6.2. Системогенез філософсько-історичних категорій

Відмітною рисою формування категорій філософії (і категорій філософії історії, бо і їх вона теж характеризує повною мірою) є те, що, на відміну від інших, похідних і локальніших понять, вони виникають не поодинці, а форумно, системно.

6.2.1. Системогенез категорій філософії історії: відмітні риси

Для характеристики цього процесу цілком доречним і продуктивним є застосування поняття системогенезу.

6.2.1.1. Системогенез: термін і поняття. Термін "системогенез" одним з перших (якщо не першим) запровадив П.К.Анохін у рамках своєї концепції органічних (тобто таких, що відрізняються випереджуючим відображенням) функціональних систем і для їх характеристики⁵⁰ . Як змістовно наповнене поняття цей термін фіксує одну з вельми важливих особливостей органічних систем — їх розвиток у напрямку цілісності і формування в ході цього процесу внутрішніх компонентів, своєрідних "органів", яких не вистачає тій чи іншій подібній системі. На прикладі історичного розвитку ця особливість, як відомо, була виявлена та осмислена К. Марксом⁵¹. Поняття "системогенез", отже, вироблено в контексті розробок переважно онтологічного, а не методологічного спрямування і використовується донині частіше при вивченні матеріальних органічних систем — як біологічних, так і соціальних.

Водночас, система філософсько-історичних категорій, аби бути адекватним відображенням поступу людського суспільства як органічної динамічної соціальної системи, й сама у певному сенсі може і має поставати як своєрідна органічна система, а саме: ідеальна, понятійна система. Оскільки ж термін "системогенез" запроваджено не для розрізнення матеріальних та ідеальних органічних систем, а для з'ясування специфіки, сутності й особливостей розвитку органічних систем як таких, то він, з нашого погляду, цілком прийнятний і для аналізу закономірностей системи категорій філософії історії.

6.2.1.2. Аналіз філософсько-історичних категорій і парадокс цілісності. Приступаючи до вивчення своєрідності виникнення окремих філософсько-історичних категорій і їх системи, ми відразу ж наштовхуємось на один із типових пізнавальних парадоксів, відомих у науці як парадокс цілісності. В літературі з категоріальної проблематики сучасної філософії та науки цей парадокс чітко виявляється

у двох протилежних підходах до розгляду категоріальної будови теоретичних систем науки чи філософії. Так, на думку одних вчених, "проблеми класифікації категорій діалектики, їх взаємовідношення з категоріями спеціальних наук, взаємозв'язку законів і категорій діалектики та ряд інших не можуть дістати ефективного розв'язання, якщо не виходити при цьому з простої і чіткої відповіді на питання: що таке категорії діалектики?"⁵'² Інші ж, навпаки, вважають, що "об'єктивний зміст категорій визначається їхнім місцем і способом функціонування у теоретичній системі", що тільки через систему може бути належним чином розкрита їх специфіка⁵³.

Така ж проблема, що стояла свого часу перед дослідниками діалектики (про вихідний пункт категоріальних розробок) на сучасному етапі актуалізувалася для вітчизняних вчених, зайнятих відродженням філософії історії, нещадно занедбаної нашою наукою за радянських часів. І вирішення цієї проблеми певною мірою пов'язане, зокрема, з усуненням вищезгаданого парадоксу цілісності. Цей парадокс — модифікація виявленого ще Арістотелем парадоксу пізнання при переході від особливого до всезагального. Стосовно нашої пізнавальної ситуації його суть зводиться до такого.

Систему категорій філософії історії можна осягнути як певну цілісність лише на основі знання її частин —категорій, що її складають. Але останні, зі свого боку, можуть бути виділені й автентичне осмислені тільки на підставі знань про ціле, тобто про систему категорій. Таким чином, перед нами парадокс, який абстрактно, статично, усунути неможливо. Його вирішення не передбачає надання безумовної переваги вичерпному дослідженню спочатку системи філософсько-історичних категорій як певної органічної цілісності, а потім, вже на цій основі, такої ж вичерпної відповіді на питання про специфіку категорій, що утворюють цю систему. Вирішення цього парадоксу такою ж мірою неможливе й іншим шляхом, якщо цей шлях розглядається як єдиний і виключно правильний — через встановлення зворотної послідовності: спочатку пізнання частин (категорій), а потім цілого (їх системи). Елімінація подібного парадоксу потребує виходу за межі розглянутої вище дихотомії у контекст місткішої динамічної єдності, де зазначені підходи не протистоять, а взаємодоповнюють і взаємозумовлюють один одного, внаслідок чого знімається і протиставлення частин (категорій) цілому (їх системі). Інакше кажучи, осмислення своєрідності виникнення і основних характеристик системи філософсько-історичних категорій, з одного боку, і окремих категорій цієї системи, з іншого — мають розглядатися не як два ізольовані й одноразові пізнавальні акти, а як взаємозв'язані компоненти єдиного, тривалого і нелегкого процесу творчого філософсько-історичного пізнання.

При цьому дослідження особливостей виникнення і сутнісних характеристик як системи, так і окремих її категорій, можуть поставати не тільки як одночасні, співіснуючі виміри двостороннього процесу філософсько-історичного пізнання, а й як етапи, що постійно змінюють один одного, як поступи дедалі глибшого усвідомлення категоріального ладу філософсько-історичного мислення. Розуміння цієї обставини взагалі позбавляє сенсу питання про якийсь абсолютний, раз і назавжди визначений примат (спочатку дослідження окремих категорій філософії історії, а потім їх системи, чи навпаки). Можна розпочинати з наявного уявлення про систему філософсько-історичних категорій як специфічного цілісного утворення і на його основі з'ясовувати особливості категорій цієї системи, тенденції їх виникнення і розвитку, роль у пізнанні та перетворенні історичних явищ. У подальшому таке дослідження дасть змогу конкретизувати і вихідне розуміння означеної категоріальної системи, збагатить її у змістовому плані, зробить ефективнішим її використання у практичній історичній життєдіяльності людей та історичному пізнанні. На наступному циклі вже на підставі нового, збагаченого змістом поняття про систему знову здійснюватиметься поглиблений аналіз і розвиток її категорій і т.д.

Можна, навпаки, взяти за вихідний пункт з'ясування специфіки особливостей виникнення та функціонування окремих філософсько-історичних категорій і саме звідси розпочати пізнавальний рух, спрямований на вироблення поняття про систему таких категорій. На наступному циклі, вже на основі певного поняття про означену категоріальну систему і в контексті розгляду саме цієї системи як цілісності, вирішується також (але вже як підпорядкований момент) питання про особливості окремих категорій, уточнюється категоріальний склад системи тощо. У подібних постійних взаємопереходах — від категорій до їх системи і навпаки (здійснюваних і як послідовні етапи, і як співіснуючі, але зустрічні за спрямованістю пізнавальні рухи) — запорука і сутність невичерпного поступу філософсько-історичної думки.

6.2.1.3. Системогенез категорій філософії історії як єдність філогенезу й онтогенезу. Істотною передумовою і складовою цього поступу є з'ясування сутності та закономірностей системогенезу філософсько-історичних категорій. Продуктивність подібного з'ясування і тут значною мірою залежить від врахування тієї обставини, що системо-генез, як і світоглядне філософське осягнення історії, теж реалізується через єдність онтогенезу та філогенезу. Сам дослідник, постаючи активним учасником цього двоєдиного процесу, водночас і усвідомлює його закономірності, завдяки чому відбувається рефлексія категоріального системогенезу в єдності філо- й онтогенетичних харак-

теристик, відтворення його у дедалі нових конкретних історичних умовах. Однак, по-перше, у скороченому, "знятому" та логічно "виправленому" вигляді, а по-друге — кожного разу у структурі системи знань, що враховує найновітніший досвід, досягнення та запити того щабля історичного руху, на якому певні культура, цивілізація чи суспільства перебувають на час дослідження.

6.2.1.4. Філософсько-історичні категорії як щаблі, засоби і форми духовного освоєння людиною її світу. У найзагальнішому плані філософсько-історичні категорії постають як своєрідні щаблі, засоби і форми виокремлення людини з природи, побудови, утвердження і поліпшення нею вже свого власного, якісно відмінного від природи, людського, суспільного світу, і, нарешті, дедалі автентичнішого осягнення цього світу. Подібне розуміння специфіки і значення категорій філософії історії становить собою процес і підсумок вельми тривалого і складного пізнавального руху. Дуже довгий час філософи у кращому разі вловлювали лише деякі особливості філософських категорій як засобів осмислення історичної реальності. Роль же загаль-нофілософських, а тим більше філософсько-історичних, категорій у реальній історичній життєдіяльності людей взагалі залишалася, по суті, поза їх полем зору. І передусім тому, що для мислителів залишалася незрозумілою сама природа життєдіяльності людини як істоти, яка, по-перше, переважно активно перетворює довкілля, а не пристосовується до нього; по-друге, — здійснює це перетворення не за мірками якогось одного біологічного виду, а універсальним чином. Значною мірою — завдяки виробництву і використанню знарядь виробництва, — матеріального і духовного. Категорії філософії історії саме і постають при цьому як один із важливих різновидів знарядь такого виробництва, передусім духовного.

6.2.1.5. Філософські категорії та знаряддя діяльності: історія аналогії. У європейській філософії виявлення своєрідних рівнобіж-ностей і аналогій між категоріями і людськими знаряддями, зокрема знаряддями пізнання, має досить тривалу традицію.

Так, знаний французький мислитель першої половини XVII ст. Рене Декарт, прагнучи зрозуміти механізм переходу від несвідомого використання філософських категорій у довільному пізнавальному акті до їх усвідомлення, а в подальшому — й до свідомого їх використання, писав: "Цей метод подібний до тих технічних мистецтв, котрі не потребують допомоги ззовні, тобто самі вказують тому, хто бажає ними зайнятися, спосіб виготовлення інструменту. Справді, якщо будь-хто побажає зайнятися якимось одним із них, наприклад, ковальським ремеслом, і якщо в нього немає для цього ніяких інструментів, то він буде змушений спочатку взяти за ковадло який-небудь твердий камінь або шматок грубого заліза, а за молот — дикий камінь,

пристосувати два шматки дерева у вигляді щипців і в міру потреби звертатися за іншими матеріалами на кшталт існуючих. Завершивши ці приготування, він не приступить відразу ж до кування списів, шоломів або інших залізних предметів, потрібних для інших, а насамперед виготує собі молоти, ковадло, щипці та інші інструменти, котрі потрібні йому самому. Цей приклад показує нам, що, оскільки в цих початкових правилах ми могли зробити лише найпростіші приписи, які здаються швидше природженими нашим умам, ніж плодом мистецтва, не варто негайно ж намагатися з їх допомогою припинити філософські суперечки або вирішити математичні проблеми. Ними скоріше належить користуватися для найретельнішого дослідження всього найнеобхіднішого для пізнання істини"⁵¹.

Чимало уваги ретельному і досить докладному аналізові цього ж переходу від неусвідомленого до свідомого використання філософських категорій приділяв і голландський мислитель Бенедикт Спінова, що жив дещо пізніше за Декарта. Він вже спирався на результати Рене Декарта, тому не дивно, що характеристика означеного переходу в нього дещо конкретніша. "Для того, щоб знайти найкращий метод дослідження істини, — писав він, — не потрібен інший метод, щоб дослідити метод дослідження істини; і для того, щоб знайти другий метод, не потрібен третій, і так до безкінечності: адже таким чином ми ніколи не прийшли б до пізнання істини, та й ні до якого пізнання. Тут справа така ж, як і з матеріальними знаряддями (іпзіги-тепіа согрогеа), де можна було б міркувати таким же чином. Щоб кувати залізо, потрібен молот, необхідно його зробити, для цього потрібен інший молот й інші знаряддя; а щоб їх мати, також потрібні будуть інші знаряддя і так до безкінечності; таким чином, будь-хто міг би спробувати довести, що у людей немає ніякої можливості кувати залізо. Але подібно до того, як люди споконвіку зуміли природними знаряддями (іпйігитепіа іппаіа) зробити деякі найлегші, хоч і з труднощами та недосконало, а зробивши їх, зробили й інші, важчі, з меншими труднощами і досконаліше, і так поступово переходячи від найпростіших робіт до знарядь, а від знарядь до інших робіт і знарядь, дійшли до того, що з малими труднощами здійснили стільки й такого важкого; так і розум природною своєю силою створює собі розумові знаряддя (іпзігішіепіа іпіеІІесІАІаІіа), від яких набуває інших сил для інших розумових робіт, а від цих робіт — інші знаряддя, тобто можливість подальшого дослідження, і так поступово посувається, доки не досягне вершини мудрості"⁵⁵.

Зрозуміло, що вже виявлення аналогії між знаряддями предметно-перетворюючої, трудової діяльності людини і категоріями як "знаряддями" пізнання було великим кроком вперед. Але водночас ці мислителі ще не мали можливості зрозуміти особливостей генезису

розвитку і використання філософських категорій і як найзагальні-ших пізнавальних форм, і як всєзагальних форм людської життєдіяльності. Неспроможні зрозуміти особливості виникнення означених категорій, вони часто-густо змушені були розглядати основоположні філософські поняття як форми додослідні, апріорні, як засоби, завдяки яким виявляється природжене, "природне світло розуму" (Декарт), як "розумові знаряддя", створені "природною силою розуму", тлумаченою як те, "що не спричинюється у нас зовнішніми причинами"⁵⁰ . Логічним наслідком такого раціоналістичного розуміння філософських категорій став глухий кут апріоризму, в який пізніше потрапив Кант. У подібному ж закутку виявився й емпіризм у своїх марних спробах довести, що найзагальніші філософські поняття може вибудувати кожна людина на основі лише власного індивідуального досвіду.

Гегель спробував подолати крайнощі раціоналізму й емпіризму у трактуванні філософських категорій, усунути відрив категорій як форм мислення від них же як форм буття. Однак при цьому він однобічно зображує справжній стан речей, інтерпретуючи категорії як форми об'єктивно сущого логосу і людського мислення, що сягнуло рівня автентичного осмислення цього логосу. Тому не випадково, попри своє усвідомлення діяльнісної і надіндивідуальної зумовленості філософських (передусім — філософсько-історичних) категорій, і Гегель не зміг адекватно зрозуміти і показати їх соціально-історичну сутність, а тим більше виявити належним чином специфіку саме філософсько-історичних категорій і створити їх автентичну систему.

6.2.1.6. Недооцінка проблеми системогенезу категорій філософії історії у радянській філософії. З об'єктивних, а певною мірою і суб'єктивних причин, питання про системогенез філософсько-історичних категорій за радянських часів виявилося витісненим на узбіччя філософських досліджень, якщо не сказати — взагалі за межі проблемного поля таких досліджень. Цю прогалину окремі мислителі намагалися якщо не заповнити, то хоч якоюсь мірою компенсувати посиленою розробкою категорій соціально-філософських. Тобто, по суті, категорій історичного матеріалізму, який у рамках марксизму радянського зразка тлумачився як уособлення філософської науки, що прийшла на зміну філософії історії як недосконалої, донаукової форми філософського осмислення суспільно-історичного процесу. Не входячи в суперечку щодо коректності і продуктивності тлумачення історичного матеріалізму як уособлення науки, все ж зауважимо, що поняття "філософсько-історичні категорії" є ширшим, ніж поняття "категорії історичного матеріалізму" за своїм змістом, і тривалішим за часом існування.

Крім того, необхідно відрізняти процес формування самого кате-

горіального ладу історичної свідомості від тих чи інших форм усвідомлення цього процесу у різноманітних філософських системах. Так, становлення філософсько-історичних категорій в ході предметної життєдіяльності і відповідно у мисленні людей відбувалося вже дуже давно, хоча самі ці категорії тривалий час або ж використовувалися людьми взагалі несвідомо, або ж усвідомлювалися ними в неадекватних, перетворених формах. Лише значно пізніше починають поступово з'ясовуватись (причому спочатку як окремі одна щодо одної) характеристики філософсько-історичних категорій. Досить довго ці категорії розглядалися як лише суто пізнавальні засоби.

Насправді ж філософсько-історичні категорії постають як найважливіші "інструменти" не тільки пізнання, тобто духовно-теоретичного освоєння історичної реальності, а й як засоби духовно-практичного та практичного освоєння цієї реальності. В історичному процесі створення і розвитку людської культури відбувається реальне узагальнення людиною навколишньої її дійсності у процесі предметно-перетворюючої діяльності. Роль основоположних форм такого узагальнення саме і відіграють філософсько-історичні категорії, звичайно, поряд з категоріями загальнофілософськими, світоглядними, категоріями культури тощо.

6.2.1.7. Багатоступеневий характер системогенезу філософсько-історичних категорій. З'ясування специфіки філософсько-історичних категорій, їх ролі у теоретичному пізнанні і життєвому світі людей передбачає виявлення передусім їх генетичного зв'язку з діяльністю людей і тими їх взаєминами, котрі складаються у процесі цієї діяльності, а в подалыному самі становлять її основу, стійку глибинну структуру. Такий генетичний зв'язок здійснюється, звичайно, не тільки й не стільки як безпосереднє й одноактне виділення категорій філософії історії через узагальнення реального історичного процесу. Системо-генез цих категорій — процес дуже тривалий, складний і багатоступеневий. Він має й інші форми категоризації соціально-історичної дійсності, зокрема передбачає виокремлення категорій культури, світоглядних та загальнофілософських категорій як таких, що передують філософсько-історичним.

6.2.1.8. Освоєння світу людиною як циклічно-поступальний процес. Автентичне розуміння значення філософсько-історичних категорій у реальній історичній творчості людей та її теоретичному осмисленні вимагає врахування тієї обставини, що освоєння історичної реальності кожним поколінням і людиною здійснюється через низку послідовних циклів. Основними ланками, що змінюють одна одну в рамках кожного такого циклу, виступають: практичне, практично-духовне, теоретичне (духовне), духовно-практичне і знову практичне освоєння історичної дійсності, яке замикає цикл. Потім цикл освоен-

ня і узагальнення історичної дійсності суб'єктом її пізнання й перетворення (вже на засадах вищого рівня) повторюється. В умовах сучасного розвинутого суспільства і в його масштабах освоєння світу історичним суб'єктом постає не однолінійною послідовністю таких циклів, що розширюються і підносяться, а результантою множини послідовностей подібного штибу. Ця циклічність освоєння історичної реальності кожним новим поколінням чи індивідом набуває чіткого вираження лише на пізніх стадіях розвитку певного народу, культури, цивілізації тощо. На етапах же ранніх домінує загальна спрямованість — від практичного до практично-духовного та духовного освоєння. На етапах, коли ця спрямованість переважала, саме і відбувалася вельми тривала і поступова генеза філософсько-історичних категорій. Розглядаючи цей процес в аспекті зумовленості практично-духовного та духовного освоєння об'єктивної реальності як такої життєвим світом людей, ми й отримуємо можливість виявити послідовність становлення різних категоріальних форм і структур.

6.2.1.9. Категоріальні форми, що передували філософсько-історичним: категорії культури та світоглядні категорії. Все сказане вище дає нам змогу виявити і належним чином з'ясувати ту обставину, що, як цілком слушно зазначає В.Г.Табачковський, "філософським категоріям, в яких теоретично концептуалізовано людські уявлення про навколишній світ, передують категоріальні форми, які фіксують уявлення про місце людини у природному і соціальному універсумі, про середовище людського існування як сукупність "смис-ложиттєвих предметів". За цими категоріальними формами вимальовується ще один рівень катетеризації, той, на якому здійснюється первинна концептуалізація процесу формування соціальної предметності, здійснюється у самій практиці, яка реально "подвоює" світ на "природу" і "культуру"⁵⁷.

Важливо враховувати і таку обставину. В історичному процесі пізнання послідовність формування категоріальних форм теоретичного і практичного освоєння історичної дійсності має вигляд: "категорії культури — світоглядні категорії — категорії філософії"; наукове ж та філософське дослідження цих категоріальних форм відбувається у зворотній послідовності. При цьому, зрозуміло, не слід плутати спеціально-наукове чи філософське дослідження таких форм зі стихійною зміною форм категоризації соціально-історичної реальності, здійснюваної індивідом у процесі його соціалізації, що відтворює у стислій формі ступені категоризації цієї реальності у суспільно-історичному процесі пізнання.

Відомий сучасний український філософ М.О.Булатов розробив оригінальну типологію форм категоризації, котра допомагає дещо конкретніше розглянути співвідношення категорій культури, світо-

гляду та філософії у суспільному процесі розвитку і пізнання історичної дійсності. За цією типологією, основними формами категоризації історичної дійсності є: первинна категоризація, або номінація речей; предметно-практична (конкретно-дійова); абстрагуюча категоризація; класифікація; всезагальна категоризація одиничних речей; категоризація дійсності як цілого. "При цьому, — зазначає М.О.Булатов, — перші чотири типи категоризацій пов'язані з власне матеріальною культурою і її синтезом у мові, а саме: номінація — з перетворенням речей природи на предмети культури та їх найменуванням і поєднанням у класи; конкретно-дійова категоризація — зі знаряддє-вою діяльністю; з мовою ж пов'язані категоризація та класифікація різних рівнів, що утворюють ієрархію мовних категорій... Наступні типи категоризації формуються у сфері духовної культури. Так, все-загальну категоризацію одиничних речей класично викладає в ученні про категорії Арістотель. Коріння їх він знаходить у мові, граничній оболонці матеріальної культури, і, усвідомлюючи їх, виокремлює новий тип категорій, яких у мові як такій (тобто феномені масової життєдіяльності) немає у розвинутій формі. Розуміння ж категорій як форм членування дійсності у вигляді цілого розвиває, щоправда, на ідеалістичній основі, Гегель"⁵⁸.

У типології, запропонованій Булатовим, вдало виділено й розглянуто ті риси основних форм категоризації, завдяки яким останні постають як послідовні форми теоретичного та практичного освоєння історичної реальності суспільством (у процесі його історичного поступу) та індивідом (у ході його формування і реалізації як особистості).

6.2.1.10. Категоризація "в собі " й "для нас". Істотною передумовою і складовою подальшого поглибленого вивчення проблем си-стемогенезу філософсько-історичних категорій є, зокрема, розрізнення їх за такими основними двома аспектами категоризації історичної дійсності. По-перше, як та чи інша форма категоризації чи послідовна зміна таких форм здійснюється історично, "в собі", тобто для її учасників; по-друге, як ці самі процеси виступають "для нас", тобто для сучасного рівня аналізу? Якщо виходити з такого розмежування, то стає зрозумілим, наприклад, що здійснювана Булатовим інтерпретація усіх форм категоризації (крім тієї, що пов'язана з категоріями філософії) як локальних форм членування речей, має сенс в аспекті логічному ("для нас") з позицій вищого, сучасного рівня аналізу, коли відомий вже результат всього руху в цілому.

В аспекті ж "в собі", тобто з позицій самих учасників категоризації (суспільства, що розвивається, чи індивіда, що соціалізується), кожна із форм категоризації, починаючи з первинної, виступає як членування всієї людської дійсності, всього історичного світу як ціло-

го. Так, уже в міфологічних системах здійснювалась (хай і в стихійній та перетвореній формі) первинна категоризація, що фіксувала перетворення речей природи на предмети культури і виступала водночас для людей певного історичного періоду як форма категоризації історичного світу в цілому. Інша справа, що для тогочасної людини "світом в цілому" було те, що ми таким зовсім не вважаємо.

Так само і всі інші форми категоризації (кожна на відповідному етапі розвитку суспільства і людини) можуть виступати як засоби членування всієї історичної дійсності в цілому. І цілком закономірно, адже ці форми виникали і функціонували як всезагальні не лише внаслідок широти свого предметного поля, а й передусім тому, що виражали саме взаємозв'язок людини з навколишнім світом, цілісність цього світу через цілісність того чи іншого соціально-історичного організму.

"Категоріальні структури світогляду типу "світ в цілому", "людина" тощо, — зауважує В.І.Шинкарук, — є поняттями, що відображують об'єктивну дійсність крізь призму суспільних відносин, в них виражена цілісність "соціуму". У староукраїнській та староросійській мовах категорія "мир" ("мыр") етимологічне пов'язана з поняттям "мир" як община ("быть на миру"). Тут має місце неявний безпосередній зв'язок поняття "мир" з общиною, питанням про походження общини, роду, тощо"⁵⁹.

6.2.1.11. Генетична взаємозумовленість різних форм категоризації історичної дійсності. Та чи інша форма категоріального бачення історичного світу, що передує іншим таким формам, постає як категоризація всієї історичної дійсності як цілого до того, поки сформується і почне реалізуватися нова, наступна форма подібної категоризації. Виникаючи як частковий, нетиповий, підпорядкований варіант у структурі попередньої форми історичної категоризації, нова форма у своєму подальшому розвитку, утвердженні та поширенні поступово відособлюється і вже як розвинутіша, досконаліша сама у подальшому зі свого боку підпорядковує форму історичної категоризації, що передувала їй. Відношення підпорядкування обертається, набуває протилежної спрямованості.

Таким чином відбувалось, зокрема, виокремлення спочатку світоглядних категорій з категорій культури, а пізніше — філософських, у тому числі філософсько-історичних категорій — із світоглядних. Тим самим лінійний (спочатку) рух "практична життєдіяльність людей

— категорії культури — світоглядні категорії — категорії філософії (загальнофілософські, філософсько-історичні, соціально-філософські тощо)" набуває форми постійно відтворюваного циклу "практична життєдіяльність людей — категорії культури — світоглядні категорії

— філософські категорії — світоглядні категорії — категорії куль-

тури — практична життєдіяльність людей". При цьому та частина циклу, котра спочатку виступала у формі лінійного поступального руху відносно самостійним моментом, в умовах розвинутішого суспільства реалізується вже як підпорядкований момент зв'язку "категорії філософії — світоглядні категорії — категорії культури — практична життєдіяльність людей". Адже після виокремлення й автентичного осмислення загальнофілософських, філософсько-історичних та соціально-філософських категорій категорії культури і світогляду поступаються вищеназваним категоріям провідною роллю.

6.2.1.12. Структурне співвідношення філософсько-історичних категорій з категоріями культури й світоглядними категоріями. Зауважимо, що жорстке відмежування загальнофілософських, філософсько-історичних та соціально-філософських категорій від категорій культури і світогляду або ж недооцінка останніх було б помилковим. Адже, з одного боку, філософсько-історичні категорії, так само, як і загальнофілософські та соціально-філософські, мають чимале культурологічне та світоглядне значення, створюючи, по суті, ядро сучасного світогляду і закладаючи основоположні структури сучасної духовної культури. З іншого ж боку, категорії культури і світогляду нині залишаються важливими засобами освоєння соціальної реальності кожним індивідом і поколінням. Але якщо до виникнення власне філософських категорій саме категорії культури й світогляду слугували виразниками і філософських ідей, то сьогодні вони, навпаки, вже самі не можуть ефективно функціонувати і розвиватися без опори на загальнофілософські, філософсько-історичні та соціально-філософські категорії.

Перебільшення ж реальної (і справді чималої) значущості категорій культури може повести манівцями антропологізму або ж призвести до некоректного застосування цих категорій для осмислення давно минулих епох, і тільки їх. Чи, врешті-решт, може мати ще одним із своїх наслідків висновок про неповноцінність культур одних націй, народів, рас і елітарність інших.

6.2.1.13. Послідовність світоглядних категорій як шлях людського становлення. Подібним чином і світоглядні категорії, тлумачені як самодостатні і виняткові за своєю роллю, неминуче постають і використовуються дещо гіпертрофовано. В цьому можна переконатися, зокрема, на прикладі гуманістичної за своїми устремліннями, об'єктивно надто песимістичної і тому по-своєму безвихідної інтерпретації Германом Гессе світоглядних категорій як суто теологічних, релігійних понять.

"Шлях людського становлення, — пише Герман Гессе, — починається з невинності (рай, дитинство, перша стадія, що ще не знає відповідальності). Звідти він веде до вини, до знання про добро і зло, до ви-

мог культури, моралі, релігії, загальнолюдських ідеалів. Кожного, хто переживає цю стадію всерйоз як розвинутий індивідуум, цей шлях неминуче веде до відчаю, а саме: до усвідомлення того, що не існує втіленої доброчинності, повного послуху, самовідданого слугування, що справедливість недосяжна, а життя в добрі неможливе. Відчай цей веде або до загибелі, або ж в третє царство духу, до стану по той бік моралі і закону, до осягнення милості й спасіння, до нового, вищого різновиду без відповідальності, коротше — до віри. Не істотно, які форми і вираження набуває віра, зміст її завжди один і той же: вона означає, що ми маємо прагнути до добра, наскільки здатні. Однак ми не відповідаємо за недосконалість світу і за власну, що ми не розпоряджаємося собою, але нами розпоряджаються, що за межами нашого пізнання існує бог, або, інакше, Воно, котрому ми слугуємо і котрому можемо віддатися. Це виражено в термінах європейських, майже християнських. Індійський брахманізм (який, якщо розглядати його в контрастному взаємозв'язку з буддизмом, можливо, представляє собою найвище досягнення людства в області теології) пропонує інші категорії, котрі, однак, припустимо тлумачити точно таким же чином"⁶⁰ . І, нарешті, "ті ж щаблі, виражені знову ж таки в дещо інших символах, можна знайти у Лао-цзи, чий "шлях" є шлях від пошуку справедливості — до відсутності прагнень, від вини та моралі — до дао; і найважливіші духовні мої переживання пов'язані з тим, що я поступово з перервами в роки і десятиліття підтверджував своє розуміння корінної проблеми, знаходячи заново одне і те ж тлумачення людського буття в індійців, китайців і християн, виражене в усіх в аналогічних символах"⁶¹.

Загалом позиція Германа Гессе заслуговує на повагу і, при певній світоглядній орієнтації, на наслідування. Разом з тим не можна не відзначити й того, що саме на сучасному етапі в умовах планетарного панування цивілізацій західної орієнтації з характерним для них домінуванням філософських основоположних понять над такими ж поняттями релігійного чи міфологічного світогляду позиція Гессе не є типовою. Це, звісно, аж ніяк не означає, що вона не може стати своєрідним дороговказом на майбутнє.

6.2.1.14. Умови та стадії системогенезу категорій філософії історії. Таким чином, філософсько-історичні категорії можуть відігравати свою, досить велику роль в царині реальної історичної життєдіяльності людей та теоретичного пізнання останньої чималою мірою саме завдяки їх органічному генетичному зв'язку з життєвим світом людей, з якого вони поступово викристалізовуються. Подібна "кристалізація" відбувається дуже складним шляхом і далеко не зразу ці категорії постають в розвинутій формі вихідних і найзагальніших понять. Спочатку вони існують, так би мовити, в сфері інобуття, реа-

лізуючись у перетвореній формі категорій культури і світоглядних категоріях, тісніше пов'язаних з життєвим світом людей. І це, загалом, цілком зрозуміло, адже для того, щоб такі всезагальні і водночас високоспеціалізовані поняття, як філософсько-історичні категорії, змогли набути тієї понятійної форми, необхідний відповідний, досить високий рівень розвитку певних культур, цивілізацій, суспільств тощо.

У цьому розумінні категорії філософії історії постають як дериват (похідна) реального соціально-історичного процесу, їх системо-генез, пов'язаний не тільки з розвитком попередніх форм категори-зації соціально-історичної дійсності, а й, не меншою мірою, — з достатнім рівнем розвитку відповідного макроіндивіду історії.

Нарешті, продуктивний системогенез філософсько-історичних категорій неможливий і без відповідного рівня зрілості множини спеціально-наукових суспільствознавчих, у тому числі й історичних, дисциплін. З іншого ж боку, важливою умовою результативних спеціально-наукових історичних досліджень є наявність розвинутої системи категорій філософії історії. Адже основою категоріального синтезу знань у тій чи іншій галузі історичної науки є, як правило, одна філософсько-історична категорія чи невелика група таких категорій. Автентичне ж розуміння обсягу, змісту й інтервалу продуктивної застосовності даної категорії чи групи самими представниками відповідної галузі спеціально-історичного пізнання вельми ускладнене тим, що вони обмежені рамками своєї галузі, вузькістю свого дослідницького горизонту. Тому плідне використання філософсько-історичних категорій фахівцями окремих історичних наук неможливе без рівнобіжної, а то й випереджаючої розробки системи категорій філософії історії, що відіграє роль світоглядно-методологічної основи історичного пізнання в цілому та його різних галузей.

Філософія історії поряд з соціальною філософією та загальною соціологією виникають, розвиваються і функціонують як загальні галузі знань порівняно з іншими, спеціально-науковими галузями суспільствознавства та позанауковими формами пізнання суспільно-історичної реальності. Вони репрезентують вищий рівень узагальнення, виступаючи, з одного боку, як продовження розвитку цих спеціальних галузей і форм, узагальнення досягнутих ними результатів. У цьому сенсі хронологічно філософія історії, так само як і соціальна філософія та загальна соціологія, вторинна щодо цих галузей і форм соціально-гуманітарного знання. Адже необхідність в ній виникає на тому етапі розвитку спеціально-наукових та позанаукових галузей і форм пізнання суспільства, коли останні починають відчувати дедалі нагальнішу потребу в таких рівнях і способах узагальнення (здійснюваних за допомогою, зокрема, філософсько-історичних категорій), котрих самі вони не можуть виробити і автентичне осмислити.

Розробка й автентичне осягнення своєрідності інтервалу і форм продуктивного використання філософсько-історичних категорій, тобто вищих щодо спеціально-наукових та позанаукових форм узагальнення передбачає наявність як основних принаймні двох наступних умов. По-перше, досягнення певного, доволі високого рівня зрілості відповідних історичних культури, цивілізації, народу, суспільства тощо; а також необхідного рівня розвитку соціально-гуманітарного пізнання причому не якоюсь однією, а відразу кількома основними його сферами та галузями. По-друге, системного аналізу пізнавальних результатів, отриманих принаймні в цих "лідерських" галузях пізнання як вихідного матеріалу, що підлягає співвіднесенню не тільки з тією чи іншою сферою життєдіяльності людей, котрої стосується відповідна галузь соціально-гуманітарного пізнання, а й з життєвим світом певного культурно-історичного утворення (народу, культури, суспільства, цивілізації тощо) в цілому. Цим самим означені пізнавальні результати постають і як вихідний матеріал для узагальнень вищого порядку, які можуть мати місце вже не в тій чи тій соціальній галузі, а в філософії історії як галузі загальнішій.

З іншого ж боку, якщо історично, за часом, філософія історії виступає як вторинна щодо вужчих галузей соціально-гуманітарного пізнання, то логічно вона передує їм. Адже тільки з виникненням розвинутих і категоріальне структурованих філософсько-історичних, соціально-філософських та загальносоціологічних систем різноманітні спеціально-наукові галузі гуманітарного і соціального пізнання отримують необхідні умови для конституювання як повноцінні спеціальні суспільні науки і отримують можливість для створення справді наукових соціальних та гуманітарних теорій.

6.2.1.15. Становлення системи філософсько-історичних категорій як ряд категоріальних переходів. Категорії філософії історії у процесі побудови, розвитку і функціонування цієї галузі знань багатогранне і багатоступінчасте пов'язані з життєдіяльністю людей, спільнот, культур, суспільств тощо і за багатьма вимірами зумовлені нею. Ця зумовленість виявляється, зокрема, не тільки через відношення певної філософсько-історичної категорії у її розвинутому вигляді з відповідною їй історичною реальністю, а й через взаємозв'язок категорій філософії історії в структурі її теоретичної системи, що формується, розвивається чи функціонує. Відтворення історичного поступу суспільства як цілісної і водночас внутрішньо розчленованої та динамічної системи у категоріальній системі філософії історії здійснюється не як якийсь один якісний стрибок, перехід з одного рівня на інший, а передбачає низку категоріальних переходів. Кожний такий перехід реалізується як постійне відтворення і розв'язання суперечностей між абстрактним (однобічним) і конкретним (єдністю різноманітності,

багатоманітності), як перехід від абстрактнішої категорії до категорії конкретнішої. Кожна філософсько-історична категорія характеризує суспільно-історичну дійсність як ціле, але взяте лише в якомусь одному визначенні, з одного боку. Сама ж ця дійсність є "живою" і багатогранною цілісністю, котра може отримати адекватне вираження лише в такій же "живій", багатогранній і водночас цілісній системі філософсько-історичних категорій, яка розгортається ("виростає") з категорій простих, абстрактних і рухається, ускладнюючись, до категорій дедалі конкретніших і дедалі більше конституюючись як цілісність.

У контексті такого процесу перехід від однієї філософсько-історичної категорії до іншої постає не як дедукування понять, а щоразу як зняття виявленої певної невідповідності між однобічністю певної категорії, що характеризує розвиток суспільства лише з якогось одного боку, і конкретністю, багатобічністю реального соціально-історичного поступу соціуму. А також як фіксація і врахування різноманітних модифікацій, що відбуваються з певними історичними процесами, явищами, подіями тощо, відображуваними в тій чи іншій філософсько-історичній категорії під впливом нових, змінених умов і обставин людського буття.

Зняття цієї часткової невідповідності між філософсько-історичною категорією, що в цілому адекватно характеризує історичну реальність, і самою цією багатоликою, суперечливою, що перебуває у постійному русі, реальністю, дедалі глибшим, повнішим, різнобічнішим її розумінням і здійснюється через перехід до наступної, конкретнішої категорії. Такий перехід вимагає щоразу занурення у реальний життєвий світ людей, фіксації й осягнення нової грані їх практичних взаємодій у контексті історичної дійсності, використання у філософсько-історичній теорії дедалі нових фактів, переробки у поняття нових і нових даних споглядання і уявлення, осмислення на рівні філософії історії змісту відповідних категорій культури та світогляду.

При цьому не можна розглядати формування і розвиток системи філософсько-історичних категорій спрощено, в еволюціоністському дусі. З цієї, еволюціоністської точки зору доповнення філософсько-історичної категоріальної системи, що формується чи розвивається, новою категорією розглядається як просте збільшення цієї системи, додавання з жорсткою каузальною послідовністю ще однієї "цеглини", яка механічно накладається на верхній "поверх" категоріальної будови, що залишається при цьому у своїх основних формах незмінною, застиглою.

6.2.1.16. Нередукованість категоріального системогенезу до відображення каузальних зв'язків. В ході системогенезу категорій філософії історії відображення причинно-наслідкових, каузальних зв'язків

суспільно-історичних процесів справді відіграє істотну роль у кореляції категорій. Однак тлумачення системи категорій філософії історії як такої, в якій кожна наступна категорія розглядалася б як наслідок попередньої, а вся система — як лінійна, каузально зумовлена послідовність таких категорій, було б дещо наївним.

6.2.1.17. Обернення послідовності як механізм категоріального переходу. Перехід від однієї філософсько-історичної категорії до іншої, конкретнішої в ході становлення, розвитку, структурування чи функціонування їх системи — це не однобічно спрямований перехід, де попередня категорія (чи їх система) виступає причиною, а наступна — її наслідком. Спочатку, і то лише в певному сенсі, наступна категорія справді постає як наслідок, що виводиться з попередньої категорії чи, точніше, системи філософсько-історичних категорій, що виступає у вимірі даної категорії. У подальшому ж, постаючи як конкретніша категорія, глибше і різнобічніше характеризуючи історичну реальність, ця наступна філософсько-історична категорія вже сама виступає як дійсна, глибинніша основа категорії попередньої. Тобто, як категорія, що відображає такий ракурс (сферу, явище, процес) суспільно-історичної дійсності, який є засадничим, контекстуальним щодо ракурсу (сфери, явища, процесу), зображуваного категорією попередньою.

Отже, зв'язок категорій філософії історії у процесі їх системоге-незу реалізується не як постійно повторюваний і жорстко заданий за спрямованістю перехід каузального характеру, як категоріальне відображення лише причинно-наслідкової залежності різних процесів і явищ у життєдіяльності людей. Такий зв'язок здійснюється як зв'язок подвійний, як взаємозв'язок філософсько-історичних категорій, їх взаємне виведення, опосередкування, "зняття". Перехід же від попередньої, абстрактнішої категорії до іншої, конкретнішої відбувається як взаємоперехід, "подвійний перехід", що фіксує "обернення" пізнавальної послідовності категорій філософії історії на зворотну їй за спрямованістю послідовність зумовленості реальних сфер чи явищ суспільно-історичного життя, що їх відображають ці категорії.

Саме так співвідносяться, наприклад, лінійне тлумачення таких основоположних понять філософії історії, як "історія", "історична культура", "цивілізація", "суспільно-економічна формація" тощо, та нелінійне, некласичне розуміння цих самих філософсько-історичних категорій.

Таке обернення категоріальної послідовності в ході побудови й розвитку філософсько-історичної теорії виражає не тільки діалектичну природу самого філософсько-історичного пізнання або ж перетворення пізнавальної послідовності категорій на протилежну за спрямованістю послідовність детермінації об'єктивних сфер історичного

життя людей. Не меншою мірою воно відбиває зміну причин і наслідків та інших детермінант (умова — зумовлене, явище — сутність, випадкове — необхідне тощо) у процесі формування , структуруван-ня, розвитку і функціонування певної цілісної органічної системи історичного характеру. Можна погодитися з думкою Маркса, котрий, характеризуючи особливості історичного розвитку людського суспільства на основі вивчення його найрозвинутішого на той час етапу — машинно-індустріального суспільства, зазначав: "Якщо у закінченій буржуазній системі кожне економічне відношення передбачає інше в буржуазно-економічній формі і таким чином кожне установлене є разом з тим і передумовою, то це має місце в будь-якій... органічній системі. Сама ця органічна система як сукупне ціле має свої передумови, і її розвиток у напрямі цілісності полягає саме в тому, щоб підпорядкувати собі всі елементи суспільства або створити з нього ще відсутні в неї органи. Таким шляхом система в ході історичного розвитку перетворюється в цілісність. Становлення системи такою цілісністю утворює момент її (системи, процесу) розвитку"⁶².

6.2.1.18. Системогенез реальний і категоріальний: паралелі. Таким же чином і система категорій філософії історії, для того щоб відображати цю реальну історичну цілісність, сама теж має формуватися і вибудовуватися у вигляді своєрідної органічної системи у напрямку її цілісності. Тому перехід від однієї філософсько-історичної категорії до іншої в процесі їх системогенезу не досить розглядати лише з детерміністських позицій, зокрема крізь призму причинного зв'язку лише таких двох категорій. Цього не досить, навіть якщо усвідомлюється діалектичність цього зв'язку, той факт, що він реалізується як взаємозв'язок, взаємодія.

Так само як каузальність (та й детермінація загалом) не вичерпує універсального і розмаїтого взаємозв'язку подій, процесів, явищ і сфер у системі того чи того реального цілісного соціально-історичного організму (суспільства, культури, цивілізації тощо), так і відображення каузальності (та й детермінізм загалом як відображення цієї детермінації) не вичерпує відповідно зв'язку між філософсько-історичними категоріями, система яких є вираженням цього організму у теоретичній формі. Зв'язок між цими категоріями у процесі їх системогенезу, перехід від однієї філософсько-історичної категорії до іншої здійснюється щоразу не тільки через відображення діалектики причини та наслідку, а й через з'ясування взаємовпливів і взаємопроникнення ідеального та реального, умови та зумовленого, основи та заснованого, безпосереднього та опосередкованого тощо.

Спостерігається ще одна паралель між системогенезом певного реального культурно-історичного утворення та системогенезом філософсько-історичних категорій, покликаних відобразити його в по-

нятійній формі. Подібно до того, як в об'єктивній реальності становлення органічної соціальної системи як цілісності утворює момент поступального розвитку цієї системи, так у ході категоріального си-стемогенезу у рамках філософсько-історичної системи знання перехід від однієї категорії до іншої здійснюється як зв'язок не тільки певних двох категорій, а й як етап, момент поступу всієї категоріальної системи в цілому.

6.2.1.19. Початок категоріального системогенезу: не "першоклі-тинка", а докорінна трансформація попередньої системи знання. Важливо пам'ятати, що вже вихідний, початковий пункт формування системи філософсько-історичних категорій аж ніяк не здійснюється за принципом "нуль-гіпотези". Інакше кажучи, означене формування не започатковується як виведення системи категорій філософії з якоїсь вихідної "першоклітинки" (категорії чи категоріальної зв'язки), хоч багато дослідників були переконані в цьому, ведучи тривалі дискусії про характер "першоклітинки" й про те, яка з категорій могла б виконувати її роль. Насправді ж таким вихідним пунктом виступає переосмислення вже існуючих категоріальних системних побудов попередників, виявлення і використання наявного в цих категоріальних конструкціях мислительного понятійного матеріалу крізь призму сучасного рівня розвитку суспільства, культури тощо і залучення елементів цього матеріалу до структури вже принципово іншої системи філософсько-історичних категорій, покликаної відповідати запитам цього рівня.

На початковому, вихідному етапі формування філософсько-історична категоріальна система може поставати навіть у вигляді зв'язку лише кількох категорій, але вже через них цілісність соціуму отримує своє, хай навіть ще дуже абстрактне, вираження. Цей зв'язок якраз і може поставати вираженням означеної цілісності остільки, оскільки є вираженням багатогранної діалектики ідеального та реального, умови та зумовленого, причини та наслідку, основи і заснованого тощо. У процесі ж подальшого формування і розвитку система категорій філософії історії росте, збільшується число її категорій, але діалектика означених вище чинників постійно залишається найважливішою характеристикою зв'язку філософсько-історичних категорій. Зрозуміло, що на перших етапах категоріального системогенезу ця діалектика має переважно імпліцитний вигляд, та в міру розгортання філософсько-історичних категорій вона набуває дедалі експліко-ванішої форми.

Розглядаючи системне співвідношення філософсько-історичних категорій, через яке та чи інша історична соціальна система (культура, формація, цивілізація, конкретне історичне суспільство) характеризується як цілісний і водночас структурований історичний організм,

необхідно враховувати загрозу таких можливих крайностей. З одного боку, потрібно уникати безпосереднього проеціювання тієї історичної послідовності, в якій певні філософсько-історичні категорії відігравали ключову, визначальну роль, на вищий, сучасний рівень розвитку як тієї чи іншої локалізованої у соціально-історичному хронотопі системи (культури, формації тощо), так і людства загалом. З іншого ж боку, помилковим було б і приписування тим чи іншим категоріям, при характеристиці певної з минулих, менш розвинутих соціально-історичних систем, тієї самої ролі, яку вони відіграють у ході осмислення самобутності найпізнішого сучасного етапу історичного процесу. Адже зовні, здавалося б, однакові історичні процеси і явища в контексті різних культур, цивілізацій, формацій, суспільств тощо набувають вельми істотної своєрідності. І навпаки, на перший погляд цілком відмінні вияви життєдіяльності означених культур, формацій, цивілізацій тощо при конкретнішому вивченні характеризуються глибинною спорідненістю.

Кожен новий соціально-історичний організм, крім найстаріших, історично перших, виростає на уламках попередніх соціальних організмів і залучає до свого складу низку соціальних елементів, які мали місце і в структурі попередніх історичних органічних систем. Однак структура цих нових ("дочірніх", "внучатих" тощо) соціально-історичних цілісних утворень уже істотно відрізняється від структури їх попередників. Тому елементи останньої входять у структуру пізніших історичних організмів уже в іншій послідовності, в іншій розташо-ваності та в іншій якості. Відповідним чином змінюються і конк-ретно-темпоральні характеристики філософсько-історичних категорій, що відображають ці специфічні елементи, сторони, явища, процеси і ракурси історичного світу людей певної епохи.