6.1.2. Категорії філософії історії: історична та сучасна постановка питання

Більшість мислителів, що представляють філософію історії, попри всі свої розходження одностайні в тому, що історична реальність вирізняється певною специфікою порівняно з реальністю природною, а отже, має принаймні деякі, і до того ж стійкі, відтворювальні особливості, незалежно від того, як їх вирізняє кожний із конкретних мислителів.

6.1.2.1. Гегель про філософсько-історичні категорії. Скажімо, Гегель вважав, що у всесвітній історії розум і історичний процес як "світ розумності й самосвідомої волі не полишений випадкові, а має виявитися при світлі усвідомлюючої себе ідеї"¹⁶. При цьому німецький філософ наголошував на необхідності ретельно розрізняти розум, що править світом (зокрема, світом історії), тобто об'єктивний

логос, закони самої історичної реальності, і ум як самосвідомий розум, дух як такий. Скажімо, у природі "рух сонячної системи відбувається за незмінними законами: ці закони є її розум, але ні сонце, ні планети, котрі обертаються навколо нього за цими законами, не усвідомлюють їх"¹⁷. Подібно до цього, гадав Гегель, і в історії діють об'єктивні закони, що становлять її розум. Але на відміну від законів природи як в принципі стихійних, закони історії в ході суспільного процесу поступово усвідомлюються; такі усвідомлення і відбуваються за допомогою системи філософсько-історичних категорій. У Гегеля і самосвідомий розум, який осягає об'єктивний розум (логос) історії, і поняття цього свідомого розуму, тобто категорії філософи історії, тлумачаться як спекулятивні, тобто такі, що "знімають" у собі протилежності, осягають протилежності у їх єдності¹⁸. Зокрема, вони поєднують у собі інтуїтивне і дискурсивне як свої моменти, як складові, що підпорядковують і взаємозбалансовують одна одну.

6.1.2.2. Сцієнтистська інтерпретація категорій філософії історії. У подальшому ж, внаслідок поділу філософських, в тому числі й філософсько-історичних, учень на дві великі течії — сцієнтизм, акцентований на науку, та, навпаки, недооцінюючий її — антисцієнтизм, дослідники фокусують увагу на можливостях лише одного з цих моментів, недооцінюючи або й взагалі нехтуючи іншим. Так, сцієнтис-ти (О. Конт, І. Тен, Ж.Е. Ренан, Г. Спенсер, Дж.С. Мілль, К. Маркс, Ф. Енгельс) і марксисти (А.Дж. Айєр, Н. Гудмен, Б. Рассел, К. Поп-пер, К. Темпель, Е. Нагель, У. Дрей, У. Хайт, школа "Анналів") розглядають філософсько-історичні поняття лише як суто дискурсивні, логічні засоби пізнання історії, взірцем якого вважається наукове дослідження. Ця позиція доведена послідовно до тих логічних наслідків, які в ній імпліцитно (у прихованій формі) закладені, хоч, зазвичай і не експлікуються (не виявляються), врешті-решт призводить до того, що категорії (і не лише загальнофілософські чи філософсько-історичні, а й власне історичні) проголошуються як умовні абстрактні конструкції, а то й взагалі як фікції. Найвідвертіше подібний сцієнтистський скепсис (передусім щодо філософських категорій) висловив представник неопозитивізму Бертран Рассел. "Мушу визнати: я ніколи не був здатний зрозуміти, яке точне значення має слово "категорія" чи то в Арістотеля, чи то в Канта і Гегеля. Сам я не вірю, що термін "категорія" з якогось боку корисний у філософії і що він репрезентує якусь виразну ідею"¹⁹.

6.1.2.3. Антисцієнтистське трактування філософсько-історичних категорій. Представники наукобіжного, антисцієнтистського напряму філософії історії (віталістської — Ф. Ніцше, В. Дільтей, О. Шпенг-лер, Г. Зіммель, X. Ортега-і-Гассет; неокантіанської — В. Віндельбанд, Г. Ріккерт, Е. Кассірер, М. Вебер; екзистенціалістської — М.Бердяев,

Л. Шестов, М. Хайдеггер, К. Ясперс; герменевтичної — Е. Бетті, Х.Г. Га-дамер, П. Рікьор, А. Апель тощо), навпаки, перебільшують значення інтуїтивної складової філософсько-історичних та історичних категорій. Вони уникають визначення історичного пізнання як суб'єкт-об'єктної чи навіть суб'єкт-суб'єктної взаємодії та й взагалі самого поняття "історичне пізнання". Ці мислителі зосереджують увагу на особливостях осягнення світу як історії, трактуючи це осягнення поверненням до буття суб'єктивності. Філософські категорії розглядаються ними не як абстракції, що мають певний об'єктивний історичний зміст і не тільки інтуїтивну, а й логічну дискурсивну природу. Вони сприймаються цими філософами переважно лише як форми безпосереднього переживання та співпереживання, алогічної чуттєвої уяви та фантазії, пасивної емпатії чи активної спільнотної само-ідентифікації, ідіосинкразійної симпатії, усвідомленого вживання, як такі, що мають описовий, номінативний або символічний, але не понятійний характер. Уже один з основоположників філософського антисцієнтизму, Ф. Ніцше, розглядаючи поняття свободи, рівності прав, справедливості, миролюбності, правди тощо, — як і творці індустріального суспільства, характеризував їх як визначальні, основоположні, тобто категоріальні за своїм значенням для даного суспільства. Він зазначав: "Всі ці великі слова мають ціну лише у боротьбі як знамена, — не як реальності, а як пишні найменування чогось зовсім іншого"²⁰ . Зневірившись у таких філософсько-історичних категоріях, як "мета суспільного розвитку", "суспільство як єдність", "істинний історичний світ" (тобто ідеальне суспільство, протиставлене існуючому, недосконалому), Ф. Ніцше підсумовує: "Результат: віра в категорії розуму є причиною нігілізму, — ми вимірювали цінність світу категоріями, котрі стосуються чисто вигаданого світу"²¹. Ці ідеї наступними представниками наукобіжного напряму філософії історії сприйняті як спрямовуючі ідеї нашого часу, зумовлені саме "історичним світоглядом західного світу"²-.

Зрозуміло, що у процесі поступу людського пізнання як реального соціально-історичного процесу розглянуті два альтернативні напрями тлумачення природи філософських (зокрема, філософсько-історичних) категорій далеко не завжди з довершеною чіткістю та гостротою протистоять один одному. Навіть у одного й того самого мислителя з плином часу мінялися погляди на своєрідність, зміст і функції не тільки окремих філософсько-історичних категорій, а й на загальну світоглядно-методологічну орієнтацію, пов'язану з переосмисленням усієї системи таких категорій. Скажімо, антисцієнтист Ф.Ніцше у своєму філософському розвитку пережив досить тривалий період, коли визначальним для нього було в цілому позитивістське розуміння історичного процесу.

6.1.2.4. Підхід декларований і фактичний. Відомі випадки, коли задекларований певним дослідником підхід до вивчення категорій не збігається з тим, якого він насправді дотримувався. Наприклад, відомий сучасний методолог науки Пол Фейерабенд (народився у 1924 р.) проголосив доцільність переходу до методологічного анархізму, оскільки, на його думку, "ідея жорсткого методу або жорсткої теорії раціональності грунтується на надто наївному уявленні про людину та її соціальне оточення. Якщо врахувати обширний історичний матеріал і не намагатися "очистити" його на догоду своїм нижчим інстинктам або прагненням досягти інтелектуальної ясності, точності, "об'єктивності", "істинності", то з'ясовується, що існує лише один принцип, який можна захищати за всіх обставин і на всіх етапах людського розвитку, — допустиме все"²³. (Подібну "всеїдність" демонструє, щоправда побіжно, у вигляді нерозгорнутої в дискурс ідеї, й мислитель зовсім іншої орієнтації, Альбер Камю: "Розум, що розвинувся до своєї межі, твердо знає, що будь-яка теорія містить в собі зерно істини і що будь-який досвід, накопичений людством, навіть якщо він втілений в таких протилежних фігурах, як Сократ і Емпе-докл, Паскаль і Сад, не можна апріорно заперечувати."²¹)

Реально ж Пол Фейерабенд дотримувався (і досить послідовно) антисцієнтичної орієнтації. Він обстоював думку про те, що результати науки аж ніяк не є підставою для надання їй переваг, доводив необхідність відокремлення науки як однієї з форм ідеології від держави, оскільки панування науки становить нібито загрозу для демократії²⁵. Нагальність цих заходів він аргументує виходячи з того, що наука — лише одна з багатьох форм духовного освоєння світу людиною, одна з ідеологій, нічим не краща за інші, наприклад, за міф чи релігію, отже, їй несправедливо віддано суспільну перевагу. "Оскільки ж прийняття чи неприйняття тієї або іншої ідеології слід надавати самому індивідові, твердить Фейерабенд, — то звідси випливає, що відокремлення держави від церкви має бути доповнене відокремленням держави від науки — цього найсучаснішого, най-агресивнішого і найдогматичнішого соціального інституту. Таке відокремлення — наш єдиний шанс сягнути того гуманізму, на який ми здатні, але якого ніколи не досягали"²⁶.

Відповідно до цього Фейерабенд скептично оцінює значення категорій як схем чи стандартів теоретичного мислення, адже "добре вихований раціоналіст підкорятиметься мислительним схемам свого вчителя, підпорядковуватиметься стандартам міркування, яким його навчили, дотримуватиметься їх незалежно від того, якою великою є плутанина, що в неї він занурюється"²⁷. Загалом же він вельми скептично оцінює значення категорій як форм концептуалізації, раціоналізації та теоретичного синтезу знань, вважаючи нормою пі-

знання те, що теорії стають ясними та "розумними" лише після того, як їх окремі недов'язані частини використовувалися тривалий час, а нерозумна, безглузда антиметодологічна попередня гра виявляється неминучою умовою їх ясності й емпіричного успіху. Спроби ж зрозуміти ці процеси теоретичного синтезу можуть стати успішними лише за умови переосмислення природи категорій, їх трансформації у нові способи вираження, придатні для непередбачених ситуацій. Фейерабенд солідаризується з Л.Розенфельдом у тому, що, "оскільки традиційні категорії становлять собою євангеліє повсякденного мислення (включаючи звичайне наукове мислення) і повсякденної практики, остільки спроба такого розуміння буде створювати, по суті, правила і форми хибного мислення і дії — хибного, звісно, з точки зору (наукового) здорового глузду"²⁸.

6.1.2.5. Сучасна стадія категоріальних розробок у філософії історії: комплементарність позицій. Таким чином, уявлення про категорії філософії історії змінювалися послідовно, істотно і поетапно. У сучасному суспільстві ці послідовні зміни трансформуються у різні точки зору на філософсько-історичні категорії, які співіснують. Амплітуда розшарування поглядів визначається найполярнішими, украй протилежними, здавалося б, інтерпретаціями філософсько-історичних категорій. Однак було б некоректно визнавати правильність лише однієї чи навіть кількох трактовок цих категорій, а всіх інших — неконкурентними. Адже кожне з трактувань фіксує певний реальний змістовий пласт чи принаймні нюанс багатогранного й багатошарового змісту означених категорій. Лише у своїй сукупності всі трактування спроможні належно, автентичне і достатньо повно охарактеризувати філософські і, зокрема, філософсько-історичні категорії.