1. Роль керівних кадрів у процесі трансформації економічної системи від планової до ринкової

Процес трансформації економічної системи від планової до ринкової вимагає не просто зміни економічних структур. Основна сутність і складність цього процесу полягає в необхідності зміни свідомості людей, які здійснюватимуть цю трансформацію. Це автоматично означає неможливість простого запозичення західних економічних моделей і необхідність створення своїх власних управлінських структур. Успіх реформ, а з ним і розвиток економіки і суспільства України, залежить від того, наскільки керівники українських підприємств та організацій здатні справитись з цією складною задачею.

Для того, щоб зрозуміти роль керівних кадрів у процесі переходу до ринкової економіки, порівняємо її, по-перше, з роллю відповідних структур у плановій економіці, а по-друге – з роллю вищого керівництва органзацій у розвиненій ринковій економіці.

Особливості керівництва в плановій економіці:

1. Керівники були державними чиновниками, призначеними “зверху” і відібраними відповідно до партійно-політичних критеріїв.

2. Керівна діяльність і ділове спілкування з підлеглими обмежувались відданням і отриманням вказівок та наказів.

3. Обмеженість права голосу в “верхах” і права брати участь у прийнятті рішень “внизу” при великому формалізмі прийняття рішень.

4. Необхідність вирішувати численні оперативні проблеми на шкоду концептуальним.

5. Відсутність у керівників мотивації до підвищення ефективності.

Особливості керівництва в ринковій економіці

Класична теорія менеджменту формулює вимоги до керівництва та його функції, необхідні для ефективного управління організацією в ринковому середовищі.

У той час, як функції керівника в плановій економіці обмежуються виконанням плану і чіткою партійною спрямованістю, спектр завдань менеджера в умовах ринкової економіки відзначається виключною різноманітністю.

Достатньо інформаційна схема відображення різноплановості ролей менеджера в умовах ринку запропонована Мінтцбергом:

1. Формування міжособистісних відносин (зразок, інтегратор, лідер).

2. Побудова інформаційних зв’язків (збирач, розподілювач інформації, інформатор).

3. Прийняття управлінських рішень (підприємець, розподілювач ресурсів, організатор переговорів, менеджер кризових ситуацій).

Дана диференціація ролей показує, що менеджер в умовах конкуренції є нібито “нервовим центром” фірми. Вирішити пов’язані зі своїм положенням завдання він зможе тільки за наявності відповідних здібностей і компетенції.

Вимоги до компетенції менеджера:

1. Професійна компетенція – специфічні “технічні” знання, які необхідні в конкретному трудовому процесі (спеціальні знання, навички та вміння застосовувати конкретні методи і прийоми для вирішення відповідних конкретних проблем).

2. Методична компетенція – здібності до сприйняття та інтерпретації інформації, структурування проблем, системного мислення. Мова йде про екстрафункціональні здібності, пов’язані не з конкретним “технічним” трудовим процесом, а з його організаційними та соціальними взаємозв’язками.

3. Соціальна компетенція – здатність до спілкування, співробітництва, вирішення конфліктів, тобто – здатність керувати співробітниками і підтримувати зовнішні комунікації.

У плановій економіці внаслідок переважання оперативних функцій керівництва підприємством перевага віддавалась професійній компетенції.

В умовах ринкової економіки відбувається зміщення профілю необхідних якостей керівника в бік підвищення ролі методичної і соціальної компетенції.

Особливості керівництва в перехідній економіці:

• керівнику необхідні кваліфікації, які відрізняються як від тих, що були в плановій економіці, так і від тих, які характерні для відносно стабільної системи ринкової економіки;

• трансформація економіки характеризується ризиком і невизначеністю, складними і динамічними змінами навколишнього середовища. Тому керівник по­ви­­­­нен вміти приймати нові, нестандартні рішення і ризикувати;

• керівник повинен мати інтуїцію, уміння оцінити ситуацію, сміливість, експериментаторство; теоретичні і практичні рекомендації для керівників у таких умовах не розроблені;

• на зміну практиці обману й імітації діяльності повинна прийти готовність проявити індивідуальну активність, спрямовану на якісне покращання виробничого процесу. Цього неможливо досягти в умовах авторитарного стилю керівництва;

• в умовах перехідної економіки завдання, які стоять перед керівними працівниками, схожі на завдання, які постають у ринковій економіці тіль­­ки в кризових ситуаціях. Але й тоді в запасі у “ринкових” фірм залишаються стабільніші елементи планування, ніж у період трансформації економіки.

• підвищується роль керівника як лідера, зразка для наслідування (зразок лояльності до цілей фірми, надійності, готовності до дій, роботи з підвищеним навантаженням), тільки в такому разі він може виконувати керівні функції;

• керівник повинен бути “інтегратором” – він повинен уміти справлятись з конфліктами, породженими невпевненістю, різницею в трудовому навантаженні, відсутності єдності поглядів стосовно нового шляху розвитку;

• керівник у перехідній економіці є менеджером кризових ситуацій, це вимагає від нього швидкої реакції на поточні події при збереженні повної уваги до комплексних аспектів.

Висновок: ролі і функції керівників в умовах трансформації ринкової економіки відрізняються від їх ролі і функцій як в плановій, так і в ринковій економіці. Вони складніші та багатогранніші і вимагають високого професіоналізму.

Ролі менеджера залежно від фази розвитку економічної системи