Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
book6.doc
Скачиваний:
29
Добавлен:
13.08.2019
Размер:
5.81 Mб
Скачать

Номенклатура принципів шкільної історичної освіти в проектах концепції історичної освіти середньої загальноосвітньої 12-річної школи

Принципи

Концепції історичної освіти

Дніпропетровський національний університет (О.А.Удод)

Запорізький державний університет (Ф.Г.Турченко , В.Г.Космина)

Львівський національний університет ім. Ф.Франка

Одеський національний університет ім. І.І.Мечникова

Інститут педагогіки (О.В.Малій, О.В.Мороз)

О.Ф Турянська (Луганськ)

І.А.Мішина, Л.М.Жарова (Херсон)

О.І.Пометун, А.І.Калініна (Київ, Луганськ)

Концепція громадянської освіти (С.Г.Рябов та інші)

Науковість, об’єктивність

+

+

+

Конкретно-історичність

+

+

+

+

+

Гуманізація

+

+

+

+

Особистісна орієнтація

+

+

+

+

+

Світськість

+

Системність

+

+

+

+

+

+

Інтегрованість

+

+

+

Культуровідповідність

+

+

+

+

+

+ 6

Аксіологічність

+

+

+

Альтернативність проблемність

+

+ 1

+

+

Генералізація

+

+

+ 2

Демократизація

+

+

+

Ефективність та позитивність

+

+

Зворотній зв’язок

+

Діяльність

+

+

Педагогічна спрямованість

+

Антропоцентризм

+

+

+ 5

Технологічна єдність

+ 4

+

Урахування вікових особливостей

+

+ 3

Соціальний підхід

+

+

+

Інтерактивність

+

Природодоцільність

+

Креативність

+

Поєднання націон. і загальнолюдського

+

Циклічно-генетичний акцент

+

Розвивальність

+

Денаціоналізація

+

Толерантність

+

Варіативність і диференціація

+

Плюралізм

+

Зв’язок з практичною діяльністю

+

Примітка: у проекті принцип має дещо інакше формулювання: 1. Множинність підходів. 2.Фундаментальність. 3. Доступність. 4. Єдності навчання і виховання. 5. Соціоцентризм. 6. Інтеркультурність.

Як правило, усі проекти відштовхуються від предметно орієнтованої парадигми освіти. Автори другої групи проектів надають належне місце особистісно орієнтованому навчанню, виділяючи одним з провідних принципів історичної освіти гуманізацію та особистісну орієнтацію (О.А.Удод), орієнтацію на особистість (О.Ф.Турянська), особистісно орієнтовану спрямованість (І.А.Мішина, Л.М.Жарова, О.В.Малій, П.В.Мороз, Т.О.Чубукова). соціоантропоцентричність (О.І.Пометун, Л.І.Калініна).

Якщо створити загальну номенклатуру принципів історичної освіти із запропонованих у згаданих проектах концепції, то перелік складатиметься із 30 положень (Таблиця 1.4). Але найпопулярнішими у ній є принципи системності й культуровідповідності (вони згадуються у шести проектах), особистісна орієнтація й конкретна історичність (п’ять проектів), гуманізації та альтернативно-проблемність (чотири проекти).

Це свідчить про поступове визнання науковцями, насамперед методистами, необхідності побудови сучасної шкільної історичної освіти на засадах нової філософії освіти.

Недоліки проектів полягають у відокремленості історичної освіти від загальної тенденції розвитку сучасної філософії освіти, обмеженому трактуванні принципу гуманізації освіти.

Проте саме принцип гуманізації має бути основоположним при розробці сучасної концепції освіти. Під гуманізацією освіти в педагогічній літературі розуміється організація навчання з максимальним урахуванням індивідуальності учня, створення сприятливих умов для розкриття й розвитку здібностей дитини, її самовизначення, орієнтації школи не тільки на підготовку дитини до майбутнього життя, але й на забезпечення повноцінності її сьогоденного життя на кожному з вікових етапів172. Гуманізація освіти вміщує в себе низку принципових положень, ключовим з яких, на наш погляд, є природовідповідність і гуманізм.

Відомі дидакти І.П.Підласий і А.І.Підласий, проаналізувавши інноваційні процеси в сучасній педагогіці та невикористані можливості класичної педагогіки, зробили висновок про необхідність принципів природовідповідності (природодоцільності) та гуманізму серед системоутворюючих принципів нової парадигми освіти173. Перший полягає у визнанні неоднаковості дітей від природи, тож навчання має бути пристосованим до можливостей конкретної дитини, другий – у глибокій повазі до особистості учня, створенні умов для саморозвитку особистості.

“Кінцева мета будь-якого наукового предмета полягає в основному в тому, щоб удосконалювати людську природу, розвиваючи її на максимально високому рівні. Не розвиток науки, а розвиток людської природи через науку уявляється… священним завданням, – писав І.Г.Песталоцці. – Тому не людська природа повинна бути приведена у відповідність з науковим предметами, а наукові предмети з людською природою”174. В цьому розумінні принцип природовідповідності належить до ґрунтовних положень, таких, що проходять червоною ниткою через усі компоненти навчання, відбиваючись у похідних положеннях, які передають основні вимоги до кожного з компонентів навчання175. Так, при визначені мети навчання принцип природовідповідності передбачає знання педагогом особливостей розвитку своїх учнів, щоб формулювати цілі навчального діяльності. “Якщо педагогіка хоче виховувати людину в усіх відношеннях, вона має передусім знати її в усіх відношеннях,” –зауважував К.Д.Ушинський176. Він заклав підвалини науки про вивчення людини як предмета виховання, називаючи її педагогічною антропологією. Тому й принцип, що вимагає вивчення особистості учня, створення широкої діагностичної основи навчання, доцільно, на нашу думку, назвати принципом антропологічності.

Зміст навчання має визначатися відповідно до рівня підготовленості учнів, їх віковими та індивідуальними особливостями і не повинен ані перевищувати за складністю пізнавальні можливості учнів, ані бути занадто простим, тобто – відповідати принципу доступності (посильності). Також повинен здійснюватися принцип наступності навчання – опора кожної наступної дії на той рівень навчальних досягнень, який здобули учні внаслідок попереднього навчання, дотримання послідовності руху від простого до складнішого.

В організації навчально-виховного процесу природовідповідність полягає в індивідуалізації та диференціації навчання. Індивідуалізації навчання передує вибір способів, прийомів, темпу навчання, враховуються індивідуальні відмінності учнів, рівень розвитку їх здібностей до навчання. Диференціація виявляється у варіативності змісту, форм і методів навчання, тривалості завдань, засобів методичної підтримки учнів відповідно до наявного рівня навчальних досягнень. І нарешті, кінцевий результат навчання має зіставлятися з потенційними можливостями учнів (принцип відповідності результатів навчальним потенційним можливостям учнів).

Принцип гуманізації в навчанні є перенесенням на дидактичний ґрунт цілісної концепції людини як найвищої цінності, необхідності створення всіляких умов для ствердження гідності особистості та реалізації її прав на свободу, щастя, розвиток і прояв власного хисту. У педагогічній інтерпретації принцип гуманізму означає ствердження вихованця в ролі активного, свідомого, рівноправного учасника навчально-виховного процесу, який розвивається відповідно до своїх можливостей177. Це означає, що розвитку особистості має бути приділена велика увага при визначенні мети навчання, а сам процес навчання переорієнтований з предметного на процесуальний і мотиваційний аспекти освіти (принцип розвивально орієнтованого навчання).

Принцип розвивальної орієнтованості навчання охоплює не тільки цільовий компонент навчання, а й змістовний. О.Я.Савченко відзначає, що навчання розвиває школярів своїм змістом за умов, якщо він зорієнтований на оптимальну реалізацію їхніх навчальних можливостей178. Але реалізація цього принципу може здійснюватися різними шляхами, і в залежності від обраних шляхів, в конкретних умовах він деталізується в інших принципах. Наприклад, орієнтація змісту на розвивальне навчання через відбір проблематичного змісту в принципі проблемності, виділення зі змісту навчання відокремлених елементів – принципу модульності. Як правило, ці принципи поширюються і на організаційні компоненти навчання.

Оскільки принцип гуманізму спрямований на забезпечення розвитку особистості учня, джерелом якого є активність, то навчання необхідно організовувати таким чином, щоб воно сприяло динаміці саме цієї властивості (принцип активності учнів у навчанні). Однією з умов підвищення активності учнів є максимальне усунення прямого зовнішнього втручання в пізнавальний процес учня, надання йому можливості без сторонньої допомоги набути певних якостей особистості (принцип самостійності в навчанні). Обидва ці принципи підкреслюють ставлення до учня як до суб’єкта навчально-виховного процесу.

Якщо учень визнається суб’єктом навчально-виховного процесу так само, як і вчитель, то їхні взаємини будуються як між рівними суб’єктами одного процесу – демократично. Принцип демократизму – один із найважливіших у переліку принципів навчання. Він передбачає надання учням можливості вільного вибору навчальних завдань і способів пізнавальної діяльності, для чого вчителем пропонується багатоваріативна і гнучка структура навчального процесу. З іншого боку, принцип демократизму вимагає організації навчання на засадах співробітництва всіх учасників навчально-виховного процесу (принцип співробітництва), якому притаманне задоволення потреби дитини в особистісному контакті з педагогом, моральна підтримка, повага до учня, визнання його людської гідності, розуміння душевного стану в момент спілкування, відмова від залізної дисципліни та абсолютного підкорення учня вимогам учителя, гармонійне поєднання “хочу” і “треба”, широка педагогічна підтримка ініціативи учня тощо. Специфіка демократичного навчання потребує створення під час навчального спілкування позитивного емоційного середовища, без чого неможливий контакт між суб’єктами навчально-виховного процесу. Тому в гуманізації навчання велику роль відіграє емоційна сфера – важливий стимул активності учня.

Гуманістичне навчання ґрунтується на дещо іншій мотиваційній базі, ніж традиційне. Це робить необхідним під час організації навчання приділяти особливу увагу його мотиваційному забезпеченню (принцип мотиваційного забезпечення навчання). Даний принцип спрямований на формування позитивного ставлення учня до навчання з урахуванням широкої гами проявів особистості (природна допитливість, емоції, інтелект, самооцінка тощо). Результат навчальної діяльності, відповідно до принципу гуманізму, полягає в реалізації учнем своїх потенційних можливостей у процесі постійного вибору й прийняття відповідальності за цей вибір (принцип самоактуалізації), набутті учнями досвіду свідомої, цілеспрямованої діяльності (матеріально-практичної, соціальної, духовної), зорієнтованої на реалізацію власних сил, здібностей, обдарувань, можливостей (принцип самореалізації).

Нова парадигма освіти виходить із розуміння цілісності людської особистості, яка поєднує в собі природне, соціальне і культурне. Якщо стара парадигма всіляко плекала формування освіченої людини, то нова проголошує формулою сучасної освіти “від людини освіченої – до людини культури”179.

Зміщення акцентів в освіті на формування людини культури потребує спрямованості всієї освітньої діяльності на розв’язання цієї проблеми, що знайшло відображення у принципі культурологічності. Ще у ХІХ столітті видатний німецький педагог Ф.А.Дістервеґ запропонував принцип культуровідповідності як один із основоположних у педагогіці, вважаючи, що людину необхідно виховувати згідно з вимогами сучасної їй передовій культурі й науки, зокрема передової культури і науки її вітчизни. У сучасній педагогіці принцип культурологічності трактується дещо ширше: визнається не тільки об’єктивний зв’язок людини з культурою (розвиток людини на основі засвоєння нею культури), а й суб’єктивний (внесення людиною в культуру чогось принципово нового, творіння нових елементів культури)180, – взаємозв’язок людини й культури.

Культурологічний підхід передбачає при визначенні мети навчання враховувати його нероздільність з процесом виховання (принцип зв’язку навчання й виховання) та здійснення навчально-виховного процесу на загальнолюдських цінностях – позитивно значущих подіях, явищах та властивостях, а також ідеях та спонуканнях як норми і як ідеалу (аксіологічний принцип)181. Щоб навчання сприяло становленню в учнів певних цінностей, його зміст має бути підібраний за такими принципами:

  • культуровідповідності – забезпечення навчання в культурно збагаченому середовищі, спрямування його на формування високої духовної культури, гуманістичного мислення категоріями вічних, загальнолюдських цінностей добра, справедливості, краси, правди тощо;

  • національної спрямованості – положення, що випливає з попереднього принципу і полягає у невіддільності освіти від національного ґрунту, її органічному поєднанні з національною історією і традиціями, забезпеченні і збагаченні культури українського народу. Цей принцип перебуває в міцному зв’язку з попереднім, оскільки національна культура розглядається як призма, через яку засвоюються загальнолюдські цінності;

  • антропоцентризму – визнання центральної ролі людини в житті суспільства та її величезного впливу на природу, увага до особистості людини та її життя у найрізноманітніших його проявах, розуміння дій і прагнень людини, мотивів її вчинків;

  • історизму – подання матеріалу з дотриманням його історичної логіки;

  • науковості – побудова змісту навчання на основі останніх досягнень науки, репрезентуючи в ньому різні точки зору, а також озброєння учнів методами наукового пізнання шляхом залучення їх до різноманітної дослідницької діяльності;

  • неупередженості – відмова від пристосування навчального змісту до політичних уподобань певних політичних, релігійних, національних, соціальних сил та окремих їх представників;

  • інтеграції – залучення змісту інших гуманітарних предметів та широке використання різноманітних міжпредметних зв’язків.

У цьому сенсі наша номенклатура методів у багатьох моментах збігається з переліком методів, запропонованих Г.В.Сєровою, а саме: культурологічності, антропоцентризму, акіологічності та україноцентричності182.

В організації навчання принцип культурологічності вимагає забезпечення постійного розв’язання учнями творчих завдань (принцип забезпечення творчого характеру діяльності) та естетичного збагачення навчального середовища (принцип естетизації навчання). Перший органічно випливає із принципів активності та самостійності, але на відміну від них потребує не будь-якої активності, а саме творчої – такої, що передбачає самостійне обрання учнем свої дій та рішень, здатність до нестандартних дій, усвідомлення своєї відповідальності за них183. Крім того, розв’язання учнями творчих завдань має сприяти вихованню, для чого необхідно створювати таку виховуючу ситуацію, за якої задача набуває особистісного смислу184. Естетизація навчання передбачає застосування таких форм, методів та моделей навчання, які б давали можливість учням виявляти й розвивати художні здібності, виховувати естетичні почуття, смаки і судження. Результатом навчання за принципом культурологічності має бути самоактуалізація та самореалізація учня як суб’єкта культури.

Ще одним важливим принципом нової парадигми освіти є діалогізація навчання (або діалогічного підходу)185 – визнання діалогічності як властивості людського існування. Філософи відзначають, що в кожному психічному процесі міститься як невід’ємна частина відмінний процес, котрий, виходячи на поверхню свідомості, суб’єктивно сприймається й переживається людиною як відмінний від основного, або навіть протилежний. На думку Л.О.Радзихівського, будь-який психічний феномен (думка, бажання, почуття, емоції та інше) виникає одночасно зі своєю суперечністю – діалогічним обертоном186. Тому при вивченні гуманітарних предметів урахування діалогічної сутності людини стає важливою вимогою. “Чужі свідомості не можна споглядати, аналізувати, визначати як об’єкт, як речі, – писав видатний російський філософ М.М.Бахтін, – з ними можна тільки діалогічно спілкуватися”187.

Таблиця №1.5

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]