Е.Трудове право

1. Предмет та джерела трудового права

Трудове право — самостійна галузь права, що регулює відносини між працівником і власником чи уповноваженим ним органом або іншою фізичною особою з приводу виникнення, зміни і припинення трудових правовідносин, встановлює права і обов'язки в галузі праці та відповідальність за їх порушення.

Основними джерелами трудового права є Конституція України та Кодекс законів про працю України, закони «Про зайнятість населен­ня» від 1 березня 1991 року, «Про оплату праці» від 24 березня 1995 р., «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р., «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 р., «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 верес­ня 1999 р. та інші нормативно—правові акти.

Конституція України закріпила основні права в галузі праці, в т. ч. право на працю, на рівні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів, право на відпочинок, право на соціальний захист тощо. У Конституції України (ст. 43) зазначаєть­ся, що кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно—технічного на­вчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Конституцією України проголошується, що використання приму­сової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військо­ва або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служ­ба, яка виконується за вироком чи іншим рішенням суду або відповід­но до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на безпечні й здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законодавством. Конституцією України забороняється ви­користання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здо­ров'я роботах, гарантується захист громадян від незаконного звіль­нення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищаєть­ся законом.

Конституцією проголошується право не лише на працю, а й на відпочинок. Так, у ст. 45 зазначається, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів що­тижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, вста­новленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і ви­робництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Детальне регулювання права громадян на працю, на страйк, на відпочинок здійснюється чинним законодавством про працю. Кодекс законів про працю від 10 грудня 1971 р. є основним кодифікованим джерелом трудового права, що конкретизує Конституцію. Даним ак­том передбачено, що право на працю реалізується шляхом укладан­ня трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, в орга­нізації, при цьому вільний вибір професії, роду занять і роботи забез­печується державою.