- •1.1. Філософія історії: поняття, зміст, реальність.... 15
- •1.2. Міфологічний світогляд — перший тип осягнення історії..........................................................17
- •1.3. Релігійний світогляд як форма світосприйняття історичної дійсності.........................................38
- •1.4. Філософія історії як вираження
- •2.1. Об'єкт і предмет філософії історії як галузі пізнання.................................................................95
- •2.2. Філософія, загальна соціологія, філософія історії та історична наука: особливості взаємозв'язку ..................................................................115
- •2.3. Основні виміри філософії історії.......................130
- •3.5. Перший начерк некласичної філософії історії:
- •4.1. Цивілізаційний підхід: класична парадигма формування та розвитку....................................248
- •4.2. Цивілізаційний підхід: некласична парадигма розробки та використання.................................260
- •5.1. Некласична філософія історії на стадії
- •5.2. Постнекласична перспектива
- •6.1. Філософсько-історичні категорії: загальна характеристика...................................................350
- •6.2. Системогенез філософсько-історичних категорій..............................................................367
- •6.3. Категоріальний апарат філософії історії.........386
- •1.1. Філософія історії: поняття, зміст, реальність
- •1.1.1. Початкова характеристика філософії історії
- •1.1.2. Філософія історії як сукупність ідей і як галузь пізнання
- •1.2. Міфологічний світогляд — перший тип осягнення історії
- •1.2.1. Міфології — перші всезагальні історії
- •1.2.2. Міфологія як форма світоглядного осягнення історії у розвинутому суспільстві
- •1.3. Релігійний світогляд як форма світосприйняття історичної дійсності
- •1.3.1. Загальна характеристика релігії як форми світосприйняття історії
- •1.3.2. Неоднозначність тлумачень релігії та її ролі в осмисленні історичного процесу
- •1.3.3. Релігія та релігійний історичний світогляд
- •1.3.4. Відношення "людина—світ історії" в релігійному історичному світогляді
- •1.3.5. Релігія як соціальний інститут, її роль в осягненні історії
- •1.3.6. Роль релігійної свідомості в осмисленні історичного процесу
- •1.3.7. Інші форми релігійного освоєння історичної реальності
- •1.3.8. Релігія у системі сучасних форм осмислення історії
- •1.4. Філософія історії як вираження філософського світогляду
- •1.4.1. Специфіка філософсько-світоглядного осягнення історії
- •1.4.2. Співвідношення філософського, релігійного та міфологічного осягнення історії
- •1.4.3. Філософський історичний світогляд: загальна характеристика змісту і структури
- •1.4.4. Філософія історії як світоглядне утворення і як галузь пізнання
- •2.1. Об'єкт і предмет філософії історії як галузі пізнання
- •2.1.1. Історичний процес як об'єкт філософії історії
- •2.1.2. Філософські та спеціально-наукові знання про минуле
- •2.1.3. Об'єкт і предмет історичного пізнання як проблема некласичної філософії історії
- •2.2. Філософія, загальна соціологія, філософія історії та історична наука: особливості взаємозв'язку
- •2.2.1. Зміна місця та ролі філософії історії
- •2.2.2. Філософія та філософія історії: структурний зріз співвідношення
- •2.2.3. Співвідношення філософсько-історичного, соціально-філософського та загальносоціологічного підходів до вивчення суспільного розвитку
- •2.2.4. Філософія історії та історична наука
- •2.3. Основні виміри філософії історії
- •2.3.1. Три площини філософії історії: загальна характеристика
- •2.3.2. Філософія історії: історіософія
- •2.3.3. Філософія історії: теорія історичного пізнання
- •2.3.3.3. Закони історії як предмет теорії історичного пізнання.
- •2.3.4. Філософія історії: методологія історії
- •3.1. Виникнення філософії історії як галузі пізнання: загальна характеристика
- •3.2. Прогресистський напрям філософії історії
- •3.2.1. Прогресиетський характер філософсько-історичної концепції Аврелія Августина
- •3.2.2. Прогресизм просвітницької філософії історії
- •3.2.3. Прогресистське тлумачення історії представниками класичної німецької філософії
- •3.2.3.5. Подальша доля філософсько-історичного прогресизму.
- •3.3. Регресистський напрям філософії історії
- •3.3.1. Регресистське тлумачення історії: класична парадигма
- •3.3.2. Зміна ролі регресистських концепцій у кризові періоди
- •3.3.3. Регресистська інтерпретація історичного процесу Монтенем
- •3.3.3.1. Об'єктивна зумовленість історичного скепсису Монтеня.
- •3.3.4. Регресистські філософсько-історичні ідеї Руссо
- •3.4. Циклічний напрям класичної філософії історії
- •3.4.1. Причини особливого значення коловоротних теорій історії у пізньому стародавньому суспільстві
- •3.4.1.4. Перехідні періоди — час панування циклічних концепцій.
- •3.4.2. Історичні концепції Полібія та Сима Цяня
- •3.4.3. Формування європейської циклічної філософії історії
- •3.5. Перший начерк некласичної філософії історії: вчення про суспільно-економічні формації
- •3.5.1. Дві наріжні проблеми філософсько-історичної системи Маркса
- •3.5.1.4. Термін "суслільно-історична теорія": основні значення.
- •3.5.1.12. Шлях до матеріалістичного трактування історії. На
- •3.5.2. Формаційний підхід: основні характеристики
- •4.1. Цивілізаційний підхід: класична парадигма формування та розвитку
- •4.1.1. Поняття "цивілізація": генеза і динаміка змісту
- •4.1.2. Витоки вивчення реалій цивілізаційного розвитку
- •4.2. Цивілізаційний підхід: некласична парадигма розробки та використання
- •4.2.1. Постановка питання
- •4.2.2. Вчення м.Я.Данилевського про культурно-історичні типи та його роль у формуванні некласичної філософії історії
- •4.2.3. Нелінійне тлумачення історичного процесу в морфології історії Освальда Шпенглера
- •4.2.4. Некласична цивілізаційна концепція історії Арнольда Дж. Тойнбі
- •II. Недорозвинені цивілізації
- •4.2.4.9. Тойнбі, Данилевський та Шденглер: збіги й розбіжності.
- •4.2.4.16. Утворення світової держави як свідчення деградації та
- •5.1. Некласична філософія історії на стадії зрілості: основні характеристики
- •5.1.1. Плюралізм підходів і полісемантичність понять як відмітні ознаки некласичної філософії історії
- •5.1.2. Комплементарність і лейтмотивність цивілізаційного та формаційного підходів у системі некласичного філософсько-історичного мислення
- •5.1.3. Цивілізація як поняття некласичної філософії історії: основні значення
- •5.1.4. Цивілізація як поняття некласичної філософії історії: основні кореляції
- •5.2. Постнекласична перспектива сучасної філософії історії
- •5.2.1. Постнекласичний підхід: специфіка й стан розробки
- •5.2.2. Що ж таке монадологічне розуміння історії?
- •5.2.3. Тоталлогія як інша основна версія постнекласичного розуміння історії
- •6.1. Філософсько-історичні категорії: загальна характеристика
- •6.1.1. Категорії філософії: історія вивчення
- •6.1.2. Категорії філософії історії: історична та сучасна постановка питання
- •6.1.3. Філософсько-історичні категорії як форми історичної всезагальності
- •6.1.4. Інваріантність характеру й динамічність змісту філософсько-історичних категорій
- •6.2. Системогенез філософсько-історичних категорій
- •6.2.1. Системогенез категорій філософії історії: відмітні риси
- •6.3. Категоріальний апарат філософії історії
- •6.3.1. Системогенез і використання: дві основні форми розвитку філософсько-історичних категорій
- •6.3.2. "Система категорій" і "категоріальний апарат": дві іпостасі категоріального ладу філософії історії
- •6.3.3. Методологічна функція філософсько-історичної категорії: механізм реалізації
- •7.1. Закономірності історичного процесу: постановка проблеми
- •7.1.1. Історичні закономірності: сучасний стан вивчення
- •7.2. Три ракурси розгляду закономірностей історії
- •7.3. Закономірності історії: традиційний підхід
- •7.3.1. Колорит Просвітництва
- •7.3.2. Інтервал застосовності традиційного підходу
- •7.3.3. Різні форми становлення закономірностей історії та зміна уявлень про них
- •7.3.4. Закони історії як характеристики людської життєдіяльності і як об'єктивна історична необхідність
- •7.4. Закономірності історії: нелінійний підхід
- •7.4.1. Основні характеристики, грані та етапи синергетичного вивчення історичних законів
- •7.4.2. Особливості сучасного етапу нелінійного осмислення законів історії
- •7.5. Закономірності історії: антропологічний підхід
- •7.5.1. Загальна характеристика
- •7.5.2. Людиноцентризм як закон історії
- •7.5.3. Самопізнання й самоздійснення індивідуальної людської істоти як закон історії
- •Тема 1. Філософія історії: загальна характеристика та співвідношення з іншими галузями соціально-гуманітарних знань
- •Тема 2. Філософія історії як система знань: предмет, структура, функції
- •Тема 3. Основні напрями розвитку філософії історії
- •Тема 4. Найважливіші етапи поступу філософії історії старовини
- •Тема 5. Формування та утвердження класичної філософи історії (від Середньовіччя до Нового часу)
- •Тема 6. Становлення некласичної філософії історії (середина XIX — кінець XX ст.)
- •Тема 7. Плюралістичний характер некласичної філософії історії
- •Тема 8. Історія як предмет філософського розгляду. Єдність і розмаїття всесвітньої історії.
- •Тема 9. Суб'єкт історії,: людина, спільнота і суспільство
- •Тема 10. Спрямованість та сенс історичного процесу
- •Тема 11. Духовність у структурі історичного процесу
- •Тема 12. Особливості осягнення історичного процесу
- •Тема 10
- •Тема 11
- •Тема 12
7.4. Закономірності історії: нелінійний підхід
7.4.1. Основні характеристики, грані та етапи синергетичного вивчення історичних законів
Другий підхід певною мірою протистоїть першому, традиційному, раціоналістично-детерміністському, істотно доповнює його. Він не залишає незбігу, розходження закону і наслідків перетворення соціальної дійсності відповідно до вимог цього закону "за кадром", або ж на периферії уваги.
Розбіжність між належним, утвердженим у соціальному законі, і сущим, яке виявлене практичною дією, між зафіксованою законом сутністю і явищем потрапляє у фокус дослідницьких зусиль. До того ж ця розбіжність не вважається чимось випадковим і небажаним, навпаки, розглядається як основоположний принцип дії законів історії. Завдяки цьому сутність суспільного процесу береться тут не відірвано від явища, а разом з ним, у єдності соціального цілого, органічної соціальної системи. Вихідним є соціальний феномен, суспільне явище, але явище не як проста емпірична даність, а як єдність самого себе і своєї сутності, як їх цілісність. Якщо визначальним, конститутивним і водночас інтегруючим для першого підходу було поняття механізму, то для другого підходу таким є поняття соціально-історичного організму.
Тому цей підхід може працювати в кількох аспектах, залежно від розставлених акцентів: або органічному, або ж у синергетичному, нелінійному, якщо зосереджуватися на дослідженні суспільства як своєрідної гомеостатичної системи і на розкритті особливостей реалізації законів цього типу.
На відміну від першого напряму закони історії у контексті всіх своїх основних аспектів постають вже не як закони цілераціональ-ної діяльності, які суб'єкт "приписує" об'єктивній соціальній дійсності, або ж принаймні так вважає, а як закони об'єктивні, іманентно притаманні суспільству, що є органічною системою, а не механічною, якою воно представлене, по суті, у межах першого напряму.
7.4.1.1. Романтичні витоки нелінійного розуміння законів історії. Якщо витоки першого напряму закладені у просвітницьких концепціях, то другий напрям виходить з пізнавальних традицій, опозиційних щодо просвітницьких, зокрема романтизму. Саме так передусім Шел-лінгом було вперше зафіксовано і проаналізовано (хай ще і в недосконалій формі) нелінійну, асимптотичну дію законів історичної дійсності — окремий тип законів цілераціональної соціальної діяльності.
"Історія, — зазначає у "Системі трансцендентального ідеалізму" Ф.В.Й.Шеллінг, — не проходить ні з абсолютною закономірністю, ні з абсолютною свободою, а лише там, де з безконечними відхиленнями реалізується єдиний ідеал, причому так, що з ним збігаються якщо не окремі риси, то весь образ в цілому"23 .
У філософсько-історичній літературі цього, романтичного напрямку доводиться неспроможність просвітницького трактування суспільних законів як законів цілераціональної дії, законів розсудку. Як вважав інший, французький, романтик Жюль Мішле, зведення суспільних законів лише до тих, що формуються за допомогою розсудку і надмірне і'х використання має своїм наслідком соціальний машинізм.
7.4.1.2. Закони соціальної машини та закони соціального організму: версія Мішле. На думку Мішле, механізація праці не спричинила механізації інших сфер людської діяльності, вона сама є продовженням системи машинізму. Систему ж машинізму Мішле тлумачить як результат свідомого (цілераціонального, сказав би відомий німецький мислитель Макс Вебер) прагнення перейти від хаосу середньовіччя і Відродження до суспільства, у якому панував би цілеспрямовано запроваджений порядок. Для цього було спочатку споруджено, як вважав він, дві адміністративні машини: бюрократію і армію, "що зробили людей організованою силою, усунули з їх життя невпорядкованість, різнобій"20 , а вже потім — систему технічних машин.
"Так настало століття машин: машин політичних, що надають нашим соціальним відправленням одноманітності, автоматичності, роблять патріотизм зайвим для нас і машин промислових, які, будучи колись створені, виготовляють незчислиму множину однакових виробів, втелющують нам мистецтво, що не живе довше одного дня і позбавляють нас необхідності бути художниками постійно... Роль людини зведено до мінімуму, проте мапіинізм хоче більшого: люди ще не досить перетворені в машини... Однак, якщо вже люди ступлять в це білчине колесо, що крутиться вхолосту, то механізованими будуть і їхні думки, і машина, що думатиме за них, зубці якої зчеплені із зубцями машини політичної, урочисто покотиться.
Це називатиметься державною філософією"27 .
Схиляючи голову перед влучністю цього передбачення, ми водночас можемо і пожалкувати з приводу того, що цей прогноз здійснився. До того ж саме у нашому суспільстві. Доводячи теоретичну вразливість і соціально-політичну шкідливість обмеження проблематики законів історії законами розсудковими, або законами цілераціональної соціальної дії, Мішле водночас наголошує на існуванні законів глибинніших, непідвладних розсудку окремих осіб — хай це навіть будуть найвидатніпіі мислителі. Він розрізняє однозначні, цілераціо-
нальні закони-приписи і нелінійні, органічні закони перебігу глибинних процесів будови, функціонування і розвитку суспільства як динамічної цілісності. Саме нерозуміння своєрідності кожного з цих двох типів законів історії і заважає, на його погляд, законодавцям правильно діагностувати хвороби існуючого суспільства і визначати перспективний курс їх лікування. "Наші лікарі-законодавці, — меланхолійно зауважує мислитель, — розглядають кожен симптом, який з'являється то тут, то там, як окрему хворобу, і вважають, що її можна вилікувати за допомогою такого чи іншого лікарського засобу місцевої дії. Вони не помічають, що всі частини суспільства становлять єдиний організм і так само тісно пов'язані всі питання, які стосуються суспільства"28.
Протиставляючи свою позицію механіцизму просвітників, Мішле намагається довести, що глибинні закони руху історії (тобто закони змін і функціонування суспільства як органічного цілого) взагалі в принципі не можуть бути усвідомлені й адекватно сформульовані. І не тільки розсудком, а й розумом людини. Такі закони, на його думку, можуть бути сприйняті лише соціальним інстинктом, носієм якого є не окрема особа, а народ, народні маси.
Характеризуючи причини, які, з його точки зору, зумовлюють переваги такого інстинкту над розсудком, Мішле пише: "Що стосується власне народу, то зауважимо, що інстинкт, який переважає у нього розсудок, надзвичайно полегшує діяльність людей. Розсудок приступає до дій, лише пройшовши всі етапи обговорення і суперечок; часто-густо він продирається крізь ці хащі так довго, що до справи не доходить зовсім. Навпаки, інстинктивний замисел межує з дією, він сам по собі — вже майже дія, він є майже водночас і ідеєю, і її здійсненням"29.
Попри всю наївність і фрагментарність свого тлумачення законів нелінійного типу, Мішле зробив певний крок уперед у їх розумінні. По-перше, він справедливо розвінчав спроби зведення помологічної проблематики у суспільствознавстві до законів цілераціонального типу. По-друге, наштовхнувшись на нелінійні закони руху суспільства, якісно відмінні від згаданих, він дав їх характеристику — нехай і вкрай абстрактну та неадекватну.
7.4.1.3. Нелінійне прочитання законів історії: версія засновників марксизму. В основоположників марксистської традиції дослідження історичних законів немає окремих праць, присвячених питанням спеціального аналізу нелінійних законів динаміки суспільства. Однак абрис підходу до цієї проблеми все ж ними намічений, хоч і не набув належного розвитку у розробках спадкоємців. Скажімо, при з'ясуванні законів такої сфери життєдіяльності, як пізнання, сфокусованої на реалізації пізнавального ідеалу, класичний марксизм послідов-
но, відповідно до ідей К.Маркса і Ф.Енгельса, досліджує ці закони як асимптотичні, нелінійні.
Цього, на жаль, не спостерігалося при вивченні законів руху суспільства як цілого, оскільки ця галузь номологічних соціальних досліджень досить жорстко підпорядковувалася політичним інститутам. Політика ж як мистецтво можливого формулює всі соціальні проблеми у вигляді практичних завдань, що мають бути виконані у певний строк — короткий чи триваліший, але завжди доступний для огляду, обмежений у часі.
Закони ж нелінійного типу, що характеризують суспільство в цілому як надскладну динамічну макросистему, за самою своєю природою подібному обмеженню не підлягають. Скажімо, реалізація суспільного ідеалу, як і досягнення ідеалу пізнавального, здійснюється саме за законами нелінійними, що реалізуються асимптотичне, тобто як певна гранична межа. Тому безглуздо розглядати суспільний ідеал як політичне завдання, доступне для виконання "в основному" за 20 років (як у "хрущовській" програмі комуністичної партії). Це рівнозначно тому, якби вчених зобов'язали за тих самих 20 років пізнати абсолютну істину.
Варто застерегти, що подібний підхід не можна розглядати як послідовний розвиток ідей К.Маркса і Ф.Енгельса. Адже ще понад сто років тому Ф.Енгельс розумів, що історія, як і пізнання, не може отримати остаточного завершення в якомусь досконалому, ідеальному стані людства30, а "всі суспільні порядки, що змінюють один одного в ході історії, становлять собою лише минущі ступені безконечного розвитку людського суспільства"31.
На жаль, вивчення законів історії, зосереджене на з'ясуванні особливостей законів нелінійного типу, не знайшло свого розвитку у прихильників марксизму. У кращому разі, як уже зазначалося, справа обмежувалася визнанням асимптотичності деяких законів людського пізнання.