5. Співвідношення земельного права з суміжними галузями права

Земельне право регулює земельні відносини, які в окремих випадках стикуються, поєднуються чи переплітаються з дер­жавними, організаційно-адміністративними, цивільними, фінан­совими, екологічними, аграрними, трудовими, процесуальними та іншими відносинами. Проте це не означає, що норми земель­ного права дублюють норми інших галузей права, що має місце паралелізм у правовому регулюванні. Річ у тім, що на практиці немає чіткої межі між нормами різних галузей права, водо-розділу у разі застосування. Так, земля може розглядатися як об'єкт купівлі-продажу, оренди, міни. Вона може бути об'єктом охорони навколишнього природного середовища, просторовим базисом і засобом виробництва сільськогосподарської продукції. У кожному з цих напрямів використання землі складаються різні досить специфічні суспільні відносини, які є предметом правового регулювання нормами земельного, цивільного, еко­логічного, господарського, адміністративного чи аграрного права. Земельне право не втручається у сферу інших галузей права. У своїй сукупності земельні відносини, об'єктом яких також є земля, мають власну специфіку, предмет регулювання, власний правовий режим.

Як уже зазначалося у попередніх підрозділах, земельні відно­сини мають власний предмет регулювання, який на відміну від предмета регулювання інших галузей права в цілому природно регулюється нормами земельного права.

У зв'язку із цим виникає потреба розглянути співвідношення земельного та інших галузей права, відмежувати земельне пра­во від інших галузей.

Оскільки таке співвідношення земельного права з іншими га­лузями права має місце і в інших країнах СНД, що стали на шлях земельних реформ, доцільно висвітлити розв'язання проблеми визначення місця земельного права в загальній системі права в Україні з використанням досвіду законодавчого регулювання Російської Федерації та інших держав.

Земля як об'єкт права виступає предметом регулювання дер­жавного і земельного права. Нормами державного права визна­чається державний устрій; адміністративно-територіальна си­стема; земельна територія держави, на яку поширюється юрис­дикція органів державної влади; кордони країни і кордони адміністративних територій. Нормами земельного права регулю­ються економічні земельні відносини. Виходячи з потреб раціонального використання землі, земельне право поділяє землі на відповідні категорії, визначає цільове призначення кожної з категорій землі, встановлює для них відповідний правовий режим. Вирішує питання розміщення населених пунктів, розташування виробничих об'єктів, виділення частини земель, як основного за­собу для виробництва сільськогосподарської продукції.

Оскільки земля є об'єктом багатоманітних суспільних відно­син, має різний за своїм змістом правовий режим і цільове при­значення, природним є те, що багато питань, котрі стосуються землі, вирішуються адміністративним правом, для якого харак­терним будуть відносини влади і підпорядкування. Так, в адміністративному порядку вирішується питання відведення земельної ділянки на місцевості, встановлення її межі, видають­ся правовстановлюючі документи про право власності на зе­мельну ділянку чи землекористування, здійснюється контроль за додержанням земельного законодавства. Проте можливості владного втручання у земельні відносини досить обмежені.

Внутрішні питання використання землі в межах її цільового призначення вирішують власник землі чи землекористувач. Зе­мельним законодавством вирішується порядок набуття і припи­нення права власності і права користування земельною ділянкою, права та обов'язки власників земельних ділянок і землекористу­вачів, правовий режим земель різних категорій, які за своєю пра­вовою природою не збігаються з нормами адміністративного пра­ва, хоч окремі елементи адміністративної підпорядкованості в зе­мельному праві мають місце. Проте функції і компетенція органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування, які здійснюють функції регулювання земельних відносин, обмежені нормами земельного законодавства. Так, функції і компетенція органів державного контролю за використанням землі і додер­жанням земельного законодавства, органів землеустрою визна­чені безпосередньо нормами земельного права.

Земельне право має багато спільних рис з цивільним правом. Цивільним правом, зокрема у главі 27 ЦК України, визначають­ся: суб'єкти права всіх форм власності на землю (приватної, державної і комунальної), правоздатність і дієздатність юридич­них і фізичних осіб; регулюються договірні відносини, в яких земля виступає як об'єкт договору нарівні з іншими майновими об'єктами; вирішуються питання застави землі, сервітуту, відшкодування шкоди, заподіяної землі і майновим об'єктам, розташованим на земельних ділянках. І це цілком природно, оскільки раніше в Україні, Росії, а нині в багатьох інших країнах, земля розцінювалася і розцінюється як майновий об'єкт, є об'єктом грошового обігу, проте земельні відносини регулюються земельним законодавством.

У радянський період, коли земля була вилучена із товар­но-грошового обігу, земельні відносини регулювалися спеціаль­ним законодавством, у зв'язку з чим земельне право відділилося від цивільного, була створена галузь земельного законодавства, а в системі права — галузь земельного права¹.