- •8.6.5. Особливості формування та розселення населення
- •Глава 8. Природний та рвсурсно-трудовий потенціал економіки України
- •Глава 8. Природний та ресурсночтрудовий потенщіал втноміш України
- •Глава 8. Приротш та ресурсно-трудовий потенціал єіюновяіііш Уюаїни
- •Глава 9. Міжгалузеві господарські комплекси та регіональні особливості їх розвитку і розміщення
- •9.1. Міжгалузеві комплекси, їх сутність, структура та значення
- •Глава 9. Міжгалузеві комплекси та регіональні особливості їх розвитку
- •Глава 9. /Міжгалузеві ковяітекси та регіональні особливості Вг розвитку
- •9.2. Процеси інтеграції та підвищення ролі регіонів
- •9.3. Динаміка та ефективність структурної трансформації економіки
- •Глава 9. Шохга/лузеві ковяшлексч та регіональні особливості ш розвитку
- •Глава 10. Економіка України як єдність регіональних соціально-економічних систем
- •Глава 10, Екоиюигіма України ж р@гіонзльма система та її розвиток
- •Глава 10. Економіка України як регіональна система та її розвиток
- •10.2 Основні передумови регіонального економічного розвитку
- •Глава 10. Економіка України як регіональна система та її розвиток
- •Глава 1&. Економіка України ж регіональна система та її розвиток
- •Глава 10, Економіка України ш регіональна систеша та Ті розвиток
- •Глава 14. Екомов/іжа України як регіональна система та т розвиток
- •10.5. Проблеми соціально-економічного розвитку
- •Глава 10. Економіка України як регіональна система та її розвиток
- •Глава 10. Економіка України як регіональна система та її розвиток
- •Глава 10. Епомоміка України як регіональна система та її розвиток
- •Глава 11. Економіка регіонів України: стан та перспективи розвитку
- •Глава 11. Економіка р@гіомів Упраїми: стан та терєпештши розвитту
- •Глава 11. Економіка регіонів України: стан та перспективи розвитку
- •Глава 1 і. Економіка регіонів Укр&їмм: гагам та перспвнтивиі розвитку
- •Глава 11. Ешноваіиа регіоні® України: стам та перспешпиви розвитку
- •Глава 11. Екоініовяіііа регіонів України: стам та перспективи роз®итщ/
- •Глава 11. Економіка регіонів України: стам та перспективи розвитку
- •Глава 11. Економію регіонів УіфМш: стам ота пврснеіатіви розвитку
- •Глава 11. Економіка регіонів України: стан та пврспеештіви розвитку
- •Глава 11. Економіка регіонів України: стам та перспективи розвитку
- •11.2.2. Природно-ресурсний, виробничий і трудовий потенціал регіону
- •Глава 11. Економіка регіонів України: стам та перспективи розвитку
- •11.2.3.' Територіальна і галузева структура господарства регіону
- •Глава 11. Еканотиа регіонів України: стам та перспективи розвитку
- •Глава 11. Економіка регіонів Ущіаїни: стан та перспективи розвитку
- •11.2.4. Проблеми та напрями розвитку і розміщення продуктивних сил регіону
- •11.3.2. Природно-ресурсний, виробничий і трудовий потенціал регіону
- •11.3.3 Територіальна і галузева структура господарства регіону
- •Глава 11. Економіка регюмів України: сягай та перспештмвід розвитку
- •Глава 11. Економію реаіоміе України: стан та перспективи розвитку
- •Глава 11. Економіка регіоні® України: стам та перспективи розвитку
- •Глава 11. Економію регіоні® України: стан та п®рспе«ти®и розвитку
- •11.4.2. Природно-ресурсний, виробничий і трудовий потенціал регіону
- •Глава 11. Економіка регіонів України: стан та перспективи розешяшу
- •11.4.4. Проблеми та напрями розвитку і розміщення продуктивних сил регіону
- •Глава 11. Етиновяіоа ртвіоиіе України: стам та персіюштюч розвитку
- •11.5.2. Природно-ресурсний, виробничий і трудовий потенціал регіону
- •Глава 11. Економіка рєзїонт України: стам та перспективи розвитку
- •11.5.3. Територіальна і галузева структура господарства регіону
- •Глава 11. Економіка рєзіоиів України: стан та перспективи розвитку
- •Глава 11. Економіка регіонів України: стан та перспективи рдзшитку
- •Глава 11. Економіка регіонів України: стан та перспективи розвитку
- •11.6. Економіка Подільського регіону
- •11.6.4. Проблеми та напрями розвитку і розміщення продуктивних сил регіону
- •11.6.1. Місце і роль Подільського економічного регіону в розвитку економіки країни
- •Глава 11. Економша реаюит Уіфаїнш: слїзм та перспективи розвитку
- •11.6.2. Природно-ресурсний, виробничий і трудовий потенціал регіону
- •Глава 11. Економіка рвг'юиів України: стан та перспективи розвитку
- •Глава 11. Економіка резюме Умраїт: стам та перспективи розвитку
- •Глава 11. Економіка регіонів України: стан та перспективи розвитку
- •11.7.2. Природно-ресурсний, виробничий і трудовий потенціал регіону
- •Глава 11. Економіка регіонів України: стан та перспективи розвитку
- •Глава 11. Економіка регіоні® України; стан та перспективи розвитку
- •Глава 11. EstQHotsista регіонів Ущіати: стан та шрспекепши розвитку
- •Глава 11. Економіка регіомів України: стам та перспективи розвитку ffl— *р
- •Глава 11. Економіка регіонів України: стам та перспективи розвитку
- •Глава 11. Економіка регіонів України: стам та перспективи розвитку
- •Глава 11. Економіка реаіонів України: стан та перспективи розвитку
- •11.8.4. Проблеми та напрями розвитку і розміщення продуктивних сил регіону
- •Глава 11. Економіка регіонів України: стан та перспемтмеи розвитку
- •Глава 12. Міжнародні економічні зв'язки України та її інтеграція в європейські та світові структури.
- •12.1. Зовнішня економічна діяльність України в умовах ринкової економіки.
- •Глава 12. Мганар. Екои. Зв'язки Укр. Та її інтеграція в європ. Та світові отрукт
- •12.2. Економічні зв'язки України з країнами снд
- •Глава 12. Мікнар. Екон. Зв'язки Укр. Та її інтеграція в європ. Та світові сттокг
- •Глава 12. Міжнар. ©есон. Зв'язки Укр. Та ж інтеграція в європ. Та світові струвст.
- •12.3. Зміст і форми міжнародної економічної інтеграції
- •Глава 12. Мозотар. Ессвм. Зв'язки Укр. Та її інтеграція в європ. Та світові струвпг.
- •12.4. Економічна інтеграція України в європейську та світову структуру
- •Глава 12. МІіжшар. ©псом, зв'язки Укр. Та її Інтеграція в європ. Та світові структ.
- •Глава 12. ЮІинар. Екон. Зв'язки Укр. Та ж імтеїгращоя в європ. Та світові струвгт.
- •12.5. Експортний потенціал України і можливості його реалізації на світовому ринку.
- •12.6. Транзитний потенціал України і його значення в розвитку економіки держави.
- •Глава 13. Фактори сталого розвитку продуктивних сил.
- •13.1. Природно ресурсні фактори розвитку продуктивних сил.
- •13.3. Водний фактор в розвитку продуктивних сил.
- •13.4. Трудоресурсні фактори сталого розвитку продуктивних сил.
- •13.5. Споживчий фактор розвитку продуктивних
- •13.6. Транспортний фактор сталого розвитку продуктивних сил.
- •13.7. Науково-технічний прогрес як фактор сталого розвитку продуктивних сил.
- •13.8. Фактор ринкової кон'юнктури розвитку продуктивних сил.
- •13.9. Фактор історико-географічного положення розвитку продуктивних сил.
- •13.10. Екологічний фактор розвитку продуктивних сил.
- •Глава 13. Фактори сталого розвитку продуктивних сил
- •Глава 14. Наукові засади раціонального природокористування План викладу матеріалу
- •14.1. Еволюція економічних принципів природокористування
- •Глава 14. Наумові засади раціонального природокористування
- •Глава 14. Наукові засади раціонального природокористування
- •Глава 14. Науію®! засади раціонального природокористування
- •Глава 14. Наукові засади раціонального природокористування
- •14.3. Перспективні напрями раціонального природокористування
- •Глава 14. Haystosi засади рацюиапьиово природокормєітуважя
- •Глава 14. Наукові засади раціонального природокористування
- •Глава 14. Наукові засади раціонального природокористування
- •Глава 15. Економічний моніторинг і система екологічної інформації
- •Глава 15. Економічний моніторинг та система екологічної інформац/і
- •Глава 15. Економічний моніторинг та система екологічної інформації
- •Глава 15. Економічний моніторинг та система екологічної інформації
- •§5 Водний кодекс України забезпечує правову охорону вод від забруднення, засмічення і виснаження та регулює порядок їхнього використання.
- •Глава 15. Економічний моніторинг та система екологічної інформації
- •Глава 15. Економічний моніторинг та система екологічної інформації
- •Глава 15. Економічний моніторипг та система екологічної інформації
- •Глава 15. Економічний моніторинг та система екологічної Інформації
- •Глава 16, Економічний механізм природокористування та охорони навколишнього середовища
- •16.2. Міжнародні природні ресурси та співробітництво у галузі охорони навколишнього природного середовища
- •Глава 16. Економічний механізм прироЗокористуєанмя
- •Глава 16. Економічний межанізм природокористування
- •Глава 16. Економічний механізм природокористування
- •Глава 17. Економічна і соціальна ефективність природоохоронної діяльності
- •Глава 17. Економічна єфттмвніать природоохоронні'дшпьності
- •Глава 17. Економічна ефешпивність прирвдоохоромноі'діяльності
- •Глава 17. Економічна ефештююсть природоохоронної діяльності
- •17.3. Стратегічні напрями розвитку галузей народного господарства та забезпечення охорони природно-ресурсного потенціалу
- •Глава 17. Ештюмічна ефективність природошорошоїдіяльнасті
- •Глава 17. Еиомоішічнш ефттивнїсть природоохоронної діяльності
- •17.5. Збалансоване використання і відновлення природних ресурсів
- •Глава 18. Світсший досвід і міжнародне
- •Природного середовища.
- •18.1. Стан навколишнього середовища як фактор глобального та національного розвитку.
- •Глава 18.Свіпювий досвід і міжшр, співробітн. У сфері опор, навк. Сер.
- •18.2. Оцінка сучасної екологічної ситуації у світі.
- •18.3. Міжнародне правоохоронне співробітництво.
- •18.4. Європейський вектор українського правового поля в сфері охорони навколишнього середовища.
- •Глава 18.Світовий досвід і міжнар. Співробітн. У сфері охор. Навк. Сер.
- •Глава 18.Свіпювий досвідіміжнар. Співробтш. У сфері ожор. Навк. Сер,
- •18.5 Основні напрями міжнародного економічного співробітництва в галузі екологи.
- •Глава 18.Світовий досвід і міжнар. Співробітн. У сфері охор. Навк. Сер.
16.2. Міжнародні природні ресурси та співробітництво у галузі охорони навколишнього природного середовища
Природоохоронні проблеми не мають національних кордонів. Через державні кордони повітряними масами перекидаються десятки тисяч тонн забруднюючих речовин, зокрема сірчаний ангідрид - джерело кислих дощів. Транскордонні ріки, котрі протікають по території кількох держав (зокрема, Дунай, Тиса), також є джерелами перекидання забруднень з однієї країни до іншої. Промислово-виробнича діяльність суміжних країн тією чи іншою мірою впливає на стан природи: захворювання лісів, забруднення морів і земельних ресурсів шляхом випадання з димових труб заводів канцерогенних речовин. Широке використання в промисловості та у побуті фреонів руйнує озонний шар всієї планети. Неефективне та наднормативне вирубування лісів, нафтове забруднення Світового океану та масове спалювання органічного гіалива (транспортними засобами) є причиною порушення газового балансу в атмосфері, збільшення вмісту в ній вуглекислого газу, а це призводить до зниження вмісту кисню, що в перспективі може зумовити глобальну зміну клімату та інші негативні наслідки. Таким чином, екологічні міжнародні проблеми вимагають міжнародного співробітництва в їх вирішенні. Переважна більшість природних ресурсів, таких як вода, копалини, ліс, тепло, опади тощо, розподіляються вкрай нерівномірно і без взаємовигідного обміну ними жодна країна світу, навіть найбільша і найбагатша, не може нормально розвиватись.
На планеті існує багато міжнародних: природних ресурсів, котрі не належать якійсь конкретній країні, а є спільними. Це, насамперед, ресурси Світового океану, що виходять за межі територіальних вод, ресурси атмосферного повітря, Антарктиди та космосу. Особливо вели-
570
Глава 16. Економічний механізм прироЗокористуєанмя
ш— - . .-»
ке значення для людства мають ресурси Світового океану як сукупність океанів та пов'язаних з ними морів.
При глобалізації розвитку економіки значення Світового океану величезне і невпинно зростає у зв'язку з виснаженням природних ресурсів суші. Світовий океан формує клімат планети, є джерелом атмосферних опадів та поглинає надлишок вуглекислого газу в атмосфері. Внаслідок життєдіяльності океанських рослинних організмів, переважно фітопланктону (сукупність рослин, завислих в повітрі, як правило, мікроскопічних водоростей), утворюється понад 50 % кисню. Риба та інші морські істоти складають 1 % продовольства, що споживається людством.
Океан є зручним транспортним шляхом, що зв'язує країни та континенти, він забезпечує сприятливі умови для відпочинку та туризму.
З шельфів морської зони постійно збільшується видобуток корисних копалин, зокрема нафти, сірки, золота тощо. В перспективі є можливість добувати фосфорити, кам'яне вугілля та інші ресурси1. ,
Значення Світового океану як сховища води постійно зростатиме. Морська вода містить понад 60 хімічних елементів. При зменшенні цих елементів на суші доведеться їх видобувати з морських запасів, при цьому особливо заслуговує на увагу здатність морських організмів до концентрації цих речовин у своїх тілах. Наприклад, у водоростях накопичується залізо, йод, в кістках риб - свинець, цинк, мідь тощо. Нині третина кухонної солі, що видобувається в усьому світі, отримується з морської води. З неї видобувають бром, магній. Значні багатства містяться у надрах Антарктиди, які в майбутньому можуть бути використані.
В перспективі більш широко будуть використовуватись як енергетичні, так і матеріальні ресурси космосу.
При використанні міжнародних ресурсів особливо важливими є дотримання міжнародних домовленостей. їх спільне використання
1 Джигирей В. С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища.—К.: Знання, 2000. - С. 99.
=- ^=^
571
РОЗДІЛ W. ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
має супроводжуватись співробітництвом у галузі охорони природи.
Вирішення проблем оптимізації природокористування вимагає наявності високого наукового потенціал)', коштів для проведення експериментів, відповідного обладнання, якого багато країн світу не мають.
Найбільші проблеми постають при сумісному використанні запасів риби та мігруючих тварин і птахів, адже вони знаходяться під охороною на території однієї країни, стають об'єктом промислу на території іншої.
Ця проблема водночас є екологічною і економічною., оскільки краї-на-споживач отримує додатковий прибуток за рахунок того, що краї-на-охоронець витрачає кошти на охорону і відмовляється від здобичі заради збереження гаснучого виду. Це призводить до політичної напруженості у стосунках між країнами. Недопущенню таїких конфліктів має сприяти прийняття відповідних двосторонніх угод.
Не менш важливою проблемою, що вимагає міжнародного співробітництва та відповідних домовленостей, є забруднення, котрому підлягають абсолютно всі міжнародні та міжнаціональні ресурси. У навколишньому просторі за останні роки значно зросла кількість відходів земного походження - контейнерів зі сміттям, відпрацьованих ядерних відходів тощо, котрі спричиняють труднощі в роботі астрономів, зв'язківців, метеорологів, підвищують небезпеку космічних
ПОЛЬОТІВ:
Космічна техніка завдає значної шкоди озоновому шару. Важливою проблемою сьогодення є забруднення Світового океану нафтою, промисловими стічними водами, побутовими відходами з кораблів, затонулими реакторами і боєзарядами атомних підводних човнів. Учені стверджують, що існування всієї біосфери залежить від того, чи зможуть люди запобігти початку атомної, бактеріологічної, хімічної та екологічної воєн, які можуть викликати незворотні екологічні зміни.
Всезростаючий вплив людської діяльності на довкілля викликає негативні зміни в природному середовищі: забруднення повітряного басейну, океанів, виснаження природних ресурсів у всесвітньому масштабі. Таким чином, порушення екологічної рівноваги завдає величез-
ної шкоди генофонду всього живого, зокрема людини. Тому проблема гармонізації відносин суспільства і природи, охорони навколишнього середовища набула глобального значення. Назріла потреба розробки ефективних міжнародних механізмів, які б забезпечували розумне і раціональне використання ресурсів планети, їхню охорону, сприяли б збереженню екологічної рівноваги.
Вирішення наведених проблем можливе лише на базі міжнародного співробітництва, здійснюваного на двосторонній і багатосторонній основах. Формою такого співробітництва є організація наукових і практичних зустрічей, створення міжнародних організацій, які б координували спільні зусилля з охорони природи та укладання офіційних договорів і угод з цих проблемних питань.
У межах міжнародного співробітництва в галузі охорони навколишнього природного середовища мають вирішуватися найбільш складні глобальні проблеми і конкретні проекти. До їх числа слід віднести спільні інженерні та технічні розробки з питань охорони атмосфери від промислових викидів, запобігання забрудненням під час сільськогосподарських робіт, збереження дикої флори і фауни, створення заповідників тощо.
Важливу групу проектів складають наукові дослідження впливу діяльності людини на клімат, передбачення землетрусів і цунамі, роботи в галузі біологічних та генетичних наслідків забруднення оточуючого середовища. Сьогодні реалізацією цих проектів займаються різноманітні міжнародні спеціалізовані як урядові, так і громадські організації. Серед урядових організацій слід відзначити: ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки, культури), ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров'я), МАГАТЕ (Міжнародна організація з радіологічного захисту), МСОП (Міжнародна спілка охорони природних ресурсів) та ін.
З громадських організацій велику роботу щодо охорони довкілля проводить Greenpeace - Зелений Світ, з котрою співпрацюють представники громадськості і нашої країни. И головним завданням є недопущення радіоактивного забруднення біосфери. Ця організація утво-
572
573
РОЗДІЛ
IV.
ЕКОНОМІКА
ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
Щ ^ ^р
рена у 1971 р. в Північній Америці. Вона діє у ЗО країнах світу. Україна
до неї приєдналась у 1990 р.
Важливими документами в міжнародних природоохоронних відносинах є Всесвітня Хартія охорони природи, котра проголосила та взяла під свій захист право всіх форм життя на виживання. Зокрема прийнята:
•S Конвенція про заборону воєнного та ворожого використання засобів впливу на природне середовище;
■S Декларація про оточуюче людину середовище, котра є зведенням основних принципів міжнародного співробітництва;
•S Конвенція про біологічну різноманітність;
■S Конвенція про зміну клімату;
•S Конвенція про боротьбу зі спустелюванням.
Особливе значення має головний документ, прийнятий ЮНСЕД, (Програма ООН з навколишнього середовища, створена у 1973 р.) -«Порядок денний на XXI століття» - всесвітній план дій з метою сталого розвитку, під котрим слід розуміти таку модель соціально-економічного поступу суспільства, коли життєві потреби людей будуть задовольнятись з урахуванням прав майбутніх поколінь на життя в здоровому та невиснаженому природному середовищі. Науковці стверджують, що досярнєння сталого розвитку неможливе без більш справедливого використання ресурсів природи, боротьби з бідністю, з одного боку, та неприпустимими розкошами - з іншого. Отже, екологічна проблематика все частіше виходить на перше місце в міжнародних відносинах.
Україна, отримавши незалежність своєї держави, вже з перших днів бере активну участь у міжнародних природоохоронних заходах та реалізації екологічних програм і проектів.
Міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього природного середовища займає одне з важливих місць у зовнішньополітичному курсі України.
Як член ООН Україна є суверенною стороною багатьох міжнародних природоохоронних угод і разом з іншими країнами світу продов-
Глаеш f S. Економічний механізм природокористування
ш ^
жує активно працювати над завданнями щодо врятування нашої планети від екологічного лиха, яке може спричинитися при порушенні рівноваги в природному середовищі планети.
Україна поетапно інтегрується в світовий економічний простір, забезпечуючи гідний рівень економічної та екологічної безпеки. Нині українські вчені підтримують ділові стосунки з низкою країн Європи і світу. Спільними силами ведуться досліджеига екосистеми Карпат, Полісся, Чорного моря, розробляються заходи щодо збереження рекреаційних ресурсів, рідкісної флори і фауни.
16.3. Економічний механізм охорони природного навколишнього середовища
Охорона навколишнього природного середовища на сучасному етапі розвитку суспільства стає головним фактором, від якого залежатиме стратегія його майбутнього, тобто здоров'я людини і добробут, зміцнення нації як держави, її могутність.
Нинішній стан навколишнього природного середовища вимагає повсякденної уваги у збереженні його, головне - запобігати погіршенню цього стану, тобто в жодному разі не збільшувати шкідливого антроцо-генного впливу. Недопущення впливу шкідливих факторів на стан довкілля може забезпечити надійний економічний механізм охорони навколишнього середовища. У зв'язку з цим важливим завданням держави є створення таких умов діяльності підприємств, при яких вони були б змушені займатися природоохоронною діяльністю; матеріальна зацікавленість у реалізації заходів у цій галузі
Перший шлях стосується механізму адміністративного впливу, який базується на встановленні норм, стандартів, правил природокористування та відповідних планових показників підприємств з охорони навколишнього природного середовища і відповідному контролі за ходом їх виконання. За допущені порушення і невиконання встановлених завдань і нормативів винні у цьому повинні нести відповідальність у вигляді адміністративних стягнень, сплати штрафів, зняття з посади та аж до тюремного ув'язнення.
575
Однак практика показує, що здебільшого адміністративні та економічні методи між собою взаємопов'язані. В процесі виробничої діяльності найкращих результатів досягають при розумному поєднанні економічної зацікавленості з ефективним контролем та позаекономічним примусом (рис. 16.3.1).
Економічний механізм охорони природного середовища містить низку інструментів впливу на матеріальні інтереси підприємств, організацій та окремих працівників.
Одним із дієвих елементів економічного механізму охорони навколишнього природного середовища є лімітування природокористування. Тривалий час природокористування в країні було безкоштовним. Підприємства використовувапи землю, воду, інші природні ресурси, забруднюючи навколишнє природне середовище, і за це не платили, тобто використовували безкоштовно. Це сприяло посиленню забруднення навколишнього природного середовища, безвідповідальності за нанесення шкоди та зумовлювало нераціональне використання природних ресурсів.
З метою більш дбайливого використання природних ресурсів та відшкодування державі частини витрат на охорону та відновлення природних ресурсів навколишнього середовища у другій половині 50-х років поступово вводиться плата за окремі види ресурсів, що вилучаються з природи. А вже на початку 90-х років запроваджується плата за природокористування. Таким чином передбачається плата за практично всі природні ресурси, за забруднення навколишнього природного середовища, розміщення в ньому відходів виробництва та за інші види впливів. При цьому плата за понадлімітне використання та забруднення в декілька разів перевищує плату за використання та забруднення у межах встановлених лімітів (нормативів).
Одним із методів економічного управління є фінансування, тобто виділення коштів на чітко визначені природоохоронні заходи. Для цього використовують різні джерела фінансування: бюджетні кошти, власні кошти підприємств, банківські кредити та різні екологічні фонди.
Створення цільових екологічних фондів є також одним з економічних методів управління у природокористуванні. Цей фонд створюється за рахунок платежів підприємств за природокористування, надання матеріальної допомоги суб'єктами господарювання та відповідних коштів інших джерел. Крім цього, підприємства можуть робити внески у фонди екологічного страхування. Отримані кошти використову-
ються на проведення невідкладних та дорогих природоохоронних заходів.
Як економічний метод управління використовують матеріальне стимулювання - забезпечення зацікавленості і вигідності для підприємства та його працівників природоохоронної діяльності. При цьому передбачається застосування не лише заохочування, але й відповідальності у вигляді покарань.
До заохочувальних заходів зараховують:
x встановлення податкових пільг (сума прибутку, з котрого стягується податок, зменшується на величину, що повністю або частково відповідає природоохоронним видаткам);
х звільнення від оподаткування екологічних фондів та природоохоронного майна;
jc застосування заохочувальних цін та надвишок на екологічно чисту продукцію;
ж застосування пільгового кредитування підприємств, котрі ефективно здійснюють охорону навколишнього природного середовища (ОНПС) (зниження процента за кредит або безпроцентне кредитування);
я запровадження спеціального додаткового оподаткування екологічно шкідливої продукції та продукції, що виготовляється із застосуванням екологічно небезпечних технологій;
х, штрафи за екологічне порушення встановлених нормативів.
Щоб підприємства активно працювали у галузі природоохоронної діяльності, має бути розроблений і впроваджений механізм стимулювання, при якому має дотримуватись економічна вигідність для того чи іншого підприємства, тобто його загальні витрати на природоохоронні заходи мають бути завжди нижчими від отримуваної вигоди.
де Зпод - витрати підприємства на природоохоронну діяльність, Р - прибуток від утилізації відходів; П - пільги оподаткування;
ТТрі мпжня яипячити тякою непіішісткі:
Кп - кредитні пільги;
Цн - надвишка до ціни.
Як видно з цієї нерівності, елементи формули повинні збільшувати прибуток, котрий залишається у розпорядженні підприємства і він має бути вищим від витрат підприємства на природоохоронну діяльність.
При сплаті штрафних санкцій підприємством реалізація заходів на охорону навколишнього природного середовища повинна бути нижчою ВІД "УСІХ ВИПІВ СПЛаТИ НИХ ТТТТОЯгЬІїІ І ТЮНЯ РІІИПЯ-ЯГЯРТТ.ґ'а Hpninnifvrm-
де 11т - плата за наднормативне використання ресурсів природи; Пшс. - плата за наднормативне забруднення навколишнього середовища;
Пщ> ~~ тата за розташування відходів у навколишньому середовищі;
Ш — штрафи за екологічні порушення; До — додаткове оподаткування.
При даній сетуації підприєм ству вигідніше вкласти кошти на реалізацію заходів щодо охорони навколишнього середовища. По-перше, підприємство вносить свій внесок у недопущення забруднення навколишнього природного середовища. По-друге, підприємство в цілому заощаджує власні кошти, які могли б бути виплачені з прибутку на різноманітні штрафні виплати і санкції.
При розробці заходів щодо стимулювання за результатами природоохоронної діяльності слід передбачати стимулювання і для окремих відповідальних працівників підприємства, які безпосередньо беруть участь і організовують виконання цих заходів.
16.4. Екологічна оцінка господарської діяльності як інструмент екополітики
Будь-яка діяльність господарювання вимагає екологічного обґрунтування з метою оцінки впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище. У проектній документації передбачені заходи мають гарантувати запобігання негативного впливу конкретних
РОЗДІЛ IV. ЕКОНОМІКА ПРМРОДОКОРМСТУВАННЯ
Ш—— —— ■»
об'єктів господарської діяльності на екосистеми, зниження його до рівня, регламентованого нормативними актами з охорони навколишнього середовища. Ці заходи мають бути спрямовані на збереження природних багатств і створення сприятливих умов для життя людей шляхом всебічного комплексного врахування всіх переваг і втрат, пов'язаних з реалізацією намічуваної діяльності.
Система екологічної оцінки (ЕО) передбачуваної діяльності сьогодні використовується практично в усіх країнах світу й у багатьох міжнародних організаціях як необхідний випереджуючий інструмент екологічної політики. Екологічна оцінка заснована на простому принципі: легше виявити і запобігти негативним для навколишнього середовища наслідкам діяльності на стадії планування, ніж знайти і виправляти їх на стадії здійснення. Отже, екологічна оцінка має бути зосереджена на всебічному аналізі можливого впливу запланованої діяльності на навколишнє середовище і використанні результатів цього аналізу для запобігання чи пом'якшення екологічного збитку. Такий підхід є актуальним по мірі поширення уявлень про сталий розвиток, оскільки він дозволяє враховувати разом з економічними екологічні фактори вже на стадії формування цілей планування і прийняття рішень по здійсненню тієї чи іншої діяльності.
Екологічна оцінка може розглядатися з різних точок зору. З одного боку, - це процес, що носить науково-технічний і інженерний характер, змістом якого є прогноз впливів і наступне прийняття планових чи проектних рішень. З іншого боку, екологічна оцінка являє собою механізм регулювання і пов'язану з ним формальну процедуру.
Під екологічною оцінкою ми розуміємо процес систематичного аналізу й оцінки екологічних наслідків намічуваної діяльності, консультацій із зацікавленими сторонами, а також врахування результатів цього аналізу і консультацій у плануванні, проектуванні, затвердженні і здійсненні даної діяльності2.
2 Екологічний менеджмент. Навч. посіб. За ред. д.е.н. проф. Семенова В.Ф. та к.е.н. доц. Михайлика О.Л. - К.: Центр навальної літератури, 2004. - С. 216.