База даних проекту

4. Підготовка виробництва та виготовлення нового виробу

7. Утилізація

виробу

Система експлуатаційної підтримки виробу

5. Навчання персоналу споживача експлуатації виробу

6. Експлуатація, інтегрована логістична підтримка

Рис. 5.12. Складові єдиного технологічно-логістичного

Середовища на базі cals-технологій

У такому середовищі реалізується головне правило: інформація, яка хоча б один раз виникла на будь-якому етапі життєвого циклу виробу чи елементі ланцюга поставок, зберігається та стає досяжною всім учасникам відповідно до існуючих у них прав (рівнів) доступу до такої інформації. Це дозволяє уникнути дублювання робіт, що виконуються структурами головного підприємства-розробника складної наукоємної продукції, підприємств-субпідрядників, заводів-виробників та інших підприємств, які включаються у ланцюг "замовник – постачальник – споживач".

Всі учасники робіт, що виконуються у системі єдиного технологічно-логістичного середовища на базі CALS-технологій, утворюють віртуальне підприємство. Основні етапи інтеграції при створені такого підприємства представлені на рис. 5.13 [38].

Використання інформаційних потоків на паперових носіях

Використання інформаційних потоків на електронних носіях

Інтеграція інформаційних потоків на основі створення віртуального підприємства

Рис. 5.13. Основні етапи створення віртуального підприємства у

Ланцюгу "постачальник – споживач"

Основу єдиного технологічно-логістичного середовища на базі CALS-технологій складають інформаційні системи, які забезпечують автоматизоване проектування, виробництво, інженерні розрахунки та дослідження; системи інтегрованої логістичної підтримки використання виробу за призначенням.

До числа таких систем відносять систему CAx (Computer Аided – доповнене комп’ютером) і x – відповідне поле діяльності, залежно від якого виділяють:

CAD (Computer Aided Design) – інструментальний комплекс інтегрованих засобів для автоматизованого проектування виробів (наприклад, створення і маніпулювання трьохвимірними об’єктами на екрані монітору);

CAM (Computer Aided Manufacturing) – системи автоматизації технологічної підготовки виробництва (комп’ютеризоване управління транспортним, складським і виробничим устаткуванням);

CAE (Computer Aided Engineering) – система інженерного аналізу (комп’ютеризована інженерна діяльність при проектуванні виробів, сервісу);

PDM (Product Data Management) – управління проектними та інженерними даними;

CAP (Computer Aided Planning) – комп’ютеризоване планування виробничого процесу (наприклад, програмування роботи станків);

CAQ (Computer Aided Quality assurance) – комп’ютеризоване забезпечення якості (наприклад, автоматизований контроль якості при серійному виробництві виробів, включаючи і обробку результатів) [7].

Вище представлені складові CALS-технології базуються на міжнародних стандартах серій ISO та програмно-інструментальних засобах їх підтримки. Такі стандарти визначають зміст:

інформаційних моделей продукту (конструкторської, виробничої та експлуатаційної моделі);

інформаційних моделей життєвого циклу продукції (функціональне моделювання стадій життєвого циклу та виконуваних при цьому бізнес-процесів);

інформаційних моделей середовища (відповідної форми надання і методи використання інформації у виробничій системі).

ОСОБЛИВОСТІ ОБЛІКУ ВИТРАТ ЗА ВИДАМИ

РОБІТ У ВИРОБНИЧО-ЛОГІСТИЧНОМУ ЛАНЦЮГУ

При формуванні виробничо-логістичного ланцюгу підприємство передбачає отримати важко повторювані конкурентні переваги за співвідношенням загальних витрат на виготовлення продукції і рівня логістичної підтримки виробництва.

За таких умов важливою складовою логістичного менеджменту підприємства є підсистема управління експлуатацією виробничого устаткування, яка полягає у забезпеченні постійного контролю і підтримки його технічного стану на рівні, достатнього для виконання ним встановлених функцій. При цьому ефективність такої експлуатації забезпечується розробкою та реалізацією оптимальних програми експлуатації: – взаємопов’язаної та взаємовизначеної сукупності робіт, спрямованої на підтримку працездатного стану устаткування та високого рівня експлуатаційної надійності при оптимальних витратах необхідних для цього ресурсів (матеріальних, фінансових, кадрових і ін.).

Як правило виділяють два напрями зниження витрат на стадії експлуатації устаткування:

підвищення експлуатаційної технологічності устаткування у процесі його створення і виробництва;

безпосередньо у процесі споживчого використання [19].

У першому випадку економія витрат на технічну експлуатацію досягається за рахунок росту безвідмовності ремонтопридатності та довговічності. У другому випадку – за рахунок підвищення технологічності експлуатації устаткування. Тобто зниження витрат на устаткування може бути досягнуте за рахунок впровадження системи логістичного управління, яка забезпечує:

обґрунтований вибір ремонтних циклів, високий технічний рівень виробництва робіт по технічному обслуговуванню та ремонту устаткування;

нормативне використання споживчих властивостей устаткування у продовж економічно доцільного терміну його експлуатації і т. ін.

Тобто, одним з головних засобів логістичної підтримки високого рівня техніко-економічних параметрів устаткування при його експлуатації є визначення економічно обґрунтованих термінів служби і дотримання їх у практичній діяльності.

У свою чергу О. Васильєва, досліджуючи економічну ефективність сервісного забезпечення споживчого використання продукції виробничо-технічного призначення, розглядає поняття "повна вартість володіння устаткуванням", як результат складання: ціни придбання; інших одноразових витрат; поточних витрат [9]. Математичне тлумачення такого підходу представляється таким чином:

С_ПВВУ = С_ПРП + С_ПУ + С_У + С_Е + С_У/Л, (5.1)

де С_ПВВУ – повна вартість володіння устаткуванням;

С_ПРП – вартість прийняття рішення про придбання устаткування;

С_ПУ – вартість придбання устаткування;

С_У – вартість утримання устаткування;

С_Е – вартість експлуатації устаткування;

С_У/Л – вартість утилізації / ліквідації устаткування.

Аналіз залежності (5.1) свідчить про таке:

повна вартість устаткування залежить від тривалості періоду його споживчого використання, – чим він більший, тим більша загальна сума витрат;

з часом може змінюватися структура повної вартості устаткування з тенденцією збільшення чи зменшення її розміру.

Тобто, повна вартість устаткування є змінною величиною, що потребує встановлення термінів максимально вигідного періоду його експлуатації по параметру витрат. Поряд з цим, зміна умов експлуатації устаткування у часі має розглядатися як випадковий процес, що визначається переходом технічної системи від робочого у непрацездатний стан. Такий підхід визначає, що завданням ефективного управління експлуатацією устаткування є як скорочення кількості можливих відмов його елементів, так і скорочення терміну їх відновлення. Виходячи з цього, сукупні витрати на устаткування повинні включати змінні витрати на заходи по відновленню працездатності устаткування у випадку його непродуктивного простою.

Керуючись вище викладеними міркуваннями, визначають такі складові сукупних витрат на устаткування:

витрати на придбання устаткування С_П;

витрати на поточне технічне обслуговування С_ТО;

витрати, обумовлені непродуктивними простоями устаткування, С_ПР;

витрати на заходи по відновленню працездатності устаткування у випадку його непродуктивного простою, С_В.

У такому випадку сукупні витрати на устаткування С_Σ(t) на протязі економічно доцільного терміну його ринкового життя Т (t Î Т) будуть складати:

С_Σ(t) = С_П + С_ТО(t) + С_ПР(t) + С_В(t), (5.2)

Аналіз залежності (5.2) свідчить про таке.

1. Витрати на придбання устаткування С_П розглядається як одноразові і постійні у певний часовий період. До них відносять витрати на придбання споживачем устаткування, його підготовку до експлуатації, освоєння його техніко-економічних параметрів у визначений нормативний період тощо.

2. Витрати на поточне технічне обслуговування С_ТО є обов’язковим елементом споживчого використання будь-якого устаткування. По мірі морального старіння устаткування, його зношування та виробітку терміну служби окремих вузлів і деталей вони різко збільшуються. І тим більше по мірі наближення до економічно обґрунтованого терміну використання устаткування. У свою чергу це вимагає вкладення значних коштів на оновлення втрачених устаткуванням первісних експлуатаційних властивостей.

3. Рівень витрат С_ПР і С_В визначається прийняттям рішення відповідальною особою не втручатися у процес управління експлуатацією устаткування до моменту появи збою чи провести дії превентивного характеру з метою недопущення таких збоїв. Для кожного конкретного випадку таке рішення визначається наступною умовою:

С_ППК

———— < 1, (5.3)

С_ПР + С_В

де С_ППК – витрати на планово-попереджувальне коригування параметрів процесу управління експлуатацією виробничого устаткування.

С_ПР і С_В розглядаються як неконтрольовані складові сукупних витрат на устаткування. Тому у принципі має існувати така стратегія, при якій буде забезпечена мінімізація сукупних витрат за час Т і реалізація потенціалу ефективності ∆Е за рахунок балансування витрат на управління експлуатацією устаткування (рис. 5.14).

За варіантом А стратегія мінімізації витрат на устаткування за час його експлуатації Т може бути представлена у вигляді:

N T N T N T

{С_П + Σ ΣС_{ТО(i t)}σ_t + Σ ΣС_{ПР(i t)}σ_t + Σ Σ С_В(it)σ_t} → min, (5.4)

i = 1 t = t_p i = 1 t = t_p i = 1 t = t_p

де i – індекс устаткування (i = 1, …, N);

t – індекс року експлуатації устаткування (t_р, t_{р + 1},…, T).

σ_t – коефіцієнт приведення витрат поточного року до розрахункового t_P.

1,0

0,5

Частка витрат

Рис. 5.14. Варіанти співвідношення витрат на управління