6.1. Філософсько-історичні категорії: загальна характеристика

Особливо важливе місце серед цих понять посідають категорії філософії історії — основоположні, найзагальніші і найглибинніші, фундаментальні поняття філософсько-історичного мислення. В цьому плані філософія історії не відрізняється від інших філософських, загальнонаукових та спеціально-наукових різновидів пізнання, в кожному з яких наріжні поняття, що характеризують предмет відповідної галузі знань як цілісний у певному зрізі, теж позначаються як категорії.

6.1.1. Категорії філософії: історія вивчення

Що ж таке категорії? Розглянемо, як конкретизувалися уявлення про них у ході історичного розвитку філософії.

6.1.1.1. Категорії як проблема античної філософії. Хоч уже в Платона, передусім в його діалогах "Софіст"¹ і "Парменід"-, міститься досить докладний (особливо в "Парменіді") аналіз категорій, однак уперше спеціальний трактат, що так і називався — "Категорії", присвячений дослідженню категорій, створив Арістотель³. Вже він фіксує своєрідну їх багатовимірність, розглядаючи категорії і як роди буття, і як відображення об'єктивної дійсності, і як граничне узагальнення останньої. Найвідомішою з арістотелівських таблиць категорій є та, де він виокремлював десять категорій: сутність (субстанція), кількість, якість, відношення, місце, час, положення, стан, дія, страждання (хоч у нього ця таблиця не єдина). Грецькі стоїки помітно спрощують дану таблицю, звівши її до чотирьох категорій: субстрат (субстанція), образ існування, якість і відношення. Філософ-платонік, основоположник неоплатонізму Плотін у своїх "Еннеадах" обґрунтовує необхідність поділу категорій на умосяжні (первинні) і чуттєві (вторинні), відносячи до перших суще, рух, спокій, тотожність і відмінність (як і Платон), а до других — субстанцію, відношення, кількість, якість тощо⁴. Учень Плотіна Порфирій у своєму майже такому ж популярному протягом усього середньовіччя, як і "Категорії" Арісто-теля, "Вступі до "Категорій" Арістотеля" виділяє такі категорії: рід, вид, видова ознака, власна і вхідна ознака⁵.

6.1.1.2. Уявлення про категорії у Середньовіччя та Новий час. Великого значення обговорення категорій (універсалій) набуло в Середні віки. Саме суперечки реалістів, які доводили, що найзагаль-ніші поняття існують реально (причому саме й постають як справжня дійсність) та номіналістів, котрі, навпаки, вважали ці поняття всього лиш назвами, простими "іменами", чималою мірою визначали самобутність і рух філософської думки цього часу.

Однією з центральних проблема категорій була і в філософії Нового часу, де раціоналісти тлумачили категорії як "світло", вроджені ідеї чистого розуму, емпіристи ж обстоювали їх досвідне походження.

6.1.1.3. Філософські категорії: версія Канта. Якісно новий підхід до вивчення категорій запропонував основоположник німецької класичної філософії кінця XVIII — початку XIX ст. Іммануїл Кант (1724—1804). У своїй праці "Критика чистого розуму" він інтерпретував категорії не як форми відображення, а як апріорні, тобто такі, що передували досвіду, незалежні від нього, призначені для впорядкування цього досвіду, форми розсудку, які відрізняються водночас і від діалектичних ідей чистого розуму. Категорії, за Кантом, характе-

ризують не світ "речей у собі", а сам суб'єкт пізнання, лад його мислення. За розробленою мислителем категоріальною таблицею, категорії згруповані за чотирма основними рангами: якість (реальність, заперечення, обмеження); кількість (єдність, множина, цілісність); відношення (субстанція і властивість, причина та дія, взаємодія); модальність (можливість і неможливість, дійсність і недійсність, необхідність і випадковість)⁶.

6.1.1.4. Філософські категорії: версія Гегеля. Ще одну досить оригінальну й етапну для розвитку світової філософської думки версію трактування категорій запропонував інший представник німецької класичної філософії — Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770— 1831). Він виокремлював кілька вимірів категорій, розглядаючи їх, зокрема, як: а) буттєві форми Абсолютної Ідеї, об'єктивного всесвітнього Логосу, "Бога, яким він є у своїй сутності до створення природи і конечного духу"⁷; б) стихійно, неусвідомлені, інстинкте подібно діючі форми людського мислення, зафіксовані у мові⁸; в) усвідомлені форми змісту, зовнішні та байдужі щодо самого змісту⁹; г) "в собі й для себе сущі поняття сутносності" духу, що виступають його "опорними і спрямовуючими пунктами життя і свідомості"¹⁰, тобто основоположні, "чисті" поняття діалектики як логіки. Як поняття логіки категорії, за Гегелем, постають у своїх взаємозв'язках і взаємопе-реходах, ніби щаблі повернення до себе, самонародження й самоусвідомлення Абсолютної Ідеї. Це буття (якість, кількість, міра); сутність (основа, явище, дійсність, до якої він відносить можливість, необхідність, випадковість, субстанцію, причину і взаємодію); поняття (суб'єктивність, об'єктивність, ідея)¹¹.

6.1.1.5. Сучасні спроби визначення філософських категорій. У сучасній довідковій літературі теж поки що немає якогось єдиного, уніфікованого, загальноприйнятного визначення категорій. У різних словниках і енциклопедіях вони характеризуються з неоднаковим ступенем узагальнень і під різними кутами зору. Чи не найконкретніше визначення дає "Філософський словник", виданий головною редакцією УРЕ за редакцією академіка В.І.Шинкарука. Тут категорії визначаються як універсальні форми мислення і свідомості, які відображають загальні властивості й відношення об'єктивної дійсності, загальні закономірності розвитку всіх матеріальних, природних і духовних явищ¹². В останньому виданні української енциклопедії, виданої, щоправда, ще за часів СРСР, та в опублікованій ще раніше "Большой Советской Энциклопедии" міститься визначення саме філософських категорій: в УРЕ — як універсальних форм мислення, що відображають загальні властивості й відношення об'єктивної дійсності та пізнання¹³, у БСЭ — як найзагальніших і фундаментальних понять, що відображають істотні, всезагальні властивості й відно-

шення явищ дійсності та пізнання¹⁴. У "радянській" п'ятитомній "Философской энциклопедии" категорії тлумачаться дещо інакше — як основні й найзагальніпіі поняття наук, особливо логіки. І, нарешті, ще одну точку зору на категорії пропонує зовсім недавно видрукуваний "Философский энциклопедический словарь", в якому зазначається, що категорії: а) в розмовній мові — те ж саме, що й вид, сорт, клас, ранг; б) у філософії — з одного боку, найзагальніші й водночас найпростіші форми дійсності, висловлювань і понять, "родові понят-. тя" (Кант), від яких походять решта понять (категорії пізнання, свідомості), а з іншого — первісні і основні форми буття об'єктів пізнання (категорії буття, категорії реального)¹⁵.

6.1.1.6. Чисельність визначень — плутанина чи необхідність? Як бачимо, навіть на рівні енциклопедій і словників, покликаних давати усталене й загальновживане визначення, спостерігаються розбіжності (і подекуди досить істотні) у трактуванні категорій. Здавалося б, чого там панькатися, чи не простіше і найправильніше проаналізувати всі ці визначення, одне з них як найвірніше, автентичне, залишити, а всі інші відкинути як хибні. Такий шлях, справді, найлегший, але аж ніяк не найпродуктивніший. Звичайно, набагато складніше співвідносити й узгоджувати різні погляди на категорії, вилущуючи раціональне зернятко з кожної точки зору, але це єдино вірний шлях. Адже будь-яка з цих точок зору відрізняється від інших тим, що акцентує увагу на характеристиках, що пройшли повз увагу прихильників інших поглядів на категорії. Тому лише у своїй сукупності всі ці точки зору, на кшталт смальтових плиток, дають необхідно повне, бездоганне (у своїй динаміці) "мозаїчне" відображення змісту "категорії" як терміна.