10. Захист права власності

Статтею 13 Конституції України передбачено, що держава за­безпечує захист прав усіх суб'єктів права власності. Усі суб'єкти пра­ва власності рівні перед законом. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде доведено судом.

Законодавство України встановило такі основні способи захисту права власності:

— витребування власником майна з чужого незаконного воло­діння (віндикація). Воно здійснюється шляхом подання позо­ву в суд чи господарський суд, такий позов називається віндика—ційним позовом;

— усунення порушень права власності щодо користування та володіння річчю, майном (наприклад, чиняться перешкоди в користуванні будинком). Позов про захист таких прав нази­вається негаторним;

— відшкодування збитків, заподіяних порушенням права влас­ності.

Строк позовної давності, протягом якого власник може вимага­ти усунення будь-яких порушень його права і повернення майна з чужого незаконного володіння, становить три роки.

Важливою конституційною гарантією права приватної власності є норма, згідно з якою примусове відчуження об'єктів права приват­ної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів су­спільної необхідності, на підставі і в порядку, встановленому законом та за умови повного попереднього відшкодування.

До випадків примусового відчуження майна, що дозволяється законодавством, належить:

— вилучення майна у власника за рішенням суду при зверненні стягнення на майно за зобов'язаннями власника;

— відчуження майна, яке в силу закону не може належати влас­нику;

— відчуження нерухомості у зв'язку з вилученням земельної ділянки для суспільних потреб;

— викуп пам'яток історії та культури, які безгосподарно утриму­ються власником;

— вилучення (реквізиція) майна в інтересах суспільства в умо­вах воєнного чи надзвичайного стану, зокрема у випадках сти­хійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій, з наступною повною виплатою власникові вартості майна;

— конфіскація — примусове безоплатне вилучення у власність дер­жави всього або частини майна у власника за вироком суду як санкція за вчинення правопорушення.

Конституцією України передбачено норму, згідно з якою приму­сове відчуження об'єктів права приватної власності може здійснюва­тися лише на підставі і в порядку, встановленому законом.

Якщо право власності примусово припинене законодавчим ак­том України, держава відшкодовує власникові заподіяні збитки в по­вному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент при­пинення права власності, в тому числі неотримані доходи.

11. Поняття зобов'язання. Способи забезпечення зобов'язання

Зобов'язання — це такі цивільні відносини, в силу яких одна сто­рона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (креди­тора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Підставами виникнення зобов'язань є:

• угоди, у тому числі договори;

• адміністративні акти, коли видання таких актів тягне в силу законодавства настання цивільно—правових наслідків;—заподіяння шкоди іншій особі;

• придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав.

Зміст зобов'язання становлять права (вимоги) кредитора і обо­в'язки боржника. За змістом виділяють зобов'язання, спрямовані на:

• передачу майна;

• виконання робіт;

• надання послуг;

• сплату грошей;

• відшкодування шкоди;

• повернення безпідставно придбаного майна.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), заставою, порукою, га­рантією та завдатком.

Неустойка (штраф чи пеня) — це визначена законом або догово­ром грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання. Штраф сплачуєтся, як правило, у твердій гро­шовій сумі, а пеня — у вигляді процента від простроченої суми за кож­ний день прострочення виконання зобов'язання.

Застава — це спосіб забезпечення зобов'язання, в силу якого кре­дитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати за­доволення своїх претензій з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Різновидністю застави є іпотека, тобто застава землі, нерухомо­го майна, при якій земля чи майно, що становлять предмет застави, залишаються у заставодавця або третьої особи.

Порука — це спосіб забезпечення зобов'язання, в силу якого пору­читель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в частині.

Гарантія — один із способів забезпечення виконання зобов'я­зань, який застосовується тільки у відносинах між юридичними осо­бами. За договором гарантії гарант зобов'язується перед кредито­ром погасити заборгованість боржника, якщо останній не виконає його. Договір гарантії є подібним до договору поруки, але, на відміну від поруки, гарант є субсидіарним боржником, тобто кредитор мусить спочатку звернутися до боржника, а у разі недостатності у нього май­на — до гаранта.

Завдаток — це грошова сума, що видається однією з договірних сторін в рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні і в забезпечення його виконання.