1.4.4. Філософія історії як світоглядне утворення і як галузь пізнання

З усього наведеного вище видно, що філософію історії аж ніяк не можна розглядати відокремлено від філософсько-світоглядного історичного осмислення історичної дійсності. Вона є вираженням цього світогляду, а він, зі свого боку, постає як філософія історії в дії, в її живому функціонуванні. Світогляд кожної сучасної людини, що живе нині на планеті, — від Заходу до Далекого Сходу й від Крайньої Півночі до Крайнього Півдня — обов'язково містить тією чи іншою мірою, в очевидному чи перетвореному вигляді філософсько-історичні уявлення — ідеї, ідеали, переконання, певні філософські погляди на його історію — незалежно від того, який саме у цієї людини світогляд — міфологічний, релігійний чи власне філософський. І будь-яка людина, оскільки вона є в дійсності (байдуже, свідомо чи несвідомо) суб'єктом цих філософсько-історичних уявлень, ідей, ідеалів, поглядів, переконань тощо, виступає не лише суб'єктом, творцем, а й філософом історії або ж суто потенційно, або ж в іншому варіанті — як професіонал.

Більшість людей існує замкнуто, об'єднана відносно вузьким колом дій, взаємин, спілкувань, уявлень, що мають історичний, досить швидкоплинний характер. Але, як доречно зазначав свого часу М.М. Ста-сюлевич, тільки мало-помалу людина дійшла до усвідомлення тієї обставини, що перевороти в її вузькому колі є наслідком величезних переворотів, що обіймають цілу країну чи навіть ціле людство. Форми такого усвідомлення, за допомогою яких людина підноситься від фактів буденного, й виражені у філософії історії⁹⁴.

Тому філософія історії, на думку російського дослідника, відстоїть набагато ближче до найпрактичніших інтересів нашого щоденного життя, ніж це можна припустити, судячи з абстрактного характеру питань, тлумачених нею, та її спеціальної термінології. Початки філософії історії, як і початки всіх інших наук справді закладені у духовному світі людини ще в процесі її соціалізації, становлення індивіда як особистості. В цьому одна з умов і запорук глибинного зв'язку наук з практичною життєдіяльністю людей. Більшість людей

користується засадничими положеннями чи найновітнішими досягненнями філософії історії переважно або ж взагалі несвідомо, або ж за принципом "чорної скриньки" — без належного розуміння внутрішнього механізму філософського пізнання, а отже, і його результатів. Однак за всієї обмеженості подібних філософсько-історичних уявлень усезагальність їх поширення і повсюдна зацікавленість людей питаннями, теоретичне вирішення яких становить спеціальне завдання філософії історії, є, хай і побіжним, але досить показовим свідченням важливості її місця як у царині людського пізнання, так і в життєдіяльності людей загалом.

Гегель, як відомо, вважав найгіршим виявом презирства до філософії те, що "кожний переконаний, нібито він без особливих зусиль може розібратися в філософії й висловити про неї власне судження. Жодному мистецтву, жодній науці не виявляється подібний ступінь презирства, ніхто не припускає, що володіє ними з народження"⁹⁵.

Про те, що подібне ставлення до філософії справді має місце, з Регелем можна погодитись, а от оцінка цього факту може бути й іншою, ніж у нього. Адже на впевненість кожної людини у своїй безпосередній залученості до філософи, зокрема до філософії історії, можна подивитися з позицій, діаметрально протилежних гегелівським, оцінивши цю обставину не як знак презирства, а, навпаки, високої гідності і людини, і філософії. Адже саме і тільки людина як істота унікальна, мисляча і мірою того, наскільки універсально й рефлек-сивно (самосвідомо) вона мислить, якраз і може виступати мислите-лем-філософом. З іншого боку, саме те, що насамперед філософія здатна бути критерієм і показником цієї унікальності людини у всесвіті, є вагомим свідченням на користь того, що саме філософія є серцевиною й квінтесенцією духовної культури людства.

Це свідчення повною мірою стосується й такої підсистеми філософського знання, як філософія історії, її особливе значення зумовлюється тим, що вона розглядає історичний світ не лише як предметне довкілля, що існує незалежно від суб'єкта, а навпаки, сприймає його у взаємовпливах, взаємозумовленостях і взаємодіях з людиною, своєрідність яких спричиняється особливостями та характером перебігу історичних подій і явищ на певному етапі, з одного боку, та неповторними здатностями і здібностями тієї чи тієї особистості, — з іншого. Відтак, історія постає у єдності онтологічних, пізнавальних і світоглядних характеристик як багатовимірний феномен, розмаїті вияви якого неоднаково фіксуються, акцентуються й оцінюються у діяльності, взаєминах, поведінці, спілкуванні та свідомості різних людей, даючи в підсумку історію. Остання при цьому постає як органічна цілісність і водночас — як невичерпна багатоманітність історичних реалій, утворена, відтворена та відображена й окремим індивідуальним горизонтом історичної життєдіяльності та свідомості кожної людини, і сукупністю таких горизонтів як інтегральним полем їх перетину. Отже, кожна особистість робить свій унікальний внесок не лише у творення, айв усвідомлення історичного процесу, який і постає як сума індивідуальних не тільки дій, а й горизонтів його осмислення. Але якщо для "пересічного" члена суспільства інтервал уявлень, зазвичай, обмежується особистим горизонтом життєдіяльності й свідомості, то в істориків за фахом та філософів історії відбувається суміщення індивідуального горизонту їхніх уявлень з горизонтом суспільним. Точніше, — пануючим на даний час у суспільстві. Історики та представники філософії історії продукують знання про історичну реальність, нові не тільки для них, а й для суспільства; їх погляди на історію є уособленням досягнень історичної науки та філософії історії —• вже як високоспеціалізованої галузі пізнання, а не просто певної сукупності знань, інтериоризованих у системі певного світогляду. Ці погляди поступово починають виражати панівну соціальну догму (за висловом Хосе Ортеги-і-Гассета) і не можуть бути увібганими в прокрустове ложе суто індивідуального горизонту.

Таким чином, будучи поняттям, дуже близьким за своїм змістом до філософсько-історичного світогляду, філософія історії все ж не збігається з ним повністю. Вона може поставати не тільки смисловим центром, серцевиною цього світогляду, а й певним інституалізо-ваним утворенням у системі суспільства з відповідною їй сукупністю взаємин між людьми, діяльністю, властивою лише їй формою свідомості та системою знань, системою специфічних цінностей і норм та певною мережею установ, закладів і організацій.

Нас у подальшому цікавитиме філософія історії передусім як галузь пізнання та навчальна дисципліна, тобто певна система філософських знань про історичний процес, що має відповідати сучасним запитам дослідження й освіти.

У наступному розділі ми розглянемо питання про предмет філософії історії та основні її виміри.

Ключові поняття

Філософія історії; філософія історії як сукупність ідей; філософія історії як галузь пізнання; історичний світогляд; міфологічний історичний світогляд; історичний світ міфології; архетипи історії; історичні універсали; релігійний історичний світогляд; історичний світ релігії; філософський історичний світогляд; наукоцентричний філософський історичний світогляд; наукобіжний філософський істо-

ричний світогляд; історичне світовідчуття; історичне світосприйняття; історичне світорозуміння.

Завдання та запитання

1. Що таке філософія історії? Дайте їй загальну характеристику.

2. У чому полягає "двозначність" положення філософії історії щодо філософського та історичного пізнання?

3. Хто автор терміна "філософія історії"? Розкрийте суть його поглядів на філософію історії.

4. Розкрийте особливості зміни історичних уявлень про філософію історії.

5. У чому полягають відмінності та особливості розвитку філософії як сукупності ідей та галузі пізнання?

6. Дайте загальну характеристику міфологічного світогляду як першого типу осягнення історії.

7. Розкрийте характер співвідношення міфології та міфологічного історичного світогляду.

8. Проаналізуйте основні особливості міфологічного осягнення історичного процесу.

9. У чому полягає відмінність між традиційним і сучасним міфологічним осмисленням історії?

10. Розкрийте основні риси історичної міфології XX ст.

11. Схарактеризуйте особливості здійсненого Томасом Майном гуманістичного переосмислення ролі міфологічного осягнення історії.

12. У чому полягає своєрідність запропонованого К.Г.Юнгом підходу до розгляду історичного процесу?

13. Що вирізняє постмодерністський підхід до міфологічного осмислення історії?

14. Дайте загальну характеристику релігійного світосприйняття історії.

15. З'ясуйте специфіку релігії як культурно-історичного феномену та її роль в осмисленні історичного процесу.

16. Як співвідносяться релігія та релігійний історичний світогляд?

17. У чому полягає своєрідність релігійного бачення світу історії?

18. Дайте характеристику віри у надприродне як визначальної риси релігійного розуміння історії.

19. Проаналізуйте основні риси та ідеї релігійного історичного світогляду.

20. У чому полягає історіософське значення релігії як соціального інституту?

21. Яке місце посідає релігія у системі сучасних форм світоглядного осмислення історії?

22. Розкрийте загальні особливості філософсько-світоглядного осягнення історії.

23. Чому філософське осмислення історичного процесу постає як єдність філогенезу та онтогенезу?

24. Чим відрізняється історія як хронологічна послідовність подій та історія як культура?

25. Що таке історичні універсалі! та архетипи? З'ясуйте їх спільні риси та особливості.

26. Дайте загальну характеристику змісту і структури філософського історичного світогляду.

27. Схарактеризуйте відмінності наукоцентричного та наукобіжно-го філософського історичного світогляду.

28. Проведіть порівняльний аналіз філософського, релігійного та міфологічного осягнення історії.

29. Які пізнавальні здатності відіграють засадничу роль у світоглядному осмисленні історичного процесу? Які з цих здатностей відіграють особливу роль у кожному з типів історичного світогляду?

30. Схарактеризуйте основні рівні світоглядного осмислення історії. Який із цих рівнів є провідним для кожного з типів історичного світогляду?

Примітки

^: Колінгвуд Робін Дж. Ідея історії. — К.: Основи, 1996. — С. 54.

² Токарев С. А., Мелетинский Е. М. Мифология // Мифы народов мира: В 2 т. — М.: Сов. энциклопедия. — 1980. - Т. 1. — С. 13.

³ Лосев А. Ф. Мифология // Философская энциклопедия: В 5 т. — М.: Сов. энциклопедия, 1964. — Т.З. — С. 457.

⁴ Токарев С. А., Мелетинский Е. М. Мифология. — С.12.

⁵ Неклюдов С. Ю. Оборотничество // Мифы народов мира: В 2 т. — М.: Сов. энциклопедия, 1982. — Т. 2. — С. 235.

⁶ Лосев А. Ф. Мифология греков и римлян. — М.: Мысль, 1996. — С.13.

⁷ Там само. — С.14.

⁸ Бахгат Ельнаді, Адель Ріфат. Від головної редакції // Кур'єр ЮНЕСКО. — 1992. — Вересень-жовтень. — С. 9.

^в Хусейн Махмуд. Множинність людини // Там само. — С. 24.

¹⁰ Курума Амаду. Довгий шлях Африки // Там само. — С. 32.

¹¹ Там само.

¹² Там само.

¹³ Там само.

¹⁴ Тютчев Ф. И. Лирика: В 2 т. — М.: Наука, 1966. — Т. 1. — С. 29.

¹⁵ Шеллинг Ф. В. И. Введение в философию мифологии. Историко-крити-ческое введение в философию мифологии. Книга первая // Шеллинг Ф. В. И. Сочинения: В 2 т. — М.: Мысль, 1989. — Т. 2. — С. 259.

¹⁶ Там само. — С. 315.

¹⁷ Там само. — С. 323.

¹⁸ Там само. — С. 213.

¹⁹ Маркс К. Людвігу Кугельману 27 липня 1871року // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 33. — С. 203—204.

²⁰ Див. докладніше: Гуревич П. С. Социальная мифология. — М.: Мысль, 1983. — С. 63—117.

²¹ Цит. за: Одуев С. Ф. Тропами Заратустры (Влияние ницшеанства на немецкую буржуазную философию). — М.: Мысль, 1971. — С. 191.

²² Манн Томас. Иосиф и его братья. Доклад // Манн Томас. Собр. соч.: В 10 т. — М.: Худож. лит., 1960. — Т. 9. — С. 175—176.

²³ Там само. — С. 176.

²⁴ Там само. — С. 177—178.

²⁵ Манн Томас. Путешествие по морю с Дон Кихотом // Манн Томас. Собр. соч.: В 10 т. — М.: Художественная литература, 1961. — Т. 10. — С. 215.

²⁶ Юнг К. Г. Об архетипах коллективного бессознательного // Юнг К.Г. Архетип и символ. — М.: Ренессанс, 1991. — С. 98.

²⁷ Там само. — С.99.

²⁸ Див.: Мамардашвили М. К. Классический и неклассический идеалы рациональности. — М.: Лабиринт, 1994. — С. 46—47, 65; Мамардашвили Мераб. Появление философии на фоне мифа // Мамардашвили Мераб. Необходимость себя. — М.: Лабиринт, 1996. — С. 11—24; Феиерабенд Пол. Против методологического принуждения // Феиерабенд Пол. Избранные труды по методологии науки. — М.: Прогресс, 1986. — С. 126—146,450—466; Храмова В. Л. Целостность духовной культуры. — К.: Феникс, 1995. — С. 41—63.

²⁹ Феиерабенд Пол. Против методологического принуждения. — С. 138.

³⁰ Там само. С. 450—466.

³¹ Roge Garandy. Marxisme du XX siecle. — Paris; Geneve: La Palatin, 1966.

— P. 180.

³² Там само. — С. 183.

³³ Соболь О. М. Постмодерн i майбутне фллософи. — К.: Наук, думка, 1997.

— С. 12.

³⁴ Самыгин С. И., Нечипуренко В.Н., Полонская И.Н. Религиоведение: социология и психология религии. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1996.

³⁵ Соболь О. М. Постмодерн i майбутне ф1лософи. — С. 14.

³⁶ Самыгин С. И., Нечипуренко В. Н., Полонская И. Н. Религиоведение: социология и психология религии. — С. 329.

³⁷ Там само. — С.334.

³⁸ Там само. — С. 338.

³⁹ Гессе Герман. Гра в 6icep. — К.: Дншро, 1978. — С. 52.

⁴⁰ Тихомиров Л. А. Религиозно-философские основы истории. — М.: Москва, 1997. — С. 13.

⁴¹ Там само. — С.15.

⁴² О началах. Сочинение Оригена, учителя Александрийского (III в.). — Новосибирск: ИЧЛ "Лазарев В. В. и О", 1993. — С. 141.

⁴³ Из произведений Фомы Аквинского // Боргош Юзеф. Фома Аквин-ский. — М.: Мысль, 1975. — С. 143.

⁴⁴ Там само.

⁴⁵ Тихомиров Л. А. Религиозно-философские основы истории. — С. 17.

⁴⁶ Малерб Мишель. Религии человечества. — М.; СПб.: Рудомино. Университетская книга, 1997. — С. 43.

⁴⁷ А.Тойнби — Н. И. Конраду, 25 января 1967 г. // Конрад Н.И. Неопубликованные работы и письма. — М.: РОССПЭН, 1996. — С. 399.

⁴⁸ Гегель Г. В. Ф. Лекции по философии религии // Гегель Г.В.Ф. Философия религии: В 2 т. — М.: Мысль, 1976. — Т. 1.—С. 410—530; 1977. — Т. 2. — С. 5—336.

⁴⁹ Флоренский П. А. Вступительное слово пред защитою на степень магистра книги "О Духовной Истине" // Флоренский П.А. Сочинения: В 2 т. — М.: Правда, 1990. — Т. 1. Столп и утверждение истины.—Ч. 2.—С. 818.

⁵⁰ Маркс К. Тези про Фейербаха // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т.З.

— С. 2—3.

⁵¹ Там само.

⁵² Хайдеггер Мартин. Бытие и время. — М.: Ad Marginem, 1997. — С. 376.

⁵³ Там само.

⁵⁴ Там само.

⁵⁵ Трубецкой С. Н. Религия // Христианство: Энциклопедический словарь: В 3 т. — М.: Большая Российская энциклопедия, 1995. — Т. 2. — С. 462.

⁵⁶ Там само.

⁵⁷ Там само.

^№ Пруст Марсель. У пошуках утраченого часу. Твори: В 7 т. — К.: ЮН1ВЕРС, 1997. — Т.1. На Сванову сторону. — С. 37.

⁵⁹ Там само.

⁶⁰ Там само. — С. 37—40.

⁶¹ Кант Иммануил. Критика чистого разума // Кант Иммануил. Сочинения: В 6 т. — М.: Мысль, 1964. — Т. 3. С. 155.

⁶² Там само. — С.716.

⁶³ Маркс К. До критики гегелівської філософії права. Вступ // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т.1. — С. 384.

⁶⁴ Лосев А.Ф. Мифология. — С. 458.

⁶⁵ Соч. Герберта Спенсера. Основания социологии: В 2 т. — Т.І., ч. 1. Данные социологии, ч. 2. Индукция социологии. — СПб.: Типография А.По-роховщикова, 1898. — С. 308.

⁶⁶ Там само.

⁶⁷ Соч. Герберта Спенсера. Основания социологии: В 2 т. — Т. 2, ч. 3. Домашние отношения, ч. 4. Обрядовые учреждения, ч. 5. Политические учреждения, ч. 7. Общественные профессии, ч. 8. Промышленные учреждения. — СПб.: Типография А.Пороховщикова, 1898. (У цьому перекладі частина 6, присвячена розглядові церковних установ, не включена взагалі до складу тому при публікації. Про неї див. у виданні: Спенсер Герберт. Синтетическая философия. — К.: Ника-Центр. Вист-С, 1997. — С. 363—374.)

⁶⁸ Колодний А. М. Релігієзнавство і теологія // Релігієзнавство: предмет, структура, методологія. — К.: Аероплан, 1996. С. 29.

⁶⁹ Там само. — С. 26.

⁷⁰ Ляхович Д. Понятійне осмислення історії в богословському релігієзнавстві // Релігієзнавство: предмет, структура, методологія. — С. 176.

⁷¹ Тони Лейн. Западная культура // Религии мира. — Минск: Белфакс, 1994. — С. 392.

⁷² Енгельс Ф. Діалектика природи // Маркс К., Енгельс Ф. Твори . — Т.20.

— С. 461.

⁷³ Вико Джамбаттиста. Основания новой науки об общей природе наций. — М.; К.: "КЕРЬ-Ьооїс", "ПСА", 1994. — С. 118.

⁷⁴ Там само.

⁷⁵ ЕсКегтапп ^^^>. ОезргаесЬе тії ОоеіЬе іп йеп ІеШеп ЛЬгеп зеіпез ЬеЬепз.

— Вегііп; "УУеітаг: АиїЬаи — Уег1а£, 1982. —8. 181.

⁷⁶ Гегель Г. В. Ф. Система наук: Часть 1.: Феноменология духа // Гегель Г.В.Ф. Сочинения: В 14 т. — М.: Соцэкгиз, 1959. — Т. 4. — С. 14—15.

⁷⁷ Там само. — С. 15—16.

⁷⁸ Поппер К. Открытое общество и его враги: В 2 т. — М.: Культурная инициатива, 1992. — Т. 2. Время лжепророков: Гегель, Маркс и другие оракулы. — С.320.

⁷⁹ Там само.

⁸⁰ Кримський Сергій. Дім, поле, храм // Синтези. — 1994. — № 1. — С. 9.

⁸¹ Шпенглер Освальд. Закат Европы: Очерки морфологии мировой истории: В 2 т — М.: Мысль, 1993. — Т.1. Гештальт и действительность. — С. 269—270.

⁸² Рибо Т. Воля в ее нормальном и болезненном состоянии. — 3-е изд. — СПб.: Издание В.И.Губинского, 1916, — С. 12.

⁸³ Шопенгауэр Артур. Мир как воля и представление. Т. 1.4 книги и приложение, содержащее критику кантонской философии // Шопенгауэр Артур. О четверояком корне... Мир как воля и представление. — М.: Наука, 1993. — Т. 1. Критика кантовской философии.— С. 379.

⁸⁴ Там само. — С. 378.

⁸⁵ Там само. — С. 378—380.

⁸⁶ Конт Огюст. Дух позитивной философии // Западноевропейская социология XIX века. — М.: Изд. Междунар. ун-та Бизнеса и Управления, 1996. — С. 7 — 8.

⁸⁷ Енгельс Ф. Людвіг Фейербах і кінець класичної німецької філософії // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. - Т.21. — С. 291—292.

⁸⁸ Там само. — С. ЗОЇ.

⁸⁹ Ницше Фридрих. Воля к власти: Опыт переоценки всех ценностей. — К.: КЕРЬ-ЬооЬ, 1994. — С. 203.

⁹⁰ Там само. — С. 259.

⁹¹ Там само. — С. 41.

⁹² ВШНеу }У. Вег АиІЬаи Йез СезсЫсМИспеп АДГеН іп йеп Оєізіез шіз-зепзсЬайеп // Віє РЬИозорЫе дез ЬеЬепз. — 8іиі£агі, 1961. — 8. 301.

⁹³ Виндельбанд Вильгельм. Прелюдии. Философские статьи и речи // Виндельбанд Вильгельм. Избранное. Дух и история. — М.: Юнист, 1995; Риккерт Генрих. Науки о природе и науки о культуре. — СПб.: Образование, 1911; Риккерт Генрих. Два пути в теории познания // Новые идеи в философии. — СПб.: Образование, 1913; Риккерт Генрих. Границы естественнонаучного образования понятий. — СПб.: Наука, 1997.

⁹⁴ Стасюлевич М. Опыт исторического обзора главных систем философии истории. — СПб.: Типография Ф.С.Сущинского, 1866. — С. 7.

⁹⁵ Гегель Г. В. Ф. Философия права. — М.: Мысль, 1990. — С. 48.

Розділ 2

ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ ЯК ГАЛУЗЬ ПІЗНАННЯ