4. Суб'єкти права власності на землю

У земельно-правових відносинах суб'єктами права власності на землю, земельну ділянку чи її частину виступають особи, які можуть бути учасниками не лише земельних, а й цивільних пра-

Титова Н. І. Земля як об'єкт правового регулювання // Право Украї­ни. — 1998. — № 4. — С. 10-11.

вовідносин, враховуючи, що земельні правовідносини виступа­ють як комплексні земельні і цивільні правовідносини. Це пов'язано з тим, що право власності здійснюється шляхом ви­знання землі як об'єкта надбання, відчуження, об'єкта товарного обігу і ринкових відносин, об'єкта речового права.

Конституція України (ст. 13) встановлює, що суб'єктом права власності на землю є Український народ, який здійснює це право через органи державної влади (державна власність), та органи місцевого самоврядування (комунальна власність). Згідно зі ст. 14 Конституції України право власності на землю в Україні набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Визначення Ук­раїнського народу і держави як суб'єктів права власності на зем­лю, від імені яких виступають органи державної влади, свідчить, що держава не ототожнює їх правовий статус, і підкреслює, що в першому випадку (ст. 13) йдеться про суб'єкт права в розумінні визнання Українського народу як суверена, його верховенства права на всі землі, що охоплюються категорією території держа­ви, а також про те, що суб'єктами права інших форм власності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших дер­жав та особи без громадянства. У другому випадку — у ст. 14 Конституції України та ст. 84 ЗК України держава розгля­дається як суб'єкт права на землю, що належить до державної форми власності, яка за правовим режимом із позиції цивільного і земельного права є рівноправною з приватною формою влас­ності і з власністю на землю юридичних осіб, яка гарантується державою. За таких умов земельні відносини регулюються нор­мами публічного права.

Оскільки згідно зі ст. 13 Конституції України право тери­торіального земельного верховенства Українського народу реа­лізується органами державної влади та органами місцевого са­моврядування, то послідовним буде висновок про те, що суб'єктами права державної власності на землю як об'єкта гос­подарювання виступають держава в цілому (державна влас­ність), територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах (комунальна власність). До їхньої комунальної спільної влас­ності належить також земля, що перебуває в управлінні район­них і обласних рад (ст. 142 Конституції України). З такою кон­цепцією узгоджуються норми ЗК України, якими визначається компетенція сільських, селищних і міських районного підпоряд­кування та міських рад у галузі регулювання земельних відно­син і розпорядження землею (ст. 12 ЗК України), компетенція районних, обласних рад (статті 8,10,11 ЗК України), Автономної Республіки Крим (ст. 7 ЗК України), а також компетенція державної законодавчої і виконавчої влади України (статті б, 13 ЗК України) у галузі регулювання земельних відносин.

Виходячи з викладених концептуальних положень про зем­лю, визначених Конституцією України, суб'єктами права влас­ності на землі господарського призначення є:

— громадяни;

-— юридичні особи;

•■—органи місцевого самоврядування та органи державної вла­ди (ст. 2 ЗК України).

Суб'єктами управління землями, що належать до спільної власності територіальних громад населених пунктів, є районні та обласні ради Верховної Ради Автономної Республіки Крим (статті 8,10 ЗК України).

Громадяни України можуть бути суб'єктами права власності на земельні ділянки за наявності у них цивільної правоздатності. Правоздатність громадянина визнається в Україні однаковою мірою за всіма громадянами України. Вона виникає з дня наро­дження громадянина і триває до кінця його життя. Дієздатність громадянина в повному обсязі виникає з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку. У випадках, коли грома­дянин одружується до досягнення 18-річного віку, він набуває повної дієздатності з часу одруження. Для жінок такий вік може настати з 17 років. Особа, яка досягла 14 років, має право подава­ти заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника (ст. 1260 ЦК України).

Юридична особа — це спеціальний абстрактний суб'єкт права власності, земельних, майнових і господарських відносин.

Розроблення поняття юридичної особи як особливого суб'єкта цивільних прав має тривалу історію, починаючи з часів розвитку римського права.

Юридична особа, за визначенням професора Я. М. Шевченко, є певним структурним утворенням, спеціально розрахованим на те, щоб «володіти, користуватися і розпоряджатися майном, вступати в угоди в цивільному обороті і мати своє обличчя у вка­заному обороті»¹. Згідно зі ст. 80 ЦК України «юридичними осо­бами визнаються організації, які створені і зареєстровані у вста­новленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем і відповідачем у суді». Таке поняття базується на зовнішніх озна­ках юридичної особи. Воно не дає чіткого уявлення про її внут­рішню структуру і внутрішній зміст. Відомий вчений у галузі римського права професор О. А. Підопригора пише, що резуль­татом тривалого розвитку ідеї юридичної особи стало визнання класичним правом таких ознак цього суб'єкта права:

а) у сфері цивільно-правових відносин корпорації й об'єднан- ня прирівнюються до фізичних осіб;

б) вихід зі складу об'єднання окремих осіб ніякою мірою не впливає на його юридичне становище;

в) майно корпорації не є ні спільною власністю всіх членів кор- порації, ні її окремих членів. Це відособлена від її членів власність самої корпорації як особливого суб'єкта права;

г) корпорація від свого власного імені має право вступати у будь-які цивільно-правові відносини як з фізичними особами, так і юридичними. Ці відносини здійснюються за допомогою фізичних осіб, уповноважених на це в установленому порядку².