1.2.2. Класифікація конфліктів

Остерігайся сам того,

чого не схвалюєш в інших.

Катон Старший

У науковій та науково-практичній конфліктологічній літературі мають місце такі підходи щодо класифікації конфліктів.

За масштабомрозрізняють глобальні та парціальні конфлікти.

У парціальних конфліктах має місце протиборство окремих працівників з керівником або працівників між собою. Суперечності парціальних конфліктів врегульовуються найчастіше авторитетом керівника.

Учені, виділяючи критерії класифікації конфліктів, визначають такий критерій, як ставлення людини до конфлікту. Наприклад, можна виділити такий поділ:

- конфлікти, що оцінюються як небажані, - при цьому з’являється захисна позиція особи;

- конфлікти, що сприймаються людиною як необхідні - в такому разі людина поводиться більш природно, адекватно.

Досить цікаву класифікацію конфліктів дає О.О. Єршов [30].

1. За джерелом:а) конфлікти, що виникають у результаті дій об’єктивних факторів соціальної ситуації; б) конфлікти, що виникають у результаті зіткнення потреб, мотивів, поглядів, поведінки.

2. За змістом:а) конфлікти як ділові справи; б) конфлікти як особисті інтереси.

3. За значущістю:а) конфлікти, важливі лише для окремих працівників; б) конфлікти, важливі для окремих індивідів, груп, прошарків населення тощо.

4. За типом врегулювання:а) конфлікти, що призводять до модифікацій обох сторін; б) конфлікти, що призводять до знищення однієї із сторін, її позицій, стереотипів, установок; в) конфлікти, що призвели до іншої точки зору як одну, так й іншу сторону.

5. За формою прояву:а) конфлікти того чи іншого напряму дії, поведінки (“наближення-віддалення”, “наближення-наближен­ня”, “віддалення-віддалення”); б) конфлікти тієї чи іншої якості, інтенсив­ності дії, поведінки; в) конфлікти, що виражаються вербально чи іншими засобами - невербальними (мовчання, поза, погляд при сприйнятті суперника); г) за типом структури взаємин - приховані, відкриті; д) за соціальною формалізацією - конфлікти офіційні та неофіційні тощо; е) конфлікти “прав та обов’язків” (див. рисунок).

Типологія конфліктів

Традиційну типологію конфліктів подав А.Г. Здравомислов [37, 105], базуючись на працях Н.Смелзера: 1. Міжіндивідуальні конфлікти. 2. Міжгрупові конфлікти (причому виділяє такі типи груп: а) група інтересів; б) група етнонаціонального характеру; в) групи за спільністю становища. 3. Конфлікти між асоціаціями, партіями. 4. Внутрішньо- та міжінституціальні конфлікти. 5. Конфлікти між секторами суспільного поділу праці. 6. Конфлікти між державними утвореннями. 7. Конфлікти між культурами і типами культур.

1.2.3. Причини конфліктів. Особистісні причини

виникнення конфліктів. Загальні причини

конструктивних та деструктивних конфліктів.

Як виникають конфлікти

Плати добром за зло.

Талмуд

Причини конфліктів

Конфлікти в сучасному суспільстві є зародженням та проявами об’єктивно наявних соціальних суперечностей. Суперечності суспільства є специфічним відображенням його суті, його вирішальною, рушійною силою розвитку. Кожна суперечність специфічним чином проявляється в контексті всієї системи суперечностей і потребує адекватного розв’язання.

Особистісні причини виникнення конфліктів

Хочеш бути щасливим усе життя -

будь чесною людиною.

Т. Фулер

Серед особистісних причин виникнення конфліктів найдоцільніше виділити психологічні особливості особи.

Конфліктологи, психологи-практики стверджують, що поява конфліктів, як правило, пов’язана з психологічними особливостями особи, її поведінкою, потребами.

Основними характеристиками особи, що визначають її поведінку, є:

- природні властивості особи, її індивідуально-психологічні особливості;

- система потреб, мотивів, інтересів;

- внутрішня уява особи про себе, її “Я” як образ.

Природні властивості особи - це те, що закладено в ній від народження і виражається такими динамічними характеристиками, як активність та емоційність.

На початку 20-х рр. ХХ ст. швейцарський психіатр К.Г.Юнг (1875-1961 рр.) запропонував психологічні особливості індивіда, що випливають з його інтересів до навколишнього світу, назвати “екстраверсія-інтроверсія” [12].

Екстраверсія- коли індивід зосереджує свої інтереси на зовнішньому світі, зовнішніх об’єктах, інколи за рахунок своїх власних, у деяких випадках в результаті приниження особистісної значущості. Таким особистостям властива імпульсивність поведінки, активність у жестах, товариськість, прояв ініціативи (іноді з надлиш­ком), соціальна адаптованість, відкритість їх у зовнішній світ.

Інтроверсія- характеризується фіксацією уваги особистості на своїх власних інтересах, на власному внутрішньому світі. Такі особистості спілкуються неактивно, досить утрудненою для них є соціальна адаптація.

Чого навчає практика життя?Вона вчить нас усвідомити, що причини конфліктів потрібно вивчати, знати про них якнайбіль­ше, щоб запобігати їм. Серед причин конфліктів психологи пропонують розрізняти такі, що породжують конструктивні та деструктивні конфлікти.