Г. Судочинство. Судові правоохоронні та правозахисні органи

1. Поняття правосуддя. Основні засади судочинства

Правосуддя — це специфічна діяльність спеціальних держав­них органів — судів з розгляду та вирішення судових справ.

Правосуддя в Україні здійснюється у формі цивільного, госпо­дарського, адміністративного, кримінального, а також конституцій­ного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Суди є правозастосовчими органами. Вирішення судом справи означає, що суд застосував норми матеріального права до конкрет­ного правовідношення, яке відбувалося в житті і було предметом розгляду в судовому засіданні.

Згідно з чинною Конституцією України та Законом України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. правосуддя в Україні здій­снюється виключно судами. Делегування функцій суДів, а також при­власнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

Основним Законом держави передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що суди загальної юрисдикції розглядають всі спори, які виникають між державою, її органами та посадовими особами і гро­мадянином, а також між фізичною та юридичною особами, крім су­дочинства, що здійснюється Конституційним судом.

Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя че­рез народних засідателів і присяжних. Судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території Ук­раїни. Діяльність суду при здійсненні правосуддя спрямована на по­всякчасне зміцнення законності і правопорядку, запобігання злочи­нам та іншим правопорушенням і має завданням охорону від усяких посягань:

— закріплених у Конституції України суспільного ладу, його полі­тичної та економічної систем;

— соціально-економічних, політичних та особистих прав і сво­бод громадян, проголошених і гарантованих Конституцією і за­конами України;

— прав і законних інтересів державних підприємств, установ, орга­нізацій, сільськогосподарських підприємств, інших коопера—

тивних організацій, господарських об'єднань, громадських організацій незалежно від форми власності.

Суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права за­безпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Суди здійснюють також і контрольні функції в галузі адміністратив­ного управління. Зокрема, суди розглядають скарги на дії органів і по­садових осіб у зв'язку з накладенням адміністративних стягнень, на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних чи поса­дових осіб у сфері управлінської діяльності, на рішення, прийняті від­носно релігійних організацій та заяви прокурора про визнання неза­конними правового акта органу, рішення чи дії посадової особи тощо.

Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороня­ється. Суддя не може бути затриманий чи заарештований без згоди Верховної Ради України до винесення обвинувального вироку судом. Правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні.

На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє держав­ною мовою.

Перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.

Суддею апеляційного суду, якщо інше не передбачене законом, може бути громадянин України, який досяг на день обрання З років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менш як п'ять років, в тому числі не менш як три роки на посаді судді.

Суддею вищого спеціалізованого суду може бути громадянин Ук­раїни, не молодший тридцяти років, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менш як сім років, в тому числі не менш як п'ять років на посаді судді.

Суддею Верховного Суду України може бути громадянин України, який досяг на день обрання 35 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менш як десять років, в тому числі не менш як п'ять років на посаді судді.

Голова Верховного Суду України обирається на посаду та звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Верхов­ного Суду України в порядку, встановленому законом.

Необхідною умовою для зайняття посади судді будь-якого суду є складання кваліфікаційного екзамену. Ця умова не поширюється на осіб, які мають відповідний стаж роботи на посаді судді, давність яко­го не перевищує 11 років.

Особливі вимоги, необхідні для зайняття посади судді Конституцій­ного Суду України, господарських та військових судів, визначаються Кон­ституцією України, законами України «Про Конституційний Суд Украї­ни», «Про господарські суди» та іншими законами України.

Суддя не пізніш як за місяць до досягнення 65—річного віку пови­нен подати особисту заяву про припинення своїх повноважень на ім'я голови суду чи голови вищестоящого суду або голови Ради, до компе­тенції якої належить обрання судді. В разі неподання в установлений термін особистої заяви повноваження судді припиняються через місяць з дня досягнення відповідного віку без права на відставку.

Залежно від посади, стажу, досвіду роботи і рівня професійних знань для суддів встановлюється шість кваліфікаційних класів: вищий, перший, другий, третій, четвертий та п'ятий.

До суддів застосовуються такі дисциплінарні стягнення:

— догана;

— пониження кваліфікаційного класу.

За кожне з порушень накладається лише одне дисциплінарне стягнення. За наслідками дисциплінарного провадження відповідна кваліфікаційна комісія суддів може прийняти рішення про направ­лення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання про внесення подання про звільнення судді з посади.

Суддя звільняється зпосади органом, що його обрав або при­значив, у разі:

— закінчення строку, на який його обрано чи призначено;

— досягнення суддею шістдесяти п'яти років;

— неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

— порушення суддею вимог щодо несумісності;

— порушення суддею присяги;

— набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

— припинення його громадянства;

— визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

— подання суддею заяви про відставку або про звільнення з по­сади за власним бажанням.

Повноваження судді припиняються у разі його смерті.

Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Вони нікому не підзвітні і не підконтрольні і здійснюють право­суддя незалежно від законодавчої і виконавчої влади.

Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.

Основними засадами судочинства є:

— законність. Це означає, що правосуддя в Україні здійснюєть­ся у точній відповідності з законодавством України. Порушен­ня або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставою для скасування рішень і вироків суду касаційною та наглядовою інстанціями;

— рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Це забезпечується тим, що правосуддя здійснюється тільки судом і на засадах рівності перед законом і судом усіх громадян незалежно від їх походження, соціального і майново­го стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживан­ня та інших обставин;

— забезпечення доведеності вини. Цей принцип гарантується Конституцією України, згідно з якою особа вважається невину­ватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінально­му покаранню, доки її вину не буде доведено в законному по­рядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочи­ну. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержа­них незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь;

— змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Розгляд і вирішення справ у судах провадиться на засадах змагальності. Суд зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, роз'ясняти особам, які беруть участь у справі, їх права та обо­в'язки і сприяти у здійсненні їх прав. У цивільному процесі кож­на сторона повинна довести ті обставини, на які вона поси­лається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази пода­ються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. У випадках, коли щодо витребування доказів для сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є труднощі, суд за їх клопотан­ням сприяє у витребуванні таких доказів;

— підтримання державного обвинувачення у суді прокурором. Прокурор підтримує перед судом державне обвинувачення, бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного. Коли в результаті судового розгляду проку­рор прийде до переконання, що дані судового слідства не підтверджують пред'явленого підсудному обвинувачення, він повинен відмовитися від обвинувачення і викласти суду моти—ви відмови. Відмова прокурора від обвинувачення не звільняє суд від обов'язку розглядати справу далі і вирішити її на загаль­них підставах;

забезпечення обвинуваченому права на захист. Це дає пра­во обвинуваченому як особисто захищатися проти висунутого обвинувачення, так і користуватися послугами обраного або призначеного захисника. Закон передбачає додаткові гарантії особам, які з різних причин не можуть захистити свої права та законні інтереси. Зокрема, встановлює обов'язкову участь за­хисника у справах неповнолітніх, німих, глухих, сліпих та інших осіб, які через свої фізичні або психічні вади не можуть самі здійснювати своє право на захист;

гласність судового процесу та його повне фіксування тех­нічними засобами. Розгляд справ у всіх судах відкритий, за ви­нятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони дер­жавної таємниці. Закритий судовий розгляд, крім того, допус­кається за мотивовованою ухвалою суду в справах про злочи­ни осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку, в справах про статеві злочини, а також в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, а також для забезпечення таємниці уси­новлення. Однак вирок і рішення (крім рішень про усиновлен­ня) у всіх випадках проголошуються прилюдно;забезпечення апеляційного чи касаційного оскарження рішен­ня суду, крім випадків, встановлених законом. Відмінність апе­ляційної інстанції від касаційної інстанції полягає в обсязі їх повноважень. На відміну від касаційної інстанції, яка перегля­дає справи у касаційному порядку рішення і ухвали, постанов­лені судом першої інстанції, лише у зв'язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального права чи порушен­ням норм процесуального права, суд апеляційної інстанції може встановлювати нові факти, досліджувати нові докази, а також докази, які, на думку осіб, що беруть участь у справі, судом першої інстанції досліджувались з порушенням встановленого порядку. Таким чином, апеляційний суд не зв'язаний межами судового слідства і вправі постановити нове рішення по суті позовних вимог або ухвалити свій вирок.

обов'язковість рішень суду. Згідно з Конституцією України су­дові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'яз­ковими до виконання на всій території України. Тобто рішення, ухвала і постанова суду або судді, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, організацій, по­садових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій тери­торії України. Факти, які встановлені судом, мають преюдицій—ну силу, тобто вони не можуть бути переоцінені будь-якими органами.