4. Підстави та порядок виникнення права земельного сервітуту

Підставами встановлення земельного сервітуту є юридичні факти, з якими закон пов'язує можливість виникнення права зе­мельного сервітуту відповідного виду. Згідно зі ст. 100 ЗК України та ст. 402 ЦК України, земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Підстави та порядок виникнення права сусідського земель­ного сервітуту. ЗК України передбачає дві підстави встановлен­ня сусідського земельного сервітуту: договір і рішення суду. В обох випадках ініціатором встановлення сусідського земельно­го сервітуту може бути власник або користувач земельної ділян­ки, який має потребу у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки для усунення недоліків його ділянки, пов'язаних з її розташуванням чи природним станом. Власник (користувач) земельної ділянки, будучи зацікавленим у встанов­ленні сусідського земельного сервітуту, повинен звернутися до власника (користувача) суміжної ділянки з пропозицією укла­сти договір на обмежене постійне або строкове користування цією ділянкою в рамках конкретного земельного сервітуту.

Якщо власники (користувачі) двох сусідніх земельних діля­нок дійшли згоди про встановлення земельного сервітуту, вони повинні закріпити досягнуту домовленість у договорі про вста­новлення сусідського земельного сервітуту. Договір укладається у письмовій формі і підписується власником (користувачем) обслуговуючої ділянки і власником (користувачем) панівної ділянки. Якщо власники (користувачі) сусідніх ділянок не дійшли згоди щодо встановлення земельного сервітуту, то влас­ник (користувач) панівної земельної ділянки повинен звернути­ся до суду з заявою про встановлення земельного сервітуту. Рішення суду про задоволення заяви є підставою для встанов­лення земельного сервітуту.

Моментом виникнення у власника (користувача) панівної земельної ділянки права використовувати обслуговуючу зе­мельну ділянку в рамках того чи іншого сусідського земельного сервітуту є державна реєстрація договору про встановлення зе­мельного сервітуту чи рішення суду про встановлення земельно­го сервітуту органом, на який покладене здійснення державної реєстрації прав на землю.

Підстави та порядок виникнення та відчуження права осо­бистого земельного сервітуту. Право користування чужою зе­мельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітев-зис) встановлюється договором між власником земельної ділян­ки та особою, яка виявила бажання користуватися нею за цільовим призначенням (ст. 407 ЦК України). Що стосується підстав виникнення права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), то воно може виникати як на підставі договору, так і на підставі заповіту (ст. 413 ЦК України).

Укладення договору про встановлення емфітевзису чи супер-фіцію має правостворююче значення у виникненні особистого зе­мельного сервітуту. Саме в договорі власник земельної ділянки та особа, якій передаються права щодо володіння та користуван­ня нею, визначають права та обов'язки сторін, у першу чергу права та обов'язки суб'єкта права особистого земельного сервітуту, тим самим формуючи його зміст.

Аналогічне значення у виникненні права особистого земельно­го сервітуту відіграє й заповіт. У заповіті власник земельної ділянки заповідає право власності на користь однієї особи, а, на­приклад, право суперфіцію — на користь іншої. При цьому за­повідач у своєму заповіті визначає, який обсяг прав у рамках су­перфіцію він бажає передати спадкоємцеві. Слід зазначити, що сам факт укладення заповіту ще не породжує виникнення супер­фіцію, який надає не тільки певні права щодо земельної ділянки, а й покладає певні обов'язки. Виникнення суперфіцію відбувається за умови, що спадкоємець приймає суперфіцій у порядку, вста­новленому для прийняття спадкоємцями спадщини.

Відчуження права особистого земельного сервітуту може здійснити особа, на користь якої такий сервітут встановлений договором чи на підставі заповіту. Відчуження особистого зе­мельного сервітуту може здійснюватися шляхом укладення відповідного цивільного правочину: договорів купівлі-продажу, дарування, міни тощо. Проте у разі продажу права користування земельною ділянкою власник цієї земельної ділянки має пере­важне перед іншими особами право на його придбання, за ціною, що оголошена для продажу, та на інших рівних умовах.

Слід мати на увазі, що при відчуженні емфітевзису та су­перфіцію необхідно дотримуватися правила про те, що особа, якій належить особистий земельний сервітут, має право переда­ти іншій особі стільки прав, скільки має сама. Тобто при відчу­женні особистого земельного сервітуту відчуженню підлягають усі права та обов'язки суб'єкта права особистого земельного сервітуту, які були визначені у договорі про його встановлення чи в заповіті.

Крім того, право особистого земельного сервітуту може бути об'єктом звернення стягнення на майно боржника.

Підстави виникнення права публічного земельного сер­вітуту. Виникнення права публічного земельного сервітуту відбувається на підставі закону, яким встановлюється той чи інший публічний сервітут. У разі прийняття такого закону у необмеженої кількості осіб виникає право на безплатний доступ та перебування на земельній ділянці державної, комунальної та приватної власності для задоволення певних особистих потреб.