1. Поняття права добросусідства та його зміст

Одним із наслідків проведення в Україні земельної рефор­ми взагалі та приватизації значної частини земельного фонду країни зокрема стало розширення обсягу прав суб'єктів цих відносин, виникнення у них цілого спектра нових інтересів у сфері землекористування, які охороняються законом, а також поява у них правових можливостей для реалізації зазначених прав та законних інтересів. Проте іноді такі права та інтереси не узгоджуються з правами та інтересами власників і користу­вачів суміжних (сусідніх) земельних ділянок. Це спричиняє ускладнення земельних відносин, наповнення їх новим змістом та, врешті-решт, — необхідність внесення відповідних змін у земельне законодавство нашої країни для їх урегулю­вання.

Про такі зміни у земельному законодавстві свідчить, перш за все, чинний ЗК України. Зокрема, з його прийняттям у земельно­му праві нашої країни з'явилася низка нових за своїм змістом правових норм, покликаних врегулювати ту частину земельних відносин, які виникають між власниками та користувачами суміжних (сусідніх) земельних ділянок, але не регулюються нор­мами права власності, права користування чи права земельного сервітуту. До таких норм належать норми, які містяться у главі 17 ЗК України, що має назву «Добросусідство», та деяких інших його статтях.

Як відомо, земельне законодавство надає власникам та кори­стувачам земельних ділянок свободу вибору способів та видів їх використання в межах встановленого відповідним органом влади цільового призначення цих ділянок. Однак обраний власником чи користувачем земельної ділянки відповідно до чинного зако­нодавства спосіб використання землі може по-різному впливати на осіб, які використовують сусідні (суміжні) земельні ділянки, а також на самі земельні ділянки. Трапляються випадки, коли останні зазнають негативного впливу від діяльності (або без­діяльності), яку правомірно здійснює (або утримується від здійснення) власник чи користувач сусідньої ділянки. Однак цільове призначення земельних ділянок дає змогу їх власникам та користувачам здійснювати ту чи іншу правомірну діяльність на земельній ділянці різними способами, засобами або на різних частинах земельної ділянки.

Разом із тим, у більшості випадків використання землі за тим чи іншим цільовим призначенням її власники та користувачі ма­ють можливість вибору способу діяльності, яку вони здійснюють на земельній ділянці відповідно до її цільового призначення. Проте дозволені законом способи використання земельних діля­нок можуть по-різному впливати на сусідні земельні ділянки, людей, які їх використовують, а також на тварин та рослинний покрив ділянок. Йдеться про вчинення певного фізичного впливу на них. Деякі способи використання земельних ділянок можуть завдавати мінімальний вплив, який не має негативних наслідків для сусідніх ділянок, інші ж можуть завдавати істотного нега­тивного впливу на здоров'я людей, тварин та природні ресурси сусідніх земельних ділянок.

Принципові засади добросусідських відносин знайшли відо­браження перш за все у ст. 103 ЗК України. Згідно з цією стат­тею власники та користувачі земельних ділянок, дотримую­чись правил добросусідства, зобов'язані обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, за яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок створюється найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднен­ня тощо).

При цьому ЗК України містить приблизний перелік можли­вих негативних впливів на сусідні земельні ділянки, до яких на­лежать:

а) затінення, коли в результаті будівництва власником чи ко- ристувачем на своїй земельній ділянці будівлі чи споруди, яка че- рез її висоту чи розташування поблизу межі суміжної земельної ділянки заважає доступу сонячного світла на цю земельну ділян- ку, позбавляючи відповідного комфорту людей, які постійно пере- бувають на цій ділянці, або ж потрапляння сонячного випроміню- вання на рослинність ділянки, що пригнічує її ріст;

б) задимлення, що спричиняється постійним або періодичним спалюванням на земельній ділянці сміття, листя тощо, в резуль- таті чого забруднюється повітря на сусідній ділянці;

в) неприємні запахи, що виникають у результаті утримання худоби або здійснення іншої діяльності і поширюються на сусідні земельні ділянки;

г) шумове забруднення, яке виникає при використанні влас- никами чи користувачами земельних ділянок певних технічних засобів (верстати, пилорами тощо), зокрема звуковідтворюючих пристроїв (радіо, магнітофони тощо).

Крім того, в ряді випадків здійснювані власниками та кори­стувачами на належних їм земельних ділянках певні види діяль­ності, які не суперечать цільовому призначенню цих ділянок, мо­жуть завдавати сусіднім ділянкам значно більшого фізичного впливу. Цей вплив може бути настільки значним, що в резуль­таті на одній чи кількох сусідніх земельних ділянках можуть ви­никнути умови, які унеможливлять використання цих ділянок за їх цільовим призначенням. Наприклад, власник земельної ділян­ки спорудив на ній копанку (штучний водний об'єкт), в результаті чого на сусідніх земельних ділянках істотно підвищився рівень ґрунтових вод, через що ці ділянки стали непридатними для ви­користання за їх цільовим призначенням (наприклад, на земель­ній ділянці сільськогосподарського призначення гинуть (вимо­кають) посіви, на присадибній ділянці в підвалах будівель і споруд з'явилися ґрунтові води, що руйнують будівлю, тощо). Такий вплив діяльності, здійснюваної на одній земельній ділянці, на сусідні ділянки ЗК України кваліфікує як неприпустимий.

Неприпустимість впливу означає, що діяльність, якою він спри­чинений, має бути припинена (у наведеному випадку — шляхом спуску води і засипання штучно створеного водного об'єкта).

Отже, здійснення неприпустимого впливу на сусідні земельні ділянки категорично забороняється. Тобто кожен власник чи ко­ристувач земельної ділянки не має права використовувати її способами, в результаті застосування яких на сусідніх земель­них ділянках виникне ситуація, за якої їх власники чй користу­вачі будуть позбавлені можливості використовувати належні їм земельні ділянки за цільовим призначенням внаслідок непри­пустимого впливу.

Важливою вимогою права добросусідства є вимога збережен­ня, а в разі необхідності — відновлення спільних меж, тобто меж між двома земельними ділянками. Власники та користувачі суміжних земельних ділянок зобов'язані у такий спосіб викори­стовувати належні їм ділянки, щоб, по-перше, не зазіхати, без дозволу не проникати на сусідні земельні ділянки, тобто проти­правно не переходити за межу між власною та сусідньою ділян­ками, по-друге, підтримувати позначення такої межі в натурі (на місцевості) в належному стані.

Слід відзначити, що добросусідство з точки зору земельного права є не лише моральною, а й правовою категорією. Викладені вище вимоги щодо дотримання правил добросусідства покликані забезпечити встановлення між власниками та користувачами сусідніх, зокрема суміжних, земельних ділянок таких правових відносин, за яких вони отримуватимуть можливість найбільш повного, безпечного та комфортного використання належних їм земельних ділянок відповідно до цільового призначення цих ділянок для задоволення власних потреб.

Отже, за земельним законодавством України добросусідство є сукупністю врегульованих нормами земельного права відносин між власниками (користувачами) суміжних (сусідніх) земельних ділянок, у рамках яких вони мають можливість найбільш повно­го, комфортного та безпечного використання земельних ділянок відповідно до цільового призначення цих ділянок.

Право добросусідства слід розрізняти в об'єктивному та суб'єктивному аспектах.

Право добросусідства в об'єктивному аспекті — це сукупність правових норм, якими встановлені правила добросусідства та ви­значені способи їх здійснення. Завдання цих правових норм поля­гає у забезпеченні умов для найбільш повного, комфортного та безпечного використання земельних ділянок їх власниками (ко­ристувачами) відповідно до цільового призначення цих ділянок.

Реалізація зазначених правових норм на практиці має своїм ре­зультатом виникнення правовідносин добросусідства, які характе­ризуються притаманним їм правовим змістом: суб'єктним складом та правами й обов'язками, а також підставами виникнення та стро­ком існування. Отже, право добросусідства в суб'єктивному ас­пекті є сукупністю прав та обов'язків власників (користувачів) суміжних (сусідніх) земельних ділянок, спрямованих на забезпе­чення умов для найбільш повного, комфортного та безпечного ви­користання земельних ділянок їх власниками (користувачами) відповідно до цільового призначення цих ділянок.

До суб'єктивних прав власників і користувачів земельних ділянок, які виникають у межах правовідносин добросусідства, належать:

125. право вимагати від власників (користувачів) суміжних (сусідніх) земельних ділянок обрання таких способів викори­стання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначен­ня, за яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задим­лення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо);

126. право вимагати від власників (користувачів) суміжних (сусідніх) земельних ділянок припинення використання належ­них їм земельних ділянок такими способами, які не дають змоги власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок ви­користовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив);

127. право вимагати від власників (користувачів) суміжних (сусідніх) земельних ділянок припинення здійснюваної на сусід­ній земельній ділянці діяльності, яка може шкідливо вплинути на здоров'я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки тощо;

4) право вимагати від власників (користувачів) суміжних зе- мельних ділянок дотримуватися правового режиму меж ділянок.

Зазначеним суб'єктивним правам кореспондують відповідні обов'язки власників (користувачів) суміжних (сусідніх) земель­них ділянок щодо вчинення певних дій чи утримання від їх вчи­нення. До таких обов'язків належать:

128. обов'язок обрання таких способів використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, за яких власни­кам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні за­пахи, шумове забруднення тощо). Разом із тим, це право може бути реалізоване за умови, якщо розмір сусідньої (суміжної) земельної ділянки або характер її забудови є такими, що дають можливість перемістити джерело негативного впливу на сусідні ділянки в інше місце або ж істотно знизити інтенсивність такого впливу на сусідів;

129. обов'язок припинити використання належних їм земельних ділянок такими способами, які не дають змоги власникам, земле­користувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням; якщо інтенсивність негативного впливу від такого джерела є настільки високою, що завдає здоров'ю чи самопочуттю сусідів такої шкоди, яка загрожує їх життю, фізич­ному чи психічному стану. Крім здоров'я та самопочуття люди­ни, такий вплив може завдавати непоправної шкоди тваринам, які утримуються на сусідніх ділянках, якості повітря, стану са­мих земельних ділянок, розташованих на них інших природних ресурсах тощо. Саме такий негативний вплив кваліфікується як неприпустимий і підлягає обов'язковому припиненню;

3) обов'язок дотримання правового режиму спільних меж суміжних земельних ділянок.

Суб'єктами правовідносин добросусідства можуть бути го­ловним чином громадяни, які володіють земельними ділянками на підставі права власності, права постійного користування чи права оренди, якщо належні їм земельні ділянки безпосередньо межують між собою або ж розташовані у безпосередній близь­кості (сусідні земельні ділянки). Такими суб'єктами можуть ви­ступати також юридичні особи.

Водночас, до суб'єктів права добросусідства не можна відно­сити власників та користувачів тих земельних ділянок, навколо яких встановлені санітарно-захисні зони (ст. 114 ЗК України) та зони особливого режиму використання земель (ст. 115 ЗК України), завданням яких є встановлення просторового бар'єра між земельною ділянкою, на якій розташоване джерело негатив­ного впливу на навколишнє середовище, включаючи й сусідні зе­мельні ділянки. Так, згідно зі ст. 114 Кодексу санітарно-захисні зони створюються навколо об'єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об'єктів від територій житлової забудови. Саме тому у межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об'єктів, об'єктів соціальної інфраструктури та інших об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей. Аналогічним є зав­дання зон особливого режиму використання земель. Як встанов­лено у ст. 115 ЗК України, зони особливого режиму використання земель створюються навколо військових об'єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, для забезпечення функціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а та­кож захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.

Право добросусідства — інститут земельного права України. Права та обов'язки щодо добросусідства закріплені в правових нормах, що містяться у ЗК України, Законі України «Про земле­устрій» та деяких інших нормативно-правових актах. Кількість, однорідність за змістом та об'єднаність цих норм спільним для них завданням забезпечення між власниками та користувачами сусідніх земельних ділянок добросусідських відносин дає, на наш погляд, підстави стверджувати, що норми-правила добро­сусідства утворюють окремий інститут земельного права Украї­ни — інститут права добросусідства. Цей інститут не є сформо­ваним такою мірою, як, наприклад, інститут права власності на землю чи інститут права користування землею. Інститут права добросусідства перебуває у стадії становлення. Норми інституту добросусідства характеризуються різним рівнем розвитку, пов­ноти та чіткості змісту і взаємодії між собою, в результаті чого вони істотно різняться за ефективністю впливу на відносини, які виникають між власниками (користувачами) суміжних (сусід­ніх) земельних ділянок.