2. Правові вимоги щодо охорони

та використання земель водного фонду

Порядок охорони та використання тієї частини земель водно­го фонду, які вкриті водою, регламентується законом. Згідно зі ст. 86 ВК України на земельних ділянках дна водних об'єктів — річок, озер, водосховищ, морів тощо — можуть проводитися лише роботи, пов'язані з будівництвом гідротехнічних споруд, поглибленням дна для судноплавства, видобуванням корисних копалин (крім піску, гальки і гравію в руслах малих та гірських річок), прокладанням кабелів, трубопроводів, інших комуніка­цій, а також бурові та геологорозвідувальні роботи. Місця і поря­док проведення зазначених робіт визначаються відповідно до проектів, що погоджуються з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

Однак будь-які будівельні, днопоглиблювальні роботи, видо­бування піску і гравію, прокладання кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на дні водних об'єктів можуть здійснюватися за наявності дозволів, які видаються територіальними органами Держводгоспу за погодженням з територіальними органами Мінприроди. Порядок надання таких дозволів встановлений по­становою Кабінету Міністрів України «Про затвердження По­рядку видачі дозволів на проведення робіт на землях водного фонду» від 12 липня 2005 р.

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попе­редження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони. Залежно від харак­теру водного об'єкта водоохоронні зони бувають двох видів. До першого виду належать водоохоронні зони, які встановлюються навколо замкнених водних об'єктів (озер, водосховищ, ставків тощо). Водоохоронна зона навколо таких водних об'єктів є зе­мельною ділянкою, яка розташована по всьому периметру замкненого водного об'єкта, опоясуючи його. До другого виду водоохоронних зон належать ті з них, які встановлюються вздовж берегів незамкнених, тобто лінійних водних об'єктів. Такі водоохоронні зони встановлюються вздовж обох берегів рік і являють собою лінійно розташовані земельні ділянки, які тяг­нуться від витоку ріки до її гирла.

Розміри водоохоронних зон визначаються за проектами земле­устрою з урахуванням характеру водного об'єкта, його конфігу­рації та цільового призначення земель, розташованих на прибе­режній території (ст. 58 ЗК України). Проте водоохоронна зона має визначені межі. Зокрема, виділяється внутрішня і зовнішня межі. Внутрішня межа водоохоронної зони збігається з мінімаль­ним рівнем води у водному об'єкті. При цьому не має значення категорія водного об'єкта, його правовий режим та характер водо­користування. Зовнішня межа водоохоронної зони залежить від категорії земель, видів населених пунктів, територією яких вона проходить, а також від природних характеристик водних об'єктів.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та ре­жиму ведення господарської діяльності в них затверджений по­становою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. № 486^і. Згідно з постановою розміри і межі водохоронних зон визнача­ються проектом землеустрою на основі нормативно-технічної документації. Проекти таких зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноваже­них органів. Такі проекти підлягають узгодженню з органами охорони навколишнього природного середовища, земельних ре­сурсів, власниками землі, землекористувачами та затверджу­ються відповідними місцевими органами виконавчої влади та ор­ганами місцевого самоврядування.

Правовий режим водоохоронних зон залежить від типу вод­ного об'єкта, уздовж чи навколо якого вони встановлені, та охо­ронної спрямованості зони. Водоохоронна зона є природоохорон­ною територією господарської діяльності, що регулюється. На території водоохоронних зон забороняється: 1) використання стійких та сильнодіючих пестицидів; 2) влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; 3) скидання неочи-щених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки. В окремих випадках у водоохоронній зоні може бути дозволено добування піску і гравію за межами земель водного фонду на сухій частині запла­ви, у праруслах річок за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного госпо­дарства та геології (ст. 87 ВК України).

Самі по собі території водоохоронних зон не мають статусу зе­мель водного фонду. Однак на території водоохоронних зон мо­жуть встановлюватися прибережні захисні смуги, смуги відве­дення, берегові смуги водних шляхів та зони санітарної охорони водних об'єктів, які належать до земель водного фонду і мають спеціальний правовий режим. Отже, в їх межах діють правові об­меження щодо господарської діяльності, встановлені як для во­доохоронних зон, так і правові обмеження, встановлені щодо господарської діяльності на територіях прибережних захисних смуг, смуг відведення, берегових смуг водних шляхів та зон санітарної охорони.

Уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших во­дойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднен­ня і засмічення та збереження їх водності виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережною захисною смугою є частина водоохоронної зони, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності. Такі смуги встановлю­ються уздовж урізу води (у меженний період) з мінімальною ши­риною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари — 25 м; б) для середніх річок, водо­сховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гекта­ри — 50 м; в) для великих річок, водосховищ на них та озер — 100 м. Якщо крутизна схилів уздовж водойми перевищує три градуси, то мінімальна ширина прибережної захисної смуги под­воюється. Що стосується прибережних захисних смуг уздовж таких водойм, як моря, морські затоки та лимани, то їх розмір та межі встановлюються за проектами землеустрою, а в межах на­селених пунктів — ще й з урахуванням містобудівної докумен­тації (ст. 60 ЗК України). Разом із тим, згідно зі ст. 88 ВК України ширина прибережної захисної смуги уздовж таких водних об'єктів має становити не менше двох кілометрів від урізу води.

Основною метою встановлення прибережних захисних смуг є охорона поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічен­ня та збереження їх водності. Тому у прибережних захисних смугах, встановлених уздовж річок, навколо водойм та на остро­вах, забороняються такі види господарської діяльності, як: а) ро­зорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; б) зберігання та застосування пестицидів і добрив; в) влаштування літніх таборів для худоби; г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехніч­них, гідрометричних та лінійних), зокрема баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.

Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, мо­жуть експлуатуватися за їх призначенням, якщо при цьому не порушується її режим. Проте непридатні для експлуатації спо­руди, а також ті, що не відповідають встановленим екологічним вимогам господарювання на прибережних захисних смугах, підлягають винесенню за їх межі (ст. 61 ЗК України).

Аналогічні обмеження передбачені законом і щодо господар­ської діяльності на прибережних захисних смугах, встановлених уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внут­рішніх морських водах. Так, у межах таких смуг забороняється: а) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і на­копичувачів стічних вод; б) влаштування вигребів для накопичен­ня господарсько-побутових стічних вод об'ємом понад 1 куб. м на добу; в) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів; г) застосування сильнодіючих пестицидів (ст. 62 ЗК України).

У межах населених пунктів розміри прибережної захисної смуги встановлюються з урахуванням правил їх забудови на підставі містобудівної документації. Межі таких смуг підляга­ють закріпленню в натурі (на місцевості) чітко видимими знака­ми на відстані видимості один від одного. Контроль за створенням прибережних захисних смуг, а також за дотриманням режиму використання їх територій здійснюється місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядуван­ня та органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України.

Уздовж штучно створених водних об'єктів та споруд (каналів зрошувальних і осушувальних систем, гідротехнічних та гідро­метричних споруд, водойм і гребель) встановлюється інший вид водоохоронних зон — смуги відведення. Основним завданням встановлення смуг відведення є забезпечення експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування штучно створених водних об'єктів. Тому земельні ділянки в межах смуг відведення, як правило, надаються для створення водоохорон­них насаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідро­технічних споруд, будівництва переправ тощо. Розміри та ре­жим використання земельних ділянок смуг відведення визнача­ються за проектами землеустрою для кожного водного об'єкта (ст. 63 ЗК України).

Розміри та режим використання земельних ділянок смуг відведення визначаються проектами землеустрою. Проекти землеустрою розробляються на замовлення користувачів відпо­відних штучно створених водних об'єктів та споруд, узгоджу­ються зі спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища і водного господарства та затверджуються водо­користувачами.

Уздовж водних об'єктів, які використовуються як водні шля­хи сполучення,, встановлюються берегові смуги водних шля­хів — земельні ділянки водного фонду з особливим режимом ко­ристування. Берегові смуги водних шляхів встановлюються тільки на судноплавних водних шляхах за межами населених пунктів (ст. 64 ЗК України, ст. 92 ВК України). Згідно зі ст. 67 ВК України перелік внутрішніх водних шляхів, віднесених до кате­горії судноплавних, затверджується Кабінетом Міністрів Украї­ни. Кабінет Міністрів України затвердив перелік річкових і морських шляхів постановою від 12 червня 1996 р. № 640^і.

Порядок встановлення берегових смуг водних шляхів і кори­стування ними затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку складання паспортів річок і Порядку установлення берегових смуг водних шляхів та користу­вання ними» від 14 квітня 1997 р.² Згідно з постановою берегові смуги водних шляхів не є лінійними земельними ділянками. Вони встановлюються лише на окремих ділянках уздовж судноплав­них водних шляхів і лише за межами населених пунктів.

Берегові смуги водних шляхів встановлюються і використо­вуються для проведення робіт, пов'язаних зі створенням умов для безпечного судноплавства. Тому в межах таких смуг дозво­ляється лише: влаштування причалів, установлення пристроїв для навантаження і розвантаження самохідних суден і барж, тимчасових пристроїв для швартування суден і наплавних спо­руд, а також тимчасове зберігання вантажів та механічної тяги суден; установлення берегових навігаційних знаків; установлен­ня гідрометрологічних постів; зберігання твердого палива для суден підприємств і організацій водного транспорту, а також тимчасове зберігання суднового обладнання; влаштування тим­часових зимових приміщень і проведення інших робіт у разі випадкової зимівлі чи виходу з експлуатації судна. Разом із тим, на берегових смугах водних шляхів забороняється діяльність, що суперечить їх цільовому призначенню, а господарська діяльність обмежується відповідно до ст. 89 ВК України.