Хід аналізу аніонів (р0 – вихідна суха речовина,

F0 – ВВ або СВ)

№	Об’єкт	Реактив	Результат	Висновок	Імовірний склад
					Осаду	Розчину
1	P0 + K2CrO4	H2SO4, 3 моль/л	СО2, Р білий у поглиначі із розчином Ca(OH)2	СО32‑	СаСО3	-
2	F0	СаАс2	Р білий	Є 1-а група	СaSiO3, СaCO3, СaSiF6, СaSO3, CaSO4, Ca(IO3)2, Ca3(AsO4)2, CaHPO4, Ca5OH(PO4)3, Ca(As(OH)4)2
3	P2	HAc, 3 моль/л	Р лишився	Є 1-а підгрупа	СaSiO3, СaSiF6, CaSO4, Н2SiО3, Ca(IO3)2	SO2, As(OH)3, HAsO4‑, HРO4‑, Н2SiО3, ІО3‑
4	рF3 + HCl	BaCl2	Р білий	-	BaSO4	SO2
5	рF4	H2O2, to	Р білий	SO32‑	BaSO4	SO2
6	рF3 + HCl, 3 моль/л	Na2S	Р жовтий	As(OH)3‑	As2S3	-
7	рF3 + HNO3, конц.	Na2C4H4O6 + (NH4)2MoO4	Р жовтий	PO43‑	(NH4)3H4P(Mo2O7)6

Таблиця 16 (продовження)

№	Об’єкт	Реактив	Результат	Висновок	Імовірний склад
					Осаду	Розчину
8	рF3 + HNO3, конц.	(NH4)2 MoO4	Р жовтий	AsO43‑ , якщо не було РО43‑	(NH4)3H4As(Mo2O7)6
9	P8	NH3	F	-	-	AsO43‑, PO43‑
10	F9	MgCl2	Р білий	-	Mg(NH4)PO4, Mg(NH4)AsO4	-
11	P10	HCl + KI + CCl4	фіолетовий шар CCl4	AsO43‑		І2
12	Р3	HCl, 3 моль/л	P  F (частково)		H2SiO3, CaSiO3, Ca(IO3)2	SiF62‑, IO3‑
13	рF12	NaAc	Р білий	SiF62‑	CaSiF6
14	P12	HCl, конц.	P  F (частково)	-	H2SiO3 (гель)	H2SiO3 (золь), ІО3‑
15	рF14	Na2SO3 + CCl4	фіолетовий шар CCl4	IO3‑		I2, I3‑
16	P14 + F14	t  150oC
17	P16	HCl, 3 моль/л	Р білий	-	SiO2
18	P17	KNaCO3, to	топлення		Na2SiO3
19	P18	H2O	вилуговування			SіО2

Таблиця 16 (продовження)

20	F19	(NH4)2MoO4 + бензидин		P синій	SiО32‑	молібденова синь + бензидинова синь		-
21	F2	ВаАс2		Р жовт.	Є 2-а група	ВaCrO4, BaSO4, Ba(BO3)2		3 – 5 групи, В(ОН)4‑
22	pF0		висушити + H2SO4, конц. + СН3ОН	зелене полум’я	В(ОН)4‑			В(OСН3)3
23	Р21		НCl, 3 моль/л	P  F (частково)	-	BaSO4		Сr2O72‑
24	рF23		Перевірина реакція на Сr2O72‑,, за 4.3.3 чи 4.3.4.
25	Р23		Перевірина реакція на SO42‑, за 11.9.
26	F21		CdAc2	Р жовт.	Є 3-а група	CdS, Cd(BO2)2		4, 5 групи
27	рF26		CuSO4	Р жовтий    P чoрн.	S2‑	СuS		-
28	рF26 + HCl		I2 + KI	знебарвлення	S2О32‑			І2  І‑
			FeCl3	F фіолетовий (забарвлення нестійке)	S2О32‑			Fe(S2O3)‑
26 a	(здійснюють, якщо виявлено S2O32‑)
	F26		H2SO4, 3 моль/л, to	SO2 S			SCN‑, Cl‑, Br‑, I‑, 5-a група
29	F26 або F26а		AgNO3	Р білий	-	AgSCN, AgCl, AgBr, AgI		5-a група + NO3‑

Таблиця 16 (продовження)

№	Об’єкт	Реактив	Результат	Висновок	Імовірний склад
					Осаду	Розчину
30	рP29	NaCl, конц.			AgSCN, AgCl, AgBr, AgI	SCN‑, Cl‑,
31	F30	FeСl3	F рожевий	SСN‑		FeSCN2+
32	P29	прожарити			Ag, AgCl, AgBr, AgI
33	Р32	H2SO4, 3 моль/л + Zn	Р білий  Р чоний	-	Ag , Zn	Cl‑, Br‑, I‑, Zn2+, SO42‑
Якщо SCN‑ не виявлено, то операції 34-38 здійснюють безпосередньо з F26 (якщо S2О32‑ відсутній), або із F26а.
34	рF33	Cl2 + CCl4	фіолетовий шар CCl4	І‑		І2
35	F34	надлишок Cl2	жовтий шар CCl4	Br‑		Br2
36	рF33	AgNO3	P білий		AgCl, AgBr, AgI
37	P36	NH3 або розчин Фаургольта	P  F (частково)	Є Cl‑ ?	AgBr, AgI	Ag(NH3)2+, Cl‑
38	F37	HNO3, 3 моль/л	Р, біла каламуть	Cl‑	AgCl
39	F26	AgAc	Р	-	Ag2S2O3, Ag2S, AgSCN, AgCl, AgBr, AgI	5-a група
40	рF39	реактив Грісса	рожеве забарвлення	NO2‑		азобарвник
Якщо NO2‑ виявлено, то

Таблиця 16 (продовження)

№	Об’єкт	Реактив	Результат	Висновок	Імовірний склад
					Осаду		Розчину
41	F39	нітритон	P білий		похідне триазолу		NO3‑, ClO3‑
42	рF41	Fe2+ + H2SO4	буре кільце	NО3‑			FeNO2+
43	рF41	NaOH	Р		Ag2O, Сd(OH)2		NO3‑, ClO3‑
44	рF43	стоп Деварда	NН3 	NО3‑	Cu		Cl‑, Al(OH)4‑, Zn(OH)3‑
45	рF44 + HNO3	AgNO3	Р білий	ClO3‑	AgCl
Якщо в об’єкті не виявлено SО32‑ або S2О32‑, а також іонів – окисників (таблиця 12), то операції 48 – 49 здійснюємо безпосередньо з F0, інакше SО32‑ та S2О32‑ окиснюємо, а окисники осаджуємо в операціях 46 та 47.
46	рF0	H2O2, tо	-	-	-	-
47	рF0 або F46	хлориди (або нітрати) іонів – осадників відповідних груп	Р	-	-	-
48	рF0 або F46 чи F47	H2SO4, 3 моль/л	запах НАс	Ас‑	-	-
49	рF0 або F46 чи F47	конц. H2SO4, С2Н5ОН	запах складного ефіру	Ас‑	-	-

8-11. Виявлення АsО₄^3‑. 5 крапель F3 + 10 крапель концентрованої HNO₃ + 10 крапель молібденової рідини нагріймо до  40 ^оС й потремо стінки пробірки скляною паличкою. Якщо РО₄^3‑ не виявлено, то жовтий кристалічний осад свідчить про наявність АsО₄^3‑. Якщо ж РО₄^3‑ виявлено, то F8 переводять у MgNH₄PO₄(s) та у MgNH₄AsO₄(s). Тільки As (V), якщо він міститься в осаді, здатен у операції 11 окиснити І^‑. Реакції не дає Р (V).

12. Аналіз 1-ї підгрупи 1-ї групи. Дія розчину з с(НСl) = 3 моль/л на Р3 переводимо СаSіО₃ повністю або частково у H₂SіО₃. Ці речовини залишаються в осаді, а SiF₆^2‑ повністю надходить до розчину. H₂SіО₃ тут випадає як осад, подібний до холодцю.

13. Виявлення SiF₆^2‑. До F3 додаємо надлишок NaAc, створюючи помірно кисле середовище (рН  5) й знову випадає легка каламуть СаSiF₆.

14-15. Виявлення ІО₃^‑. Для реакції беремо сухий реагент Na₂SO₃ у дуже невеликій кількості, оскільки його надлишок може спричинити відновлення IO₃^‑ не тільки до І₂, а й до І^‑ (дослід 11.21.2), й шар CCl₄ залишиться безбарвним. Якщо тут проба на ІО₃^‑ привела до негативного результату, то, беручи до уваги, що розділення ІО₃^‑ на групи не є чітким, його слід спробувати виявити у F12 й навіть у F3.

16-20. Виявлення SiО₃^2‑. Н₂SiО₃ схильна утворювати колоїдні розчини, тому її дегідратують, двічі висушуючи з с(НСl) = 12 моль/л на водяній бані. Здобутий SiО₂ стоплюємо з КNaСO₃ у петлі з платинового дроту. Вилуживши водою стоп, наявність іона SiО₃^2‑ у розчині виявляємо реакцією з молібдатом та бензидином (дослід 11.6.3). Якщо SiО₃^2‑ не виявлено, цю реакцію можна здійснити з F0. Оскільки вона не є специфічною (її дають й інші гетерополікислоти – фосфорно-молібденова, арсено-молібденова; бензиди­нова синь може утворитися під впливом інших окисників, наприклад, СrО₄^2‑ тощо) – то з вихідного розчину спочатку виділяємо SiО₂, прокип’ятивши F0 із NН₄Сl та 2-3 рази підсушивши осад із НСl. Промитий осад стоплюємо з КNaСO₃ й далі чинимо так, як вказано вище.

21. Осадження 2-ї групи. Якщо з ВаСl₂ випадає жовтий осад, тобто СrО₄^2‑, а якщо осад чисто білий, то СrО₄^2‑ відсутній. Якщо немає жодного осаду, то відсутні як СrО₄^2‑, так і SО₄^2‑, але В(ОН)₄^‑, що не піддається чіткому розділенню на групи, слід все одно шукати. Осад 2-ї групи двічі промивають водою.

22. Виявляти В(ОН)₄^‑ найкраще з частини F0 (у якій не повинно бути катіонів Ba²⁺ та Cu²⁺). Бор виявляємо, як описано у досліді 11.2.2.

23. Виявлення СrО₄^2‑ (або Сr₂О₇^2‑). Застосовуємо реакції, що вивчені для аналізу катіонів (наприклад, бензидинову, реакція 4.3.3).

24. Виявлення SО₄^2‑. Оскільки на цьому етапі роботи як нерозчинений може залишитися не тільки осад ВаSО₄, а й, наприклад, SіО₂, то осад слід перевірити на наявність у ньому сульфуру – за реакцією «сірчаної печені», 11.9.3).

25-26. Осадження 3-ї групи та виявлення S^2‑. Жовтий осад, що випадає за операцією 26, є ознакою іона S^2‑. Щоб це перевірити, осад змочимо краплею розчину CuSО₄. Осад CdS має змінити колір на чорний. Іон В(ОН)₄^‑ у цьому осаді не виявляють.

27. Виявлення S₂О₃^2‑. Розчин іона І₃^‑ у цих умовах може знебарвити лише іон S₂О₃^2‑. Утворення нестійкого фіолетового комплексу Fe(S₂O₃)₂^‑ спостерігаємо, якщо відсутній SCN^‑.

28. Вилучення S₂О₃^2‑. Виявивши S₂О₃^2‑, його руйнуємо у всьому об’ємі F26, нагріваючи останній із розчином Н₂SО₄, с(Н₂SО₄) = 3 моль/л, поки не зникне запах SО₂. Сульфур (сірку), що випав, відокремлюємо.

29-31. Виявлення SСN^‑. Частину розчину, що містить 4-у та 5-у групи аніонів, але без S₂О₃^2‑, обробляємо надлишком розчину AgNO₃. Промитий осад струшуємо із насиченим розчином NaCl. Через зміщення рівноваги реакції

AgSCN(s) + Cl^‑  AgCl(s) + SCN^‑

у розчині встановлюється невелика концентрація іонів SCN^‑, яку виявляємо за блідо-рожевим забарвленням, коли додають краплю розчину FeCl₃.

32-33. Руйнування SCN^‑ й одержання розчину галогенідів. Оскільки SCN^‑ заважає виявленню іонів галогенідів, то його слід вилучити, прожарюючи осад Р29,

2 AgSCN(s) + 4 О₂  2 Ag(s) + 2 CО₂ + 2 SО₂ + N₂.

Галогеніди аргентуму в цих умовах стоплюються, не змінюючись хімічно. Якщо надалі стоплену решту осаду піддати дії Zn й H₂SO₄, то у розчин переходять іони галогенідів, наприклад,

2 AgI(s) + Zn(s) + 2 H⁺  2 Ag(s) + Zn²⁺ + I^‑.

34-35. Виявлення І^‑ та Br^‑. І^‑ та Br^‑, контактуючи з Сl₂, спочатку утворюють вільний І₂, що, розчиняючись у СCl₄, забарвлює шар останнього у фіолетовий колір. Надлишок Сl₂ знебарвлює розчин

I₂ + 5 Cl₂ + 6 H₂O  2 IO₃^‑ + 10 Cl^‑ + 12 H⁺,

а бром окиснюється до елементного стану

2 Br^‑ + Cl₂  Br₂ + 2 Cl^‑,

забарвлюючи шар СCl₄ у жовтий колір.

36-38. Виявлення Cl^‑. Із суміші AgCl(s) та AgI(s) розчин NН₃ діє лише на AgCl(s) із добутком розчинності, набагато більшим, ніж для AgI(s). Отже, якщо AgBr(s) відсутній, то Р36 обробляють розчином із с(NН₃) = 3 моль/л. Підкислюючи здобутий розчин, каламуть спостерігаємо лише при наявності Cl^‑. Для суміші AgCl(s) та AgBr(s) розчин лише NН₃ як засіб відокремлення непридатний, бо він помітно розчиняє AgBr(s). Тоді вживаємо реактив Фаургольта (Ag⁺ − буферний розчин із переважаючими компонентами Ag(NН₃)₂⁺ та NН₃). Наявність у ньому продукту розчинення, іона Ag(NН₃)₂⁺, послаблює розчинність як AgCl(s), так і AgBr(s). Останній майже не розчиняється, дозволяючи виявити іон Cl^‑ у присутності Br^‑.

39. Відокремлення 4-ї групи аніонів від 5-ї. До F26 додаємо AgАс, поки осадження не буде повним. Осад відкидають (у банку для збирання солей аргентуму), бо 4-у групу вже проаналізовано. У розчині виявляємо 5-у групу аніонів.

40. Виявлення NО₂^‑. Використаймо вельми чутливу реакцію Грісса (дослід 11.7.1), де утворюється рожевий барвник – п-сульфобензоазо­нафтиламін. Можна також скористатися «реакцію на кільце», що відома як реакція на іон NО₃^‑ (дослід 11.6.1). На відміну від щойно згаданої реакції, тут замість концентрованої Н₂SО₄ слід використати розведену, або НАс. Оскільки окремих шарів рідини тут не утворюється, результатом буде не кільце, а буре забарвлення усього розчину.

41. Відокремлення NО₂^‑, що заважає виявленню NО₃^‑, зручно здійснювати дією реактиву Мартинченко-Красивицького (дослід 11.7.3. Доданок NаОН після реакції осаджує надлишок реагенту, а у розчині шукаємо NО₃^‑ та ClО₃^‑. Якщо нітритон відсутній, то до F39 додаємо (NН₄)₂SО₄ й кип’ятимо протягом 30 хв. При цьому NО₂^‑ вилучається за реакцією

NH₄⁺ + NO₂^‑  N₂(g) + 2 H₂O.

Проте деякою мірою відбувається й перетворення NO₂^‑ у NO₃^‑,

3 NO₂^‑ + H₂O  NO₃^‑ + 2 NO + 2 OH^‑,

тому цей процес не можна вважати за цілком задовільний.

42-45. Виявлення NO₃^‑. До F41 можна застосувати реакцію «бурого кільця» (дослід 11.6.1). Оскільки F41 порівняно із F0 є вельми розведеним, а реакція не є досить чутливою, то рекомендуємо, випаривши його, попередньо сконцентрувати разів у 5-8 й здійснити ще одну реакцію виявлення NO₃^‑ через відновлення до NН₃ (дослід 11.6.2). Іон ClО₃^‑ при цьому відновлюється до Cl^‑, який можна виявити описаними вище реакціями (дослід 11.3.1).

46-49. Виявлення Ас^‑. Операція 46 подібна до окиснення SO₃^2‑ у операції 5. Інакше запах SO₂(g) заважатиме виявленню продуктів Ас^‑ за їх запахом. Окисники небезпечні, бо можуть руйнувати реагенти для реакцій визначення Ас^‑ (особливо з С₂Н₅ОН у середовищі концентрованої Н₂SO₄ у операції 49). Звичайно, осаджуючи іони, що заважають, маємо додавати (до повноти процесу) не ацетати відповідних катіонів, а хлориди чи (якщо хлориди відсутні у лабораторії) нітрати. Операції 48 та 49 здійснюємо, як описано у дослідах 11.4.1 та 11.4.2.