45. Необхідна оборона та умови її правомірності.

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також сусп. інтересів та інтересів держави від сусп. небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої у даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Право на необхідну оборону є природним і невідчужуваним, абсолютним правом людини. Необхідна оборона є суб’єктивним правом, а не її обов’язком. Але для певного кола осіб є обов’язком, ухилення від якого тягне відповід. – це працівники міліції, військовослужбовці.

Умови правомірності необхідної оборони: 1) посягання повинно бути суспільно небезпечним, тобто загрожувати життю, здоров’ю, власності, державному керуванню тощо; 2) посягання повинно бути наявним, тобто розпочатим, або таким, яке неминуче має початися; 3) своєчасність оборони. Дії особи, яка захищається, визнаються правомірними лише в разі, коли вони були вчинені протягом усього часу здійснення посягання; 4) за необхідної оборони заподіяння шкоди можливе тільки тому, хто посягає. Шкода, що завдається тому, хто посягає, може характеризуватися позбавленням його життя, нанесенням тілесного ушкодження, знищенням або пошкодженням його майна; 5) необхідна оборона може здійснюватися для захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також сусп. інтересів та інтересів держави; 6) у процесі необхідної оборони не повинно бути перевищення її меж (ексцесу оборони).

Умови, за яких необхідна оборона неможлива: під час правомірних дій, які не є сусп. небезпечними, посадових осіб; під час нападу неосудного, про що знає той, хто захищається, а у разі незнання особа, на яку здійснюється напад, має право захищатися за правилами крайньої необхідності; при нападі тварин, які нападають самі; у разі провокації необхідної оборони.

Провокацією необхідної оборони називають такі дії, які вчиняються з метою викликати на себе напад, аби потім була можливість помститися, посилаючись на те, що був змушений оборонятися, тобто знаходився в стані необхідної оборони.

46. Перевищення меж необхідної оборони.

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також сусп. інтересів та інтересів держави від сусп. небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої у даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Право на необхідну оборону є природним і невідчужуваним, абсолютним правом людини. Необхідна оборона є суб’єктивним правом, а не її обов’язком. Але для певного кола осіб є обов’язком, ухилення від якого тягне відповід. – це працівники міліції, військовослужбовці.

У процесі необхідної оборони не повинно бути перевищення її меж (ексцесу оборони).

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне крим. відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених КК.

За законом ексцес оборони можливий там, де тому, хто посягає, заподіяна тяжка шкода (смерть або тяжкі тілесні ушкодження), котра явно не відповідала чи небезпеці посягання, чи обстановці захисту. Особа, котра захищається, повинна усвідомлювати явну невідповідність тяжкої шкоди, що заподіюється нею тому, хто посягає. Вирішальним тут виступає суб’єктивне ставлення особи, котра захищається, до завданої шкоди, перевищення меж необхідної оборони може мати місце лише за наявності умислу.

Отже, перевищення меж необхідної оборони – це умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди (смерті або тяжких тілесних ушкоджень), явно недомірної небезпечності посягання або явно невідповідної обстановці захисту.