68. Обмеження волі ( характеристика ).

Покарання у вигляді обмеження волі полягає у триманні особи в крим. – виконавчих установах відкритого типу, без ізоляції від суспільства, в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням засудженого до праці. Встановлюється на строк від 1 до 5 р.

Засуджені до обмеження волі залучаються до праці на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на державних або інших форм власності підприємствах.

Відповідно до встановленого законом режиму відбування цього виду покарання засуджені до обмеження волі мають право: носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмежень; відправляти листи, отримувати посилки і бандеролі, одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі побачення – до 3 діб один раз на місяць; у певних випадках на короткочасні виїзди за межі виправного центру.

До осіб, які відбувають обмеження волі, можуть застосовуватися звільнення від відбування покарання з випробуванням, умовно – дострокове звільнення від відбування покарання, а також заміна невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням.

Обмеження волі застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком від 14р., до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів І та ІІ групи.

69. Загальні засади призначення покарання.

Покарання – це заходи держаного примусу, які застосовуються за вироком суду від імені держави щодо осіб, винних у вчиненні сусп. небезпечного діяння з метою виправлення таких осіб і попередження вчинення нових злочинів.

Загальні засади призначення покарання – це встановлені законом положення, якими має керуватися суд під час призначення покарання.

Суд, призначаючи покарання, керується такими засадами: 1) Суд призначає покарання в межах, установлених у санкції статті ОЧ КК, що передбачає відповід. за вчинений злочин. 2) Суд призначає покарання відповідно до положень ЗЧ КК. Це положення означає, що суд під час винесення вироку повинен керуватися положеннями, передбаченими в ЗЧ КК. 3) Врахування ступеня тяжкості вчиненого злочину. 4) Врахування особи винного. До цих ознак належать соціально – демографічні, крим. – правові, морально – психологічні, вольові.

70. Призначення покарання при вчиненні кількох злочинів (умови, порядок, принципи і межі).

Призначення покарання за сукупністю злочинів виникає у тих випадках, коли особа вчинила одне або кілька діянь, які кваліфікуються за двома або більше крим. – правовими нормами ОЧ КК, до засудження будь – яких з них.

Етапи призначення покарання: 1) призначення покарання окремо за кожний злочин, що входить у сукупність; 2) призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів, може відбуватися шляхом: поглинення менш суворого більш суворим покаранням; повного чи часткового складання призначених покарань. За часткового складання остаточне покарання призначається шляхом приєднання до найбільш суворого покарання, призначеного за один зі злочинів, будь – якої частини менш суворого покарання, призначеного за інший злочин. За повного складання остаточне покарання за сукупністю дорівнює сумі складених покарань.

Встановлюючи правила складання покарань, закон забороняє складати з іншими видами покарань такі основні покарання, як штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Складання покарань має певні межі. За загальним правилом, остаточне покарання, одержана за складання окремих покарань, не може перевищувати максимальної межі санкції крим. – правової норми, за якою призначено за конкретний злочин найсуворіше покарання.

Як основне покарання, додаткове покарання повинно бути призначене за конкретний злочин або злочини. У випадку, коли один і той же вид додаткового покарання призначається за два або більше злочинів, остаточний його строк чи розмір за часткового чи повного складання не може перевищувати максимальний розмір, встановлений у ЗЧ КК для даного виду покарання.