10. Природно—запобідний фонд україни та правова охорона тваринного світу

Відносини в галузі охорони і використання територій та об'єктів природно—заповідного фонду, відтворення його природних комплексів регулюються Законом України «Про охорону навколишнього при­родного середовища» від 25 червня 1991 р., Законом «Про природ­но—заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р. та іншими акта­ми законодавства України.

Природно—заповідний фонд — це ділянки суші і водного просто­ру, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохо—

ронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофон­ду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологіч­ного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишньо­го природного середовища.

До природно—заповідного фонду України належать:

— природні території та об'єкти — природні заповідники, біо—сферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища;

— штучно створені об'єкти— ботанічні сади, дендрологічні пар­ки, зоологічні парки, парки—пам'ятки садово—паркового мисте­цтва.

Території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю народу України. Решта об'єктів при­родно—заповідного фонду можуть перебувати як у власності народу України, так і в інших формах власності, передбачених законодав­ством України.

Збереження територій та об'єктів природно—заповідного фонду за­безпечується шляхом:

— встановлення заповідного режиму;

— організації систематичних спостережень за станом заповід­них природних комплексів та об'єктів;

— проведення комплексних досліджень з метою розробки нау­кових основ їх збереження та ефективного використання;

— додержання вимог щодо охорони територій та об'єктів при­родно—заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розробки проектної і про­ектно—планувальної документації, землевпорядкування, лісо­впорядкування, проведення екологічних експертиз;

— запровадження економічних важелів стимулювання їх охо­рони;

— здійснення державного та громадського контролю за додер­жанням режиму їх охорони та використання;

— встановлення підвищеної відповідальності за порушення ре­жиму їх охорони та використання, а також за знищення та пошкодження заповідних природних комплексів та об'єктів;

— проведення широкого міжнародного співробітництва у цій сфері;

— проведення інших заходів з метою збереження територій та об'єктів природно—заповідного фонду.Території та об'єкти природно—заповідного фонду можуть ви­користовуватися:

— у природоохоронних цілях;

— у науково—дослідних цілях;

— в оздоровчих та інших рекреаційних цілях;

— в освітньо—виховних цілях;

— для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі організації, охорони та використання природно—заповідного фонду є Міністерство екології та природних ресурсів України (право­наступник колишнього Міністерства охорони навколишнього природ­ного середовища).

Для забезпечення необхідного режиму охорони природних комп­лексів та об'єктів природних заповідників, запобігання негативному впливу господарської діяльності на прилеглих до них територіях ус­тановлюються охоронні зони. В охоронних зонах не допускається бу­дівництво промислових та інших об'єктів, розвиток господарської діяльності, яка може призвести до негативного впливу на території та об'єкти природно—заповідного фонду.

Основними видами порушень законодавства про природно—заповідний фонд є:

— нецільове використання територій та об'єктів природно—за­повідного фонду, порушення вимог проектів створення та організації територій природно—заповідного фонду;

— здійснення в межах територій та об'єктів природно—заповідного фонду, їх охоронних зон забороненої господарської діяльності;

— організація на територіях та об'єктах природно—заповідного фонду, в їх охоронних зонах господарської діяльності без по­переднього проведення екологічної експертизи або з порушен­ням її висновків;

— невжиття заходів щодо попередження і ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на території та об'єкти природно—заповідного фонду;

— порушення строків і порядку розгляду клопотань про створен­ня територій та об'єктів природно—заповідного фонду;

— порушення вимог щодо використання територій та об'єктів природно—заповідного фонду;

— перевищення допустимих хімічних, фізичних, біотичних та інших впливів і антропогенних навантажень, порушення вимог на­даних дозволів на використання територій та об'єктів природ­но—заповідного фонду;

— псування, пошкодження чи знищення природних комплексів територій та об'єктів природно—заповідного фонду та зарезер­вованих для включення до його складу;

— самочинна зміна меж, відведення територій та об'єктів при­родно—заповідного фонду для інших потреб.

Порушення законодавства України про природно—заповідний фонд тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність.

Закон України «Про тваринний світ» від 3 березня 1993 р. регу­лює відносини у галузі охорони, використання і відтворення тварин­ного світу, об'єкти якого перебувають у стані природної волі, у неволі чи напіввільних умовах, на суші, у воді, ґрунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської) еконо­мічної зони.

Об'єктами тваринного світу є:

— хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земно­водні, риби та інші) і безхребетні (членистоногі, молюски, гол­кошкірі та інші) тварини в усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, ля­лечки тощо), що перебувають у стані природної волі;

— частини диких тварин (роги, шкіра тощо);

— продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо);

— залишки викопних тварин;

— нори, хатки, лігва, мурашники, боброві загати та інше житло і споруди тварин.

Об'єкти тваринного світу, а також місця токування, линяння, гніздо­вих колоній птахів, постійних чи тимчасових скупчень тварин, інші території, що є середовищем перебування об'єктів тваринного світу, підлягають охороні.

Суб'єктом права загальнодержавної власності на тваринний світ є держава в особі Верховної Ради України. Верховна Рада Украї­ни може делегувати свої окремі повноваження власника тваринно­го світу органам державної виконавчої влади в галузі охорони, вико­ристання і відтворення тваринного світу.

Дикі тварини та інші об'єкти тваринного світу, вилучені із стану природної волі або природного середовища, розведені (отримані) у неволі чи напіввільних умовах або набуті іншим дозволеним законо­давством шляхом, можуть перебувати у колективній або приватній власності.

Державне управління у галузі охорони, використання і відтворен­ня тваринного світу здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Авто­номної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, а також Міністерство екології та природних ресурсів України, його органи на місцях та інші спеціально уповноважені на це державні органи.Використання тваринного світу громадянами може бути загаль­ним та спеціальним.

Громадянам гарантується право загального використання тва­ринного світу для задоволення життєво необхідних потреб (естетич­них, оздоровчих, рекреаційних тощо) безплатно. Загальне викорис­тання здійснюється без вилучення об'єктів тваринного світу з при­родного середовища (за винятком аматорського і спортивного рибаль­ства у водоймах загального користування).

До спеціального використання належать усі види користуван­ня тваринним світом (за винятком аматорського і спортивного рибаль­ства у водоймах загального користування), що здійснюються з їх ви­лученням (добуванням, збиранням і таке інше) з природного середо­вища. Спеціальне використання тваринного світу здійснюється за спеціальними дозволами, що видаються в порядку, який визначаєть­ся Кабінетом Міністрів України.

Поширеним різновидом спеціального користування є мислив­ство.

Мисливство — вид спеціального використання тваринного світу шляхом добування мисливських тварин, що перебувають у стані при­родної волі або утримуються в напіввільних умовах у межах мисливсь­ких угідь. Надання у користування, в тому числі в оренду, мисливсь­ких угідь здійснюється на строк не менше 15 років. Близьким до мисливства є поняття полювання.Полювання — це дії людини, спрямовані на вистежування, пере­слідування з метою добування і саме добування (відстріл, відлов) мис­ливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утриму­ються в напіввільних умовах.

Полювання в межах мисливських угідь здійснюється громадяна­ми, які досягли 18—річного віку й одержали у встановленому порядку дозволи на добування мисливських тварин та інші документи, що засвідчують право на полювання.

Охорона тваринного світу включає систему правових, організа­ційних, економічних, матеріально—технічних, освітніх та інших заходів, спрямованих на збереження, відтворення і раціональне викорис­тання об'єктів тваринного світу.

Узагальнені відомості про сучасний стан видів тварин і рослин України, що перебувають під загрозою зникнення, та заходи щодо їх збереження і науково обґрунтованого відтворення містяться у спе­ціальному державному документі, який називається Червоною кни­гою України.

Червона книга України є основою для розробки подальших дій, спрямованих на охорону занесених до неї видів тварин і рослин.

До Червоної книги України заносяться види тварин і рослин, які постійно або тимчасово перебувають чи зростають у природних умо­вах на території України, в межах її територіальних вод, континен­тального шельфу та виключної (морської) економічної зони і знахо­дяться під загрозою зникнення.

Занесені до Червоної книги України види тварин і рослин підля­гають особливій охороні на всій території України.

Залежно від стану та ступеня загрози для популяції видів тварин чи рослин, занесених до Червоної книги України, вони поділяються на такі категорії:

— зниклі;

— зникаючі;

— вразливі;

— рідкісні;

— невизначені;

— недостатньо відомі;

— відновлені.

У Червоній книзі України про кожний із видів тварин і рослин, занесених до неї, вказуються такі відомості: категорія, розповсюд­ження, основні місця знаходження, чисельність у природі, в тому числі за межами України, її зміни, відомості про розмноження або розведення в неволі (культурі), заходи, що вжиті та які необхідно здійснити для їх охорони, джерела інформації. У Книзі також містять­ся картосхеми розповсюдження та фотографії (малюнки) занесених до неї видів тварин і рослин.

Ведення Червоної книги України покладається на Міністерство екології та природних ресурсів України. Підставою для занесення до Червоної книги України певного виду тварин або рослин є дані про чисельність та її динаміку, ареал і зміни умов існування, що підтвер­джують необхідність вжиття термінових заходів для їх охорони.

Рішення про занесення видів тварин і рослин до Червоної книги України приймається Міністерством екології та природних ресурсів України. Воно ж здійснює державний контроль за додержанням ви­мог щодо охорони та відтворення видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги.

Особи, винні у порушенні вимог охорони та відтворення видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, притягаються до адміністративної, матеріальної, кримінальної та іншої відповідаль­ності відповідно до законодавства України.

Кабінет Міністрів України забезпечує офіційне видання та роз­повсюдження Червоної книги України не рідше одного разу на 10 років.