М. Кримінальне право

1. Предмет та джерела кримінального права

Кримінальне право — це галузь права, норми якої встановлюють, які діяння є злочином, називають види злочинів та покарання, що за­стосовуються до осіб, які ці злочини вчинили.

Суб'єктами кримінальних правовідносин є:

— фізичні особи, які вчинили злочин;

— держава в особі уповноважених нею органів (органи слідства, суду, прокуратури тощо).

Правовідносини між цими суб'єктами виникають з моменту вчи­нення злочину і припиняються з моменту повної реалізації криміналь­ної відповідальності за вчинений злочин.

Основним джерелом кримінального права є кримінальний закон —Кримінальний кодекс України, що набрав чинності 1 вересня 2001 р.(далі— ККУкраїни).

Кримінальний кодекс України складається з двох частин — Загаль­ної і Особливої:

— у Загальній частині містяться норми, які визначають поняття злочину, основи і порядок призначення конкретного виду пока­рання, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність тощо. У загальній частині КК України з'ясовано також чинність у часі, в просторі та по колу осіб;

— в Особливій частині КК України встановлюється коло діянь, які визнаються злочинами, аналізуються ознаки конкретних складів злочинів, визначаються покарання, які можуть бути призначені за скоєння конкретних злочинів.

Кримінальний кодекс поширює свою дію на всю територію України.

До осіб, що підлягають відповідальності за цим кодексом, нале­жать усі, хто вчинив злочини на території України, за винятком інозем­них громадян, що мають дипломатичний імунітет. Громадяни України, які вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідаль­ності за Кримінальним кодексом України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких нада­на Верховною Радою України. Якщо громадяни України зазнали кримі—

нального покарання за межами України, вони не можуть бути притяг­нуті в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини.

Злочинність і караність діяння визначається законом, який діяв на час вчинення цього діяння.

Закон, що усуває караність діяння або пом'якшує покарання, має зворотну силу, тобто поширюється з моменту набрання чинності та­кож на діяння, вчинені до його видання. Закон, що встановлює ка­раність діяння або посилює покарання, зворотної сили не має.

2.Поняття, ознаки та склад злочину

Злочин — це передбачене кримінальним кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину, що посягає на права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадську безпеку, довкілля та конституційний устрій України.

Ознаки злочину:

— суспільна небезпека. Означає, що дія чи бездіяльність зав­дає шкоду чи створює загрозу завдання шкоди об'єктам, що охороняються кримінальним законом;

— протиправність. Означає, що злочином є лише те діяння, яке прямо передбачене кримінальним законом. Під проти—правністю розуміється порушення особою конретної криміналь­но—правової норми;

— винність. Означає, що діяння вважається злочином тільки тоді, коли в діях особи є вина у формі умислу чи необережності;

— караність. Означає, що злочином є тільки те діяння, за яке законом передбачений певний вид і розмір покарання.

Діяння не може вважатися злочином, якщо воно не має хоча б однієї з цих ознак. З іншого боку не є злочином діяння, яке формаль­но має всі ознаки злочину, але не становить суспільної небезпеки.

Склад злочину— це його структура, яка включає сукупність об'єктив­них і суб'єктивних ознак, що визначають суспільно небезпечне діяння як злочин.

Склад злочину включає:

— об'єкт;

— об'єктивну сторону;

— суб'єкт;

— суб'єктивну сторону.

Об'єкт злочину— це суспільні відносини, що охороняються кри­мінальним законом, тобто права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок і громадська безпека, довкілля, кон­ституційний устрій України, мир і безпека людства.

Об'єктивна сторона — це зовнішній вираз злочину. Об'єктивна сторона злочину включає:

— власне суспільно небезпечне діяння;

— суспільно небезпечні наслідки діяння;

— причинний зв'язок між діянням та його наслідками;

— час, місце, спосіб вчинення злочину, знаряддя і засоби, об­становку вчинення злочину.

Суб'єкт злочину— це фізична особа, яка вчинила заборонене кримінальним законом діяння у віці, з якого може наставати кримі­нальна відповідальність і усвідомлювала суспільну небезпеку свого діяння та керувала ним. В Україні кримінальна відповідальність за злочини настає з 16 років, а за деякі злочини — з 14 років.

Суб'єктивна сторона — це внутрішня, психічна діяльність осо­би, що вчинила злочин.

Суб'єктивна сторона включає:

— вину особи, яка може проявлятися у формі умислу чи необе­режності. Умисел поділяється на прямий і непрямий.

Пря­мим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небез­печний характер свого діяння (дії або бездіяльності), перед­бачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або без­діяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання. Необе­режність поділяється на злочинну самовпевненість та зло­чинну недбалість.Необережність є злочинною самовпев­неністю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або без­діяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

— мотив, тобто певні внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її вчинити злочин. Мотив вказує на те, чим керується особа, вчиняючи злочин;

— мету, під якою розуміють уявлення особи про бажаний ре­зультат, до якого вона прагне, вчиняючи злочин.

Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на такі види:

— злочини невеликої тяжкості, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання;

— злочини середньої тяжкості, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років;

— тяжкі злочини, за які передбачене покарання у виді позбав­лення волі на строк не більше десяти років;

— особливо тяжкі злочини, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.