Висновки

1. Останні радянські підручники з історії зберігали основні риси навчальних книг того часу, а саме: предметну орієнтованість, спрямованість на отримання учнями певної суми знань на рівні фактів та виявлення на їх основі закономірностей. Позиція авторів підручників спиралася на єдину теоретичну основу – марксизм-ленінізм, з притаманними йому формаційним і партійно-класовим підходом. Згідно з нею було чітко окреслено внутрішньопредметні та міжпредметні зв’язки. Залежно від віку учнів текстовий компонент коливався від 50% у шостому класі до 95% в одинадцятому класі. Особливе місце в цьому компоненті відводилося узагальненню. Додатковий компонент підручників був невеликим і слугував підтвердженням документами думок авторів. Проте автори використовували різноманітні пояснювальні тексти та добре продуманий і розгалужений методичний апарат. Інструктивно-методичні матеріали прив’язувалися до конкретних завдань. Завдання здебільшого орієнтувалися на репродуктивний характер пізнавальної діяльності учнів, але охоплювали різні інтелектуальні та спеціальні уміння. Орієнтація підручників на емоційно-ціннісну діяльність була притаманна для 6-7 класів.

2. Створення українських підручників з історії проходило в річищі загального процесу трансформації змісту шкільної історичної освіти й відбувалося у три етапи: 1991-1995 роки – підготовка й видання першого покоління вітчизняних підручників з історії; 1996-2000 роки – початок створення другого покоління підручників на основі змістовного й методичного вдосконалення попередніх; 2000-2005 роки – поповнення підручників другого покоління, поява перших інноваційних підручників – навчальних книг третього покоління, що ґрунтуються на новій особистісно орієнтованій парадигмі освіти.

3. Перше покоління шкільних підручників з історії за змістом відповідало загальному стану історичної науки України, а саме перегляду версій та оцінок, прийнятих у радянській історіографії. З методологічного погляду це були обережні спроби застосування цивілізаційного підходу до висвітлення подій всесвітньої історії та державотворчого підходу до висвітлення вітчизняної історії. Структурно та за своїм методичним апаратом ці підручники мало відрізнялися від радянських. Саме в цей час намітилася тенденція до створення скорочених за обсягом підручників (зошитів-конспектів); розширення додаткового компоненту підручників за рахунок залучення великої кількості історичних документів; орієнтації на самостійну роботу учнів із засвоєння навчального матеріалу підручника, надання можливості для самостійної дослідницької діяльності учнів. Слабкими місцями підручників були у змістовному аспекті залишки домінуючого впливу формаційного та партійно-класового підходу, переважання воєнної та політичної історії, недостатня увага до місця людини в історії; у методичному аспекті – слабкість методичного апарату, обмежені розвивальні й творчі складові.

4. Протягом 1996- 2000 років було створено по кілька варіантів підручників (від 2 до 6) з кожного із шкільних курсів історії, а з історії середніх віків і новій історії – альтернативні підручники. Навколо виданих підручників почали створюватися методичні комплекси, які включали хрестоматії, робочі зошити, дидактичні матеріали, методичні посібники для вчителів. Підручники (5-7 клас) були видані з урахуванням поліграфічних і методичних вимог (офсетний папір, кольорові ілюстрації, вдосконалений апарат орієнтації тощо), що дає підставу вважати їх навчальними книгами другого покоління. Методологічно вони продовжували закладені в попередньому покоління навчальної літератури тенденцію поступового впровадження цивілізаційного підходу до висвітлення подій всесвітньої історії. Тому серед них можна виокремити формаційно-цивілізаційні, цивілізаційно-формаційні та суто цивілізаційні за концептуальною основою посібники. Підручники з історії України будувалися на державотворчих засадах із залученням для пояснення певних процесів теорії стадій економічного зростання. У формуванні основного текстового компоненту підручника автори прагнули зацікавити учнів роботою з ним через залучення яскравих фактів, застосування літературних нарисів, включення елементів діалогу та іронії, введення до основного тексту фрагментів джерел та уривків художніх творів. Відбулося збалансування основного та додаткового компонентів підручника. Разом з тим, у переважній більшості підручників автори надавали перевагу репродуктивним та частково реконструктивним типам завдань, намагалися спрямувати думку учнів за допомогою системи вступних питань та подання готових висновків наприкінці параграфу. Лише окремі автори приділяли належну увагу розвитку складних інтелектуальних умінь і творчих здібностей учнів. Методичний апарат підручників у порівнянні з попереднім періодом значно покращився, що знайшло своє відображення у виокремленні питань на актуалізацію, появі опорних та диференційованих завдань, інструкцій з виконання певних видів робіт, порадах щодо організації різних видів діяльності, запитаннях, спрямованих на виховання вдумливого читача тощо.

5. Ознакою другої половини 90-х років стала поява зошитів з друкованою основою (робочих зошитів учнів), які реалізували різні освітні цілі від покращення засвоєння учнями навчального матеріалу, обслуговування технології розв’язання пізнавальних завдань або діалогової методики до розвитку інтелектуальних та творчих здібностей учнів, та нового покоління дидактичних матеріалів, які повертали у методику навчання історії поширені у 70-80-ті роки пізнавальні задачі, підсилювали увагу до історичних осіб та пропагували завдання образотворчого характеру.

6. Протягом 2000-2005 років модернізація підручників відбувається в напрямку впровадження сучасних підходів до уже створених підручники другого покоління; доведення до необхідних вимог з паралельною модернізацією підручників першого покоління, які пройшли випробування часом, створення підручників третього покоління, основаних на новій освітній парадигмі. У концептуальному відношенні ці підручники стали логічнішими й послідовніше побудованими. У них знайшло відображення прагнення авторів підсилити мотиваційну та розвивальну функцію підручника, диференціювати пізнавальну діяльність учнів, розвивати їх логічне й критичне мислення. З’являються перші підручник, що ґрунтуються на новій особистісно орієнтованій парадигмі освіти, які інтегрують історію України до європейського контексту, та підручники з регіональної історії, в яких історія регіону вписується в контекст вітчизняної та всесвітньої історії.

Р ОЗДІЛ V.