6.4. Зміна системи оцінювання навчальних досягнень учнів з історії

Одним з усталених і найбільш критикованих елементів традиційної системи навчання, що існувала до останнього часу в українській школі, є п’ятибальна (чотирибальна) система оцінювання. Вона широко використовувалася в російській школі ХІХ – початку ХХ століття й була скасована у 1918 році. Але у 30-ті роки її відновили у вигляді словесних оцінок (“дуже погано”, “погано”, “посередньо”, “добре”, “відмінно”). В середині 40-х років словесні оцінки замінили цифровими за п’ятибальною системою, кількість яких у 90-ті роки було зменшено до чотирьох. Основним критерієм оцінки за цією системою є рівень засвоєння знань, їх обсяг, повнота, правильність, точність, міцність, системність, дієвість тощо, а також особливості виконання роботи учнем: тема, старанність, вправність, оформлення таке інше. Наприкінці 80-х років стало зрозумілим, що існуюча система оцінювання є досить обмеженою і не дає повної картини навчальних досягнень учнів. Школярі, які отримували “3”, могли демонструвати свої знання і на рівні пригадування окремих епізодів з матеріалу, що вивчили, і на рівні свідомого засвоєння знань, але з незначними прогалинами, які виправляються за деякою допомогою вчителя. Суттєві розбіжності в засвоєнні учнями навчального матеріалу спостерігалися в межах кожної оцінки. На практиці це призводило до того, що вчителі почали використовувати заохочувальні і покаральні позначки у вигляді “–” або “+”, інколи навіть двох-трьох “–”, “+”. Офіційна ж оцінка – та, що виставлялася в журналі, – залишалася без будь-яких позначок. Деякі вчителі-новатори у власній практиці використовували 55-бальну систему або, як автор статті, систему десятичних дробів, коли оцінка, наприклад, “4” у десятичному вимірі відповідала балам від 3,6 до 4,5. Такий підхід до оцінювання надавав можливість і учневі, і вчителеві бачити зростання у навчанні. Отже, маючи у журналі і щоденнику “4”, обидва знали, що вона відповідає “4,3” і вища за попередню “4,1”.

П’ятибальна система оцінювання не є єдиною в світовій практиці. У Франції більшість викладачів середніх шкіл користуються 20-бальною системою оцінок (від 0 до 20 балів, з яких задовільними вважаються оцінки від 10 балів і вище). Отримані оцінки підвищуються на коефіцієнт, який визначає значущість навчального предмету для профілю навчального закладу. У США поширеною є 100-бальна система. Згідно з нею оцінки, отримані за різні види завдань, кожне з яких має певну “вартість” у балах, складаються. У Німеччині учні в залежності від виконаного завдання отримують від 1 до 15 балів, які конвертуються в оцінки: “1” (найвища оцінка) відповідає 15, 14, 13 балам, “6” (найнижча оцінка) ставиться при повній відсутності знань з предмета, 0 балів²⁷².

Зміна парадигми філософії освіти, що відбулася в українській педагогіці наприкінці 90-х років – гуманізація процесу навчання, відхід від його інформаційної спрямованості і акцентування уваги на розвитку особистості учня (особистісно орієнтований підхід до навчання) – висувають нові вимоги до системи оцінювання досягнень учнів у навчанні. Передусім, це – відхід від визначення обсягу знань як основного мірила компетентності учнів у навчанні і визнання таким критерієм здатність учнів самостійно здобувати, аналізувати й застосовувати інформацію; стимулювання творчого розвитку учнів, високі бали учень отримує лише за умови творчого підходу до здобуття і застосування знань; зорієнтованість оцінки не на ступінь невдач учнів, а рівень їх досягнень у навчанні, виходячи з чого, кожна отримана учнем оцінка є позитивною; багатогранність оцінки за рахунок включення до сфери навчальної компетентності учнів специфічних проявів особистості таких, як здатність брати на себе відповідальність, толерантно ставитися до інших точок зору, брати участь у спільному прийнятті рішень тощо.

Саме на це зорієнтована дванадцятибальна система оцінювання навчальних досягнень учнів з історії, розроблена групою методистів: О.О.Горовською, О.В.Галєговою, Ю.С.Комаровим, Т.В.Ладиченко, О.О.Мартинюком, О.В.Малій, Р.І.Євтушенко, В.М.Сотниченком та автором цього дослідження. Відповідно до цієї системи визначаються чотири рівні компетентності учнів: початковий (якому відповідають отримані учнем оцінки 1-3 бали), середній (4-6 балів), достатній (7-9 балів), високий (10-12 балів). Кожна оцінка виставляється відповідно до певних стандартів:

1. Учень може пригадати 1-2 факти або дати чи історичні постаті;

2. Учень може усно розповісти декілька фактів, назвати кілька дат чи історичних постатей, вибрати правильний варіант відповіді із двох запропонованих (на рівні “так – ні”), визначити послідовність подій (на рівні “раніше – пізніше”), мати загальне уявлення про історичну карту і після демонстрації вчителем може показати на історичній карті окремі місця подій;

3. Учень може усно відтворити на основі розповіді вчителя або тексту підручника окремі історичні сюжети, що становлять незначну частину матеріалу теми, правильно вжити історичні терміни, розповісти кількома простими реченнями про історичну подію чи постать, впізнати історичне явище, постать, подію за описом, показати на карті кордони відомих учневі держав і місця подій;

4. Учень може репродуктивно, дотримуючись загальної логіки подій, усно відтворити фактичний матеріал, дати визначення історичних понять та явищ, характеристику подій і постатей відповідно до тексту підручника або розповіді учителя; виділити головне, співставляти і групувати події та явища за однією ознакою, самостійно знайти на карті місця подій, що вивчаються, оцінювати відповідь іншого учня на рівні “краще – гірше”;

5. Учень може за допомогою вчителя логічно розповісти значну частину фактичного матеріалу, завершити відповідь простим узагальненням, дати визначення понять та навести приклади, у тому числі використати історичні документи; висловити оцінююче судження і довести його одним-двома аргументами; має первинні навички аналізу історичної карти, вміє використати під час відповіді інформацію діаграми, схеми, таблиці;

6. Учень може в цілому самостійно висвітлити значну частину навчального матеріалу, відтворити загальну картину історичного процесу, дати характеристику явища, застосовувати історичні поняття, визначати хронологічну послідовність історичних подій, аналізувати дії історичних осіб за допомогою вчителя; встановлювати деякі причинно-наслідкові зв'язки; висловлювати та розгорнуто аргументувати оцінюючі судження, аналізувати історичний документ за детальним планом, самостійно знаходити інформацію про факти та події, користуючись історичною картою, схемою, таблицею, самостійно виконувати завдання на контурній карті;

7. Учень може самостійно викласти навчальний матеріал, супроводжуючи виклад певними узагальненнями, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, правильно застосовувати історичні поняття та термінологію, вміє оперувати системою понять в межах теми. розділу, вільно орієнтуватись в історичній карті, застосовувати графічно-предметну наочність: складає порівняльні та інші таблиці, прості схеми, відповідає на нескладні проблемні питання;

8. Учень може за допомогою вчителя застосовувати навчальний матеріал у типових ситуаціях, вміє порівнювати, узагальнювати, систематизувати інформацію, аналізувати історичні явища за компонентами і складовими, складати структурно-логічні схеми, синхронізувати історичні події, формулювати власну точку зору, подавати толерантний відгук на відповідь іншого учня, за допомогою учителя висувати гіпотезу щодо вирішення проблеми, самостійно аналізувати нескладний історичний документ;

9. Учень в цілому володіє вивченим матеріалом, може самостійно його відтворювати в повному обсязі, застосовувати його в типових навчальних ситуаціях, переконливо аргументувати власну точку зору стосовно вивченого матеріалу; аналізувати історичні джерела за пам’яткою або за допомогою вчителя, вільно володіє вмінням локалізації подій у просторі і часі;

10. Учень виявляє елементи творчих здібностей, застосовуючи за певною допомогою вчителя навчальний матеріал у нетипових ситуаціях, вміє порівнювати зміст та характер подій, визначати окремі тенденції та протиріччя історичного процесу, робити аргументовані висновки, відрізняти упереджену інформацію від неупередженої, сприймати супротивну позицію як альтернативну, під керівництвом учителя знаходити джерела інформації та використовувати їх;

11. Учень виявляє творчі здібності, застосовуючи навчальний матеріал в нетипових ситуаціях з мінімальною допомогою з боку вчителя, вільно висловлює власні судження і переконливо їх аргументує, самостійно знаходить джерела інформації, вільно орієнтується в історичній термінології та періодизації; аналізує і узагальнює навчальний матеріал, визначає основні тенденції та протиріччя історичного розвитку, використовує набуті знання і вміння в практичній діяльності (участь в дискусіях , засіданнях “круглих столів” тощо);

12. Учень виявляє особливі творчі здібності, самостійно застосовує навчальний матеріал у нетипових ситуаціях, вміє самостійно набувати знання і застосовувати їх, здатний до самостійного узагальнення навчального матеріалу, використовує різні види доказів і спростування, презентує власну інтерпретацію історичних явищ, виявляє закономірності історичного процесу.

Впровадження 12-бальної системи оцінювання породжує кілька серйозних проблем. З одного боку, насторожене ставлення до неї з боку частини вчителів через недостатню підготовленість їх до переходу на нову систему, необізнаність в сутності системи та критеріях оцінювання, збільшення і ускладнення роботи, непідкріплене матеріальними стимулами, необхідність перебудови звиклих схем організації навчального процесу тощо. З іншого боку, нова система оцінювання викликала своєрідну розгубленість учнів та їх батьків, котрі звикли сприймати оцінку власної діяльності лише за чотирма балами, механічно дорівнюють отримані 5-7 балів до “3” або “4” й розчаровуються, стикаючись з нижчими оцінками, не намагаючись вникнути в інноваційну сутність нової системи.

Складнішою, на наш погляд, є проблема співвідношення норм оцінювання, розроблених для всього курсу історії з віковими можливостями учнів певної паралелі класів. Спробуємо співвіднести вимоги до оцінки “11” з можливостями семи- або п’ятикласника. Малоймовірно, щоб учень 5-7 класу отримав оцінку “11”, оскільки навряд чи зможе у нетиповій ситуації переконливо аргументувати власні судження. Якщо підкорегувати вимоги відповідно до віку: зарахувати за власне судження висновки, зроблені у підручнику, а за переконливі аргументи – переказ тексту підручника, підготовку усного повідомлення на основі одного додаткового джерела за використання набутих знань у практичній діяльності та самостійний пошук джерел інформації, – то така оцінка з’явиться в журналі. Але чи буде вона відповідати чинним нормам?

Вирішити цю проблему можна кількома шляхами: через пристосування критеріїв до вікових можливостей (складний і не зовсім безпечний шлях, який може призвести до втрати сутності нормативних вимог), та через визнання єдиних вимог для всіх учнів. Прикладом розв’язання проблеми є рівні компетентності учнів, розроблені у Великій Британії. В англійській шкільній програмі з історії визначено вісім інтелектуальних рівнів – еталонів, з якими співставляються досягнення учнів у навчанні. У програмі підкреслюється, що під час першого етапу навчання (вік учнів – 5-7 років) більшість має досягти 1-3 рівня, на другому етапі (7-11 років) – 2-5 рівнів, на третьому етапі (11-14 років) – 3-7 рівнів, 8-й рівень виявляють особливо обдаровані діти, як правило, на третьому етапі навчання. Кожен з рівнів навчальних досягнень передбачає сформованість в учнів певних специфічних умінь і навичок. Так, для першого рівня учні мають визначати відмінності між сучасним та минулим, ілюструючи це прикладами зі свого і чужого життя, знають велику кількість історичних оповідань, починають шукати відповіді на елементарні запитання, використовуючи при цьому додаткову літературу. Другий рівень починається тим, що учні демонструють знання хронології, історичних подій, дат, фактів, пов’язаних з минулим, розташовують їх у певній послідовності, знаходять і визначають відмінності між минулим та сучасним: використовують знання про історичні періоди і особи; починають шукати причини, що спонукали людей робити певні вчинки; визначають різні способи подання матеріалу; відповідають на запитання середньої складності; використовують додаткові джерела інформації… А восьмий рівень передбачає, що учні використовують додаткові і деталізовані знання матеріалу, здійснюють порівняльно-аналітичні характеристики подій, осіб і змін, що ґрунтуються на широкому історичному контексті, оцінюють різні підходи до історичних проблем, використовують будь-які джерела інформації, здійснюють дослідження, визначаючи історичну картину і роблячи власні висновки; готують чіткі, послідовні, логічні розповіді та опис, оперуючи відповідними датами та термінами²⁷³.

Слід зазначити, що оцінювання навчальних досягнень учнів, виходячи із загальних вимог для учнів всіх паралелей, потребує визначення не тільки норм оцінювання (стандартів), а й критеріїв, за якими вони здійснюються. Нажаль, у розробленій шкалі оцінювання підмінено критерії на норми оцінювання, що призводить до деякої плутанини і розмиванню меж оцінок. Тому вважаємо логічним перш за все визначити критерії оцінювання і вже за ними висувати вимоги до певного рівня компетенції учнів у навчанні.

У вітчизняній педагогіці 80-х років такими критеріями вважалися: характер засвоєння знань, навичок і умінь, якість відповіді учня або виконаної ним роботи²⁷⁴. В сучасних національних стандартах Великої Британії основними критеріями навченості учнів історії в курсі середньої школи визначаються: знання і розуміння історії, тлумачення історії, робота з історичними джерелами. В свою чергу, у комплексному критерії “знання і розуміння історії” розрізняють “усталеність і мінливість”, “причини і наслідки”, “подібність і відмінність” та “ставлення до історичної дійсності”²⁷⁵. Відомий фахівець з питань учбових програм і оцінювання знань з Північної Ірландії К.Галлагер основними мірилами оцінки називає “знання хронології, історичні навички та ідеї”, “обсяг (глибина) історичних знань (причин, наслідків, змін, перспектив, співпереживання)”, “тлумачення історії та історичне дослідження”, “організацію та передачу інформації”²⁷⁶.

У “Критеріях оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти”, запропонованих Міністерством освіти і науки України, підкреслюється, що при визначенні навчальних досягнень учнів аналізу підлягають характеристики відповіді учня (елементарна, фрагментарна, неповна, повна, логічна, доказова, обґрунтована, творча), якість знань, ступінь сформованості загальновизначених та предметних умінь та навичок, рівень оволодіння розумовими операціями, досвід творчої діяльності, самостійність оціночних суджень²⁷⁷.

Таблиця №6.4