1 Урядовий кур'єр. — 1999. — № 230, 8 груд.; № 235,15 груд.

² ВВР. — 2002. — №3-4. — Ст. 27.

За таких умов 25 жовтня 2001 р. був прийнятий ЗК України в новій редакції, який набув чинності з 1 січня 2002 р.² З цього часу розпочався третій етап розвитку земельного права і земельної реформи. Норми ЗК України були спрямовані на завершення земельної реформи. У новому Кодексі не стало такої правової ка­тегорії, як «право колективної власності на землю». Замість неї як суб'єкти права власності на землю були визначені юридичні особи — щодо земель приватної власності і територіальні грома­ди — щодо земель комунальної власності. У Перехідних поло­женнях Кодексу України було закладено норму про заборону продажу земельних ділянок і земельних паїв із земель сільсько­господарського призначення на строк до 1 січня 2005 р. Потім цей термін було продовжено на строк до 1 січня 2008 р. В цей період не допускалася купівля-продаж земельних ділянок земель сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, а також купівля-продаж або відчуження іншим спосо­бом земельних ділянок чи зміна цільового призначення (викори­стання) земельних ділянок, які перебувають у власності грома­дян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогоспо­дарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі

(на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передання у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (вику­пу) земельних ділянок для суспільних потреб.

На період до 1 січня 2015 р. громадяни та юридичні особи мо­жуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів. Ця площа може бути збільшена у разі успадкування земельних ділянок за законом.

Новий ЗК України містить ще одну новелу.

Процес правотворчості і право реалізації свідчить про станов­лення в Україні самостійної галузі земельного права, яка розви­вається динамічно, послідовно, про вдосконалення інститутів зе­мельного права, створення сприятливих умов для підвищення ефективності земельних реформ і впорядкування земельних відносин охорони земель та захисту прав на землю громадян України, інших держав і юридичних осіб.

Наведене свідчить, що земельне право України як галузь пра­ва посідає одне з провідних місць в українській правовій системі.

Земельне право посідає чільне місце і в системі правової науки. Наука земельного права почала розвиватися в колиш­ньому СРСР після прийняття земельних кодексів союзних республік (УСРР — 1922 р.)¹. На початку, в роки розгортання суцільної колективізації (1928-1930 рр.) у боротьбі проти теорії «селянського права», з однієї сторони, і проти теорії «кооперативного права», з другої, виникла теорія земельно-колгоспного права. її основним представником був московський професор А. П. Павлов.