Поставок

На практиці процес формування стратегічного альянсу у ланцюгу поставок містить як вертикальні так і горизонтальні елементи.

До вертикальних елементів відносять складові процесу, які відображають дії, які:

необхідні для оформлення, практичної реалізації і підтримки альянсу;

спрямовані на аналіз змін очікування та оцінки ефективності альянсу на стратегічному рівні;

позиціонують на операційному рівні формування критеріїв пошуку та відбору, а також стандартів управління діяльністю альянсу.

Вертикальні елементи процесу формування альянсу узгоджуються з типовими горизонтальними стадіями формування альянсу.

Стадія 1. "Концептуалізація альянсу". Підприємство переконується у потенційній вигоді укладення угоди про стратегічне співробітництво з постачальниками, посередниками та споживачами, Визначені переваги такої діяльності у порівнянні з існуючими методами роботи. На цій стадії розглядаються можливості збільшення об’ємів спільного планування з метою визначення меж стратегічного альянсу.

Прийняття рішення щодо утворення альянсу межах певного ланцюга поставок насамперед викликане очікуванням покращити показники своєї діяльності. Вирішальним є переконаність керівництва підприємства у тому, що утворення альянсу дозволить йому досягти більш високих результатів у порівнянні з тими, які існували за умов "ворожості" між учасниками ланцюгу поставок.

Стадія 2. "Пошук критеріїв створення альянсу". Рішення про створення стратегічного альянсу набуває реального виду. Підприємство формує свої пропозиції на стратегічному та оперативному рівні, які у подальшому будуть використанні при виборі партнерів по альянсу.

Нижче наводяться критерії, якими має керуватися підприємство у процесі оцінки можливості інтеграції в ланцюг поставок потенційних партнерів:

інформація, яка характеризує профіль діяльності;

можливості керівництва;

можливості персоналу;

структура витрат;

загальна філософія і програми управління якістю;

можливості процесів та технологій, що використовуються;

дотримання законів про охорону навколишнього середовища;

фінансові можливості і стабільність;

системи виробничого календарного планування і контролю;

можливості інформаційних систем;

стратегії, політика і методи вибору і використання постачальників;

довгостроковий потенціал відношень.

Стадія 3. "Вибір партнерів по альянсу". Проводяться переговори з потенційними партнерами по альянсу, де визначаються і узгоджуються стратегічні й оперативні очікування відносно варіанту альянсу.

Стадія 4. "Практична реалізація проекту створення альянсу". Підприємство розробляє механізм зворотного зв’язку з метою забезпечення постійного адміністрування та оцінки ефективності функціонування альянсу. На цій підставі встановлюється, чи вигідно підтримувати такий альянс, його удосконалювати чи ліквідувати. Заздалегідь відпрацьовуються механізми розв’язання конфліктних ситуацій, що можуть виникати у ланцюгу поставок.

Спільні підприємства. Така форма співпраці визначає спільну реалізацію проекту, що має високу капіталоємність, тобто потребує інвестицій, надмірно великих для одного підприємства. на основі спільних капіталовкладень утворюється новий господарюючий суб’єкт, який наділяється спеціальними функціями, що пов’язані, наприклад, з транспортним обслуговуванням товаропотоків у розподільній мережі. Створення спільних підприємств передбачається також на основі інсорсингу (англ. insourcing – залучене із зовні джерело) – включення у структуру материнської компанії функцій, які виконувалися раніше іншими господарюючими суб’єктами, шляхом злиття, поглинання чи придбання.

ВІРТУАЛЬНІ ЛОГІСТИЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ У SCM-СИСТЕМІ

Класична SCM-система була створена з метою формування й розвитку довгострокового партнерства в управлінні потоковими процесами. Вона має відносно стабільну структуру мережі та програму виробництва і реалізації продукції. За будь-яких умов орієнтація на впровадження такої системи має означати, що повинні бути чітко визначені всі виконавці робіт та види продукції й відповідного їй сервісу, що надаються кінцевому споживачеві, на досить тривалий проміжок часу. Основною метою впровадження SCM є створення системи взаємодії підприємств (постачальників, виробників, логістичних посередників та кінцевих споживачів), яка спрямована на підвищення якості планування й управління за рахунок єдиних інформаційних потоків, синхронізацію бізнес-процесів, спільне продуктивне планування попиту і запасів. Такі дії супроводжуються встановленням жорстких вимог до наявності інформаційних систем для планування і управління, одноформатності використовуваних даних. Але значні витрати на розробку та підтримання на відповідному рівні якості інформаційних технологій можна розглядати як недолік SCM.

При формуванні логістичної організаційної структури підприємства набуває великого значення такі питання:

наскільки може і повинна бути збережена структура логістики при орієнтації на процесне управління?

яким чином повинно бути структуроване підприємство, щоб здійснювати комплексне управління глобальним логістичним бізнес-процесом без надмірної бюрократизації?

Відповіді на ці питання лежать у площині уявлень про інформаційні логістичні мережі (віртуальні організації), як основи міжорганізаційної інтеграції. Причиною виникнення ідеології віртуальних підприємств є насамперед розвиток та широке поширення сучасних Іinternet-технологій. Вони визначають нові можливості у комунікації та узгодженої взаємодії різних автономних, географічно розподілених підприємств. Сьогодні Іinternet-технології формують інформаційну інфраструктуру нового покоління підприємств – віртуальних підприємств, забезпечуючи високоефективну комунікацію і інтеграцію, спільне планування і управління товаропотоками від первинної точки (постачальника сировини й матеріалів) до виробника кінцевої готової продукції і до її споживача.

Згідно визначенню спеціалістів компанії ІВМ електронний бізнес (е-бізнес) – це перетворення основних бізнес-процесів за допомогою Іnternet-технологій. Тобто, у якості е-бізнесу може розглядатися будь-яка ділова активність, що використовує можливості глобальних інформаційних мереж для перетворення внутрішніх і зовнішніх зв’язків з метою створення прибутку.

Складові частини е-бізнесу:

внутрішня організація підприємства базується на єдиній інформаційній мережі (інтранет), яка підвищує ефективність взаємодії працівників і оптимізує процеси планування і управління;

зовнішня взаємодія (екстранет) підприємства з партнерами, постачальниками і клієнтами.

Важливою складовою е-бізнесу є електронна комерція (е-комерція). Під нею розуміють будь-які форми ділової угоди, що проходять з допомогою інформаційних мереж. Розділяють такі напрямки е-комерції [6].

"Бізнес – бізнес" (Business – to – Business, B2B). Напрям охоплює всі рівні інформаційної взаємодії між компаніями. При цьому використовуються спеціальні технології і стандарти електронного обміну даними, такі, як EDI (Electronic Data Interchange). Наприклад дистрибутор отримує можливість самостійно розміщувати замовлення та слідкувати за ходом їх виконання. У такому випадку він працює з базами даних постачальника і отримує необхідну інформацію про запаси продукції на складах. Постачальник, маючи підключення до складських баз, може оперативно відслідковувати запаси партнера, своєчасно їх поповнюючи.

"Бізнес – споживач" (Business – to – Consumer, B2C). На даний час це один з найбільш перспективних напрямів е-бізнес з комерційної точки зору. Його основу складає електронна роздрібна торгівля. У Internet працює велика кількість електронних магазинів, які пропонують широкий спектр товарів та послуг.

"Бізнес – адміністрація" (Business – to – Administration, B2A). взаємодія бізнесу і адміністрації включає ділові зв’язки комерційних структур з урядовими організаціями, починаючи з місцевої влади і закінчуючи міжнародними організаціями. Так у останній час уряди окремих, як правило молодих, країн досить активно використовують Internet з метою проведення закупок товарів та послуг шляхом публікації оголошень і результатів укладених угод.

"Споживач – адміністрація" (Consumer – to – Administration, C2A). Цей напрям визначає організацію торгівлі та обслуговування через. При цьому на нову базу переводяться всі етапи процесу здійснення угоди: пошук (реклама) товару, оформлення замовлення, виписування рахунків, проведення платежів, доставка і після продажне обслуговування.

Переваги е-комерції у порівнянні з традиційними видами підприємницької діяльності визначаються таким:

використання електронних форм комунікації дозволяє суттєво знизити витрати на організацію та підтримку всієї інфраструктури бізнесу; відпадає необхідність у торгових залах, функції яких виконують Іnternet-магазини;

знижуються витрати на рекламу і обслуговування і як наслідок – ціна на товар;

знижується час на оформлення та виконання замовлення;

з’являється можливість безперервного контролю замовлень, а також до- і післяпродажного обслуговування;

можлива персоналізація обслуговування споживача;

розширюється ринок збуту товарів і послуг для продавця і можливості вибору для покупця;

з’являються принципово нові можливості для маркетингу й логістики;

створюються нові напрями підприємницької діяльності.

Поява глобальних мереж зв’язку і у першу чергу Інтернета, призвело до справжньої революції у області організації та ведення комерційної діяльності. Перетворення торкнулися як зовнішніх відносин між компаніями і їх партнерами чи клієнтами, так і внутрішньої структури самих компаній. З’явилися не тільки нові напрямки ведення бізнесу, але і принципово змінилися вже існуючі. У останні роки такі тенденції стають все більш очевидними.

Джерело: Абдикеев Н. М. Реинжиниринг бізнес-процессов : учебник / Н. М. Абдикеев, Т. П. Данько, С. В. Ильдеменов, А. Д. Киселев. – 2-е изд., испр. – М. : Эксмо, 2007. – 592 с. – (Полный курс МВА)

Віртуальна логістична організація – це динамічно відкрита бізнес-система, яка базується на формуванні юридично незалежних підприємств, що входять у єдиний інформаційний простір з метою спільного використання своїх технологічних ресурсів для реалізації всіх етапів робіт по виконанню замовлення кінцевого споживача від джерел первинної сировини до здачі продукції кінцевому споживачеві.

Віртуальна логістична організація – це ключові багатофункціо-нальні команди, які пов’язані між собою через інформаційні канали, спільно виконуючі необхідні роботи на інтегральній основі. Така організація виходить з об’єднання концепцій управління ланцюгами поставок (SCM) і електронного бізнесу (E-Commerce). Вона є виконавцем деякої інтегрованої діяльності, але не у якості певного підрозділу формальної організаційної структури.

Концепція віртуальної логістичної організації (рис. 5.19) виникла у фаховій літературі у другій половині 90-х рр. ХХ ст. [17].

Термін "віртуальна організація" було запропоновано по аналогії з поняттям віртуальної машини з сфери комп’ютерної техніки, де процеси реалізуються з допомогою різних системних ресурсів. Основна мета формування віртуальної логістичної організації – це швидке реагування на ринкові вимоги та максимізація ступеня використання ресурсів підприємств. Основний економічний потенціал такої організації з точки зору ефективної виробничо-логістичної діяльності вкладений у якісно нові можливості управління підприємством і процеси створення споживчої цінності на основі концентрації великої кількості ресурсів у єдиній базі, що у свою чергу дозволяє швидко та гнучко реагувати на ринкові зміни.

Функціонування віртуальної логістичної організації визначається створенням єдиної організаційно-технологічного та інформаційного середовища за рахунок об’єднання у певному часовому періоді ресурсів різних підприємств. Завдяки оперативній координації використання ресурсів підприємства здатні швидко та з мінімальними витратами виробляти кінцевий продукт чи послугу.

Склад

Склад

Виробництво

Виробництво

Транспорт

Транспорт

Постачальники

Постачальники

Інтегрований інформаційний потік

Єдиний інформаційний простір

Інтернет

Електронний бізнес

Інтегрований логістичний ланцюг "Постачальник – Виробник – Покупець/Споживач"

Рис. 5.19. Загальна концепція віртуальної логістичної організації

Причиною виникнення концепції віртуальних логістичних організацій став розвиток та широке використання сучасних Іnternet-технологій, які надають нові можливості для комунікації та співробітництва різних автономних, географічно розподілених підприємств.

Скоординовану роботу такої неформальної мережі забезпечує вільний інформаційний обмін. Іnternet-технології формують інформаційну інфраструктуру підтримки віртуальних логістичних організацій. Вона за- безпечує комунікацію та інтеграцію, спільне управління, моделювання взаємодії учасників та підтримку виконання ними робіт.

Віртуальна логістична організація визначається таким:

"прозорість" для формальної організаційної структури, в яку вони входять;

не відображення реальних процесів та операційних потоків;

властивість функціонального дезагрування та намагання до концентрації на робочих процесах, а не на структурі.

Віртуальна логістична організація має розглядатися як "підприєм-ство над підприємствами", тобто у її рамках може існувати безліч виробничо-логістичних ланцюгів. При цьому одне й те ж підприємство може входити до складу різних ланцюгів та віртуальних організацій. Загальна організаційна схема віртуальної логістичної організації представлена на рис. 5.20 [17].

Юридична незалежність

Збереження принципів конкуренції

Відкрита бізнес-система (вільні "Вхід" та "Вихід")

Підприємство-виробник

Складський термінал

Транспортне підприємство

Орган координації

Правила віртуальної логістичної організації

Механізми координації та кооперації

Транспортне підприємство

Підприємство-виробник

Постачальник сировини і матеріалів

Віртуальна логістична організація

Рис. 5.20. Організаційна схема віртуальної логістичної організації

Така структура не є юридичної особою (юридичні функції може виконувати органко ординації віртуальної логістичної організації). За суттю вона складається з набору спільних виробничо-господарських функцій, виконання яких диктується та спрямовується загальними інтересами та цілями.

Віртуальність та прозорість логістичної організаційної структури складає багатофункціональні команди виконавців, які пов’язані між собою через електронні канали зв’язку з метою спільного виконання необхідних робіт на інтегрованій основі. такі команди мають бути "прозорими" для формальної організаційної структури, у яку вони входять. Створюється загальна база даних про підприємства, у якій реєструються підприємства-учасники віртуального підприємства та їх функціональні можливості (компетенції), а також на основі загальної бази технологічних операцій. Доступ до бази даних здійснюється через Іnternet-сторінку віртуального підприємства. На основі параметрів замовлення споживача, що виведено на Іnternet-сторінку та бази технологічних операцій визначається технологія виготовлення необхідної продукції. У подальшому з урахуванням параметрів бази даних постачальників визначаються альтернативні можливості виконання кожної з операцій технологічного процесу.

Потім з допомогою системи оперативного розподілу ресурсів та координації здійснюється порівняння різних варіантів ланцюга поставок, вибирається його найкраща конфігурація відповідно з параметрами замовлення споживача та виконується розподіл робіт по окремим виконавцям.

Між учасниками віртуальної логістичної організації, які діють на основі визначених органом координації правил, зберігаються принципи кон-куренції (кожне підприємство зацікавлено у отриманні роботи і зберігає свою конкурентну роль у рамках правил функціонування віртуальної організації). Віртуальна логістична організація є відкритою бізнес-систе-мою, "Вхід" та "Вихід" з якої визначаються самими підприємствами.

Центр управління (орган координації) віртуальної логістичної організації може бути реалізований у вигляді керуючого підприємства, яке не обов’язково має бути безпосереднім учасником виробничого процесу. У іншому випадку органом координації може бути один з учасників віртуальної логістичної організації, головний виконавець того чи іншого проекту. У першому випадку відбувається передача координуючих функцій спеціальному органу – координуючому органу. Його утворюють учасники даної організаційної структури (можливо виділення у вигляді окремої комерційної організації, яка самостійно займається формування віртуальної логістичної організації) з метою:

формування взаємовідносин з зовнішнім середовищем;

створення єдиної інформаційної бази та механізмів координації;

управління фінансовими потоками.

При другому підході роль "головної" організації, яка приймає на себе функції координуючого центру, виконують різні учасники віртуальної організації залежно від характеру виконуваних робіт. Такий центр будує відносини учасників із зовнішнім середовищем, приймає на себе від-повідальність за розподіл ресурсів, результати спільної діяльності та забезпечує необхідні умови функціонування віртуальної логістичної організації.

Ефективне управління віртуальною логістичною організацією досягається за умови вирішення таких завдань:

розробка та впровадження нових організаційно-управлінських схем взаємодії підприємств у ланцюгу поставок (організаційно-управлінське проектування);

розробка правил та принципів взаємодії підприємств у виробничо-логістичному ланцюгу (умови отримання та розміщення замовлень, планування та оперативне управління бізнес-процесами, розподіл прибутків, управління ризиками і т. ін.);

побудова системи інформаційної підтримки (концепції єдиного інформаційного середовища коопераційних зв’язків);

відпрацювання методів, моделей та алгоритмів оптимізації бізнес-процесів у ланцюгах поставок.