1.

Бухгалтерський облік- це спосіб суцільного безперервного, документального обґрунтованого обліку і контролю за господарською діяльністю, п-ств, установ, о-цій.

Він є основою для здійснення управління п-ствам і для проведення аналізу його господар. Д-ності і її результатів.

Суть б.о. полягає у відображенні всіх господарських о-цій, що відображаються на п-ствіц, впровадженні їх узагальнення і визн. Фін. Результатів до яких вони привродять.

Функції: 1)Інформаційна (відображ. фактич. стану госп. діяль) в бухгалтерії можна одержати інформацію про всі операції, які відображаються на п-стві.; 2)Контрольна (забеспеч. контролю за викон. планових завдань, збереженням і рац-м викор. госп. з-бів) облік забезпечу. Контроль за збереження майна, за станом рахунків, за правильності здійснення операцій.3)Аналітична – дані бух. Обліку викорис. Для проведення аналізу і її результатів та для прогнозування на майбутнє. Завдання: 1)Збирати, обробляти та відображ-ти первинні дані про госп. діяль. підпр. 2)Проведення системат-цї даних для узагаль-ня і одержання підсумк. інф-ї про діяль. підпр. 3)забеспеч. керів-ва інф-ю про викон-ня планових та базових показників діяль. підпр. Вимоги: 1)строга докумениальність 2)своєчасність 3) точність, об’єктивність та достовірність 4)простота, ясність та доступність 5)економічність при веденні б.о.

Значення. Б.о. полягає у постійному контролі за д-стю, за законністю здійснених операцій і не допущенні порушень і зловживань.

3.

Правове регулювання б. о. здійснюється на підставів законодавчих актів, якими визн. Методологія, о-ція та введення його на п-ствах.

Правове регулювання скл. З трьох рівнів:

1) закони України, укази президента, постанови ВР і КАБміну.

2) Положення (стандарти) б.о. (П(с)б.о.).

3) постанови, положення, інформації, листи (НБУ, Мінфіну, галузевих п-ств та відомств).

Основним законодавчим актом з питань обліку ЗУ «Про б.о. і фін.звітність в Україні №996 від ².07.1999.

Інформація, що ф-ться в б.о., забезпечує різних її користувачів, які под. на:

1) внутрішні – керівники, менеджери, власники, працівники.

2) зовнішні – вищі ланки, банки, податкові і соц. Органи, торгові партнери і інш.

2.

Історія господарського обліку нараховує понад 6000 років, його

поява пов’язана з господарською діяльністю. Господарю треба бу-

ло знати: скільки і якого майна є фактично, яка заборгованість

господаря і йому, яка ефективність господарювання та ін. Щоб

все це знати, необхідна була писемність та арифметика. Невипад-

ково деякі дослідники вважають, що потреба в господарському

обліку дала поштовх розвитку писемності та математики.

Безперечно, що систему господарського обліку складають ма-

теріальні носії інформації (даних) — папіруси, глиняні та воскові

таблиці, а нині — паперові первинні документи. Незалежно від

матеріальних носіїв в обліку історично склалася система поточної

реєстрації інформації.

Науковий пошук і розвиток суспільних відносин забезпечили

перехід від облікового натуралізму до облікового реалізму. Важ-

ливим напрямом цього періоду було виникнення подвійної бух-

галтерії (подвійне відображення актів господарської діяльності).

Виняткове значення мало введення єдиного грошового вимірни-

ка, що сприяло створенню єдиної системи обліку.

Для успішного господарювання необхідна оперативна інфор-

мація, пов’язана з виробництвом, обміном і споживанням матері-

альних і нематеріальних цінностей, наданням і використанням

послуг, інформацію, яку одержують за допомогою господарського

обліку. Тому підвищення його оперативності, максимальне на-

ближення до потреб управління господарством у сучасних умовах

має першочергове значення.

Цю інформацію в обліку одержують шляхом систематичного

спостереження за здійснюваними господарськими діями (ситуа-

ціями), їх вимірюванням у певних числових показниках і реєст-

рації за певною системою.

Слід відзначити, що кількісні показники обліку є основою для

якісної оцінки явищ і процесів, що піддаються обліку (наприклад,

на підставі кількісних показників про собівартість і вартість реа-

лізованої продукції можна визначити прибутки або збитки госпо-

дарства, його рівень рентабельності тощо).

Господарський облік, як свідчить сама назва, це облік госпо-

дарства, облік господарської діяльності підприємства, суспільст-

ва, що містить у собі виробництво, реалізацію і розподіл матеріа-

льних благ, необхідних для задоволення своїх потреб.

Отже, господарський облік є кількісним відображенням і

якісною характеристикою господарських процесів з метою кон-

тролю за їх розвитком і керівництва ними. Зміст господарського обліку, його цілі, мета і завдання, методи

і форми головним чином залежать від способу суспільного вироб-

ництва та характеру виробничих відносин. На етапі розвитку су-

спільства господарський облік визначається особливостями тієї

суспільно-економічної формації, процеси якої він відображує і

контролює.

Зауважимо, що господарський облік історично зумовлений та

відображує інтереси суспільства.

У сучасних умовах розвитку нашої держави господарський об-

лік має виняткове значення.

Згідно з Законом України «Про бухгалтерський облік і фінан-

сову звітність в Україні», ст. 8, п. 1 «Бухгалтерський облік на під-

приємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до

його ліквідації». Там же, п. 3: «Відповідальність за організацію

бухгалтерського обліку … несе власник (власники) або уповнова-

жений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підпри-

ємством відповідно до законодавства України та установчих до-

кументів».

Важливим є те, що згідно з цим Законом підприємство само-

стійно визначає облікову політику підприємства, тобто обирає

сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються

підприємством для складання та подання фінансової звітності,

що містить інформацію про фінансове становище, результати

діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний пе-

ріод.

Узагальнюючи розглянуті вище аргументи, зауважимо, що го-

сподарський облік має виняткове значення у вирішенні питань,

пов’язаних з господарською діяльністю підприємств, установ та

організацій у сучасних умовах економічного механізму господа-

рювання та ринкових відносин у господарюванні.

4.

Господарський облік – це спостереження вимірювання та реєстрація всіх фактів господарського життя.

Поділяється:

1) Оперативний – це спостереження і контроль за безпосередніми операціями у ході їх здійснення. Основна риса – швидкість отримання і-ції, яку можуть передавати усно, телефоном, факсом і т.д.

2) Статистичний – це спостереження і контроль за масовими кількісними і якісними соц. І економ. Явищами та процесом і здійснюється органами Держкомстату на підставі стат.звітності п-ств або власних спостережень.

3)Бухгалтерський – це спосіб спост. І контролю , за господ. Д-ністю п-ств.

Б.о. поділяється на :

- фінансовий – конроль за фін. Господ. Д-стю, що відображається у фін. Звітності і є відкритим для всіх користувачів.

- управлінський – контроль за виробничо-господарською д-стю, що відобр. У внутрішній звіт, яку викор. Внутрішні користувачі і є комерційною таємницею п-ств.

4.

В обліку застосовуються облікові вимірники для оцінювання господ. Операцій за кількіснми і вартісними показниками. Вони поділяються на : 1)натуральні – це ті, які застосовуються для обліку матеріал. цінностей в їх натуральній вираженіні, тобто в одиницях маси, об»єму, довжини, площі, міри.

2) трудові – викорис. Для визн. К-сті затраченої праці в одиницях робочого часу (год).

3) грошові (вартісні) – застосовується для узагальнення та руху господ. Засобів їх джерел, господарських процесів та їх результатів в єдиному грошовому вираженні, в нац. Грошовій одиці (грн.. коп.)

Щоб перевести в в нат. Вимірники у грошовий застосовують метод таксування.

5.

Облікова політика — сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності» — таке визначення облікової політики наведене в статті 1 «Визначення термінів» Закону України від 16.07.99 р. №996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі — Закон про бухоблік).

Згідно з визначенням, облікова політика підприємства базується на основних принципах обліку та звітності. Під принципами бухгалтерського обліку слід розуміти правила, якими необхідно керуватися при вимірюванні, оцінці й реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

визначення облікової політики на підприємстві обмежувалось комплексом основних (стандартних) параметрів обліку і звітності, механічно переписаних Із законодавчих циркулярів (таких, як порядок нарахування зносу за основними засобами і МШП, порядок звітності підзвітних осіб тощо), минули назавжди. Ринкові методи господарювання вимагають досконалих, конкретних і незмінних правил ведення бухгалтерського обліку та звітності на підприємстві. А встановлення таких правил, в свою чергу, потребує наукового аналітичного підходу, глибоких маркетингових досліджень, зваженої і далекоглядної кадрової політики, поєднання інтелекту та досвіду працівників підприємства.

7.

1. Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації.

Процес реєстрації, накопичення, узагальнення та збереження інформації про діяльність підприємства ведеться безперервно від створення юридичної особи і до дати припинення юридичної особи.

2. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Саме власник підприємства як особа, найбільш зацікавлена в результатах діяльності підприємства та їх визначенні, має пріоритетне право у вирішенні питання організації бухгалтерського обліку.

Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.

3. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

4. Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації:

— введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером;

— користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи;

— ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою;

— самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства. Ця форма організації бухгалтерського обліку не може застосовуватися на підприємствах, звітність яких повинна оприлюднюватися.

Не дозволяється ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності самими власниками чи керівниками установ та організацій незалежно від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється:

— комерційних банків;

— відкритих акціонерних товариств;

— підприємств — емітентів облігацій;

— інвестиційних фондів;

— довірчих товариств;

— валютних та фондових бірж;

— інвестиційних компаній;

— кредитних спілок;

— недержавних пенсійних фондів;

— страхових компаній та інших фінансових установ.

5. Підприємство самостійно:

— визначає облікову політику підприємства;

— обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних;

— розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;

— затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

— може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов’язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

Перелічені правила оформляються наказом керівника підприємства про організацію бухгалтерського обліку та облікову політику підприємства, додатками до якого можуть бути:

— списки осіб, які мають право підписувати бухгалтерські документи та надавати дозвіл на здійснення господарських операцій, які пов’язані з перерахуванням (виплатою) грошових коштів, витратами товарно-матеріальних цінностей та іншого майна;

— правила документообороту, регламент та графіки проходження документів;

— наказ про організацію відокремлених підрозділів та затвердження положень про них;

— затвердження посадових інструкцій.

При визначенні облікової політики в наказі підприємства також розкривається інформація шляхом описання принципів, які застосовуються для обчислення оцінки статей балансу, в тому числі визнання активів, а також застосування методів і процедур обліку за окремими статтями звітності, зокрема застосування методів амортизації необоротних активів, установлюються пороги суттєвості облікової інформації.

Головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі — бухгалтер):

— забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності;

— організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій;

— бере участь в оформленні матеріалів, пов’язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства;

— забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Обов’язки бухгалтера суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи може виконувати бухгалтер (з дипломом фахівця) з достатнім досвідом самостійного ведення робіт, тобто бухгалтер (з дипломом фахівця) 1 категорії, а виконувати обов’язки бухгалтера фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність, може бухгалтер 1 або 2 категорії.

8. Відповідальність за бухгалтерський облік господарських операцій, пов’язаних з ліквідацією підприємства, включаючи оцінку майна і зобов’язань підприємства та складання ліквідаційного балансу і фінансової звітності, покладається на ліквідаційну комісію, яка утворюється відповідно до законодавства.

Ліквідація суб’єкта господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб’єкта господарювання чи його (їх)

представниками (органами) або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачено цим Кодексом. Ліквідацію суб’єкта господарювання може бути також покладено на орган управління суб’єкта, що ліквідується.

8.

1. Основні принципи організації бухгалтерского обліку

Засади бухгалтерського обліку в Україні містяться в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV. Зокрема в його ст. 4 наведені основні принципи, на яких ґрунтується організація бухобліку в Україні. А саме:

1) обачність – передбачає застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов’язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

2) повне висвітлення — вимагає, щоб фінансова звітність містила всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, які приймаються на її основі;

3) автономність — передбачає, що кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, в зв’язку з чим особисте майно та зобов’язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства;

4) послідовності – постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики, при цьому зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінзвітності;

5) безперервність діяльності — за ним оцінка активів та зобов’язань підприємства здійснюється виходячи із припущення, що його діяльність буде тривати далі;

6) нарахування та відповідності доходів і витрат — зобов’язує з метою визначення фінансового результату звітного періоду порівнювати доходи звітного періоду з витратами, які були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати повинні відображатися в бухобліку та фін звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;

7) превалювання сутності над формою – передбачає облік операцій відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

8) історична (фактична) собівартість — за ним пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

9) єдиний грошовий вимірник — передбачає вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності в єдиній грошовій одиниці;

10) періодичність – передбачає можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

Окрім вищезазначених принципів бух обліку, які встановлені законодавчо, можна також виділити і інші принципи. Вони визначені зокрема практикою діяльності підприємства: цілісність, всебічність, субординація, динамічність, системоутворюючих відносин, ритмічність, адаптивність, прямоточність, пропорційність, відкритість, доречність, своєчасність, достовірність та інші.

9.

Для забесп. свої діяль. кожне п. має відповідне майно – госп. з-би (матер. і грош. рес-cи), які форм-ся за рахунок відповідних джерел (внесків засновників, прибутку, залучених з-бів і ін). Контроль за наявністю та рухом, а також рац-м викор-м госп. з-бів здійсн-ся за допомогою б.о. Таким чином, госп. з-би, які знах-ся в розпоряджені п., і джерела їх формув-ня є об’єктом б.о. і входять до змісту його предмету. В б.о. відображ-ся матер. трудові і фін. затрати, які зв’язані з в-вом і реалізацією продукції, визнач-ся фін. результати госп. діяль. Крім того, товарно-грошове обращение обумовлює різні розрахункові взаємовідносини підпр – с постачаьниками, покупцями за товарно-матеріаль. цінності і послуги, с бюджетом по налогам та ін. платежам, банками за отримані кредити, робітниками по оплаті праці та ін., які також охоплюються і контролюються б.о. Отже предметом б.о. є госп. з-би і їх використання у процесі госп. діяль., а також розрахунково-кредитні взаємовідносини, які виникають при цьому.

10.

Господарські засоби п-ства поділяються за 2 ознаками:

1)За складом і розміщенням – показує з чого скл. Засоби і де вони розміщенні.

Класифікація засобів:

1. Необоротні засоби

2. Оборотні засоби

1. Необоротні матеріальні активи:

Основні засоби – це сукупність матеріальних цінностей, що тривалий час приймають участь в процесі виробництва, не змінюють своєї натуральної форми і переносять свою вартість на продукцію, що виготовляється підприємством, частинами у вигляді нарахування зносу. До них відносяться будівлі, споруди, передавальні пристрої, робочі та силові машини, обладнання, вимірювальні, регулюючі прилади та пристрої, обчислювальна техніка тощо.

Незавершені капітальні вкладення – це вкладення коштів у незавершені будівництвом об’єкти.

Довгострокові фінансові інвестиції – це внески в цінні папери інших підприємств (акції акціонерних товариств, процентні облігації державних і міських позик) на строк більше одного року або операційного циклу.

Довгострокова дебіторська заборгованість – це заборгованість фізичних і юридичних осіб даному підприємству, яка має бути погашена протягом періоду, що перевищує один рік або операційного циклу, якщо він більше за рік.

Інші необоротні матеріальні активи – це матеріальні предмети, які використовуються тривалий час не змінюючи свою натуральну форму, але на відміну від основних засобів їх вартість менша.

2. Необоротні нематеріальні активи – це довгострокові витрати, які окупаються протягом визначеного періоду за рахунок додаткової виручки чи прибутку, які одержує підприємство в результаті їх застосування в своїй господарській діяльності.

Оборотні активи мають такий поділ:

3. Активи у сфері виробництва:

Предмети праці (сировина, матеріали, комплектуючі вироби) – призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

Незавершене виробництво – це матеріали, які безпосередньо знаходяться на певній стадії обробки, тобто незакінчені технологічні процеси.

4. Активи у сфері обігу:

Готова продукція – виготовлена на підприємстві , пройшла всі стадії обробки, призначена для продажу та відповідає технічним і якісним характеристикам, які передбачені договором абоіншими нормативними актами.

Кошти в рахунках – вільні грошові кошти підприємства, що зберігаються на поточному рахунку, від реалізації продукції, виконаних робіт та надання послуг, одержані кредити банків, заборгованість від дебіторів.

Грошові кошти – готівка, що зберігається у касі підприємства. До каси гроші надходять з поточного рахунку в банку для виплати заробітної плати, допомоги по тимчасовій непрацездатності, пенсій, премій та інших цілей.

5. Вилучені з обігу активи :

збитки підприємства, тобто перевищення витрат над одержаними доходами. Збиток означає зменшення, втрату коштів, вилучення з величини ресурсів, які має підприємство.

11.

За джерелами формування і цільовим призначення – показує звідки взялись засоби.

1.Власні кошти

2.Позичені кошти

Власні – засоби, які підприємство отримує на весь період діяльності. Це:

Власний капітал – це власні джерела підприємства, які складаються з внесків власників вкладених без визначеного строку повернення, або залишені ними на підприємстві з одержаного прибутку;

Цільове фінансування – це джерело додаткових коштів одержаних з бюджету, галузевих і міжгалузевих фондів спеціального призначення, від інших організацій, фізичних осіб для здійснення заходів цільового призначення (для розширення своєї діяльності, фінансування науково-дослідних робіт, якщо не вистачає внутрішніх ресурсів), такі кошти поверненню не підлягають.

Доходи майбутніх періодів – це доходи, одержані в поточному періоді, проте вони належать до майбутніх періодів.

Позикові – це засоби, які підприємство одержало у тимчасове користування. Це:

Довгострокові зобов’язання – це заборгованість підприємства перед фізичними і юридичними особами, яка має бути погашена протягом періоду, що перевищує один рік або операційний цикл. До них відносять: довгострокові зобов’язання по кредитам банку, довгострокова кредиторська заборгованість.

Поточні зобов’язання – це заборгованість фізичним і юридичним особам, яка має бути погашена протягом року, або операційного циклу, якщо він більший за рік. Вони включають: короткострокові зобов’язання по кредитам банку, короткострокова кредиторська заборгованість, короткострокові зобов’язання за розподілом.

До довгострокових зобов’язань належать:

• довгострокові кредити банків – заборгованість підприємства банкам по отриманих від них кредитах, строк погашення яких не припадає на звітний період;

• інші довгострокові фінансові зобов’язання – сума довгострокової заборгованості підприємства щодо зобов’язання із залученням позикових коштів (крім кредитів банків), на які нараховують відсотки;

• інші довгострокові зобов’язання (заборгованість по довгострокових векселях, по фінансовій оренді, відстрочених податкових зобов’язаннях тощо)

До складу поточних зобов’язань належать зобов’язання, що підлягають погашенню на вимогу кредиторів, а також та частина зобов’язань, яка буде погашена протягом операційного циклу або протягом 12 місяців, починаючи з дати балансу. До таких зобов’язань належать:

• короткострокові кредити банків – сума поточних зобов’язань перед банками за отримані від них короткострокові кредити;

• кредиторська заборгованість за товари, роботи і послуги – сума заборгованості постачальникам і підрядчикам за одержані матеріальні цінності та надані послуги;

• поточні зобов’язання по розрахунках з бюджетом та позабюджетних платежах, по оплаті праці, по страхуванню (по соціальному страхуванню, пенсійному забезпеченню, страхуванню майна тощо), з учасниками по нарахованих дивідендах та інших операціях;

• інші поточні зобов’язання (по векселях виданих, одержаних авансах, внутрішньовідомчих та інших розрахунках).

12.

Метод бухгалтерського обліку

Метод бухгалтерського обліку — це сукупність спеціальних прийомів, за допомогою яких вивчають його предмет.

Бухгалтерський облік вивчає свій предмет за допомогою таких методів:

— хронологічного і систематичного спостереження;

— вимірювання господарських засобів і процесів;

— реєстрації та класифікації даних із метою їх систематизації;

— узагальнення інформації з метою звітності.

Методу спостереження відповідають прийоми документування та інвентаризації; вимірювання здійснюють шляхом оцінки і калькуляції; реєстрація та класифікація (поточне групування) проводяться на рахунках за допомогою подвійного запису; узагальнення інформації з метою звітності відбувається в бухгалтерському балансі та фінансовій звітності.

Документування — спосіб первинного спостереження і реєстрації господарських операцій у первинних бухгалтерських документах.

Інвентаризація — це спосіб перевірки наявності товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів шляхом перерахування, зважування, обміру, оцінки всіх залишків майна підприємства і зіставлення з даними бухгалтерською обліку.

Оцінка — це відображення об’єктів бухгалтерського обліку в єдиному грошовому вимірнику з метою узагальнення їх у цілому по підприємству.

Калькуляція — це метод обчислення собівартості виготовлення продукції або виконаних робіт, наданих послуг.

13.

Бухгалтерські рахунки — спосіб поточного обліку і контролю за наявністю і рухом активів і пасивів підприємства. Рахунок — це локальна інформаційна система для групування економічно однорідних об’єктів обліку.

Подвійний запис — метод відображення господарської операції на рахунках; техніка бухгалтерського обліку. Суть його полягає в подвійному відображенні в бухгалтерському обліку кожної господарської операції: за дебетом одного і кредитом іншого рахунка в одній сумі.

Бухгалтерський баланс — це спосіб узагальнення і групування інформації про активи підприємства за складом і розміщенням та джерелами їх утворення на певну дату.

Бухгалтерська звітність — метод підсумкового узагальнення й одержання підсумкових показників діяльності підприємства за звітний період.

Методичні прийоми бухгалтерського обліку взаємопов’язані, доповнюють один одного і в сукупності становлять одне ціле — метод бухгалтерського обліку.

14.

15.

Бух-й баланс, його зміст та знач. Б-с – це спосіб вираження у згрупованому вигляді всіх госп. засобів підпр. та джерел їх формування, виражених у грошовій формі. Іншими словами б-с це спец. двостороння таблиця, в якій з одного боку (в лівій частині) показуюютья всі гоп. засоби за складом і розміщенням, а з другого боку (в правій частині) показ-ся ті ж самі госп. засоби за джерелами їх формування. Ліва сторона б-су наз-ся актив; права–пасив. Кожен вид засобів, розміщених в активі, має відповідне джерело їх формування, яке показано в пасиві б-су. Звідси випливає, що підсумок активу завжди дорінює підсумку пасиву б-су. Це головна особливість б-су. Всі госп. засоби відображаються в б-сі в згрупованому вигляді, в грошовому виражені і як правило на перше число місяця. Кожний окремий рядок в б-сі, який має грошове вираження наз-ся статею б-су. Тому є активні і пасивні статі б-су, в залежності від того де вони розміщені. Окрема стаття відображає велечину окремого виду засобів або їх джерел. Статі б-су згруповані за екон. змістом в окремі розділи. Б-с має велике значення. Він призначен не тільки для відображення наявності госп. засобів і їх джерел на певну дату, але й для отримання інф-ції, яка необхідна для керування, а також для зовнішіх споживачів інформації. Так за даними б-су визначається фін. стан підпр. і ця інф-ця викор-ся банками - для прийняття рішення про надання кредитів; постачальниками товарно-матеріальних цінностей - при заключені договора на поставку; інвесторами - при вирішенні питання о доцільності інвестування капіталу. Також за даними б-су визнач-ся як підпр. забеспечене власними госп. засобами; визнач-ся стан кредитор-ї і дебітор-ї заборгованості. Значний інтерес інформація з б-су про фін стан підпр. представляє для податкових органів, іноземних партнерів та ін.

16.

17.

В процесі гос. діяль-ті відбув-ся безперервний рух госп. засобів, зміна їх складу і джерел формування. Госп. засоби (з-би) і джерела їх форм-ня під впливом госп. операцій збільшуються або зменшуються, в результаті чого змінюються і окремі статті балансу (б-су). В окремих випадках ці зміни обумовлюють появу нових статей б-су або зникнення інших. Всі госп. операції діляться на 4 типи: 1)операції, які призводять до змін тільки в ак. б-су: одна стаття збільш-ся, друга змен-ся на одну й ту саму суму. При цьому підсумок активу(ак.) не змінюється 2)опер-ї, які приз-ть до змін тільки в пасиві(пас.) б-су: одна стаття збільш-ся, друга змен-ся на одну і ту саму суму. При цьому підсумок пас. не змін 3)опер-ї, що викликають зміни в ак. і пас. б-су одночасно: статя акт. і статя пас. збільш-ся на одну і ту саму суму. Загальний підсумок б-су при цьому збільш, однак рівність підсумків ак. і пас. не поруш-ся 4)опер-ї, що виклик-ть одночасне зменш-ня в ак. і пас. б-су на одну і ту саму суму. Загаль. підсумок б-су при цьому змен-ся, однак рівність підсумків ак. і пас. не поруш-ся. Зміни, що віббув-ся під впливом госп. операцій взаємопов’язані і подвійні, але при будь-яких змінах весь час зберігається основна властивість балансу - рівність підсумків ак. і пас. б-су. Розглянуті типи б-их змін мають велике значеня для розуміння екон. суті госп операцій, правильного відображення їх в системі рахунків.

18.

Рахунки (р-ки) бух. обліку (б.о.) – це спосіб узагалнення даних про стан, наявність та рух госп. засобів (з-бів) та джеред їх утворення за певний проміжок часу, сис-ма їх обліку та контролю. Р-ки б.о. представляють собою двостронню таблицю. Ліва частина має назву дебет (д-т), права – кредит (к-т). Для обліку госп. з-бів (активів) призначені активні (ак.) р-ки; відповідно для обліку джерел госп. з-бів – пасивні (пас). Залишок ак-в та пас-в на початок та кінець звіт. періоду підпр. наз-ся сальдо. В ак. р-х сальдо завжди знаход-ся в д-ті, в пас.- в к-ті. Будь-які госп. операції викликають зміни в двух статях ак. або пас. б-су; або в одній статі ак-ву, а в іншій в пасиву. Тому для відображ-ня збіль-ня ак-в, запис проводиться по д-ту ак-го р-ку. Операція, яка змен-є ак-ви на р-ку буде показана по к-ту. Для відображ-ня змін, які відбув-ся з пасивами підпр., збільш-ня показ-ся по к-ту, а зменш-ня пас.- по д-ту пас. р-ка. Весь перелік госп. операцій, їх підсумок за звітний період наз-ся оборот по р-ку. Оборот – це підсумок операцій, що відбулися на підпр. з відповідними ак-ми та пас-ми. Оборот по д-ту ак-го р-ку показує загальне збільш-ня відповіного ак-ву підпр. А оборот по к-ту – відповідно зменш-ня цього ж ак-ву. Оборот по д-ту пас-го. р-ку показує змен-ня п-ву підпр. А оборот по к-ту пас-го р-ку збільш-ня цього ж п-ву. Щоб визначити сальдо на кінець місяця по ак-му р-ку,- до сальдо на початок місяця додають оборот по д-ту і віднімають оборот по к-ду. Щоб визначити сальдо на кінець місяця по пас-му р-ку,- до сальдо на початок місяця додають оборот по к-ту і віднімають оборот по д-ту. Порядок запису на р-х б.о.: 1)Р-ки відкриваються на початок звіт. періоду, виходячи з відповідних статей б-су 2)Всі госп. операції записуються по д-ту або по к-ду відповідних р-ків 3) По закінченню звіт. періоду, на основі сальдо на кінець місяця склад-ся новий б-с.

19.

Рахунки тісно пов»язані з балансом, оскільки баланс поділяється на активні і пасивні, то і рахунки бувають А і П. При відкритті рахунків залишки кожного об»єкту буруть з балансу.

Активні рахунки призначені для обміну господарських засобів. Оскільки, актив в балансі знаходиться зліва, то і сальдо в активних рахунках записують зліва, тобто в дебеті. Операції, що ведуть до збільшення засобів також записують в дебеті цих рахунків, а операції що ведуть до зменшення - в кредиті.

Щоб визн. сальдо на кінець місяця необхідно:

- до дебетового сальдо на початок + дебетовий оборот – кредитовий. Це сальдо також записують в дебеті.

Сальдо активних рахунків може бути дебетовим і нульовим.

Пасивні рахунки призначені для обміну джерел утворення засобів. Оскільки, пасив знаходиться зправа, то і сальдо пасивного рахунку записують зправа, тобто в кредиті. Збільшення джерел також записується в кредиті, а зменшення в дебеті. Щоб визн. Сальдо на кінець пасивного рахунку необхідно:

- до кредитового сальдо на початок + кредитовий оборот – дебетовий оборот.

Сальдо пасивних рахунків може бути кредитовим або нульовим.

На практиці зустрічаються рахунки, що мають ознаки активно-пасивних рахунків на них часто об налічують як засоби і джерела коштів. Сальдо на таких рахунках може бути як дебетовим (на перше число одних місяців), так і кредитовим (на перше число інш. Місяців) або дебетовим і кредитовим одночасно. Таке сальдо наз. Розгорнутим. За дебетом такого рахунку показ. Збільшення дебіторської і зменшення кредиторської заборгованості, а за кредитом збільшення кредиторської і зменшення дебіторської. Щооб визн. Сальдо на кінець по активно і пасивному рахунку необхідно:

- «згорнути» поч.. сальдо – від більшої суми – меншу суму.

- якщо « згорнуте» сальдо стоїть в дебеті, то сальдо на кінець визн. Як по активному рахунку, а якщо в кредиті – то визн. Як по пасивному рахунку.

- щоб розгорнути сальдо на кінець місяця по такому рахунку треба вести окремий облік кожного об»акта ( в даному випадку податку) і узагальнити його за допомогою спеціального документа оборотної відомості.

20.

Подвійний запис — це принцип тотожного відображення госпоперацій на рахунках, що обумовлює рівність оборотів за дебетом і кредитом кореспондуючих рахунків.

Відображення кожної госпоперації двічі, за дебетом одного й за кредитом іншого рахунку в одній і тій же сумі, називають подвійним записом.

Такий взаємозв'язок між рахунками, що виникає шляхом подвійного запису, називають кореспонденцією рахунків, а рахунки, які беруть участь у такій кореспонденції, ― кореспондуючими.

Зверніть увагу: єдиний вид рахунків, при відображенні інформації на яких не використовують подвійний запис, — забалансові рахунки.

21.

В залежності від кількості кореспондують-щих рахунків розрізняють прості і складні бухгалтерські проведення. Бухгалтерські проведення – це зазначення рахунку, який дебетується і який кредитується, а також суми самої операції. Простий називають таку бухгалтерське проведення, за якої один рахунок дебетується, а другий на цю ж суму креди ¬ запір, тобто коли корреспонд-руют тільки два рахунки. Складною називають таку бухгалтерську проводку, при ко ¬ торою кілька рахунків дебетуються, а на загальну суму записів по дебету кредитується один рахунок або навпаки - кілька рахунків кредитуються, а на загальну суму записів по кредиту де ¬ бетуется один рахунок, тобто коли кореспондують між собою більше ніж дві секунди. Складні бухгалтерські проводки не порушують правила подвійного запису, оскільки як і в простих, так і в складних проводках зберігається взаімосвя-занное відображення господарських ¬ них операцій на дебеті і кредиті рахунків та рівність дебету ¬ вих і кредитових підсумків. Використання складних бух-х проводок сприяє скороченню облікових записів, робить їх більш наочними. Тому складні проводки широко застосо-вуються в практиці обліку.

22.

Облік, що здйсн. На синтетичних рахунках наз. – синтетичним і ведуть його тількі у узагальненому грошовому вимірнику.

Облік, що ведуть на аналітичному рахунках наз. Аналітичним і використовують при цьому не лише грошовий, а й натуральний вимірники.

Між синтетичними і аналітичними рахунками існує тісний взаємозв’язок:

- до кожного синтетичного відкривають стільки аналітичних рахунків, скільки об’єктів обліку він об’єднує.

- на синтетичних і відкритих до нього аналітичних до нього рахунках, сальдо записують в одній і тій же частині рахунка.

- якщо дебетується або кредитується синтетичний рахунок, то дебетується або кредитується ті аналітичні рахунки, яких стосується дана інформація.

- операція на синтетичному рахунку записується загальною сумою, а на відповідному аналітичному, які разом складають загальну.

- підсумок сальдо і оборотів всіх аналітичних рахунків має = сумі всіх сальдо і оборотів, того синтетичного рахунку до якого вони ведуться.

23.

В кінці кожного місяця необхідно узагальнити дані поточногоб.о., які відображені на рахунках ( порахувавши разом).

Це здійснюють за допомогою спеціального документа – оборотної відомості.

Оборотна відомість – це зведення сальдо і оборотів всіх синтетичних або аналітичних рахунків. Вона є проміжною ланкою між рахунками і балансом.

За будовою ОВ з 4 парами колонок.

1-ша пара – номер і назва рахунку.

2-га пара – сальдо на початок місяця по Дт і Кт.

3-тя пара – обороти за місяць по Дт і Кт.

4-та пара – сальдо на кінець місяця по Дт. І Кт.

Ознайомимося передусім з будовою, порядком складання і призначенням оборотної відомості за синтетичними рахунками. Будують таку відомість у вигляді багатографної таблиці, у першій графі якої записують назву рахунків, а в наступних — дебетові та кредитові залишки на рахунках на початок місяця, обороти за дебетом та кредитом кожного рахунка за місяць, а також залишки на рахунках на перше число наступного за звітним місяця. У кінці оборотної відомості за кожною з граф підбивають підсумки.

Складемо оборотну відомість за рахунками синтетичного обліку (табл. 4.1

Як бачимо, оборотна відомість узагальнює дані поточного синтетичного обліку, даючи зведену інформацію про зміни господарських засобів і їх джерел за звітний місяць, а також наявність їх на початок і кінець місяця.

Оборотна відомість за синтетичними рахунками має велике контрольне значення для перевірки правильності й повноти облікових записів на рахунках, яка грунтується на одержанні в ній трьох пар рівних між собою підсумків: за дебетом і кредитом рахунків на початок місяця; за дебетом і кредитом рахунків за місяць; залишків за дебетом і кредитом рахунків на кінець місяця.

Рівність підсумків дебетових і кредитових залишків на рахунках на початок місяця зумовлена рівністю підсумків активу та пасиву балансу, який є підставою для запису початкових залишків на активних і пасивних рахунках.

Рівність підсумків оборотів за дебетом і кредитом рахунків зумовлена подвійним записом операцій, згідно з яким кожна операція в однаковій сумі записується за дебетом і кредитом різних рахунків.

Третя рівність (підсумків залишків за дебетом і кредитом рахунків на кінець місяця) зумовлена двома попередніми рівностями: якщо початкові залишки на рахунках суми оборотів однакові, то й залишки активних і пасивних рахунків на кінець місяця в підсумку повинні бути однаковими.

Порушення нихрівностей свідчить про помилки, допущені в облікових записах під час складання оборотної відомості.

За допомогою оборотної відомості за синтетичними рахунками можна виявляти помилки в облікових записах, зумовлені порушенням правила подвійного запису, коли сума операції записана за дебетом одного рахунка, але пропущена за кредитом іншого (або навпаки), або коли за дебетом одного рахунка операція записана в одній сумі, а за кредитом другого — в іншій. У цьому разі буде порушено рівність підсумків оборотів за місяць за дебетом і кредитом рахунків в оборотній відомості, а також рівність залишків на них на наступну звітну дату.

Якщо ж господарська операція записана на рахунок у неправильній кореспонденції або в неправильній, але однаковій сумі чи була зовсім пропущена або, навпаки, записана двічі, тобто коли помилка виходить за межі порушення правила подвійного запису, оборотна відомість не забезпечує її виявлення. Такі помилки виявляють іншими способами. Зокрема, повноту облікових записів на синтетичних рахунках перевіряють порівнянням; підсумків дебетових і кредитових оборотів в оборотній відомості та з підсумком реєстраційного журналу, де в хронологічному порядку зареєстровані господарські операції, здійснені за звітний місяць. У разі правильних облікових записів на рахунках підсумок реєстраційного журналу (хронологічний облік) має дорівнювати підсумкам оборотів за дебетом і кредитом рахунків в оборотній відомості (систематичний облік). Помилки, зумовлені порушенням встановленої кореспонденції рахунків, виявляють за допомогою первинних документів, що були підставою для складання бухгалтерської проводки, записаної на рахунках.

Оборотну відомість за синтетичними рахунками використовують для складання бухгалтерського балансу на наступну звітну дату (на перше число наступного за звітним місяця). Підсумкові залишки на рахунках оборотної відомості показують наявність і розміщення господарських засобів (дебетові залипши), а також джерела їх формування (кредитові залишки). Ці залишки рахунків переносять у баланс, в якому рахунки, що мають дебетові залишки, записують в активи, а ті, що мають кредитові залишки, — у пасиви балансу.

Отже, оборотна відомість за синтетичними рахунками є способом узагальнення даних поточного бухгалтерського обліку з метою перевірки повноти та правильності облікових записів і складання балансу, а також отримання узагальненої інформації про наявність і зміни господарських ресурсів і джерел їх формування, необхідної для управління діяльністю господарства.

Контрольне значення оборотної відомості ґрунтується на досягненні рівності трьох показників:

підсумків залишків (сальдо) за дебетом і кредитом рахунків на початок звітного періоду;

підсумків оборотів за дебетом і кредитом рахунків за звітний період;

підсумків залишків (сальдо) за дебетом і кредитом рахунків на кінець звітного періоду.

В основу забезпечення рівності сальдо за дебетом і кредитом рахунків покладено обороти, рівність яких є підтвердженням дотримання принципу подвійного відображення господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку. Підсумки сальдо всіх рахунків за дебетом і кредитом дорівнюють один одному, бо сукупність усіх рахунків, які мають дебетове сальдо, дає актив балансу, а сукупність усіх рахунків, які мають кредитове сальдо, дає пасив балансу, що забезпечує, як відомо, рівність активу й пасиву.

За допомогою оборотних відомостей за рахунками синтетичного обліку (табл. 4.6—4.9) можна відшукати помилки в облікових записах, які було зроблено через порушення правила подвійного запису. Наприклад, коли суму операцій записано на дебет одного рахунка, а за кредитом іншого — пропущено (чи навпаки); або коли на дебет рахунка щодо даної господарської операції записано одну суму, а на кредит — іншу (більшу чи меншу). У таких випадках рівність підсумків оборотів за дебетом і кредитом в оборотній відомості буде порушено, що й свідчитиме про допущену помилку.

Проте оборотна відомість не дає можливості виявити помилки, які виходять за межі порушення подвійного запису. Наприклад, неправильний запис кореспондування рахунків — на дебет чи кредит іншого рахунка або пропуск запису певної господарської операції. Такі помилки виявляються іншими способами, про які йтиметься далі. Для контролю за повнотою відображення господарських операцій в обліку треба орієнтуватися на загальну підсумкову суму всіх операцій за журналом реєстрації господарських операцій. При цьому загальна підсумкова сума всіх операцій за журналом реєстрації має дорівнювати підсумку оборотів за дебетом і кредитом оборотної відомості за відповідний період.

24.

Оборотні відомості за аналітичними рахунками. Техніка їх складання така сама, як і для оборотних відомостей за синтетичними рахунками. Відмінність полягає лише в тому, що за синтетичними рахунками щомісячно складають одну оборотну відомість, а за аналітичними — за кожною групою рахунків, що ведуться до відповідного синтетичного рахунка.

Оборотні відомості за аналітичними рахунками за змістом можуть різнитися, що зумовлено особливостями обліковуваних на рахунках об’єктів. Так, аналітичний облік товарно-матеріальних цінностей ведуть як у натуральних, так і у грошовому вимірнику, тому в оборотних відомостях за аналітичними рахунками таких цінностей передбачені графи для запису їх кількості, ціни й вартості. Для початкового та підсумкового залишків в оборотних відомостях за такими рахунками відводять тільки одну графу, бо кредитового залишку на матеріальних рахунках не може бути.

Аналітичний облік розрахунків і джерел засобів ведуть тільки у грошовому вираженні, тому в оборотних відомостях за такими рахунками передбачені графи лише для грошового вимірника.

На відміну від оборотної відомості за синтетичними рахунками оборотні відомості за рахунками аналітичного обліку не мають трьох пар однакових підсумків. Це пояснюється тим, що кожну оборотну відомість за рахунками аналітичного обліку складають тільки за одним синтетичним рахунком.

В оборотній відомості за аналітичними рахунками початкові й підсумкові залишки залежно від того, якими є рахунки — активними чи пасивними, є дебетовими чи кредитовими. Оскільки записи на синтетичних і аналітичних рахунках роблять паралельно на підставі одних і тих самих документів, то в разі правильних облікових записів підсумки оборотів і залишків в оборотній відомості за аналітичними рахунками мають дорівнювати сумам оборотів і залишку відповідного синтетичного рахунка. Порушення цієї рівності свідчить про наявність помилок в облікових записах.

Показники оборотної відомості за рахунками аналітичного обліку свідчать про рух (надходження, витрату) і залишки матеріальних цінностей кожного виду. Підсумки оборотної відомості за цією групою аналітичних рахунків порівнюють з оборотами й залишками синтетичного рахунка "Матеріали". Порушення рівності підсумків за синтетичним рахунком і відкритими до нього аналітичними рахунками в оборотній відомості свідчить про наявність таких помилок:

• операцію відображено на синтетичному рахунку, але пропущено в аналітичному обліку (або навпаки);

• на синтетичному рахунку за господарською операцією записано одну суму, а на аналітичних рахунках — іншу. Проте якщо операцію відображено не на тих аналітичних рахунках, а у групі синтетичного рахунка, що їх об'єднує, то помилку не можна виявити

зазначеним раніше способом. Рівність підсумків рахунків аналітичного обліку та відповідного їм синтетичного рахунка в цьому разі не порушується. Такі помилки виявляють у процесі поточного обліку (наприклад, коли на матеріальному рахунку з'являється кредитове сальдо, якого не може бути) за допомогою документів, що були підставою для записів інвентаризації.

Отже, підсумки оборотів і залишків за аналітичними рахунками мають дорівнювати оборотам за дебетом і кредитом, а також залишку синтетичного рахунка, який їх об'єднує.

Отже, оборотні відомості за аналітичними рахунками є способом узагальнення даних аналітичного обліку з метою перевірки правильності облікових записів і одержання інформації, необхідної для оперативного управління.

В умовах ведення обліку без застосування комп'ютерних технологій

виправдане складання двох форм оборотного балансу - оборотної відомості

по рахунках та шахового балансу, який називається також шаховою

оборотною відомістю.Шахова оборотна відомість призначена, головним

чином, для більш глибокого ознайомлення зі змістом господарських

оборотів.

Вона застосовується також для перевірки правильності кореспонденції

рахунків. Таку назву цей носій інформації одержав через те, що за

зовнішнім виглядом він нагадує шахову дошку. В кожну клітинку шахової

оборотної відомості записується тільки одна сума, що представляє собою

підсумок проводок з однаковою кореспонденцією. Шахова оборотна відомість

використовується, головним чином, для контролю за правильністю

відображення господарських операцій на рахунках, тобто для контролю за

кореспонденцією рахунків. Але при наявності великої кількості

господарських операцій шахова відомістьстає громіздкою та незручною в

користуванні.

25.

Первинне спостереження – це відображення господарських операцій в таких носіях інформації, як документ. Цей процес ще називають первинним обліком або документуванням.

Обліковий документ – це письмове свідчення про виконання господарської інформації.

Документи є різні за будовою, розміром, змістом. Проте вони повинні містити певні показники, які наз. Реквізитами документу.

Обов’язковими реквізитами документу є:

- назва

- № документа (нумерується з початку року)

- прізвище осіб, сторін

- зміст

- підпис

Бухгалтерський документ – це письмове розпорядження на право здійснення операції або письмове підтвердження факту її здійснення.

Документи класифікують за такими ознаками:

* накази

*виправдні (виконавчі) – які підтверджують факт здійснення операцій ( накладні і т.д.)

*бух. Оформлення – які оформляють працівники бухгалтерії ( довідки, розрахунки)

*комбіновані, що поєднують в собі декілька функцій ( видатковий касовий ордер)

*за порядком складання, що скл. В момент здійснення операції на кожну з цих оперцій

*зведені – що скл. На підставі первинних документів за певний період ( день) або зводять ( звіт касира, товарний звіт)

*за місцевим складанням6

- внутрішні, що скл. І викор. На самому п-стві ( касові ордери)

- зовніші – що надходять на п-ство від інших юридичних або фізичних осіб.

*за способом відображення:

- одноразові – скл. На кожну операцію окрему у момент її здійснення.

- нагромаджу вальні або накопичувальні – чкл. На декілька однотипних операцій за певний проміжок часу (завірений лист).

*за типами операцій:

- касові, що оформляють рух готівки в касі

-Товарні, що оформляють ТМЦ

- розрахункові ( банківські).

26.

Вимоги до складання та оформлення документів визн. «Положення про документальек забезпечення записів б.о.» відповідно до якого:

1) документи слад. Під час здійснення операцій, або відразу після його завершення.

2) документи склад. на операцій.

3)документи заповнюються вручну або за допом. Тех.. пристроїв.

4) Вручну документи заповнюють чорнилом або пастою темного кольору.

В документах мають бути заповнені всі показники, а відсутні прокреслюються. Суми в документах записуються і цифрами і прописом, таким чином: з початку рядку і великої букви; копійки пишуться цифрою, якщо бланк зіпсувати, то в касових і банківських документах допущену помилку виправляють дозволеним способом, не правильну цифру закреслюють одним рядком ( щоб було видно написане) зверху записують правильну суму, а з боку на полі документа роблять запис «Виправлене вважати дійсним» і ставиться підписи тих осіб, які підписали документ. Цей спосіб наз. коректурним.

5) бланки документів надруковано топографією серія і № (чеки, сертифікати) наз. бланками суворого обліку і якщо їх зіпсувати або прострочили терміни їх анулюють і підшивають у окрему папку.

27.

Документообіг — це рух документів на підприємстві з моменту їхнього отримання від інших підприємств (створення) до моменту завершення їхнього оброблення та передання в архів.

Обсяг документообігу визначають відповідно до кількості вхідних, вихідних та внутрішніх документів за певний період. Процес документообігу можна поділити на декілька етапів:

— створення або одержання документів від інших підприємств;

— перевірка документів;

— обробка документів;

— передавання документів до місця зберігання (в архів).

Для раціонального руху документів по підприємству розробляють графік документообігу. Засади такої розробки містяться в Положенні про документи та документообіг у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Мінфіну СРСР від 29.07.83 р. № 105. Так, графіком визначають оптимальний документообіг: встановлюють оптимальну кількість підрозділів та виконавців для проходження кожного первинного документа і мінімальний строк його знаходження в підрозділі. Графік документообігу розробляє головний бухгалтер і затверджує керівник підприємства відповідним наказом. Цей графік визначає раціональний шлях документації через підрозділи підприємства, сприяє покращенню облікової роботи, підвищенню рівня автоматизації та механізації бухобліку.

Аби дотримуватися встановленого графіку документообігу, кожному виконавцю певних функцій надають витяг із такого графіку. У ньому наводять перелік тих документів, що відносяться до функціональних обов’язків виконавця, терміни їхнього подання та місця, куди необхідно подавати зазначені документи. При цьому відповідальними за дотримання графіку документообігу, за своєчасне створення та передачу документів для відображення даних у бухобліку та звітності, а також за достовірність відображеної в документах інформації несуть особи, які створили та підписали вказані документи. Контроль за дотриманням виконавцями графіка документообігу здійснює головний бухгалтер.

Документи після виконання господ операцій передаються в бухгалтерію у порядку і строки, встановлені головним бух-ром. Далі обробка, мета якої - підготувати документи для наступних записів в регістри синт-го і аналіт-го обліку. Обробка складається з: 1)перевірки (у відпов з Положенням про документальне забезп записів в бух обл): 1)перевірка по суті (встановлення законності і доцільності операції, дотримання кошторису, норм, розцінок, лімітів) 2)формальна (встановлює повноту і правильність заповнення реквізитів) 3)арифметична (перевірка правильності всіх арифметичних підрахунків в документі). Якщо виявляється помилки в оформленні, документи повертаються для дооформлення чи складання заново 2)розцінки (проставлення у відпов графах ціни і суми, тобто грошова оцінка натуральних показників операції). Документи, де грошовий вимірник є обовязковим, розцінці не підлягають 3)групування (обєднання однорідних первинних докиментів і запис у групувальні відомості для визначення результатів по кожній групі) 4)контировкі (складання бух-х проведень. Записи роблять в документах чи користуються спеціальними меморіальними ордерами). Оформлені проводками документи викор для відображ операцій в регістрах синт-го, аналіт-го обліку. Первинні документи повинні мати певну відмітку: дата запису до регістру (ручна обробка); штемпель штампу відповідального оператора (комп’ютерна обробка). Штамп «Отримано» або «Виплачено» з датою - для касових ордерів та документів, що були підставою для виплати зарплати і інших виплат. Необхідно прискорювати документооборот (рух док у процесі їх оперативного використання і обробки з моменту складання або надходж від інших підпр до передачі на збер в архів після регістрації). Потрібно складати (гол. бух-р) план документообороту.

28.

Це спосіб виявлення (з подальшим обліком) господ засобів і їх джерел, не оформлених поточною документацією, для забезпечення достовірності показників обліку і контролю за збереженням цінностей. Здійснюється шляхом перевірки в натурі наявності господ засобів (через взваження, перерахунок, обмірювання) і співставлення отриманих результатів з даними бух обліку. Дозволяє встановити розбіжність між даними обліку і фактичною наявністю засобів, тобто їх нестачу чи надлишок, які оформлюються відпов документами і приймаються в облік.

Інвентаризація — це спосіб виявлення та обліку тих засобів і джерел (або їх відсутності), які не знайшли документального відображення у поточному обліку. Технічно інвентаризація здійснюється шляхом визначення фактичної наявності господарських засобів і зіставлення їх з даними обліку. Слід розрізняти інвен-ю, як спосіб методу б.о. і як техніку (технічний прийом) її проведення. У результаті зіставлення виявляються надлишки, недостачі, встановлюються причини і винні особи у їх виник­ненні. В залежності від повноти охоплення перевіркою майна підпр.: 1)повна – суцільна перевірка майна підпр. і стану розрах-в відносин 2)часткова – охоплює окремі види засобів (грош. кошти в касі та ін.) По характеру: 1)планові – проводиться за попередньо складеним планом згідно розработаного графіку її проведення) 2)позапланові – проводяться за розпорядження керівника підпр., за вимогою ревізійного органу, у випадках стихійного лиха, пожежі та ін. Інвент. проводить інвент. комісія, яка очолюється керівником підпр. чи його замом., з участю глав. буха у присутності матер-но відповідальних осіб. Інвент матер. цінностей провод за місцями їх зберігання. Дані по кожному виду цінностей заносяться в інвент-і описи, які склад-ся в двух екземплірах і підпис-ся членами комісії. При інвент. грошових з-бів до уваги беруться тільки іх фактична наявність. Виявлені надлишки в доход підпр. Нестача стягується з касира. Інвент. розрах-в відносин з інш. підпр. здійнсюється за даними документів. Результати інвент. відображуються в б.о. у 10-денний строк, після чого його показники приводяться у повну відповідність з фактич. навяністю госп. засобів. За даними результатів інвентаризації та зазначених письмових пояснень матеріально відповідальних осіб керівництво підприємства приймає рішення про врегулювання різниці між даними обліку та фактичною наявністю матеріальних цінностей. Нестача в межах норм природного зменшення списується на рахунки виробничих витрат, а понад витрат і з вини матеріально відповідальних осіб — за рахунок винних осіб. Залишки показують по дебету рахунків матеріальних цінностей і кредиту рахунків виробничих витрат.

29.

Під класифікацією рахунків розуміють їх групування за певними

однорідними ознаками.

Класифікація рахунків допомагає вивченню змісту і будови рахунків.

Знаючи загальні, найбільш суттєві і відмітні ознаки окремих груп

рахунків, легше визначити, для чого призначений та як використовується

той або інший рахунок у бухгалтерському обліку.

Рахунки бухгалтерського обліку класифікують за двома основними ознаками:

за економічним змістом та за призначенням і структурою.

Класифікація рахунків за економічним змістом встановлює, що саме

обліковується на даному рахунку, які конкретно об'єкти відображаються на

ньому залежно від їх економічного змісту в процесі господарської

діяльності. Ця класифікація дає можливість визначити систему рахунків,що підлягають використанню на підприємствах тієї або іншої галузі.

1.Класифікація рахунків за призначенням і структурою показує, для чого,

для одержання якої інформації призначені ті або інші рахунки та яка їхня

структура, тобто зміст дебету, кредиту і характер залишку. Однакові за

структурою рахунки можуть відображати різні за економічним змістом

господарські засоби і процеси.

Обидві класифікації рахунків науково обґрунтовані, тісно взаємопов'язані

і доповнюють одна одну.

2. Класифікацій рахунків за економічним змістом

Класифікація рахунків за економічним змістом відповідає змісту предмета

бухгалтерського обліку і зумовлена класифікацією об'єктів обліку, тобто

господарських засобів, їх джерел і процесів.

Звідси за економічним змістом рахунки бухгалтерського обліку поділяють

на дві групи:

- рахунки обліку господарських засобів (активів) підприємства і

процесів;

- рахунки обліку джерел формування господарських засобів.

30.

За економічним змістом рахунки поділяються на 3 групи:

1) рахунки для обліку господарських засобів ( активів п-ства):

- рахунки для обліку о. з. та інш. Необоротних активів. Рахунки І класу

- рахунки для обліку обротних засобів (рахунки ІІ і ІІІ класу)

2) Рахунки для обліку джерел утворення засобів:

- рахунки для обліку власних джерел ІV клас.

- рахунки для обліку залучених джерел V клас.

3) рахунки для обліку господарських процесів та їх класів

- рахунки для обліку виробничих процесів ( рахунки 23, 91)

- рахунки для обліку процесів та реалізації (рахунки VII, VII, IX)

- рахунки для обліку отриманих результатів (рахунки 79, 44)

Класифікація рахунків за економічним змістом, показуючи, на

яких рахунках має вестися облік тих або інших об'єктів бухгалтерського

обліку, розкриває економічний зміст окремих рахунків. Таке групування

дає змогу визначити систему рахунків, необхідних для обліку необоротних

і оборотних активів, джерел їх формування, господарських процесів і

результатів діяльності підприємств різних галузей та форм власності.

Класифікація рахунків за економічним змістом покладена в основу будови

національного Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу,

зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій.

Ознайомлюючись з класифікацією рахунків за економічним змістом, бачимо,

що рахунки, призначені для обліку активів, об'єднані з рахунками,

призначеними для обліку господарських процесів. Це пояснюється тим, що

за допомогою необоротних і оборотних активів підприємства забезпечують здійснення господарських процесів, а тому при класифікації активи

групують залежно від того, в якому процесі вони функціонують.

Господарські процеси взаємопов'язані між собою: процес виробничого

споживання здійснюється одночасно з процесом виробництва; процес

виробництва супроводжується процесом реалізації, виникненням

розрахункових відносин; надходженням грошових коштів на підприємство

тощо. Тому при класифікації рахунків за економічним змістом не завжди

можна виділити у самостійні групи супровідні процеси, оскільки їх облік

ведеться на тих самих рахунках, що й основні процеси.

31.За структурою і призначенням рахунки поділяються на основні, регулюючі, операційні, фінансово-результативні та позабалансові.

Основні рахунки у бухгалтерському обліку застосовуються перш за все для контролю за наявністю господарських засобів та джерел їх утворення, а також за їхніми змінами. Об’єкти, які обліковуються на цих рахунках, є основою господарської діяльності, дають повне уявлення про майновий стан підприємства, тому вони і називаються основними.

Інвентарні рахунки застосовують для обліку наявності та руху матеріальних цінностей і коштів. Головне їх призначення — контроль за наявністю господарських засобів підприємства. Рахунки цієї групи умовно поділяють на матеріальні та рахунки коштів.

Рахунки капіталу використовуються для обліку джерел утворення власних засобів. Вони є пасивними (рахунки № 40, 41, 42, 43).

Рахунки розрахунків призначені для відображення дебіторської та кредиторської заборгованості.

Рахунки, на яких обліковується дебіторська заборгованість, є активними (рахунки 36, 37). Рахунки, на яких обліковується кредиторська заборгованість, є пасивними (рахунки № 66, 50, 55, 51, 52, 53, 54, 68).

Регулюючі рахунки призначені для уточнення оцінки господарських засобів і визначення реального розміру джерел утворення засобів. Дані рахунки поділяються на: — контрарні;— доповнюючі;— контрарно-доповнюючі.

Операційні рахунки призначені для відображення в обліку окремих господарських операцій і процесів, а саме для обліку витрат, доходів і результатів діяльності підприємства.

Вони поділяються на:

— розподільчі;— калькуляційні;— порівняльні;— транзитні.

Фінансово-результативні рахунки використовуються для відображення фінансових результатів діяльності підприємства за певний період (рахунок № 44). Ці рахунки активно-пасивні, оскільки результат може бути позитивним (прибуток) і негативним (збиток).

Позабалансові рахунки призначені для обліку об’єктів, які не є власністю підприємства, але перебувають у його користуванні. Для цих рахунків притаманна проста форма запису, тобто на них відсутній подвійний запис, і вони не кореспондують між собою і балансовими рахунками

32.Характеристика основних рахунків

Основні рахунки у бухгалтерському обліку застосовуються перш за все для контролю за наявністю господарських засобів та джерел їх утворення, а також за їхніми змінами. Об’єкти, які обліковуються на цих рахунках, є основою господарської діяльності, дають повне уявлення про майновий стан підприємства, тому вони і називаються основними.

До основних рахунків відносяться:

— інвентарні;

— рахунки капіталу;

— рахунки розрахунків.

Інвентарні рахунки застосовують для обліку наявності та руху матеріальних цінностей і коштів. Головне їх призначення — контроль за наявністю господарських засобів підприємства. Рахунки цієї групи умовно поділяють на матеріальні та рахунки коштів.

Матеріальні рахунки призначені для обліку наявності та руху основних засобів, товарно-матеріальних цінностей і контролю за їх збереженням. По відношенню до балансу вони є активними (рахунки № 10, 11, 20, 22, 26, 28).

33. Регулюючі рахунки, рахунки бухгалтерського обліку, на основі яких уточнюється оцінка окремих видів засобів або їх джерел в господарстві. Ведуться поряд з основними рахунками, що відображають ці засоби або джерела їх.

Регулюючі рахунки призначаються для коректування оцінки господарських засобів. Коригування оцінок полягає в тому, що, крім основного рахунку, в систему поточного бухгалтерського обліку вводиться особливий пов'язаний з ним рахунок, сума якого для знаходження дійсної величини даного об'єкта складається з сумою основного рахунку або віднімається з неї. Використання регулюючих рахунків обумовлено необхідністю отримання повних і реальних облікових даних, всебічно характеризують об'єкти обліку. Регулюючі рахунки дають можливість мати з відповідних об'єктів два показники, що відображає кожен об'єкт у двох сумах (оцінках)

34.

Характеристика операційних рахунків

Операційні рахунки призначені для обліку витрат, доходів і результатів діяльності підприємства. Ці рахунки мають велике значення, оскільки забезпечують інформацію про витрати і доходи по операційній діяльності та визначення фінансових результатів від цієї діяльності.

На відміну від матеріального, на операційному рахунку відображається рух не одного, а всіх видів ресурсів, що беруть участь у здійсненні того або іншого господарського процесу.

За призначенням і структурою операційні рахунки поділяються на групи: збірно-розподільчі, бюджетно-розподільчі, калькуляційні, номінальні, порівняльні.

Збірно-розподільчі рахункипризначені для обліку (попереднього збирання) накладних витрат, пов'язаних з організацією, обслуговуванням, управлінням цехами та іншими виробничими підрозділами основного і допоміжного виробництв з метою наступного розподілу їх між відповідними об'єктами. За допомогою цих рахунків, крім того, здійснюється контроль за відповідністю фактичних витрат затвердженому кошторису, дотриманням норм витрат. Після списання облічених затрат збірно-розпо-дільчі рахунки закриваються, залишку не мають, а тому в балансі не відображаються.

Бюджетно-розподільчі рахунки використовуються для розмежування витрат і доходів між суміжними звітними періодами (місяцями, кварталами, роками) з метою рівномірного включення у затрати виробництва (обігу) або відображення в обліку одержаних доходів. Використання цих рахунків дає змогу визначити витрати і доходи саме того періоду, якого вони стосуються, незалежно від часу фактичного витрачання коштів або отримання доходів. Бюджетно-розподільчі рахунки можуть бути активними і пасивними. До активних належить рахунок "Витрати майбутніх періодів", до пасивних - "Доходи майбутніх періодів"

.Калькуляційні рахунки. Калькуляційні рахунки призначені для обліку сукупності витрат, пов'язаних з виробничим процесом, і визначення фактичної собівартості виготовленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг). Оскільки за даними цих рахунків складають калькуляцію (визначають собівартість), то самі рахунки одержали назву калькуляційних. Якість складання калькуляції значною мірою залежить від правильності обліку виробничих затрат на калькуляційних рахунках.

До калькуляційних належать рахунки: "Виробництво", "Капітальні інвестиції" (субрахунки "Капітальне будівництво", "Придбання (виготовлення) основних засобів", "Формування основного стада" тощо). На дебеті калькуляційних рахунків відображають всі затрати, пов'язані з виробництвом продукції (виконанням робіт, послуг), а з кредиту цих рахунків списують фактичну собівартість випущеної із виробництва продукції (виконаних робіт, наданих послуг). Сальдо (дебетове) калькуляційних рахунків показує затрати у незавершене виробництво.

Номінальні рахунки. До номінальних належить рахунок "Собівартість реалізації" (призначений для узагальнення інформації про собівартість реалізованої продукції, товарів, робіт, послуг), а також рахунки, призначені для обліку операційних витрат, які не включаються до собівартості:

Порівняльні рахунки. Порівняльні рахунки призначені для обліку відповідних господарських процесів і виявлення результатів по них. До порівняльних належать рахунки "Фінансові результати" і "Втрати від браку".

36. У процесі поточної діяльності кожне підприємство здійснює велику кількість господарських операцій, які за до-помогою подвійного запису обов’язково відображаються на рахунках бухгалтерського обліку. Кожна операція має визначений зміст. У зв’язку з цим суб’єкти господарювання викори-стовують велику кількість бухгалтерських рахунків.

Для забезпечення єдиного підходу до відображення госпо-дарських операцій на рахунках у певних сферах діяльності підприємств було розроблено План рахунків.

План рахунків бухгалтерського обліку — систематизова-ний перелік найменувань і шифрів синтетичних рахунків та субрахунків, що відображають групування необхідної інфор-мації про господарську діяльність підприємства.

В Україні застосовується п’ять Планів рахунків 1. Необоротні активи2 . Запаси3 . Кошти, розрахунки та інші активи4. Власний капітал та забезпечення зобов’язань5. Довгострокові зобов’язання.6. Поточні зобов’язання

37.Облікові регістри, їх класифікація та значення в бухгалтерському обліку. Облікова реєстрація – це стадія документообігу, яка полягає в постійному, безупинному реєструванні госп. операцій за даними первинного обліку в облікових реєстрах. Обліковий реєстр – 1. це носії обл.-ї інф-ї у вигляді таблиць, призначена для від обр документально оформлених госп операцій у системі рахунків, нагромадження та зберігання облікової інф-ції. 2. носії спеціального формату у вигляді відомостей, журналів, книг, журналів-ордерів, машинограм для нагромадження, групування, узагальнення інф-ції з первинних документів, що прийняті до обліку.

38. Класифікація: 1. за зовн виглядом (книги, картки, окремі аркуші) 2. За характером записів ( хронол обліку, систем обліку, комбіновані) 3. За ступенем узагальнення (синтет обліку, аналіт обліку, комбіновані) 4. За будовою ( двосторонні, односторонні, багатогранні, шахові). Етапи обл.-ї реєс-ї: 1.прийняття бух.док-тів від осіб які їх склали; 2.групування бух.док-в; 3.таксування – розцінка або визначення вартості; 4.контирування – скла-ня бух.проводок; 5.узагальнення для складання оборотних балансів та звіт-ей; 6.передача до тимчасового архіву. Особливе значення регістрів полягає в їх оперативній та контрольній функціях , характеристиці руху об'єктів обліку.

39. У процесі облікової реєстрації господарських операцій можуть виникнути помилки - від простих описок до неправильної кореспонденції рахунків. Для забезпечення достовірності показників обліку необхідно до складання звітності перевірити правильність облікових записів і виправити їх (якщо вони мали місце). Помилки виявляють різними способами залежно від їх характеру і форми ведення бухгалтерського обліку. Порядок виправлення помилок залежить від їх характеру і часу виявлення. Діючим Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку передбачено виправлення помилок такими способами: коректурним, "червоним сторно" (від'ємних чисел) і доповнюючих проводок. Коректурний спосіб виправлення помилок полягає у тому, що неправильний запис закреслюється однією рискою так, щоб можна було прочитати закреслене, а зверху пишуть правильну суму (або текст). Спосіб "червоне сторно "* полягає у тому, що неправильний бухгалтерський запис роблять повторно в тій самій кореспонденції рахунків, що й помилковий запис, але червоним кольором, що означає від'ємні числа. При підбитті підсумків суми, записані червоним кольором, віднімаються. Одночасно звичайним чорнилом роблять другий запис із зазначенням правильної кореспонденції рахунків і суми. В результаті одержують правильне відображення операції в обліку.

Виправлення помилок способом "сторно" оформляють спеціальною бухгалтерською довідкою, в якій робиться посилання на номер і дату помилкового запису, що підлягає виправленню, а також документа, який послужив підставою для цього запису.

40.матеріальні носії облікової інформації,їх класифікація. Методика і техніка облікової реєстрації

Обліковий регістр — це спеціальна таблиця, призначена для відображення документально оформлених господарських операцій у системі рахунків, накопичення та зберігання облікової інформації.

Облікові регістри — це носії спеціального формату (паперові, машинні) у вигляді відомостей, журналів, книг, журналів-ордерів тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого накопичення, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Запис у регістрах бухгалтерського обліку виконується на підставі первинних облікових документів, які фіксують факти виконання господарських операцій і розпоряджень (дозволів) на їх проведення, накопичують і систематизують інформацію первинних документів. Інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом. Облікові регістри складаються щомісяця і підписуються виконав­цями та головним бухгалтером або особою, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства. Бухгалтерські книги застосовують для ведення записів із син­тетичного й аналітичного обліку. В них всі листки зброшуровано, пронумеровано, на останній сторінці вказано кількість сторінок, з підписом керівника, головного бухгалтера, а також скріплено печат­кою. До них належать: Касова книга, Головна книга, книга Журнал-Головна та ін. Облікові регістри-картки. Прикладом можуть бути картки кількісно-сумового обліку матеріалів. Картки не скріплюються між собою і зберігаються у спеціальних ящиках. Облікові регістри-листки мають стандартний формат, кожний з них призначений для обліку певних операцій і залежно від цього має специфічний зміст. Синтетичні облікові регістри — це регістри, в яких облік ве­дуть за синтетичними рахунками: Головна книга, Журнал-ордер, Журнал-Головна. Всі вони є матеріальними носіями синтетичного обліку.

Аналітичні облікові регістри — це регістри, в яких облік ве­деться за аналітичними рахунками. Дані подають у натуральних, трудових і вартісних вимірниках. До таких регістрів належать кни­ги, картки. У цих регістрах враховують специфіку обліковуваних об'єктів.

Техніка облікової реєстрації Перенесення інформації із первинних документів в облікові регі­стри має здійснюватися в порядку надходження документів до місця опрацювання (бухгалтерія, обчислювальний центр) відповідно до за­твердженого плану-графіка документообороту.

Відповідальність за правильність реєстрації інформації в обліко­вих регістрах несуть особи, які склали та підписали ці регістри відпо­відно до службових обов'язків кожного працівника.

Записи господарських операцій мають бути відображені в обліко­вих регістрах у тому звітному періоді, в якому їх було здійснено.

У разі складання та зберігання регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій ра­хунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учас­ників господарських операцій, а також правоохоронних та інших відпо­відних органів у межах їхніх повноважень, передбачених законами.

41. У теорії бухгалтерські проведення записуються, як було розглянуто вище — дебет рахунку, потім кредит і сума. А визначення сальдо рахунків здійснюється на Т-рахунках. На практиці цього, звичайно, не досить. Необхідно вести облікові регістри, групувати дані в спеціальних таблицях. Якщо первинні документи і більшість регістрів аналітичного обліку єдині майже для всіх підприємств, з деякими варіаціями, то регістри синтетичного обліку можуть бути різні. Вид регістрів синтетичного обліку визначається обраною на підприємстві формою бухгалтерського обліку.

.Форма бухгалтерського обліку (ФБО) – це сукупність взаємопов’язаних облікових регістрів, а також способів відображення в них господарських операцій підприємства з урахуванням особливостей його діяльності та технології обробки інформації.       Сьогодні виділяють такі ФБО: -    меморіально-ордерна; -    журнальна; -    спрощена; -    автоматизована.

42. Меморіально-ордерна форма використовується переважно в бюджетних організаціях. На основі первинних документів, перевірених і згрупованих за певною ознакою, складають меморіальні ордери. У них вказується кореспонденція рахунків за госпоперацією та її сума. Усі меморіальні ордери після заповнення вносять за хронологічною послідовністю до реєстраційного журналу. Потім інформація відображається в Головній книзі за синтетичними рахунками.

     При використанні журнальної форми обліку інформація з первинних та зведених документів переноситься в журнали й відомості. У перших записують суми, що відповідають кредитовому обороту за відповідними рахунками. У других фіксують суми дебетових оборотів за рахунками. Підсумкові записи зі журналів переносять до Головної книги.

     Спрощена форма бухобліку може вестися малими підприємствами за їх вибором. Вона передбачає два варіанти: проста та ФБО з використанням регістрів обліку майна. При застосуванні простої госпоперації відображають у Книзі обліку господарських операцій. Форма бухобліку з використанням обліку майна, окрім Книги обліку господарських операцій, передбачає також використання відомостей.

43. Форма бухгалтерського обліку Журнал-головна є спрощеним варіантом меморіально-ордерної форми і застосовується на невеликих за обсягом діяльності підприємствах і в організаціях, план рахунків яких передбачає незначну кількість рахунків синтетичного обліку (рис.2.2). Свою назву ця форма обліку одержала від основного її регістру синтетичного обліку - книги Журнал-головна [4, 119]. Особливістю форми бухгалтерського обліку Журнал-головна є суміщення хронологічного і систематичного обліку по синтетичних рахунках в одному комбінованому обліковому регістрі - книзі Журнал-головна, яка поєднує у собі реєстраційний журнал і Головну книгу. Основною перевагою форми бухгалтерського обліку Журнал-головна є простота і наочність записів синтетичного обліку. Проте при використанні великої кількості синтетичних рахунків Ця форма втрачає наочність записів.

44. При комп'ютеризації відбувається встановлення порядку накопичення, обробки, узагальнення, контролю інформації та формування звітних показників відповідно до алгоритмів обробки первинної інформації. Комп'ютерні форми обліку реалізуються за допомогою програмних алгоритмів, які формують як вигляд регістрів, так і послідовність облікових записів. Отже, особливістю комп'ютерних форм бухгалтерського обліку є те, що вони не існують без конкретної комп'ютерної програми.

Форми обліку, що передбачають застосування комп'ютерів, дозволяють ефективно задовольнити вимоги розподілу облікової праці, аналітичності та оперативності. В історії комп'ютерних форм обліку, залежно від технічних засобів, що використовуються, можна виділити такі три етапи.

1. Використання перфораційних машин. 2. Використання комп'ютерів третього покоління (великих та середніх) і багатотермінальних обчислювальних систем. 3. Використання персональних комп'ютерів та обчислювальних мереж.

45. Основні засоби (ОЗ) — матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва чи поставки товарів, надання послуг, здачі в оренду іншим особам чи для виконання адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання (експлуатації) яких більше одного року. Залежно від того, яким шляхом надходять основні засоби (далі — ОЗ) на підприємство, формується їх первісна вартість. Саме за первісною вартістю вони зараховуються на баланс підприємства.             П(С)БО 7 «Основні засоби» містить такі способи визначення первісної вартості залежно від способу надходження ОЗ:             1. Придбання ОЗ за плату 2. Отримання ОЗ в обмін на подібний об’єкт 3. Отримання ОЗ в обмін на неподібний об’єкт4. Безоплатне отримання ОЗ 5. Внесення ОЗ до статутного капіталу 6. Переведення ОЗ з оборотних активів, товарів, готової продукції

46.поняття амортизації та її облік

Амортизація - це систематичний розподіл вартості основних засобів і нематеріальних активів, яка амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації).Вартість усіх необоротних (матеріальних і нематеріальних) активів підлягає амортизації (крім вартості землі та незавершених капітальних інвестицій). Земля - це актив, на який не нараховують амортизацію, оскільки термін її використання практично необмежений. За кожним об'єктом необоротних активів банк визначає вартість, яка амортизується.Нарахування амортизації основних засобів і нематеріальних активів здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється банком під час визнання цього об'єкта активом (зарахування на баланс). Амортизації не нараховують, якщо балансова вартість необоротних активів дорівнює їхній ліквідаційній вартості та за об'єктами основних засобів, що є предметами антикваріату.Нарахування амортизації основних засобів і нематеріальних активів здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється банком під час їх первинного визнання. Амортизація необоротних активів не припиняється на період їх реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації. Нарахування амортизації необоротних активів припиняється на одну з двох дат, що настає раніше: на дату переведення активів до категорії необоротних активів, утримуваних для продажу, або на дату припинення визнання активів.

47.облік руху основних засобів

Порядок формування у бухгалтерському обліку інформації про основні засоби та інші необоротні матеріальні активи визначений П(С)БО 7 "Основні засоби".Підприємства можуть самостійно встановлювати вартісні критерії предметів, що входять до складу малоцінних НМА (п. 5 П(С)БО 7 "Основні засоби"). Однак незалежно від вартості до складу основних засобів включають дорослу робочу і продуктивну худобу. Крім того, до основних засобів відносять капітальні витрати з поліпшення земель, не пов'язані зі створенням споруд.Згідно з П(С)БО 7 "Основні засоби" якщо один об'єкт основних засобів складається з окремих частин, у яких різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися у бухгалтерському обліку як окремий об'єкт. Строк експлуатації об'єкта — це очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством або з їх використанням буде вироблено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг).У бухгалтерському обліку та звітності інформація про основні засоби відображаються на рахунку 10 "Основні засоби", який призначений для обліку та узагальнення інформації про наявність і рух власних або одержаних на умовах фінансового лізингу об'єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, віднесених до складу основних засобів.

50.облік загально виробничих витрат. Розподіл непрямих витрат та їх списання

Заг.-виробн. витрати, іх склад та облік. Це витрати по обслугов-ню вир-ва та упр-нню роботою цехів та інш. підрозділів осн. та допоміжн. вир-ва. Отже це: 1)витрати на упр-ня вир-вом (оплата праці апарату упр-ня цехами, витрати на соц. програми і мед. обслуг-ння апарату упр-ня), 2)амортиз.осн. засобів заг.-вир. призначення., 3)витрати на утримання ( експл-цію ремонт, страхув. тощо) осн. Засобів, 4)витрати на удосконалення технології та орган-ції вир-ва, 5)витрати на отоплення, освіщення, тощо вир. приміщень, 6)витрати на обслугов-ня вир. процесу(оплата загал.-вир-го персонала; відрах-ня на соц. заходи, мед. страх-ня роб-в управл-ня вир-ом) ;7) витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навкол-го сер-ща; 8) інші витрати. Синтетичний облік заг.-вир-х витрат відображ-ся на рах-ку 91” Заг.-вир-чі витрати”.Аналітичн. облік- по кожному цеху окремо. загальновиробничі витрати, поділяються на 2 групи: 1) витрати які належать до розподілу між окремими видами прод., що випуск (змінні витрати).: пов’зані безпосередньо з обслуговуванням технол. процесу в цеху. (+амортизація). Ці витрати розподіл пропорційно зар. платі вир.робітників, обсягу діяльності, прямих витрат; годинам роботи. Розподіленна сума заг. вир-х вит. спис-ся з кред. Рах-ка 91 на деб. Рах-ка: 23 ”Вир-во”(в сумі,що віднос-ся до вит-т вир-ва), 90 ”Собів-ть реал-ї прод-ї” ( в сумі, що відн-ся до собів-ті реал-ї прод-ї., робіт, послуг) 2) Постійні витрати (не підлягають розподілу) – пов’язані з управлінням стр.підрозділом п-ва. В кінці міс. вони спис-ся з кредита 91 на деб. 23.

51.До готової продукції відносяться вироби, виготовлені на підприємстві, призначені для продажу, які відповідають технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом. Для цілей бухгалтерського обліку готова продукція включається до складу запасів. Готова продукція прибуткується на склад за фактичною собівартістю. В аналітичному обліку оприбутковування готової продукції здійснюється за обліковими цінами, що визначається підприємством, виходячи з розміру фактичної собівартості попередніх періодів. Це відбувається тому, що технічно можливо визначити розмір тільки прямих витрат, що включаються до собівартості кожної партії продукції, однак лише після закінчення звітного періоду стає відома фактична потужність та сума загальновиробничих витрат, що включаються до собівартості виробленої продукції. По завершенні звітного місяця облікова вартість готової продукції коригується до фактичної. Сума відхилень облікової вартості від фактичної визначається таким чином: Сума відхилень визначається добутком відсотка відхилень та вартості відпущеної зі складу продукції. Сума відхилень на початок місяця визначається різницею залишку по рахунку 26 "Готова продукція " за фактичною собівартістю та залишку готової продукції на складі за обліковими цінами. Оприбуткування готової продукції на склад здійснюється за накладною-вимогою на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (форма М-12), приймально-здавальними актами. На окремі її види, (номенклатурні номери) відкриваються картки складського обліку, у яких ведеться облік надходження готової продукції, її вибуття та виводиться залишок після кожної операції. На складі ведеться в більшості випадків кількісний облік готової продукції. Відвантаження готової продукції здійснюється за угодами з покупцями за цінами, які визначаються для кожного зокрема. На основі первинних документів ведеться Відомість аналітичного обліку запасів (5.1) до Журналу 5 "Облік витрат". Протягом звітного місяця у цехах нагромаджуються дані про виробництво продукції за обліковими цінами та кількістю виготовленої продукції. У кінці місяця здійснюється корегування облікової вартості готової продукції до фактичної. Для узагальнення інформації про наявність та рух готової продукції підприємства використовується рахунок 26 "Готова продукція". За дебетом рахунка відображається надходження готової продукції за фактичною виробничою собівартістю, за кредитом — списання готової продукції та сума відхилень фактичної виробничої собівартості від її вартості за обліковими цінами, що відноситься до собівартості реалізованої продукції. Списання вартості готової продукції зі складу здійснюється за одним із методів, передбачених П(С)БО 9 "Запаси": — ідентифікованої собівартості; — середньозваженої собівартості; — собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); — собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО); — нормативних витрат. В кінці звітного місяця при оприбуткування готової продукції складаються такі облікові записи : 1. На суму фактичної виробничої собівартості виготовленої продукції: Дебет 26 "Готова продукція "; Кредит 23 "Виробництво". 2. На суму виробничої собівартості за обліковими цінами: Дебет 90 "Собівартість реалізації"; Кредит 26 "Готова продукція ". 3. На суму відхилень фактичної виробничої собівартості готової продукції від її вартості за обліковими цінами: Дебет 90 "Собівартістьреалізації"; Кредит 26 "Готова продукція ". (При перевищенні собівартості над обліковою ціною). Дебет 90 "Собівартість реалізації"; Кредит 26 "Готова продукція ". (При перевищенні облікової ціни над фактичною собівартістю - "сторно"). Відвантаження готової продукції покупцям здійснюється за цінами, визначеними угодами з ними. До собівартості реалізованої продукції відносять : — виробничу собівартість реалізованої продукції; — нерозподілені загальновиробничі витрати; — наднормативні виробничі витрати.

Виробнича собівартість реалізованої продукції визначається, виходячи з облікової ціни з урахуванням суми відхилень фактичної виробничої собівартості від облікової ціни. Рахунок 90 "Собівартість реалізації" призначено для узагальнення інформації про собівартість реалізованої готової продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг. За дебетом рахунка 90 "Собівартість реалізації" відображається виробнича собівартість реалізованої готової продукції, робіт, послуг; фактична собівартість реалізованих товарів (без торгових націнок), страхові виплати відповідно до договорів страхування, за кредитом — списання в порядку закриття дебетових оборотів на рахунок 79 "Фінансові результати". Адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати не включаються до складу виробничої собівартості готової та реалізованої продукції, а тому інформація про такі витрати узагальнюється на рахунках обліку витрат звітного періоду — 92 "Адміністративні витрати", 93 "Витрати на збут", 94 "Інші витрати операційної діяльності". Списання виробничої собівартості реалізованої продукції оформляється на рахунках бухгалтерського обліку таким записом: Дебет 901 "Собівартість реалізованої готової продукції"; Кредит 26 "Готова продукція". Суму нерозподілених загальновиробничих витрат одержуємо за розрахунком (табл. 18.12). При їх списанні складаємо такий обліковий запис, грн.: Дебет901 "Собівартість реалізованої готової продукції" 1000 Кредит 91 "Загальновиробничі витрати" 1 000 52. В умовах ринкової економіки зростає значення процесу реалізації продукції, робіт і послуг. У процесі реалізації визна-чається обсяг попиту на продукцію, а також прибуток, який вона забезпечує виробнику.

У фінансовому обліку відомі два методи визначення ре-алізованої продукції:

1)         касовий метод;

2)         метод нарахування.

При першому методі реалізованою вважається продукція, яка відвантажена покупцеві і за яку надійшли кошти у готівковій чи безготівковій формі. При другому методі ре-алізованою визначається продукція, яка передана покупцеві незалежно від того, надійшли за неї кошти чи ні. Найбільш по-ширеним методом є метод нарахування, який відповідає прин-ципам бухгалтерського обліку. Саме він передблачений П(с)БО 15 “Дохід”.В дебет рахунка 90 “Собівартість реалізації” з кредиту ра-хунка 26 “Готова продукція” списується фактична виробнича собівартість готової продукції, якщо вона відпускається по-купцеві зі складу. Фактична виробнича собівартість робіт і по-слуг та готової продукції, яка відпускається із виробництва списується в дебет рахунка 90 з кредиту рахунка 23 “Вироб-ництво”. В такому випадку складова “понаднормативні вироб-ничі витрати на дебеті рахунка 90 буде відсутня. Якщо ж з кре-диту рахунка 23 в дебет рахунка 90 буде списуватись норма-тивна собівартість реалізованої продукції, то окремою складо-вою будуть реєструватись понаднормативні виробничі витра-ти з кредиту рахунків виробничих запасів, розрахунків з опла7. Облік господарських процесівти праці та інших. У випадку існування у звітному періоді по-наднормативних (нерозподілених) загальновиробничих вит-рат вони будуть списуватись в дебет рахунка 90 з кредиту ра-хунка 91 “Загальновиробничі витрати”.В кінці звітного періоду накопичена на дебеті рахунка 90 “Собівартість реалізації” сума списується з кредиту цього ра-хунка в дебет рахунка 79 “Фінансові результати”.Дохід від реалізації продукції визначається згідно з П(С)БО “Дохід”. Не визнаються доходом підприємства подат-ки, що утримуються з доходу від реалізації продукції (податок на додану вартість, акцизний збір та ін.).Залежно від форми розрахунків з покупцями за реалізова-ну продукцію рахунок 70 “Доходи від реалізації” кореспондує на суми доходу і податків з різними рахунками.У випадку реалізації продукції з відстрочкою платежу на суму доходу запис здійснюється в дебет рахунка 36 “Розрахун-ки з покупцями і замовниками”, а у випадку передплати за про-дукцію — в дебет рахунка 681 “Розрахунки за авансами одержа-ними”. Податки, що утримуються з доходу від реалізації про-дукції у кредит (з відстрочкою платежу), записуються в кредит рахунка 641 “Розрахунки за податками”, а у випадку передпла-ти — в кредит рахунка 643 “Податкове зобов’язання”.Для визначення фінансового результату процесу ре-алізації продукції (валового прибутку чи валового збитку) чи-стий дохід від реалізації продукції порівнюється із собівартістю реалізованої продукції. Якщо чистий дохід від реалізації перевищує собівартість реалізованої продукції, підприємство отримує в результаті процесу реалізації валовий прибуток, у протилежному випад-ку — валовий збиток.Аналітичний облік процесу реалізації здійснюється за ви-дами готової продукції, робіт і послуг

53. Товари в роздрібну торговельну мережу надходять на підставі договорів (замовлень), що укладаються з оптовими підприємствами або безпосередньо з виробниками товарів.

На відпущені товари постачальники подають до сплати розрахункові документи, до яких додають рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, сертифікати тощо. За цими документами роздрібні підприємства приймають товари й тару, а також перевіряють правильність цін, торгових знижок, націнок і тарифів на перевезення. За товарами, яких не вистачає, оформляють відповідні акти (комерційні, приймальні). На підставі останніх висувають претензії винному в нестачі (постачальникам, транспортним організаціям і т. ін.).

Одержують товари, як правило, матеріально відповідальні особи.

Ваговий товар, що надійшов, приймають за чистою масою (маса нетто), тобто без обліку маси тари. Тому в товарних документах окремо фіксується маса тари. Облік товарів провадять за місцями їх зберігання та матеріально відповідальними особами лише у вартісному вираженні, без розбиття за окремими товарами. Натурально-вартісний облік товарів провадять, як правило, з товарами, щодо яких потрібний особливий контроль.

На кожну матеріально відповідальну особу відкривають особистий рахунок, в якому роблять записи з оприбуткування та витрачання товарів і виводять залишки на звітну дату. Кожна матеріально відповідальна особа складає у встановлені строки товарний звіт, який з доданими до нього прибутково-видатковими документами (рахунки-фактури, накладні тощо) є підставою для запису за рахунками синтетичного і аналітичного обліку.

Облік наявності і руху товарів провадять за продажними (роздрібними) цінами на рахунку «Товари», субрахунок «Товари у роздрібній торгівлі». Оприбуткування одержаних товарів відображається записом у залежності від того, за якими цінами — регульованими чи нерегульованими вони одержані.

Якщо товари одержані за регульованими цінами, то запис у бухгалтерському обліку буде такий:

Дебет рахунка «Товари», субрахунок «Товари у роздрібній торгівлі» — на вартість товарів за продажними (роздрібними) цінами (разом з ПДВ)

Кредит рахунка «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками» — на купівельну вартість товарів (за відкидання торгової знижки)

Кредит рахунка «Торговельна націнка» — на суму одержаної торговельної знижки.

При цьому роздрібне торговельне підприємство одержує у своє розпорядження торговельну знижку в повному розмірі в тому разі, коли воно придбає товари безпосередньо в постачальників — виробників товару. А якщо товар у роздрібну мережу надходить через посередницьку ланку, тобто від торговельних баз і складів, то роздрібне підприємство одержує торговельну знижку не в повному розмірі, а деяку її частку, що відповідає плановим витратам і нагромадженням у даній ланці. Інша частина торговельної знижки утримується на користь торговельних баз і складів. Отже, рентабельність роздрібних підприємств певною мірою залежить від ланок товаровиробничої мережі. Торгові підприємства зацікавлені у встановленні прямих договірних зв’язків з підприємствами-виробниками щодо поставляння товарів.

Якщо товари одержані за вільними цінами, то запис у бухгалтерському обліку буде такий:

Дебет рахунка «Товари», субрахунок «Товари у роздрібній торгівлі» на вартість товарів за купівельними цінами.

Кредит рахунка «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками» на купівельну вартість.

Зроблену націнку на такі товари роздрібне торгове підприємство відображає записом:

Дебет рахунка «Товари», субрахунок «Товари у роздрібній торгівлі» на суму націнки

Кредит рахунка «Торговельна націнка».

Одержані товари мають бути зареєстровані у журналі ре- єстрації надходження товарів відповідно до загальноприйнятого порядку.

Якщо товари надходять у тарі багаторазового використання, то її вартість відображається записом:

Дебет рахунка «Товари», субрахунок «Тара під товарами»

Кредит рахунка «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками».

Облік тари на роздрібних підприємствах має деякі особливості. Тару, що вивільнилася з-під товару, роздрібні підприємства мають повертати постачальникам або здавати тароприймальним чи тароремонтним підприємствам для повторного використання. Дерев’яну тару оприбутковують і обліковують за цінами придбання. Деякі види тари (мішки) дозволяється оприбутковувати не за цінами придбання, а за цінами, установленими для повернення цієї тари.

Різницю в цінах (знижку) у момент оприбуткування відносять на дебет рахунка «Інші доходи», субрахунок «Результати за операціями з тарою». У такому разі робиться запис:

Дебет рахунка «Товари», субрахунок «Тара під товарами» — на повернену вартість тари

Дебет рахунка «Прибутки і збитки», субрахунок «Результати за операціями з тарою» — на суму зниження ціни тари

Кредит рахунка «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками» — на вартість придбаної тари.

Тара, вартість якої входить до ціни товару, окремо в рахунок-фактуру не вноситься, а оприбутковується за встановленими цінами на тару, яка була у використанні, і оформляється записом:

Дебет рахунка «Товари», субрахунок «Тара під товарами»

Кредит рахунка «Інші доходи», субрахунок «Результати за операціями з тарою».

Субрахунок «Результати за операціями з тарою» є порівняльним. Наприкінці місяця його дебетове сальдо списується на рахунок «Фінансові результати».

Надходження товарів у порядку внутрішньосистемного відпуску обліковується у звичайному порядку, з тією різницею, що сплачувані базам і складам своєї системи відрахування відображають за дебетом рахунка «Інші доходи», субрахунок «Відрахування, сплачувані на покриття витрат з відпуску товарів» — у кореспонденції з кредитом рахунка «Інші кредитори». У такому разі робиться запис:

Дебет рахунка «Товари», субрахунок «Товари в роздрібній торівлі» — на вартість товарів за продажними цінами

Дебет рахунка «Інші доходи», субрахунок «Відрахування, сплачені на покриття витрат з відпуску товарів» — на суму відрахувань, що підлягають сплаті оптовому підприємству (базі, складу)Кредит рахунка «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками» — на всю належну суму.

54. Підприємства роздрібної торгівлі, як правило, реалізують товари за готівку. Розмір реалізації дорівнює сумі готівки, яка надійшла до каси за продані товари. Суму виручки встановлюють на підставі показників касового лічильника і одночасно підрахунку чеків у продавців. Підставою для відображення в обліку операцій з реалізації товарів є звіт касира і товарний звіт матеріально відповідальної особи (з доданими документами). Облік реалізації товарів ведуть на рахунку «Доходи від продажу (реалізації) товарів», субрахунок № 3 «Реалізація товарів у роздріб». Сума виручки за товари за продажними цінами (разом із торговельними знижками; націнкою на товари) на підставі звітів касира відображається записом: Дебет рахунка «Каса» Кредит рахунка «Доходи від продажу товарів (реалізація)», субрахунок № 3 «Реалізація товарів у роздріб». Вартість реалізованих товарів за продажними цінами на підставі товарних звітів матеріально відповідальних осіб списується з їх підзвіту записом: Дебет рахунка «Собівартість проданих товарів (реалізація)», субрахунок № 3 «Реалізація товарів у роздріб» Кредит рахунка «Товари», субрахунок № 2 «Товари в роздрібній торгівлі». Отже, протягом місяця вартість реалізованих товарів за дебетом, субрахунок N° 3 «Реалізація товарів у роздріб» та кредитом «Доходи від реалізації товарів» відображається однаковою оцінкою — за продажними (роздрібними) цінами. Для того щоб визначити купівельну вартість цих товарів і валовий дохід від їх реалізації наприкінці місяця розраховують і списують суму торговельної націнки (знижки), яка відноситься до вартості реалізованих товарів. При цьому робиться запис способом «червоного сторно»: Дебет рахунка «Собівартість проданих товарів (реалізація)», субрахунок № 3 «Реалізація товарів у роздріб» Кредит рахунка «Торгова націнка». На суму податку на додану вартість, обчислену за встановленими ставками і процентами до різниці між продажною і купівельною ціною реалізованих товарів (що дорівнює сумі реалізованих торговельних знижок і націнок), а також акцизного збору (за підакцизними товарами) робиться запис: Дебет рахунка «Затрати податкові на валовий дохід», субрахунок № 3 «Реалізація товарів у роздріб» Кредит рахунка «Розрахунки за податками і платежами», субрахунки «Розрахунки за податком на додану вартість» і «Розрахунки за акцизним збором». Перерахування до бюджету податку на додану вартість і акцизного збору на підставі виписок банку відображають записом: Дебет рахунка «Розрахунки з бюджетом по податках» Кредит рахунка «Розрахунковий рахунок у банку». Кредитовий запис (сальдо) субрахунка «Дохід від продажу (реалізації) товарів у роздріб» показує валовий дохід від реалізації (що дорівнює сумі реалізованих торговельних знижок і націнок на товари). Наприкінці місяця сума валового доходу списується на кредит рахунка «Фінансові результати»: Дебет рахунка «Доходи від продажу (реалізація)», субрахунок № 3 «Реалізація товарів у роздріб» Кредит рахунка «Фінансові результати: прибутки і збитки». Після цього рахунок «Реалізація», субрахунок № 3 «Доходи від продажу (реалізація) товарів у роздріб» закривається. При реалізації товарів у кредит їх вартість повністю включають до валового доходу торговельного підприємства за датою фактичного відпуску товарів покупцеві. Тому на всю вартість реалізованих у кредит товарів робиться запис: Дебет рахунка «Каса» — на суму початкових платежів готівкою до каси (20—50 % роздрібної ціни товару) Дебет рахунка «Розрахунки з покупцями і замовниками» — на суму наданого кредиту Кредит рахунка «Доходи від продажу (реалізація)», субрахунок N9 3 «Реалізація товарів» — на всю вартість реалізованих у кредит товарів. Одночасно з матеріально відповідальних осіб списується роздрібна ціна проданих товарів: Дебет рахунка «Собівартість (реалізація)», субрахунок № З «Реалізація товарів» Кредит рахунка «Товари». Торговельна націнка (знижка) за товарами, проданими в кредит, наприкінці місяця списується в загальноприйнятому порядку (способом «червоного сторно»): Дебет рахунка «Собівартість проданих товарів (реалізація)», субрахунок № 3 «Реалізація товарів» Кредит рахунка «Торговельна націнка». З надходженням грошей від покупців на погашення кредиту робиться запис: Дебет рахунка «Каса» Кредит рахунка «Розрахунки з покупцями і замовниками». Оплата окремих товарів, які мають високу продажну вартість, може провадитись через Ощадбанк розрахунковими чеками і в бухгалтерському обліку торговельного підприємства відображається записом: Дебет рахунка «Інші кошти», субрахунок № 1 «Грошові документи» Кредит рахунка «Собівартість реалізації», субрахунок N° З «Реалізація товарів». Наявна виручка від реалізації товарів підприємствами роздрібної торгівлі вноситься до банку для зарахування на розрахунковий рахунок. При цьому на підставі квитанції, виданої банком, або копії супровідної відомості на здачу виручки інкасатором робиться запис: Дебет рахунка «Інші кошти», субрахунок № 3 «Грошові кошти в дорозі» Кредит рахунка «Каса». Такий порядок зумовлений тим, що банк, як правило, здані йому гроші зараховує на рахунок торговельного підприємства і на підставі виписки банку робиться запис: Дебет рахунка «Розрахунковий рахунок у банку» Кредит рахунка «Інші кошти», субрахунок N° 3 «Грошові кошти в дорозі». Сальдо рахунка «Грошові кошти», субрахунок N° 3 «Грошові кошти в дорозі» може бути лише дебетовим. Якщо окремі суми на перше число наступного місяця не будуть зараховані на рахунок торговельного підприємства, бухгалтерія має вжити заходів, аби розшукати суми, які не надійшли.

55. У процесі реалізації споживчих товарів торговельне підприємство здійснює витрати, які отримали назву витрат на збут. Методологічні основи формування інформації про витрати на збут у бухгалтерському обліку регламентуються П(С)БО 16 «Витрати». Витрати на збут згру-повані за статтями. Склад статей, передбачений П(С)БО 16 «Витрати», наведено у розділі «Облік доходів та витрат». Розглянемо детальніший перелік витрат, що входять до складу витрат на збут:

•          витрати пакувальних матеріалів для затарювання товарів;

•          витрати на ремонт тари;

•          оплата праці і комісійні винагороди продавцям, торговим аген-там, працівникам підрозділу, що займаються збутом;

•          витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);

•          витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;

•          витрати на утримання основних засобів, інших необоротних ма-теріальних активів, пов’язаних зі збутом товарів (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

•          витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з транспортуван-ням товарів відповідно до умов договору (базису) поставки;

•          витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

•          витрати на зберігання, завантаження, розвантаження та упаковку товарів;

•          інші витрати, пов’язані зі збутом товарів.

У складі витрат на рекламу та дослідження ринку розрізняють ви-трати на організацію заходів, презентацій і свят, придбання та розпо-всюдження подарунків, у т. ч. безкоштовне роздавання зразків товарів у рекламних цілях. При організації обліку цих витрат варто враховува-ти особливості їх віднесення до валових витрат. Згідно з п. 5.4.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до ва-лових витрат дозволено включати суму таких витрат у розмірі не бі-льше двох відсотків оподаткованого прибутку платника за попередній звітний (податковий) рік. Тому в аналітичному обліку в складі витрат на збут можна виділити статтю «витрати на організацію безоплатну роздачу товарів у рекламних цілях. Це дає можливість окремо контро-лювати ці витрати, правило включати їх до складу валових витрат.Для синтетичного обліку витрат на збут Планом рахунків виділено активний рахунок 93 «Витрати на збут». За дебетом рахунка відобра-жається сума визнаних витрат на збут, а за кредитом — їхнє списання на рахунок 79 «Фінансові результати».Суми оплати за розрахунково-касове обслуговування, інкасування торгової виручки та інші послуги банків обліковуються на дебеті ра-хунка 92 «Адміністративні витрати».Аналітичний та синтетичний облік витрат Методичними рекомен-даціями щодо застосування регістрів бухгалтерського обліку передба-чено вести в журналі 5 або 5А.Однак у цих журналах для обліку витрат на збут виділено тільки п’ять рядків, що не дозволяє групувати витрати за статтями, які про-137

понуються П(С)БО 16 «Витрати». Тому підприємствам торгівлі необ-хідно попередньо узагальнювати витрати на збут за статтями в окре-мій відомості, де їх зіставлять з кошторисом витрат обігу та інформа-цією про фактичні витрати. З метою подальшого контролювання фак-тичних витрачань ці відомості варто накопичувати з початку року. Та-ка інформація може бути використана при складанні звіту про фінан-сові результати.У процесі реалізації товарів виникає доход. У бухгалтерському об-ліку доход відображається в сумі справедливої вартості активів, отри-маних або тих, що підлягають одержанню.Згідно зі ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінан-сову звітність в Україні», доходи відображаються у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від сплати грошових коштів.При визнанні доходу від реалізації товарів, згідно з п. (С)БО 15 «Доход», необхідно врахувати такі умови:

•          передавання покупцю ризиків та вигод, пов’язаних з правом вла-сності на товар;

•          втрата підприємством подальшого контролю та управління реа-лізованими товарами;

•          існує впевненість, що в результаті операції відбудеться збіль-шення економічних вигод підприємства;

•          можливість визначення витрат, пов’язаних з цією операцією.

Для підприємств роздрібної торгівлі у бухгалтерському обліку до-ход визначається при передаванні товару покупцю, незалежно від фо-рми оплати готівкою або за безготівковими розрахунками. Таким чи-ном, згідно з п. 11.3. ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», датою збільшення валового доходу, яка при-падає на податковий період, протягом якого відбувається реалізація (продаж) товару, ПДВ з податкових зобов’язань розраховується з усієї суми товарообороту.Для узагальнення інформації про доходи від реалізації товарів, про суму знижок, наданих покупцям, та про інші нарахування з доходу призначено рахунок 70 «Доходи від реалізації», субрахунки: 702 «До-ход від реалізації товарів»; 704 «Вирахування з доходу».Записи за кредитом та дебету субрахунка 702 розглянуті у параг-рафі 3.5.2. «Облік реалізації товарів».На субрахунку 704 «Вирахування з доходу» за дебетом відобража-ється сума знижок, наданих покупцям, вартість повернутих покупцями товарів та інші вирахування з доходу. За кредитом — списання оборо-ту за дебетом на рахунок 79 «Фінансові результати». Загальна схема записів на бухгалтерських рахунках обліку товароруху у роздрібній торгівлі наведена у таблиці 3.22 (цифрові дані умовні).

56. Звітність як складова методу бухгалтерського обліку є його завершальним етапом. Поділ бухгалтерського обліку на фінансовий та управлінський, кожний з яких має своє призначення і відіграє свою роль в управлінні, передбачає використання узагальнених показників банківської діяльності та стану грошово-кредитного ринку, призначених як для внутрішніх, так і зовнішніх користувачів інформації. Для зовнішніх користувачів насамперед призначається фінансова (бухгалтерська) звітність, котра використовується також самим банком. Фінансова звітність являє собою систему езаємозв ‘язаних узагальнених показників, що відображають фінансовий стан та результати діяльності банку за звітний період. Вона складається з допомогою підрахування, групування і спеціального оброблення даних поточного бухгалтерського обліку. Водночас фінансова звітність не дає змоги керівництву банку детально оцінювати, всебічно аналізувати й контролювати діяльність філій, інших структурних підрозділів, мати детальну оперативну інформацію, необхідну для прийняття рішень на різних рівнях управління банком. Тому, окрім фінансової звітності, встановлюються форми статистичної звітності, що грунтуються на даних управлінського бухгалтерського обліку і використовуються для створення системи грошово-кредитної та банківської статистики. Складання фінансової звітності, як і ведення фінансового обліку, жорстко регулюється міжнародними стандартами та чинним законодавством України. Звітність грунтується на міжнародних принципах бухгалтерського обліку. До неї пред’являються ті самі вимоги, що й до бухгалтерського обліку, бо вона є його складовою (принципи бухгалтерського обліку детально викладено у розділі 11). Водночас окремі з вимог специфічні щодо фінансової звітності. Насамперед, інформація фінансової звітності має грунтуватися на даних аналітичного й синтетичного обліку, причому мусить забезпечуватися тотожність даних цих обліків, а також тотожність показників балансів, бухгалтерських звітів та даних синтетичного й аналітич- ного обліків. Ще до складання фінансової звітності в бухгалтерському обліку мають бути відображені всі операції, які здійснювалися у банку за звітний період. Важливою вимогою до фінансової та статистичної звітності є достовірність та реальність інформації, які забезпечуються документуванням банківських операцій, проведенням періодичних інвентаризацій, за допомогою яких контролюються та уточнюються наявність і вартість активів та пасивів банку, цінностей та операцій, що обліковуються на позабалансових рахунках. Обов’язковою вимогою до фінансової та статистичної звітності є її порівнянність, зіставлення показників звітного періоду з аналогічними показниками минулих періодів. Лише на цій основі можна зробити відповідні висновки про зміни у фінансовому стані банку, спрогнозувати тенденції розвитку банківських операцій. Якщо ж відбулися зміни правил бухгалтерського обліку, то банк повинен забезпечити порівнянність звітності через перерахування даних минулого звітного періоду за новими правилами та відобразити результати таких змін на окремих рахунках доходів та витрат. Фінансова звітність банку має оприлюднюватись, але за умови наявності аудиторського висновку, складеного з дотриманням відповідних норм та стандартів. Цей висновок повинен містити підтвердження або аргументовану відмову від підтвердження достовірності, повноти та відповідності законодавству бухгалтерської звітності. Звітність має бути дієвою, тобто забезпечувати необхідною інформацією внутрішніх і зовнішніх користувачів, розкривати кількісні та якісні сторони явищ, що вивчаються. Водночас вона не повинна бути громіздкою та трудомісткою, а раціонально побудованою й економічною. Цьому має сприяти розроблення Національним банком України централізованої стандартної програми для формування усіх форм фінансової звітності з операційного дня банку. Основне призначення фінансової та статистичної звітності полягає в наданні користувачам правдивої та достовірної інформації про майновий та фінансовий стан банку, про результати його господарсько-фінансової діяльності за звітний період. Користувачам також необхідна інформація, яка дає змогу краще розібратися в особливостях здійснюваних банками операцій. Така інформація їм потрібна завжди, а особливо тоді, коли банк перебуває під посиленим контролем та подає Національному банку інформацію, яка не завжди призначена для оприлюднення. Тому розкриття інформації у фінансових звітах банку мусить бути достатньо вичерпним для того, щоб задовольнити потреби користувачів в інформації щодо ліквідності та платоспроможності банку, способів управління і контролю ризиків, пов’язаних з кредитними та іншими операціями банку. Користувачами звітності можуть бути уповноважені на підставі законів України представники органів державної влади, юридичні та фізичні особи, заінтересовані в результатах господарської діяльності банку, в тому числі власники, засновники та акціонери банку, кредитори, інвестори та інші особи, які відповідно до чинного законодавства мають право на отримання інформації, що міститься у фінансовій звітності. Головним користувачем звітності комерційних банків виступає Національний банк України, котрий виконує роль центрального банку держави та функцію банківського нагляду. Відповідною інформацією щодо стану грошового обігу та діяльності банківської системи користуються міжнародні фінансові організації, членом яких є Україна.