16.2. Міжнародні природні ресурси та співробітництво у галузі охорони навколишнього природного середовища

Природоохоронні проблеми не мають національних кордонів. Че­рез державні кордони повітряними масами перекидаються десятки тисяч тонн забруднюючих речовин, зокрема сірчаний ангідрид - дже­рело кислих дощів. Транскордонні ріки, котрі протікають по території кількох держав (зокрема, Дунай, Тиса), також є джерелами переки­дання забруднень з однієї країни до іншої. Промислово-виробнича діяльність суміжних країн тією чи іншою мірою впливає на стан при­роди: захворювання лісів, забруднення морів і земельних ресурсів шляхом випадання з димових труб заводів канцерогенних речовин. Широке використання в промисловості та у побуті фреонів руйнує озонний шар всієї планети. Неефективне та наднормативне вирубу­вання лісів, нафтове забруднення Світового океану та масове спалю­вання органічного гіалива (транспортними засобами) є причиною порушення газового балансу в атмосфері, збільшення вмісту в ній вуг­лекислого газу, а це призводить до зниження вмісту кисню, що в перс­пективі може зумовити глобальну зміну клімату та інші негативні на­слідки. Таким чином, екологічні міжнародні проблеми вимагають міжна­родного співробітництва в їх вирішенні. Переважна більшість природ­них ресурсів, таких як вода, копалини, ліс, тепло, опади тощо, розпо­діляються вкрай нерівномірно і без взаємовигідного обміну ними жод­на країна світу, навіть найбільша і найбагатша, не може нормально роз­виватись.

На планеті існує багато міжнародних: природних ресурсів, котрі не належать якійсь конкретній країні, а є спільними. Це, насамперед, ре­сурси Світового океану, що виходять за межі територіальних вод, ре­сурси атмосферного повітря, Антарктиди та космосу. Особливо вели-

570

Глава 16. Економічний механізм прироЗокористуєанмя

_{ш— - . .-»}

ке значення для людства мають ресурси Світового океану як сукупність океанів та пов'язаних з ними морів.

При глобалізації розвитку економіки значення Світового океану ве­личезне і невпинно зростає у зв'язку з виснаженням природних ре­сурсів суші. Світовий океан формує клімат планети, є джерелом ат­мосферних опадів та поглинає надлишок вуглекислого газу в атмос­фері. Внаслідок життєдіяльності океанських рослинних організмів, переважно фітопланктону (сукупність рослин, завислих в повітрі, як правило, мікроскопічних водоростей), утворюється понад 50 % кис­ню. Риба та інші морські істоти складають 1 % продовольства, що спо­живається людством.

Океан є зручним транспортним шляхом, що зв'язує країни та кон­тиненти, він забезпечує сприятливі умови для відпочинку та туризму.

З шельфів морської зони постійно збільшується видобуток корис­них копалин, зокрема нафти, сірки, золота тощо. В перспективі є мож­ливість добувати фосфорити, кам'яне вугілля та інші ресурси¹. ,

Значення Світового океану як сховища води постійно зростатиме. Морська вода містить понад 60 хімічних елементів. При зменшенні цих елементів на суші доведеться їх видобувати з морських запасів, при цьому особливо заслуговує на увагу здатність морських організмів до концентрації цих речовин у своїх тілах. Наприклад, у водоростях накопичується залізо, йод, в кістках риб - свинець, цинк, мідь тощо. Нині третина кухонної солі, що видобувається в усьому світі, отри­мується з морської води. З неї видобувають бром, магній. Значні ба­гатства містяться у надрах Антарктиди, які в майбутньому можуть бути використані.

В перспективі більш широко будуть використовуватись як енерге­тичні, так і матеріальні ресурси космосу.

При використанні міжнародних ресурсів особливо важливими є дотримання міжнародних домовленостей. їх спільне використання

¹ Джигирей В. С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища.—К.: Знан­ня, 2000. - С. 99.

=- ^=^ 571

РОЗДІЛ W. ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

має супроводжуватись співробітництвом у галузі охорони природи.

Вирішення проблем оптимізації природокористування вимагає наяв­ності високого наукового потенціал)', коштів для проведення експери­ментів, відповідного обладнання, якого багато країн світу не мають.

Найбільші проблеми постають при сумісному використанні запасів риби та мігруючих тварин і птахів, адже вони знаходяться під охоро­ною на території однієї країни, стають об'єктом промислу на тери­торії іншої.

Ця проблема водночас є екологічною і економічною., оскільки краї-на-споживач отримує додатковий прибуток за рахунок того, що краї-на-охоронець витрачає кошти на охорону і відмовляється від здобичі заради збереження гаснучого виду. Це призводить до політичної на­пруженості у стосунках між країнами. Недопущенню таїких конфліктів має сприяти прийняття відповідних двосторонніх угод.

Не менш важливою проблемою, що вимагає міжнародного співро­бітництва та відповідних домовленостей, є забруднення, котрому підлягають абсолютно всі міжнародні та міжнаціональні ресурси. У навколишньому просторі за останні роки значно зросла кількість відходів земного походження - контейнерів зі сміттям, відпрацьова­них ядерних відходів тощо, котрі спричиняють труднощі в роботі аст­рономів, зв'язківців, метеорологів, підвищують небезпеку космічних

ПОЛЬОТІВ:

Космічна техніка завдає значної шкоди озоновому шару. Важли­вою проблемою сьогодення є забруднення Світового океану нафтою, промисловими стічними водами, побутовими відходами з кораблів, затонулими реакторами і боєзарядами атомних підводних човнів. Учені стверджують, що існування всієї біосфери залежить від того, чи змо­жуть люди запобігти початку атомної, бактеріологічної, хімічної та еко­логічної воєн, які можуть викликати незворотні екологічні зміни.

Всезростаючий вплив людської діяльності на довкілля викликає не­гативні зміни в природному середовищі: забруднення повітряного ба­сейну, океанів, виснаження природних ресурсів у всесвітньому масш­табі. Таким чином, порушення екологічної рівноваги завдає величез-

ної шкоди генофонду всього живого, зокрема людини. Тому проблема гармонізації відносин суспільства і природи, охорони навколишнього середовища набула глобального значення. Назріла потреба розробки ефективних міжнародних механізмів, які б забезпечували розумне і раціональне використання ресурсів планети, їхню охорону, сприяли б збереженню екологічної рівноваги.

Вирішення наведених проблем можливе лише на базі міжнародно­го співробітництва, здійснюваного на двосторонній і багатосторонній основах. Формою такого співробітництва є організація наукових і прак­тичних зустрічей, створення міжнародних організацій, які б коорди­нували спільні зусилля з охорони природи та укладання офіційних договорів і угод з цих проблемних питань.

У межах міжнародного співробітництва в галузі охорони навколиш­нього природного середовища мають вирішуватися найбільш складні глобальні проблеми і конкретні проекти. До їх числа слід віднести спільні інженерні та технічні розробки з питань охорони атмосфери від промислових викидів, запобігання забрудненням під час сільсько­господарських робіт, збереження дикої флори і фауни, створення за­повідників тощо.

Важливу групу проектів складають наукові дослідження впливу діяльності людини на клімат, передбачення землетрусів і цунамі, ро­боти в галузі біологічних та генетичних наслідків забруднення оточу­ючого середовища. Сьогодні реалізацією цих проектів займаються різноманітні міжнародні спеціалізовані як урядові, так і громадські організації. Серед урядових організацій слід відзначити: ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки, культури), ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров'я), МАГАТЕ (Міжнародна орга­нізація з радіологічного захисту), МСОП (Міжнародна спілка охорони природних ресурсів) та ін.

З громадських організацій велику роботу щодо охорони довкілля проводить Greenpeace - Зелений Світ, з котрою співпрацюють пред­ставники громадськості і нашої країни. И головним завданням є недо­пущення радіоактивного забруднення біосфери. Ця організація утво-

572

573

РОЗДІЛ IV. ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ Щ ^ ^р

рена у 1971 р. в Північній Америці. Вона діє у ЗО країнах світу. Україна

до неї приєдналась у 1990 р.

Важливими документами в міжнародних природоохоронних відно­синах є Всесвітня Хартія охорони природи, котра проголосила та взя­ла під свій захист право всіх форм життя на виживання. Зокрема прий­нята:

•S Конвенція про заборону воєнного та ворожого використання засобів впливу на природне середовище;

■S Декларація про оточуюче людину середовище, котра є зведен­ням основних принципів міжнародного співробітництва;

•S Конвенція про біологічну різноманітність;

■S Конвенція про зміну клімату;

•S Конвенція про боротьбу зі спустелюванням.

Особливе значення має головний документ, прийнятий ЮНСЕД, (Програма ООН з навколишнього середовища, створена у 1973 р.) -«Порядок денний на XXI століття» - всесвітній план дій з метою ста­лого розвитку, під котрим слід розуміти таку модель соціально-еконо­мічного поступу суспільства, коли життєві потреби людей будуть за­довольнятись з урахуванням прав майбутніх поколінь на життя в здо­ровому та невиснаженому природному середовищі. Науковці стверд­жують, що досярнєння сталого розвитку неможливе без більш спра­ведливого використання ресурсів природи, боротьби з бідністю, з одного боку, та неприпустимими розкошами - з іншого. Отже, еколо­гічна проблематика все частіше виходить на перше місце в міжнарод­них відносинах.

Україна, отримавши незалежність своєї держави, вже з перших днів бере активну участь у міжнародних природоохоронних заходах та реа­лізації екологічних програм і проектів.

Міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього природ­ного середовища займає одне з важливих місць у зовнішньополітичному курсі України.

Як член ООН Україна є суверенною стороною багатьох міжнарод­них природоохоронних угод і разом з іншими країнами світу продов-

Глаеш f S. Економічний механізм природокористування

_{ш ^}

жує активно працювати над завданнями щодо врятування нашої пла­нети від екологічного лиха, яке може спричинитися при порушенні рівноваги в природному середовищі планети.

Україна поетапно інтегрується в світовий економічний простір, забез­печуючи гідний рівень економічної та екологічної безпеки. Нині українські вчені підтримують ділові стосунки з низкою країн Європи і світу. Спільни­ми силами ведуться досліджеига екосистеми Карпат, Полісся, Чорного моря, розробляються заходи щодо збереження рекреаційних ресурсів, рідкісної флори і фауни.

16.3. Економічний механізм охорони природного навколишнього середовища

Охорона навколишнього природного середовища на сучасному етапі розвитку суспільства стає головним фактором, від якого залежа­тиме стратегія його майбутнього, тобто здоров'я людини і добробут, зміцнення нації як держави, її могутність.

Нинішній стан навколишнього природного середовища вимагає по­всякденної уваги у збереженні його, головне - запобігати погіршенню цього стану, тобто в жодному разі не збільшувати шкідливого антроцо-генного впливу. Недопущення впливу шкідливих факторів на стан дов­кілля може забезпечити надійний економічний механізм охорони на­вколишнього середовища. У зв'язку з цим важливим завданням дер­жави є створення таких умов діяльності підприємств, при яких вони були б змушені займатися природоохоронною діяльністю; матері­альна зацікавленість у реалізації заходів у цій галузі

Перший шлях стосується механізму адміністративного впливу, який базується на встановленні норм, стандартів, правил природокорис­тування та відповідних планових показників підприємств з охорони навколишнього природного середовища і відповідному контролі за хо­дом їх виконання. За допущені порушення і невиконання встановле­них завдань і нормативів винні у цьому повинні нести відповідальність у вигляді адміністративних стягнень, сплати штрафів, зняття з посади та аж до тюремного ув'язнення.

575

Ефективним може бути механізм економічного стимулювання, коли за допомогою різноманітних важелів (цін, платежів, податкових пільг та покарань) підприємства зацікавлені у реалізації заходів природоко­ристування та дотримання природоохоронного законодавства.

Однак практика показує, що здебільшого адміністративні та економічні методи між собою взаємопов'язані. В процесі виробничої діяльності найкращих результатів досягають при розумному поєднанні економіч­ної зацікавленості з ефективним контролем та позаекономічним при­мусом (рис. 16.3.1).

Економічний механізм охорони природного середовища містить низку інструментів впливу на матеріальні інтереси підприємств, орга­нізацій та окремих працівників.

Одним із дієвих елементів економічного механізму охорони навко­лишнього природного середовища є лімітування природокористуван­ня. Тривалий час природокористування в країні було безкоштовним. Підприємства використовувапи землю, воду, інші природні ресурси, забруднюючи навколишнє природне середовище, і за це не платили, тобто використовували безкоштовно. Це сприяло посиленню забруд­нення навколишнього природного середовища, безвідповідальності за нанесення шкоди та зумовлювало нераціональне використання природних ресурсів.

З метою більш дбайливого використання природних ресурсів та відшкодування державі частини витрат на охорону та відновлення при­родних ресурсів навколишнього середовища у другій половині 50-х років поступово вводиться плата за окремі види ресурсів, що вилучаються з природи. А вже на початку 90-х років запроваджується плата за приро­докористування. Таким чином передбачається плата за практично всі природні ресурси, за забруднення навколишнього природного середо­вища, розміщення в ньому відходів виробництва та за інші види впливів. При цьому плата за понадлімітне використання та забруднення в декі­лька разів перевищує плату за використання та забруднення у межах встановлених лімітів (нормативів).

Одним із методів економічного управління є фінансування, тобто виділення коштів на чітко визначені природоохоронні заходи. Для цьо­го використовують різні джерела фінансування: бюджетні кошти, власні кошти підприємств, банківські кредити та різні екологічні фонди.

Створення цільових екологічних фондів є також одним з економіч­них методів управління у природокористуванні. Цей фонд створюється за рахунок платежів підприємств за природокористування, надання матеріальної допомоги суб'єктами господарювання та відповідних коштів інших джерел. Крім цього, підприємства можуть робити вне­ски у фонди екологічного страхування. Отримані кошти використову-

ються на проведення невідкладних та дорогих природоохоронних заходів.

Як економічний метод управління використовують матеріальне сти­мулювання - забезпечення зацікавленості і вигідності для підприєм­ства та його працівників природоохоронної діяльності. При цьому передбачається застосування не лише заохочування, але й відповідаль­ності у вигляді покарань.

До заохочувальних заходів зараховують:

x встановлення податкових пільг (сума прибутку, з котрого стя­гується податок, зменшується на величину, що повністю або част­ково відповідає природоохоронним видаткам);

_х звільнення від оподаткування екологічних фондів та природо­охоронного майна;

jc застосування заохочувальних цін та надвишок на екологічно чи­сту продукцію;

_ж застосування пільгового кредитування підприємств, котрі ефек­тивно здійснюють охорону навколишнього природного середовища (ОНПС) (зниження процента за кредит або безпроцентне кредиту­вання);

я запровадження спеціального додаткового оподаткування еко­логічно шкідливої продукції та продукції, що виготовляється із зас­тосуванням екологічно небезпечних технологій;

х, штрафи за екологічне порушення встановлених нормативів.

Щоб підприємства активно працювали у галузі природоохоронної діяльності, має бути розроблений і впроваджений механізм стимулю­вання, при якому має дотримуватись економічна вигідність для того чи іншого підприємства, тобто його загальні витрати на природоохо­ронні заходи мають бути завжди нижчими від отримуваної вигоди.

де З_под - витрати підприємства на природоохоронну діяльність, Р - прибуток від утилізації відходів; П - пільги оподаткування;

ТТрі мпжня яипячити тякою непіішісткі:

К_п - кредитні пільги;

Ц_н - надвишка до ціни.

Як видно з цієї нерівності, елементи формули повинні збільшувати прибуток, котрий залишається у розпорядженні підприємства і він має бути вищим від витрат підприємства на природоохоронну діяльність.

При сплаті штрафних санкцій підприємством реалізація заходів на охорону навколишнього природного середовища повинна бути ниж­чою ВІД "УСІХ ВИПІВ СПЛаТИ НИХ ТТТТОЯгЬІїІ І ТЮНЯ РІІИПЯ-ЯГЯРТТ.ґ'а Hpninnifvrm-

де 11_т - плата за наднормативне використання ресурсів природи; П_шс. - плата за наднормативне забруднення навколишнього се­редовища;

Пщ> ~~ ^тата за розташування відходів у навколишньому сере­довищі;

Ш — штрафи за екологічні порушення; Д_о — додаткове оподаткування.

При даній сетуації підприєм ству вигідніше вкласти кошти на реаліза­цію заходів щодо охорони навколишнього середовища. По-перше, підприємство вносить свій внесок у недопущення забруднення навко­лишнього природного середовища. По-друге, підприємство в цілому заощаджує власні кошти, які могли б бути виплачені з прибутку на різно­манітні штрафні виплати і санкції.

При розробці заходів щодо стимулювання за результатами приро­доохоронної діяльності слід передбачати стимулювання і для окремих відповідальних працівників підприємства, які безпосередньо беруть участь і організовують виконання цих заходів.

16.4. Екологічна оцінка господарської діяльності як інструмент екополітики

Будь-яка діяльність господарювання вимагає екологічного обґрун­тування з метою оцінки впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище. У проектній документації передбачені заходи мають гарантувати запобігання негативного впливу конкретних

РОЗДІЛ IV. ЕКОНОМІКА ПРМРОДОКОРМСТУВАННЯ

Ш—— —— ■»

об'єктів господарської діяльності на екосистеми, зниження його до рівня, регламентованого нормативними актами з охорони навколиш­нього середовища. Ці заходи мають бути спрямовані на збереження природних багатств і створення сприятливих умов для життя людей шляхом всебічного комплексного врахування всіх переваг і втрат, по­в'язаних з реалізацією намічуваної діяльності.

Система екологічної оцінки (ЕО) передбачуваної діяльності сьогодні використовується практично в усіх країнах світу й у багатьох міжна­родних організаціях як необхідний випереджуючий інструмент еко­логічної політики. Екологічна оцінка заснована на простому принципі: легше виявити і запобігти негативним для навколишнього середови­ща наслідкам діяльності на стадії планування, ніж знайти і виправля­ти їх на стадії здійснення. Отже, екологічна оцінка має бути зосеред­жена на всебічному аналізі можливого впливу запланованої діяльності на навколишнє середовище і використанні результатів цього аналізу для запобігання чи пом'якшення екологічного збитку. Такий підхід є актуальним по мірі поширення уявлень про сталий розвиток, оскіль­ки він дозволяє враховувати разом з економічними екологічні фактори вже на стадії формування цілей планування і прийняття рішень по здійсненню тієї чи іншої діяльності.

Екологічна оцінка може розглядатися з різних точок зору. З одного боку, - це процес, що носить науково-технічний і інженерний харак­тер, змістом якого є прогноз впливів і наступне прийняття планових чи проектних рішень. З іншого боку, екологічна оцінка являє собою механізм регулювання і пов'язану з ним формальну процедуру.

Під екологічною оцінкою ми розуміємо процес систематичного аналізу й оцінки екологічних наслідків намічуваної діяльності, консуль­тацій із зацікавленими сторонами, а також врахування результатів цього аналізу і консультацій у плануванні, проектуванні, затвердженні і здійсненні даної діяльності².

² Екологічний менеджмент. Навч. посіб. За ред. д.е.н. проф. Семенова В.Ф. та к.е.н. доц. Михайлика О.Л. - К.: Центр навальної літератури, 2004. - С. 216.