3. Особисті і майнові права і обов'язки подружжя

Взаємні права і обов'язки подружжя виникають з моменту реєст­рації шлюбу в органах РАГСу.

Особисті права не мають майнового змісту. До них належать:

— право вибрати прізвище одного з подружжя як спільне або за­лишити дошлюбне прізвище або об'єднати прізвища. Заборо­няється об'єднувати прізвища, якщо одне з них вже подвійне;

— право кожного з подружжя вільно вибирати спеціальність, про­фесію і місце проживання;

— право кожного з подружжя на рівноправне вирішення всіх пи­тань життя сім'ї, включаючи виховання дітей.

Крім особистих, подружжя має майнові права і обов'язки. Сімейне законодавство розрізняє два види майна.

1. Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною су­місною власністю. Речі професійних занять кожного з подруж­жя (музичні інструменти, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу, є також спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування спільним майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнь­ого господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. При укладенні угод од­ним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного май­на подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального зас­відчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.

2. Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане кожним з них під час шлюбу у дар або в по­рядку спадкування, є роздільним майном кожного з них. Сюди належать також речі індивідуального користуванння (одяг, взут­тя і т. д.), хоч вони й придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів (виняток становлять придбані таким чином предмети роз­коші і коштовності, які стають спільним майном). Якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно змінилося у своїй цінності внаслідок затрат другого з подружжя або їх обох, суд може визнати таке майно спільною власністю подружжя. Закон визнає за кожним з подружжя право самостійно володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому роздільним майном.

До взаємних майнових обов'язків належить, зокрема, обов'язок матеріально підтримувами одне одного. У разі відмови в такій підтримці той з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, має право звер­нутися до суду з позовом про присудження на його користь аліментів.

4. Порядок розірвання шлюбу та визнання його недійсним

Шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим. За життя подружжя шлюб може бути розірваний шляхом розлучення за заявою одного з подружжя або за їх спільною заявою. Але чоловік не має права без згоди дружини по­рушувати справу про розірвання шлюбу під час її вагітності та протя­гом року після народження дитини.

Шлюб може бути розірваний у судовому порядку або органами РАГСу.

Органами РАГСу шлюб розривається у таких випадках:

— при взаємній згоді подружжя, яке не має неповнолітніх дітей;

— з особою, що визнана судом безвісно відсутньою;

— з особою, що визнана судом недієздатною;

— з особою, що засуджена за вчинення злочину на строк не мен­ше трьох років.

Судом шлюб розривається за заявою подружжя або одного з них, якщо між подружжям, що розлучається, виник спір про майно, що є їхньою сумісною власністю, або про аліменти на користь того з них, хто є непрацездатним. Суд повинен вжити заходів до примирення сторін і розлучати подружжя лише тоді, коли встановить, що дальше спільне проживання подружжя і збереження сімї є неможливим.

Шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

Від розірвання шлюбу слід відрізняти визнання його недійсним.

Суд може визнати шлюб недійсним за наявності таких підстав:

— якщо він укладений при відсутності взаємної згоди осіб, що всту­пили до шлюбу;

— укладення шлюбу особою, що не досягла шлюбного віку, якщо він не знижений у встановленому законом порядку;

— наявності у хоча б одного з подружжя іншого, не розірваного шлюбу;

— укладення шлюбу між родичами по прямій висхідній чи нисхідній лінії, між повно— і неповнорідними братами і сестра­ми, між усиновителями і усиновленими;

— вступ до шлюбу з особою, визнаною недієздатною;

— реєстрація шлюбу без наміру створити сім'ю.

Позов про визнання шлюбу недійсним може порушити прокурор, один з подружжя та особи, права яких порушено. Шлюб, визнаний су­дом недійсним, вважається таким з часу його укладення, а подружні права та обов'язки анулюються з моменту їх виникнення.