Д. Цивільне та підприємницьке право

1. Суспільні відносини, що регулюються цивільним правом

Цивільне право — це сукупність цивільно—правових норм, які ре­гулюють на засадах юридичної рівності відносини власності в її різно­манітних формах, товарно—грошові відносини і деякі особисті немай—нові відносини за участю громадян, організацій та інших суб'єктів.

Основними джерелами цивільного права є Конституція України та Цивільний кодекс Українивід 15 лютого 1963 р.

Цивільний кодекс, як і цивільне право, складається з двох час­тин: Загальної та Особливої.

Загальна частина присвячена об'єктам та суб'єктам цивільного права, підставам виникнення, зміни і припинення цивільних право­відносин, питанням представництва, захисту та строкам здійснення ци­вільних прав, відповідальності у цивільному праві, праву власності тощо.

Особлива частина цивільного права включає інститут зобов'я­зального права та окремі види зобов'язань, зокрема договори купівлі—продажу, міни, дарування, поставки, майнового найму, оренди, най­му житлового приміщення, зобов'язання, що виникають внаслідок за­подіяння шкоди; авторське право; спадкове право; право на об'єкти промислової власності тощо.

Норми цивільного права регулюють дві групи відносин:

— майнові відносини;

— особисті немайнові відносини.

За змістом майнові відносини поділяються також на дві групи: відносини власності та відносини у галузі товарообігу.

Відносини власності — це майнові відносини, які відбивають існуючий розподіл матеріальних благ між певними особами (грома­дянами, юридичними особами, державою, адміністративно—терито­ріальними утвореннями та іншими соціальними утвореннями).

Власність — це відношення особи до належної їй речі як до своєї, яке виражається у володінні, користуванні і розпорядженні нею.

Отже, власність — це суспільні відносини між людьми з приводу привласнення (присвоєння) матеріальних благ.

Майнові відносини у галузі товарообігу— це відносини, зв'я­зані з переходом матеріальних благ від одних суб'єктів (виробників матеріальних благ) до інших (споживачів матеріальних благ), наприк­лад, майнові відносини, що виникають з договору купівлі—продажу, поставки. Майнові відносини в галузі товарообігу інакше називають товарно—грошовими, оскільки вони виникають на базі товарного ви­робництва і відображають рух товарів від виробника чи посередника до споживача.

Особисті немайнові відносини виникають у зв'язку із здійснен­ням особистих прав. В одному випадку маються на увазі особисті не­майнові права на блага, невіддільні від особи: життя, честь, гідність, ім'я, авторство.

Особисті права поділяються на групи:

— особисті права, зв'язані з майновими, наприклад особисті права авторів творів у галузі науки, літератури і мистецтва, винаходів, раціоналізаторських пропозицій;

— особисті права, які виникають та існують незалежно від майнових, тобто не зв'язані зними, наприклад право на ім'я, честь, гідність, на листи, щоденники, записки тощо.

2. Суб'єкти цивільних правовідносин. Громадяни як суб'єкти цивільного права

Підставою виникнення, зміни і припинення цивільних право­відносин є юридичні факти, які наукою цивільного права класифіку­ються на дії та події.

Дії — це юридичні факти, зв'язані з волею особи. До юридич­них фактів, в яких проявляється волевиявлення суб'єктів, нале­жать угоди.

Події — юридичні факти, настання яких не залежить від волі суб'єктів (явища стихійного характеру, смерть, народження тощо).

Суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути:

— фізичні особи, тобто громадяни України, іноземці та особи без громадянства;

— юридичні особи, тобто підприємства, установи, організації, їх об'єднання, господарські товариства тощо.

У певних випадках суб'єктом цивільних правовідносин виступає держава Україна.Громадяни як суб'єкти цивільного права характеризуються та­кими властивостями, як цивільна правоздатність та цивільна діє­здатність.

Цивільна правоздатність — це здатність громадянина мати цивільні права і нести цивільні обов'язки. Цивільна правоздатність виникає з народження і припиняється зі смертю або визнанням гро­мадянина померлим. Цивільна правоздатність рівна (однакова) для всіх громадян, незалежно від походження, майнового і соціального стану, освіти тощо. Жоден громадянин за свого життя не може бути позбавлений цивільної правоздатності або не може відректися від неї, але може бути обмежений судом у цивільній правоздатності. Цивільна правоздатність носить невідчужуваний, непередаваний характер.

Цивільна дієздатність — це здатність громадянина своїми дія­ми набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'яз­ки. На відміну від цивільної правоздатності, цивільна дієздатність не настає з народженням, а залежить від віку і стану психічного здоро­в'я суб'єкта.

За своїм обсягом дієздатність буває повною, частковою, обме­женою, мінімальною. В окремих випадках суд може визнати грома­дянина повністю недієздатним.

Повна дієздатність настає з 18 років. Якщо особа уклала шлюб до настання 18 років, повна дієздатність настає з моменту укладення шлюбу. Повна дієздатність означає право громадянина самостійно здійснювати правомірні цивільно—правові дії.

Часткова дієздатність настає у громадян з досягненням 15 ро­ків. Частково дієздатні громадяни можуть вчиняти правомірні дії за згодою батьків, усиновителів чи піклувальників, а також самостійно здійснювати дрібні побутові угоди, розпоряджатися своєю зарплатою чи стипендією, здійснювати авторські і винахідницькі права.

Мінімальна дієздатність властива неповнолітнім, що не досяг—ли 15 років. Вони мають право самостійно вчиняти дрібні побутові угоди, вносити вклади у кредитні установи та розпоряджатися цими вкладами. Інші угоди за них вчиняють батьки чи опікуни.

Суд може визнати обмежено дієздатним громадянина, який зло­вживає спиртними напоями чи наркотичними речовинами і в силу цьо­го ставить себе і свою сім'ю у важке матеріальне становище. Таким громадянам призначаються піклувальники. Лише за згодою піклуваль­ника обмежено дієздатний громадянин може розпоряджатися своїм майном, здійснювати інші цивільно—правові дії.

Суд може визнати громадянина недієздатним, якщо громадя­нин внаслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Всі цивільно—правові угоди від імені недієздатного громадянина вчиняє опікун.