1.3.8. Релігія у системі сучасних форм осмислення історії

Завершуючи розгляд особливостей релігійного осягнення історії, варто зробити ще одне застереження. Як уже зазначалося, міфологічне бачення історичної дійсності зовсім не є лише первісною, давно полишеною людством, тобто лише історичною, а не сучасною, формою осмислення цієї дійсності. Не меншою мірою це стосується й релігійного розуміння історії, значення якого у духовному житті сучасних людей, всупереч багатьом прогнозам і зусиллям, не тільки збереглося, а й продовжує зростати. У світовій системі країн соціалістичного табору панувало (за деякими рідкісними виключеннями, наприклад, у Польщі) ставлення до релігії, засноване ще просвітницькими традиціями, — атеїстичного скепсису. Це якщо й не визначало, то, принаймні, впливало, і помітно, на ставлення до релігії й у багатьох інших країнах планети. З розпадом СРСР і світової соціалістичної системи навколорелігійна ситуація істотно змінилася, причому у глобальних, загальнопланетарних масштабах. Нині відбувається черговий загальний релігійний ренесанс, для якого властиве не тільки відродження й обновлення "старих", передусім світових релігій — християнства, буддизму та ісламу, а й наростання своєрідного "Ель-Ніньйо" релігій новонароджених, неконфесійних, неінституціалізова них. Подібні явища є вкрай складними, амбівалентними за самою своєю суттю, тому неавтентичними будуть і тільки схвальні, і лише негативні оцінки.

Однак у кожному разі не підлягає сумніву факт не лише безперечної стійкості, незнищенної живучості релігійної форми осмислення історії, а й різкого піднесення її значущості за сучасних умов, та й, судячи з усього, на тривалу перспективу. Характер релігійного бачення історичного світу дедалі більше визначають, з одного боку, плюралізм і толерантність, терпимість до найширшого діапазону релігійних позицій у поясненні цього світу; з іншого ж боку, екуменізм, прагнення (виходячи з тези "Бог єдиний") гармонізувати, взає-мопогодити найрізноманітніші різновиди релігійного осягнення світу людини у прагненні до певного глобального, всеохоплюючого віровчення, яке обачно, сторожко і бережно увібрало б, зберегло та розвинуло самобутні ідеї та традиції кожної з існуючих на сучасному етапі релігій. Втім, у контексті західної культури, яка нині чималою мірою впливає не лише на економічну, а й на культурну сферу та на інші культури нашої планети, визнання свободи віросповідань і права особи на зміну переконань пояснюється певною недооцінкою й досі значення релігії в історичному житті та розумінні останнього.

Іноді вагомість цього чинника навіть перебільшується й недооцінка розглядається чи не як єдина (щоправда, поряд з своєрідним агностицизмом) причина релігійної толерантності. "Необхідно визнати, — вважає, зокрема, Тоні Лейн, — що основою релігійної терпимості на Заході є ліберальний агностицизм. Строкатість релігійних переконань зумовлена тим, що релігійні вірування не вважаються занадто важливим чинником — зрештою, всі релігії ведуть до Бога, якщо такий існує. В кінці життєвого шляху кожен вирішує це питання для себе особисто, оскільки в будь-якому випадку істина лишається прихованою від нас"⁷¹. На наш погляд, подібна недооцінка релігійного способу духовно-практичного освоєння людиною реальності як домінантної сьогодні вже перестає (якщо ще не перестала) бути типовою навіть для скептичного Заходу. Тому правильно означена автором релігійна терпимість має, як уявляється, переважно еку-меністичну, а не агностичну зумовленість. Терпимість не свідчить про агностичне збайдужіння, а, навпаки, стверджує загальне зростання інтересу до релігії як повноцінного чи навіть найавтентичнішого історичного світоставлення людини.