3. Нормування праці
Наукове обгрунтування кількості і кваліфікації праці, необхідної для ефективної роботи апарату управління, – одна із найважливіших задач теорії управління.
У сфері управління є значні резерви ефективності:
втрата робочого часу до 25 %;
низька своєчасність виконання завдань до 30 %;
нерівномірність завантаження структурних підрозділів від 60 до180 %;
невластиве виконання посадових обов’язків до 40 %.
Законом визначається тривалість робочого дня, протягом якого працівник зобов’язаний виконувати довірену йому роботу. Робочий час включає час роботи і час перерви .
Робочий час – це визначена в законодавчому порядку тривалість робочого дня, протягом якого персонал зобов’язаний виконувати доручену йому роботу.
Нормативи праці визначають розрахункові величини затрат робочого часу і трудових ресурсів.
Норма часу – затрати робочого часу, необхідні для виконання одиниці роботи в певних умовах виробництва.
Норма праці – визначена міра затрат праці для виготовлення одиниці продукції чи виробітку одиниці продукції.
На величину нормативу впливає стан засобів і предметів праці, особливості виконавця (людини) і рівень механізації праці.
Методи нормування праці
Залежно від методів дослідження, які використовуються, всі методи нормування поділяються на чотири основні групи: мікроелементне нормування, аналітичне нормування, статистичне нормування, експертне нормування.
Мікроелементне нормування (WF, МСД, МТМ) засноване на розкладанні робіт на деяку сукупність рухів людини і розробці для них дискретних норм часу.
Аналітичне нормування полягає в класифікації видів робіт, фотометражних спостереженнях, обробці даних статистичними методами і виведенні норм часу (праці, обслуговування) за видами робіт.
Статистичне нормування полягає в моделюванні залежності працемісткості деякого процесу від логічно виробленої сукупності факторів з допомогою кореляційно-регресивного аналізу.
Метод експертного нормування дозволяє формувати нормативи працемісткості і чисельності групою кваліфікованих спеціалістів-експертів на основі оцінки затрат праці, кваліфікації працівників, технічних засобів і інформації, що використовується.
Нормативи затрат праці персоналу за функціями управління дозволяють розрахувати чисельність і проектувати раціональне завантаження працівників.
Контрольні питання
1. Визначіть сутність планіровки робочих місць та прокласифікуйте їх.
2. Які системи планіровки приміщень Вам відомі?
3. Назвіть основні правила організації робочого місця.
4. Визначіть вихідні дані для складання паспорту робочого місця.
5. Які покоління інструментів з техніки особистої роботи Вам відомі?
6. Який ефект від використання комп’ютерної системи?
7. Для чого необхідне нормування праці в сфері виробництва й управління?
8. За якими ознаками класифікуються нормативи праці?
9. Які методи нормування праці Вам відомі?
10. Який метод використовують для нормування праці керівників?
Тема 7. Управління поведінкою персоналу
Тема 7.1. Поведінка особистості в групах
Мета: ознайомитись з методологією поведінки особистості в групах; розглянути концепції лідерства; визначити види соціальних груп та специфіку їх управління; проаналізувати стадії розвитку колективу.
План
1. Історія, природа та різні наукові підходи до визначення лідерства.
2. Концепція поведінкового та ситуаційного лідерства.
3. Соціальні групи, їх види та специфіка управління.
4. Програма створення колективу і стадії його розвитку.
1. Історія, природа та різні наукові підходи до визначення лідерства
Основою лідерства є специфічний тип управління, який виник у давнину на основі відносин «господар – раб» і «лідер – послідовник».
М. Мескон, М. Альберт і Ф. Хедоурі визначають «лідерство як здатність впливати на індивідумів і групи людей, щоб спонукати їх працювати для досягнення цілей» («Основи менеджементу».– М.; 1992).
М. Вудкок і Д. Френсіс вважають, що «лідерство, так як і почуття честі, важко визначити точно».
Прийняті різні підходи до лідерства, які залежать від особистих переваг, місцевих звичаїв, характеру людей.
Д. Віханський стверджує, що «лідерство – це тип управлінської взаємодії, заснований на найбільш ефективному для даної ситуації поєднанню різних джерел влади і спрямований на спонукання людей для досягнення загальних цілей».
Рис. 7.1.1. Типи відносин управління
Для розуміння лідерства розглянемо найбільш яскраві типи відносин управління (рис. 7.1.1)
Лідерство – це здатність впливати на групи людей, щоб спонукати їх до праці для досягнення поставлених цілей.
Управління – це процес впливу на колективи людей з метою ефективної координації їх дій у виробництві.
Таким чином, управління носить загальний характер, воно існує завжди і скрізь, а лідерство – це вершина управління, коли необхідно забезпечити найбільш ефективне досягнення цілей. Лідерство доповнює управління. Отже, лідерство – це частина управління, яка заснована на виключних здібностях лідера впливати на групи людей з метою ефективного досягнення поставлених цілей.Варто зупинитись на відмінностях між лідером і менеджером. Ефективний менеджер не завжди є ефективним лідером і навпаки. Їх основні характеристики знаходяться як би в різних вимірах (рис. 7.1.2)
Рис. 7.1.2. Ієрархія відносин управління
Менеджер – це людина, яка направляє роботу інших і несе персональну відповідальність за її результати. Менеджер має тенденцію займати пасивну позицію відносно до цілей. Лідери самі визначають цілі. Менеджери схильні розробляти план роботи в деталях і в часі, планувати залучення і використання необхідних ресурсів для того, щоб підтримувати організаційну ефективність. Лідери ж не вникають в оперативні деталі і контроль послідовників (табл. 7.1.1).
Таблиця 7.1.1
Відмінності менеджера від лідера
|
Менеджер |
Лідер |
|
Адміністратор |
Новатор |
|
Доручає |
Надихає |
|
Працює за цілями інших |
Працює за своїми цілями |
|
План – основа дій |
Бачення – основа дій |
|
Покладається на систему |
Покладається на людей |
|
Використовує докази |
Використовує емоції |
|
Підтримує дух |
Дає імпульс до руху |
|
Професіонал |
Ентузіаст |
|
Приймає рішення |
Перетворює рішення в реальність |
|
Робить справу правильно |
Робить правильну справу |
|
Поважають |
Обожнюють |
У теорії одержали визнання три концепції лідерства:
Теорія лідерських якостей, більш відома в історії як «теорія людей», стверджує, що кращі лідери мають повний набір особистих якостей, які дозволяють їм вести за собою людей (наприклад, інтелект, знання, почуття, ініціативність, впевненість та ін.).
Теорія лідерської поведінки стверджує, що ефективність лідера визначається його манерою поведінки і стилем керівництва відносно підлеглих. Поведінка залежить від орієнтації лідера на зацікавленість до виробництва чи людини. Відомо 5 основних концепцій лідерської поведінки.
Концепція ситуаційного лідерства базується на необхідності поєднання лідерських якостей і поведінки залежно від конкретної ситуації.