9. Поняття і ознаки громадянського суспільства та правової держави

Держава і право виникають у певному суспільстві, породжують­ся ним і відбивають рівень його розвитку, а з іншого боку — вплива­ють на суспільство. Для характеристики суспільства, в рамках якого може існувати і розвиватися сучасна держава, застосовується по­няття «громадянське суспільство».

Громадянське суспільство — це соціальне неоднорідне су­спільство, що досягло високого рівня розвитку, який дозволяє йому регулювати основні економічні, культурні та інші відносини самостійно, без втручання держави.

Громадянське суспільство характеризується такими основ­ними ознаками:

— головною його цінністю є людина, її права та свободи;

— пріоритет суспільства над державою, що є механізмом, в рам­ках якого регулюються суспільні відносини та забезпечуються права і свободи людини;

— різноманітність і недоторканність всіх форм власності і, в пер­шу чергу, приватної;

— економічна свобода громадян та їх об'єднань у виборі форм здійснення підприємницької діяльності;

— свобода і добровільність праці на основі вільного вибору форм і видів трудової діяльності;

— надійна і ефективна система соціального захисту кожної лю­дини;

— висока свідомість членів суспільства, в тому числі політична та правова;

— ідеологічна і політична свобода, наявність демократичних інсти­тутів і механізмів, які забезпечують кожній людині можливість впливати на формування і здійснення державної влади.

Громадянське суспільство реалізує себе в рамках правової дер­жави, ці два поняття нерозривно пов'язані між собою.

Більшість сучасних держав, себе правовими державами.

Правова держава — це така організація влади, при якій відноси­ни державних органів з об'єднаннями громадян та окремими людь­ми здійснюються тільки на основі норм права. Правова держава є формою організації громадянського суспільства.

Сучасні правові держави характеризуються такими основни­ми ознаками:

— верховенство права у всіх сферах суспільного життя;

— народ є єдиним джерелом влади, яку здійснює безпосеред­ньо або через виборні органи;

— влада у правовій державі здійснюється шляхом її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, які співпрацюють і врівнова­жують одна одну;

— наявність реально діючих механізмів захисту прав і свобод людини;

— взаємна відповідальність особи та суспільства;

— зв'язаність особи та держави єдиною системою права, обо­в'язковість норм права як для людини, так і для державних органів.

Б. Основи теорії права

1. ПРАВО У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ НОРМ

Кожне суспільство потребує соціального регулювання, тобто впо­рядкування суспільних відносин та цілеспрямованого впливу на людсь­ку поведінку. Таке регулювання здійснюється за допомогою соціаль­них норм.

Соціальні норми — це правила поведінки, що поширюються на певні групи людей, регулюють суспільні відносини та забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу.

Основні соціальні норми класифікують у залежності від їх змісту та способів встановлення і забезпечення.

Соціальні норми діляться на види:

— норми права, які встановлюються чи санкціонуються і охоро­няються державою;

— мораль — норми, що склалися під впливом громадської думки у зв'язку з уявленнями про добро, зло, правду, справедливість іт. д.;

— звичаї— норми, що склалися історично і в результаті багатора­зового повторення увійшли у звичку;

— корпоративні норми, тобто норми громадських організацій, які держава визнає або навіть надає їм обов'язкового характеру;

— релігійні норми, тобто норми, що регулюють поведінку людей, посилаючись на існування тих чи інших надприродних сил.

Право є складовою частиною системи соціальних норм, хоч і має свої суттєві особливості. Всі соціальні норми повинні діяти в єдиній системі, яка є внутрішньо несуперечлива і узгоджена.

2. ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ПРАВА

Право — це система загальнообов'язкових, формально визначе­них, встановлених чи санкціонованих і гарантованих державою норм, які встановлюють права та обов'язки учасників правовідносин та ви­ступають регулятором суспільних відносин.

Право характеризується такими ознаками:

— нормативний характер, тобто право складається з норм як загальнообов'язкових правил поведінки, що визначають пра­ва, обов'язки та відповідальність громадян, посадових осіб та державних органів; —загальнообов'язковий характер, тобто дія норм права поши­рюється на всіх учасників правовідносин і повинна виконувати­ся ними без винятків і незалежно від ставлення до самих норм;

— системний характер, тобто право — це не просто сукупність норм, а чітка система, яка діє на основі єдиних принципів, вико­нує єдині функції та має чітку внутрішню структуру, яка включає інститути права та галузі права;

— формальна визначеність норм права, тобто зміст норм пра­ва чітко визначений і формально закріплений у тексті певно­го правового документа;

— право сформульоване у вигляді юридичних прав та обоє 'язків, а не загальних принципів, побажань, закликів іт. д.;

— право виражає волю держави, тому забезпечується при по­требі силою державного примусу.

Право як соціальне явище становить єдність об'єктивного та суб'єктивного.

Об'єктивне право — це система загальнообов'язкових норм по­ведінки, яка існує незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта.

Суб'єктивне право — це закріплена правовими засобами мож­ливість здійснювати певні дії, вимагати дій від інших суб'єктів та зверта­тися до держави за захистом порушених прав.