Н. Адміністративне право

1. Предмет та джерела адміністративного права

2. Державна служба та служба б органах місцевого самоврядування

3.Поняття, ознаки та склад адміністративного правопорушення (проступку)

4. Адміністративна відповідальність. Види адміністративних стягнень

5. Порядок накладення адміністративних стягнень

6. Особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх

Список використаних нормативно—правових актів та літератури а. Основи теорії держави

1. ОСНОВНІ ТЕОРІЇ ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

Держава і право не виникли разом з появою людини. На початку своєї історії, відомому як первіснообщинний лад, людство не знало таких інститутів, як держава і право. Однією з найбільш поширених теорій походження держави і права є соціально—економічна теорія, яка пояснює виникнення держави через складні економічні та со­ціальні процеси.

Згідно з цією теорією формою колективної організації в той пері­од були роди— первісні колективи, які об'єднували істинних чи уявних кровних родичів. Члени роду спільно володіли знаряддями праці, про­дуктами, територією, вели спільне примітивне господарство. Всі важ­ливі справи вони вирішували спільно на зборах членів роду. Для роз­в'язання поточних справ із свого середовища члени роду обирали старійшин, які здійснювали управління, опираючись лише на власну силу, розум та авторитет. Така організація влади замінювала первіс­ним людям державу.

Для регулювання суспільних відносин між людьми поступово фор­мувалися соціальні норми — певні правила поведінки, яких люди до­тримувалися з метою забезпечення порядку і стабільності. Право за­мінювали переважно звичаї — вид соціальних норм, що склалися істо­рично і від багаторазового повторення увійшли у звичку. Звичаї регулю­вали всі аспекти життя первісної людини. Чіткого поділу між правами і обов'язками не було, не було і апарату, який би стежив за дотриман­ням звичаїв. Люди дотримувалися звичаїв та інших соціальних норм добровільно або через страх перед надприродними силами.

Історичний прогрес удосконалював саму людину, змінював її зна­ряддя праці, господарське життя. Відбувся перехід від збиральництва до виробництва, людина стала виробляти певні продукти, а не лише користуватися готовими, які давала природа. Відбулися три великі суспільні поділи праці (виділення з загальної маси первісних племен скотарів, ремісників та купців), що призвело до ускладнення структури господарства та зростання продуктивності праці. Внаслідок цього люди стали виробляти більше, ніж споживали. Надлишок продуктів захоплювали найсильніші члени роду, згодом вони стали присвоюва­ти знаряддя праці та землю. Так виникла приватна власність та май— нова нерівність. Слабшали і розривалися родинні, кровні зв'язки, і міцніли, ставали домінуючими майнові зв'язки. Це означало поча­ток соціальної нерівності, люди об'єднувалися у соціальні групи в залежності від того, якою кількістю майна вони володіли.

Соціальне неоднорідним суспільством, яке до того ж вело склад­не господарство, не можна було управляти, опираючись лише на осо­бистий авторитет старійшин та звичаї. Здійснювати владу в такому суспільстві могла лише відповідна організація, здатна застосовува­ти примус. Такою організацією стала держава.

Між первісним ладом і державою у повному розумінні був ряд перехідних етапів, зокрема етап військової демократії, при якому збе­рігалася виборність вождів, але для здійснення влади вони спирали­ся не лише на власний авторитет, а й на озброєні загони.

Розрізняють три основні форми виникнення держави, в яких присутні як загальні передумови, так і специфіка, зумовлена історич­ними умовами і географічними факторами.

— Афінська держава. Виникла у класичній формі з внутрішніх про­тиріч;

— Римська держава. Соціальні протиріччя ускладнювалися бо­ротьбою місцевої римської знаті (патриціїв) з прийшлим насе­ленням (плебеями);

— Давньогерманська держава. Формувалася в процесі завоюван­ня давніми германцями чужих територій, якими потрібно було управляти.

Все наведене вище становить суть соціально—економічної теорії походження держави.

Процес виникнення держав у деяких народів має свої особли­вості. Наприклад, у народів Стародавнього Сходу основою господарсь­кого життя було поливне землеробство, що вимагало будівництва спеціальних іригаційних споруд, у першу чергу каналів. Для цього потрібно було організовувати великі маси людей, що було під силу лише державі.

Певні особливості визначали і процес творення держави і в схід­них слов'ян. Східнослов'янські племена від первіснообщинного ладу перейшли до ранньофеодального і не знали розвинутого рабовлас­ницького суспільства.

Соціально—економічна теорія, про яку йшла мова вище, є досить поширеною, але не єдиною.

Відомі й альтернативні теорії:

— теологічна теорія. Держава, дана людям Богом, є вічною, непорушною і будь-яке посягання на неї накличе Божу кару. Правитель є представником Бога на землі і захищає всіх своїх підданих;

— патріархальна теорія. Держава — це результат природного розростання і розвитку сім'ї, а влада монарха — це продовження батьківської влади, вона не підлягає оскарженню, а лише виконанню;

— договірна теорія. Держава виникла і функціонує внаслідок добровільного договору людей, з яких одні управляють, а інші — виконують їх рішення;

— психологічна теорія. Психіці людей притаманні такі риси, як інертність, нездатність приймати рішення, тому люди потре­бують сильної особи, якій можна підкорятися і на яку можна перекласти відповідальність;

— теорія насилля. Держава — це та сила, яка утворюється од­ними племенами для утримання в покорі інших, завойованих племен;

— органічна теорія. Держава є політичним утворенням, анало­гічним біологічному організмові. Як живий організм, вона наро­джується, розвивається, старіє і гине. Держава володіє різно­манітними органами, кожен з яких виконує властиві йому функції.

Держава відрізняється від організації влади у первісному су­спільстві за такими ознаками:

— поділ населення за територіями, а не за родовою ознакою. Політико—правовий зв'язок населення з територією оформ­люється згодом в інститут громадянства чи підданства;

— поява спеціальних органів (апарату) управління та примусу;

— поява податкової системи, мета якої — накопичувати засоби для утримання органів управління.