Спочатку у 2001-2002 роках розгорнулася дискусія з приводу можливої структури історичної освіти 12-річної школи, що відбувалася в межах обговорення проектів концепції історичної освіти. Пізніше у 2003-2004 роках, – у практичній площині підготовки програм, оскільки у 2005-2006 навчальному році учні п’ятих класів вже мали здійснювати навчання за новою програмою. На першому етапі автори проектів запропонували прийняти дві принципові зміни у структурі шкільної історичної освіти: 1) винесення пропедевтичного курсу історії до початкової школи (проекти О.А.Удода, Одеського національного університету, О.Ф.Турянської, І.А.Мішиної, Л.М.Жарової, О.В.Малій, П.В.Мороза, Т.О.Чубукової); 2) введення концентричного навчання, коли у 5-9 класах відбувається вивчення основних курсів історії, а у 10-12 класах – спеціалізованих, профільних, а в деяких проектах ще й варіативних (проекти О.А.Удода, Ф.Г.Турченка, В.Г.Космини, “Львівської ініціативи”, Одеського національного університету, І.А.Мішиної, Л.М.Жарової, О.В.Малій, П.В.Мороза, Т.О.Чубукової, О.І.Пометун, Л.І.Калініної) (Таблиця №2.3).

Обидві пропозиції не реалізувалися. Перша – через те, що на час складання концепцій навчання здійснювалося за прийнятим Державним стандартом початкової загальної освіти, який не передбачав ані освітньої галузі “Історія”, ані історичної складової галузі “Людина і світ”. Перспектива другої пропозиції була реальнішою, проте практика такої структури впродовж кількох років у країнах, що перейшли на концентричну систему навчання, зокрема Росії, виявила серйозні проблеми. Учням 7-9 класів ще важко сприймати події нової та новітньої історії. А у 10-12 класах втрачається інтерес до вивчення, оскільки учням здається, що матеріал знайомий. Критика концентричної системи, яка розгорнулася на сторінках російської періодичної преси, не додавала аргументів на користь її впровадження на території України. Тому зміна структури історичної освіти відбувалася, ґрунтуючись на лінійному підході до структурування курсу, і охопила насамперед 10-12 класи, в яких мала вивчатися історія ХХ століття¹³³.

Суттєвих змін зазнала навчальна програма з історії. оскільки на момент написання цієї роботи остаточний варіант програми ще не оприлюднений, докладний аналіз її змісту подаватися не буде. Разом з тим, найважливішим для оцінки трансформаційних процесів в історичній освіті є її принципова відмінність від усіх попередніх програм – побудова на компетентнісному підході. Оскільки цей аспект має особливу інноваційну значущість, ми присвятимо йому окремий параграф.