РОЗДІЛИ. ЕКОНОМІКА УКРАЇНИ ЯК ЦІЛІСНА СОЦ.-ЕКОНОВЙІЧНА СМСТЕМА

на . ^

більшість країн СНД. Основними міграційними партнерами з прибут­тя населення до України є Молдова (понад 100 осіб на 100000 меш­канців), Російська Федерація (28), Вірменія, Ізраїль, Білорусь (17-18).

За 1994-2000 pp. Україна за офіційними даними втратила понад 600 тис. осіб внаслідок міграції, переважно молодого і середнього віку. Сьогодні легально і нелегально за межами України перебува­ють і працюють близько 5,5- 6,0 млн. осіб, серед яких значна кількість висококваліфікованих спеціалістів і науковців різноманітних спе­ціальностей. Однак щорічна кількість вибулих до економічно розви­нутих країн поступово зменшується:

% по-перше, через вичерпання етнічної складової цього потоку;

Ц^ по-друге, внаслідок пом 'якшення дії чинників, які стимулюють від 'їзд;

Ч^ по-третє, завдяки розширенню можливостей проведення зво­ротної трудової міграції до цих країн без зміни місця проживання.

Підвищення рівня життя населення поступово знівелює цей мігра­ційний процес, враховуючи, що владою держави буде прийнята про­грама щодо створення додаткових робочих місць і працевлаштуван­ня працездатного населення з доведенням до мінімуму наявного без­робіття. Сьогодні за умов практичного вичерпання потенціалу демо­графічного зростання чи не єдиною можливістю збільшення загаль­ної чисельності населення України залишається активна міграційна політика. Саме міграційний приплив може компенсувати природне зменшення населення і забезпечити збалансування статево-вікової структури населення.

8.6.5. Особливості формування та розселення населення

Сучасна географія розселення населення і трудових ресурсів Ук­раїни склалася історично й істотно залежить від рівня продуктивних сил. Термін розселення - це розміщення населення по території краї­ни і форми його територіальної організації у вигляді системи посе­лень.

Глава 8. Природний та рвсурсно-трудовий потенціал економіки України

У процесі еволюції розвитку суспільства і його інтеграції розсе­лення населення, як правило, здійснювалось:

ш- на шляхах і річкових перетинах (Київ, Дніпропетровськ, Запо­ріжжя, Миколаїв, Херсон, Черкаси);

т- на узбережжі моря ( Одеса, Севастополь, Керч, Маріуполь, Іллічівськ);

т- сухопутних шляхах, де інтенсивно йшов товарообмін (Стрий, Івано-Франківськ, Коломия, Чернівці, Мукачево, Луцьк, Рівне, Жито­мир, Конотоп, Харків);

кг у містах, що виникли як центри гірничодобувної промисловості (Донецьк, Макіївка, Кривий Ріг, Марганець, Нововолинськ, Новий Розділ, Калуш, Борислав, Стебник та ін);

bs- у містах - курортних центрах (Ялта, Євпаторія, Феодосія, Трускавець, Моршин та ін).

У Криму і Карпатах розселення здійснювалось вузькими смугами в долинах річок і водорозділів у вигляді поселень і хуторної системи (села, хутори, причілки, присілки).

Як бачимо з наведеного, основними чинниками розселення, в тому числі його інтенсивності та напрямів, є соціально-економічні (роз­виток та розміщення продуктивних сил), природні та демографічні. Найважливішими є соціально-економічні чинники, тобто розміщен­ня продуктивних сил, що впливає на виникнення міст, і значний при­плив сільського населення до них. Це призвело до постійного зрос­тання міського населення і, великою мірою, збільшення його пито­мої ваги в структурі розселення.

За результатами Всеукраїнського перепису населення, в 2001 р. кількість міського населення складала 32 млн. 574 тис. осіб, або 67,2 %, сільського - 15 млн. 883 тис. осіб, або 32,8 %. Розміщення і співвідношення міського і сільського населення за областями пока­зано у табл. 8.6.2.

Як видно із таблиці, частка міського населення зросла вії областях України, зменшилася - у 5, в інших 11 залишилася без змін. Особливо високий рівень міського населення у Донецькій (90 %), Луганській (86 %) та Дніпропетровській (83 %) областях. Значно нижчий рівень (мен­ше 50 %) характерний для Вінницької, Рівненської, Тернопільської, Івано-Франківської, Чернівецької та Закарпатської областей.

254

255

Таблиця 8.6.2 Розміщення та співвідношення міського і сільського населення

	Чисельність наявного населення., тис/ осіб		У % до всього населення		Довідково за 1989 р.
	міське	сільське	міське	сільське	міське	сільське
Автономна Республіка Крим	1274,3'	759,4	63	37	65	35
Вінницька	818,9	953,5	46	54	44	56
Волинська	533,2	527,5	50	50	49	51
Дніпропетровська	2960;3	607,3	83	17	83	17
Донецька	4363,6	477,5	90	10	90	10
Житомирська	775,4	614,1	56	44	53	47
Закарпатська	466,0	792,3	37	63	41	59
Запорізька	1458,2	471,0	76	24	76	24
Івано-Франківська	593,0	816,8	42	58	42	58
Київська	1053,5	774,4	58	42	54	46
Кіровоградська	682,0	451,1	60	40	60	40
Луганська	2190,8	355,4	86	14	86	14
Львівська	1558,7	1067,8	59	41	59	41
Миколаївська	838,8	425,9	66	34	66	34
Одеська	1624,6	844,4	66	34	66	34
Полтавська	956,8	673,3	59	41	57	43
Рівненська	549,7	623,6	47:	53-	"•45	55
Сумська	842,9	456,8	65	35	62	38
Тернопільська •	458,6	656,8	43	57	41	59
Харківська	2288,7	625,5	79	21	79	21
Херсонська	706,2	468,9	60	40	61	39
Хмельницька	729,6	701,2	51	49	47	53

Урбанізація (від лат. urbanus - місто) - це зростання питомої ваги міського населення, головний фактор зростання соціально-еко­номічної ролі міст. Одним із проявів урбанізації є зростаючий роз­виток техногенного середовища, взаємозв'язок якого з географічним середовищем проявляється у різноманітних формах і досить часто призводить до порушення природної рівноваги між природою та сус­пільством. Це, в свою чергу, може призвести до виникнення незво-ротних процесів в природі, що в кінцевому результаті позначиться на людині.

256

Головними особливостями і наслідком урбанізації є концентрація промислового виробництва і міського населення на порівняно обме­женій площі, заміна природних ландшафтів асфальтовим і бетонним покриттям, спорудами, підземними комунікаціями, залучення вели­кої кількості води для задоволення питних, побутових і виробничих потреб міста.

На сучасному рівні розвитку продуктивних сил характерною ри­сою урбанізації є формування територіальних систем міського роз­селення і прогресуюча субурбанізація, тобто створення міст-супут-ників. Формування міст-супутників, прискорений розвиток малих міських поселень у зоні впливу великих міст, у зв'язку з обмеженням промислового будівництва в них та винесенням промислових підприємств, або із створенням у малих містах філіалів виробничих об'єднань, сприяє розвитку цих поселень.

Навколо великих міст або у високоурбанізованих районах форму­ються міські агломерації. Нині в Україні є понад два десятки міських агломерацій; з них найбільші: Донецько-Макіївська, Горлівсько-Єна-кієвська, Київська, Харківська, Криворізька, Нікополь-Марганцівсь-ка, Запорізька та ін.

В Україні станом на 1 січня 2006 р. є 4 мІста-мільйонери: Київ (2,7 млн. чол.), Харків (1,5 млн..чол.), Дніпропетровськ (1,1 млн. чол.), Одеса (1,0 млн. чол.), і великі 5 міст з населенням більше 500 тис. чол. - Донецьк (994 тис. чол.), Запоріжжя (795 тис. чол.), Львів (735 тис. чол.), Кривий Ріг (692 тис. чол) та Миколаїв (509 тис. чол.).

Для багатьох міст України характерна складна екологічна ситуа­ція, яка обумовлена наявністю та концентрацією підприємств чорної та кольорової металургії, теплоенергетики, хімії, нафтохімії, гірни­чодобувної промисловості, цементних заводів тощо. Зростання міст призвело до особливої форми розміщення виробництва і розселен­ня, за якої промислові підприємства, як основні джерела забруднен­ня, розташовані всередині жилої забудови. Серед них: Донецька про­мислова агломерація, до якої зараховують Авдіївку, Горлівку, Єнакієве, Макіївку та інші міста, а також Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Марі-

=- = 257

РОЗДІЛИ ЕКОНОМИШ УКРАЇНИ ЯК ЦІЛІСНА СОЦ.-ЕКОНОШЧНА СМСТЕША

уполь. У цих та інших регіонах рівень забруднення повітря, поверх­невих вод і землі значно перевищує можливості їх самоочищення та негативно впливає на здоров'я населення.

Для поліпшення екологічної ситуації у високоурбанізованих ре­гіонах необхідно обмежувати надмірне зростання промисловості та чисельності населення великих міст.

Одночасно заслуговує на увагу концепція розвитку малих і середніх міст, в яких природне середовище значно краще, ніж у великих. Ак­туальним є подальший розвиток малих міст, в яких розміщені одно-два підприємства. Таких міст є багато в центральній та західній час­тинах України. У нових умовах господарювання банкрутство таких підприємств може призвести до підриву економічного балансу роз­витку міст.

Особливої уваги заслуговує регіональне формування мережі сільських поселень. Вони історично утворилися і перебувають у певній відповідності з територіальною диференціацією природних умов (на міське розселення вони впливають слабо). У Поліссі та Західній Україні переважають невеликі та середні за розміром села, які розміщені в більшості по вододілах, вздовж річок, тоді як села лісостепової та степової зони, як правило, значні за розміром і зосе­реджені в балках та інших понизов'ях рельєфу.

У гірських районах Карпат і Криму, як було уже сказано, пошире­ний гірсько-долинний тип сільського розселення з багатьма присілка­ми і причілками. Для прикладу, село Микуличин, що належать до м. Яремче у Карпатах, має 32 присілки і причілки (від II) до 50 хат).

У період перебування України в складі СРСР кількість сільських населених пунктів постійно зменшувалася. Були на обліку так звані «неперспективні поселення», які в більшості включалися до складу селищ міського типу або у мережу міст, у зв'язку з розширенням їх території. Такі поглинання населених пунктів містами дістали назву конурбанізація.

У сучасних умовах господарювання кожне місто, село, будь-який інший населений пункт для перспективи його розвитку повинен мати

Лягава В. Природний ma ресурсно-mpy'довий потенціал еяонвовіїаі Ушрзїни

генеральну схему його забудови на найближчі 25-30 років. Це, в пер­шу чергу, сприятиме вирівнюванню соціально-економічного розвит­ку на стратегічну перспективу, дасть можливість більш ефективно використовувати природно-сировинний і трудовий ресурсний потен­ціал. Водночас, це позитивно вплине на оздоровлення навколишньо­го середовища, поліпшуючи екологічний стан діючого промислово-економічного потенціалу.

8.6.6. Державна політика зайнятості працездатного

населення

Ринок праці у будь-якій державі формується передусім за рахунок природного відтворення осіб працездатного віку. У структурі пра­цездатного населення демографічна система є основною, що визна­чає її кількісні і якісні характеристики.

Трудові ресурси - це частина населення, що досягла працездат­ного віку, яка за фізичним розвитком, набутою освітою, професій­но-кваліфікаційними рівнем здатна працювати у народному 'госпо­дарстві, займатися суспільно корисною діяльністю. Чисельний склад трудових ресурсів, їх динаміка залежить від природного приросту населення, його статево-вікової структури, а також інтенсивності міграційних процесів. За основу трудоресурсного потенціал}' береться віковий ценз, за яким все населення певної території, регіону, країни поділяється на три групи:

+ допрацездатного віку (діти, юнаки, дівчата віком до 16років);

+ працездатного віку (чоловіки у віці до 59років, жінки у віці до 54 років включно);

+ після працездатного віку (пенсіонери).

Трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятості:

•Ф" зайняті в суспільному виробництві (на державних та коопера­тивних підприємствах і в організаціях);

"Ф" зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві та індивідуальною трудовою діяльністю;

"Ф" зайняті на навчанні з відривом від виробництва;

"Ф" зайняті у сфері військової діяльності (військовослужбовці).

258

259

РОЗДІЛИ. ЕКОНОМІКА УКРАЇНИ ЯК ЦІЛІСНА СОЦ.-ЕКОНОШІІЧНА СИСТЕМА

|Д——-■■» — ~™-~~ —■—,,. ^р

Окрему групу становлять безробітні. Усе зайняте у народному гос­подарстві працездатне населення розподіляється між галузями мате­ріального і нематеріального виробництва.

Розрізняють повну і ефективну зайнятість. Повна зайнятість - це надання державою, згідно з законодавчими актами, усьому працездат­ному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої відбувається індивідуальне та колективне відтворення ро­бочої сили і задоволення всієї сукупності потреб. При повній зайнятості обсяг виробництва є максимально можливим. Вона визначається чисель­ністю осіб, що виконують будь-яку певну роботу за відповідну оплату, або отримують інші види доходу.

Ефективна зайнятість - це зайнятість, що проводиться відпо­відно до вимоги інтенсивного типу відтворення та критеріїв еконо­мічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтованої на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці. Ефективна зай­нятість передбачає як обов'язкову умову кількісну й якісну відповідність між наявними робочими місцями і наявними трудови­ми ресурсами, оптимальне співвідношення самої роботи і праців­ників, які будуть її виконувати. Професійно-кваліфікаційна структу­ра сукупного працівника має відповідати умовам і структурі вироб­ництва. Ефективною є така зайнятість, яка дає реальний позитивний економічний ефект.

Для оцінки тенденцій формування і розподілу трудових ресурсів широко застосовуються балансові методи. Відповідні балансові роз­рахунки здійснюються щорічно у середньорічному обчисленні. Вони охоплюють систему показників, що характеризують чисельність тру­дових ресурсів, основні джерела їх формування, розподіл за формами економічної діяльності та галузями народного господарства. Ці показ­ники служать для порівняння з даними, які характеризують наявність робочих місць, додаткову потребу в робітниках та службовцях, потре­бу в підготовці і перепідготовці кваліфікованих працівників, затрати праці, робочого часу тощо. Система балансових розрахунків здійснюється у галузевому і територіальному розрізах.

Глвва В. Природний тв рєє^рємо-трубовий потенціал економиш Ущшїни

У ринкових умовах господарювання урізноманітнюються форми зайнятості населення. Зростає кількість зайнятих у комерційних структурах, індивідуальних селянських та фермерських господар­ствах. Виникають нові сучасні форми зайнятості, пов'язані з розвит­ком інформаційної ринкової інфраструктури. Однією із характерних рис сучасного ринку праці є поширення нерегламентованої (незареє-строваної) зайнятості населення, тобто самозайнятості. Людина може офіційно вважатись безробітною, в той же час брати активну участь у «тіньовій» економіці, отримувати там основні доходи (порівняно з допомогою по безробіттю). За останній час значних масштабів набу­ли нелегальні трудові міграції за кордон.

Важливим напрямом державної соціальної політики є політика зай­нятості працездатного населення, оскільки високий рівень зайнятості забезпечує відповідні доходи значної частини населення. Політика зай­нятості включає державні заходи щодо регулювання ринку праці, за­безпечення ефективної зайнятості населення і запобігання безробіт­тю. Юридичною основою політики зайнятості в Україні є Закон Ук­раїни «Про зайнятість населення». Політика зайнятості стає важли­вою складовою макроекономічної політики. У державі є два варіанти політики зайнятості: активний і пасивний.

■=> Активна політика зайнятості передбачає надання послуг з працевлаштування, навчання та підвищення кваліфікації, допомоги безробітнім у пошуку нового робочого місця тощо. З цією метою ство­рена і функціонує державна служба зайнятості населення. Розробля­ються програми сприяння зайнятості населення у галузевому і тери­торіальному розрізах. Вони містять систему заходів, спрямованих на попередження масового безробіття, створення нових додаткових ро­бочих місць, соціальний захист найбільш вразливих верств населен­ня. Галузеві програми зайнятості населення вирішують проблеми ско­рочення прихованого безробіття, підвищення професійно-кваліфіка­ційного рівня працівників, розвитку соціального партнерства. Тери­торіальні програми зайнятості охоплюють широке коло проблем щодо відтворення робочої сили - демографічних, економічних, соціальних,

260

261

РОЗДІЛИ. ЕКОНОМІКА УКРАЇНИ ЯК ЦІЛІСНА СОЦ.-ЄКОНОШЧНА СМСТЕМА

екологічних. Вони тісно пов'язані зі структурною перебудовою гос­подарства, зміною форм власності, санацією території.

Основні функції державної служби зайнятості населення, яка сприяє працевлаштуванню, такі:

# здійснює посередництво між роботодавцем і найманими пра­ цівниками;

Ф реалізує основні напрями державної політики зайнятості на­селення;

Ф регулює рух наявної робочої сили з метою працевлаштування;

• веде облік безробітних з урахуванням їх кваліфікації і сприян­ням у працевлаштуванні та можливій перекваліфікації;

• надає допомогу офіційно зареєстрованим безробітним чи сприяє їм у відкритті власної справи;

Ф здійснює перепідготовку незайнятого населення і підвищення професійно-кваліфікаційного рівня працівників.

■=> Пасивна політика зайнятості передбачає виплату грошової допомоги, компенсацію втрат доходів внаслідок безробіття тощо, але вона не надає допомоги безробітному в пошуку нового місця роботи (тому називається пасивною).

Важливе значення в політиці зайнятості в Україні має проблема підвищення гнучкості ринку робочої сили, який формується забезпе­ченням його швидкого пристосування до змінних умов виробництва.

Реалізація державної політики сприяння зайнятості населення та забезпечення соціального захисту громадян від безробіття проводить­ся за допомогою низки нормативно-правових актів. Зокрема, це За­кон України «Про загальнообов 'язкове державне соціальне страху­вання на випадок безробіття», постанова Кабінету міністрів Украї­ни «Про заходи організації виконання актів законодавства з питань зайнятості населення» та ін.

В умовах переходу до сталого економічного розвитку державне регулювання ринку праці проводиться з метою збалансування попи­ту і пропозиції робочої сили, зменшення безробіття, досягнення про­дуктивної зайнятості населення, забезпечення соціального захисту громадян від безробіття, дотримання основних прав громадян.