Денікінський режим

І. Денікінці захищали інтереси великоруських поміщиків і підприємців, які домагалися реставрації імперських порядків.

207

2. В ідновлювалася поміщицька власність на землю.

3. Україну було розділено на три області: Київську, Харківську, Новоросійську (з центром в Одесі). На чолі областей стояли генерал-губернатори з необмеженими повноваженнями. .

4. У промисловості було ліквідовано 8-годинний робочий день, збільшувалися норми виробітку, зростало безробіття.

5. За законом про врожай 1919 р. третину зібраного хліба селяни були зобов'язані безплатно віддавати поміщикам та орендарям.

6. На потреби денікінської армії селяни повинні були вне­сти разовий податок у розмірі 5 пудів зерна з кожної десяти­ни землі, У разі несвоєчасного постачання в примусовому порядку стягувалася подвійна сума боргу.

7. Відновлювався національний гніт.

8. Денікінці не визнавали української мови та культури, українські газети і журнали закривали.

9. Видано наказ про зняття в установах портрета Т. Г. Шев­ченка.

10. Припинила діяльність Українська академія наук, бо на її утримання не відпускали коштів і позбавили приміщення..

Рух опору денікінцям

• Відбувалися численні стихійні селянські повстання, що їх прагнули очолити представники різних партій (більшови­ ки, українські есери, українські соціал-демократи тощо).

•У вересні 1919 р. в с. Баштанка на Миколаївщині спа­лахнуло повстання. Повстанці (4 тис.) оголосили Ба-штанську республіку, вигнавши, а подекуди й"знищив­ши денікінських урядовців.

•У вересні 1919 р. відбулося повстання у Висуневську на Миколаївщині. Місцеві партизани (500 душ) вели успішні бої проти карателів. Наприкінці вересня 1919 р. повстанці навіть підійшли до Херсона та обстріляли місто з гармат.

• На Правобережжі в тилу денікінців діяли партизанські загони, які боролися за відновлення УНР. Для керівни-

цтва цими загонами у Кам'янці-Подільському, утри­муваному Військами УНР, було утворено Центральний міжпартійний повстанський комітет.

• На початку липня 1919 р. у Кременчуці почало діяти за-фронтове бюро ЦК КП(б)У для керівництва діяльністю підпільних більшовицьких організацій.

• Найважливішу роль у розгромі денікінців відіграли за­гони легендарного «батька» Н. Махна.

5 серпня 1919 р. Дата народження Революційної повстан­ської армії України (махновців), яка проголосила боротьбу проти гнобителів українського народу. Армія здобула ши­року підтримку селян. На боротьбу з нею Денїкін кинув найкращі сили. Махновці контролювали великі райони Півдня. Своєю самовідданою боротьбою в тилу сприяли перемозі надденікінцями.

Листопад — грудень 1919 р. Радянські війська провели успіш­ний контрнаступ проти сил Денікіна. Контрнаступ ра­дянських військ здійснювали:

• Латишська стрілецька дивізія;

• Бригада червоного козацтва Примакова;

• Кінний корпус Бульонного;

• 12-та армія.

16 грудня 1919 р. Радянські війська знову вступили до Києва. Початок січня 1920 р. Радянські війська зайняли Донбас. Січень — лютий 1920 р. Розгорнулися бої за Правобережжя. Початок лютого 1920 р. Радянські війська ввійшли в Мико­лаїв і Херсон, а потім — в Одесу.

Виняткову роль у розгромі денікінців відіграли загони Н. Махна.

Україну було очищено від денікінців. Крим іще залишався під контролем білогвардійців.

208

209

О б'єднання українських армій

16-18 липня 1919 р. Збройні сили Західноукраїнської На­родної Республіки - Українська галицька армія (УГА) — під тиском польських військ залишили Східну Галичину та переправились на правий берег Збруча, який свого часу був кордоном між Австро-Угорщиною та Росій­ською імперією. Згідно з угодою між двома урядами, УГА влилася в армію УНР для спільної боротьби за не­залежність України. Загальна чисельність об'єднаної армії становила 80 тис. вояків, 50 тис. з яких галичани. Фактично діяло два уряди і дві армії. Для координації їхніх дій було утворено штаб головного отамана на чолі з генералом М. Юнаковим.

Обидві армії мали серйозні розбіжності:

• західні українці на чолі з командувачем УГА генералом М. Тарнавським вважали, шо потрібно починати визво­лення України з наступу на Одесу, щоб вийти до Чорно­морського узбережжя і встановити зв'язки з Антантою;

• керівництво УНР на чолі з С. Петлюрою наполягало на негайному наступі на Київ.

Обидві сторони досягли компромісу: наступати одночас­но на Одесу і на Київ. Сили українських армій були розпо­рошеними.

Об'єднані українські армії - УГА й армія УНР - спільними силами вибили російську Червону армію з Правобережжя. 30-31 серпня 1919 р. Об'єднані українські частини на чолі з генералом Кравсом вступили до Києва. Одночасно в столицю увійшла з південного сходу ро­сійська добровольча армія А. Денікіна, якою команду­вав генерал Бредов. На балконі Думи вони встановили прапор Російської імперії. Один із стрільців зірвав його і кинув під ноги коневі. Почалася стрілянина. Зрештою, з денікінцями було підписано угоду, і галичани відсту­пили на лінію оборони до Василькова. Це виявилося стратегічною помилкою.

По деякім часі між білогвардійцями та українськими військами розгорнулися воєнні дії.

6 листопада 1919 р. Генерал М. Тарнавський підписав з А. Денікіним договір, згідно з яким УГА переходила в його розпорядження. Після розгрому денікінців УГА стала частиною Червоної

армії.

Військові поразки УНР

Вересень 1919 р. Денікін дав наказ виступити проти україн­ських сил.

24 вересня 1919 р. У відповідь на наказ Денікіна уряд УНР своєю декларацією закликав народ на боротьбу проти денікінців. Становище українських сил трагічне: вони опинилися в «чотирикутнику смерті» — між радянською Росією, армією Денікіна, Польшею та Румунією.

6 листопада 1919 р. Галицький генерал М. Тарнавський під­писав угоду з денікінцями про перехід УГА в розпоря­дження Денікіна.

4 грудня 1919 р. На нараді уряду УНР та командирів армій УНР було вирішено перейти до партизанських форм бо­ротьби.

6 грудня 1919 р. С Петлюра виїхав до Варшави^ де розпо­чав переговори з польським керівництвом про визнання УНР та про спільні дії у боротьбі проти радянської Росії.

Причини військових поразок УНР

1. Недалекоглядна, суперечлива внутрішня політика Ди­ректорії.

2. Позбавлення політичних прав значної частини україн­ських громадян.

3. Протистояння політичних лідерів (С. Петлюри і В. Вин-ниченка).

4. Слабка армія, розквіт отаманства, анархія.

5. Неспроможність завадити єврейським погромам.

6. Міжнародна ізоляція.

7. Втрата контролю над розвитком подій.

210

211

В ійськам Директорії довелося вести боротьбу на бага­тьох фронтах, сил не вистачало, і Петлюра вирішив відмо­витися від фронтових операцій та перейти до партизанської боротьби проти більшовиків і білогвардійців.

Перший зимовий похід військ Директорії УНР

(грудень 1919р.- травень 1920 р.)

Зимові походи військ УНР - героїчна сторінка завер­ шального етапу національно-визвольної боротьби україн­ ського народу. .

Перший зимовий похід почався після рішення Є. Пет­люри відмовитися від боротьби на регулярних фронтах і пе­рейти до партизанської боротьби.

Грудень 1919 р. 5-тисячний загін Української армії на чолі з генералом М. Омеляновичем-Павленком і його помічни­ком генералом Ю. Тютюнником почав рейд у тили Денікіна та Червоної армії.

Українські війська здійснили рейд на Правобережжя й ви­йшли налівий берег Дніпра. Після цього вони знову відійшли на правий берег Дніпра і почали пробиватися в захоплені по­ляками райони. Похід ворожими тилами тривав 5 місяців. Війська УНР, які брали участь у рейді, підтримувало місцеве населення, і це давало їм змогу тривалий час вести боротьбу в тилу ворога без допомоги із-за лінії фронту.

Після виходу учасників рейду в райони, контрольова­ні поляками, вони у травні 1920 р. злилися з регулярними військами армій УНР і взяли участь у радянсько-польській війні на боці Польщі.

Згодом було встановлено відзнаку для учасників походу — Залізний хрест.

Помилки Директорії

1. Проголосивши закон про скасування приватної власності

на землю. Директорія мало що зробила для його здійснен­ня. Результатом стало невдоволення селян.

2. Директорія не змогла створити на своїй території дійово­го адміністративного апарату.

3. Реальна влада зосереджувалася в руках виборних органів, які запроваджували цензуру, забороняли збори, нерідко здійснювали репресивні дії щодо робітників і селян, приду­шували страйки, навіть розганяли профспілки, процвітала отаманщина, єврейські погроми. Це викликало масове не­вдоволення.

4. Не зуміли зберегти армії, яка на час гетьманського режи­му налічувала 100 тис. вояків. Внаслідок розпаду й дезер­тирства армія скоротилася до 21 тис. душ, розпорошених по окремих партизанських загонах на чолі з отаманами, які намагалися уникнути контролю з боку головнокомандувача С Петлюри.

5. Склалася атмосфера анархії та сваволі, якултазивали ота­манщиною.

6. Значних масштабів набули єврейські погроми.

7. Проголосивши злуку УНР і ЗУНР в єдину соборну Укра­їнську державу, уряди обох частин так і не змогли втілити її вжиття. .

8. Орієнтація на країни Антанти не виправдалася.