4. Консервація земель

Важливим напрямом охорони земель сільськогосподарського призначення України є консервація деградованих, малопродук­тивних і техногенно забруднених угідь. Згідно із ЗК України (ст. 171) до деградованих земель належать: а) земельні ділянки, поверхня яких порушена внаслідок землетрусу, зсувів, карсто-утворення, повеней, добування корисних копалин тощо; б) зе­мельні ділянки з еродованими, перезволоженими ґрунтами, ґрунтами з підвищеною кислотністю або засоленістю, забрудне­ними хімічними речовинами ґрунтами тощо. Малопродуктивни­ми землями вважаються сільськогосподарські угіддя, ґрунти яких характеризуються негативними природними властивостя­ми, низькою родючістю, а їх господарське використання за при­значенням є економічно неефективним. Техногенно забруднени­ми є землі, забруднені внаслідок господарської діяльності люди­ни, що призвела до деградації земель та негативного впливу на довкілля і здоров'я людей. До техногенно забруднених земель належать також землі радіаційно небезпечні та радіоактивно за­бруднені, землі, забруднені важкими металами, іншими хімічни­ми елементами тощо (ст. 169 ЗК України).

Консервація земель передбачає тимчасове виведення дегра-дованих, малопродуктивних і техногенно забруднених сільсько­господарських угідь із сільськогосподарського використання, проведення на таких угіддях комплексу робіт з відновлення їх родючості (головним чином, залуження або заліснення) та повер­нення їх у сферу сільськогосподарського виробництва. Земельне законодавство зобов'язує власників і користувачів земельних ділянок вживати заходів щодо збереження якості сільськогоспо­дарських угідь та підвищення їх родючості у процесі викори­стання таких земель. Тому консервація земель здійснюється лише щодо тих земель, відновлення продуктивних та еко­логічних властивостей яких у процесі їх сільськогосподарського використання неможливе. Тому консервації підлягають лише ті деградовані і малопродуктивні землі, господарське використан­ня яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним. А що стосується техногенно забруднених земельних ділянок, то консервації підлягають землі, на яких неможливо одержати еко­логічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров'я (ст. 172 ЗК України).

1 Офіційний вісник України. — 2003. — № 8. — Ст. 323. 364

З метою конкретизації норм ЗК України щодо консервації зе­мель Держкомзем України видав наказ від 17 жовтня 2002 р. №175, яким затвердив Порядок консервації земель¹. Порядок обов'язковий для керівництва в роботі державними органами виконавчої влади, розповсюджується на власників землі, земле­користувачів, зокрема орендарів, і має рекомендаційний харак­тер для органів місцевого самоврядування.

Оскільки згідно із законом власники і користувачі земельних ділянок зобов'язані вживати заходів щодо підвищення родю­чості ґрунтів та збереження інших корисних властивостей землі, то на них покладено й обов'язок ініціювання консервації земель­них ділянок, що знаходяться у їх власності чи користуванні. Крім власників та користувачів землі, з ініціативою проведення кон­сервації тих чи інших земельних ділянок можуть виступити місцеві землевпорядні та природоохоронні органи.

У випадку ініціювання консервації земельної ділянки її влас­ником чи користувачем він має подати заяву або клопотання до відповідної державної адміністрації (сільської, селищної, міської ради) за місцем розташування земельної ділянки, в якій зазна­чаються причини необхідності проведення консервації земель. Зокрема, причиною для проведення консервації земельної ділянки може бути: а) порушення поверхні земельної ділянки унаслідок землетрусів, зсувів, карстоутворення, повеней, добу­вання корисних копалин тощо; б) еродованість земельної ділян­ки, її перезволоження з підвищеною кислотністю або засоленіс­тю, а також забрудненість ґрунту хімічними речовинами й інши­ми видами забруднень, небезпечних для здоров'я людей; в) малопродуктивність земельної ділянки, ґрунти якої характе­ризуються негативними природними властивостями та низькою родючістю; г) радіаційна небезпечність земельної ділянки, її радіоактивна забрудненість або забрудненість важкими метала­ми та іншими хімічними елементами земель тощо.

До заяви або клопотання про ініціювання консервації земель­ної ділянки її власник чи користувач повинні додати: 1) копію до­кумента, що посвідчує право на земельну ділянку; 2) викопію-вання із земельно-кадастрового плану орієнтовних меж земель­ної ділянки, яка пропонується до консервації; 3) агрохімічний паспорт земельної ділянки (за наявності); 4) матеріали власних спостережень (фотознімки), таблиці динаміки врожайності сільськогосподарських культур тощо.

Якщо власник чи користувач деградованої, малопродук­тивної чи техногенно забрудненої земельної ділянки не ініціює її консервацію добровільно, то відповідний землевпорядний чи природоохоронний орган може звернутися до нього з вимогою про консервацію земельної ділянки. У такому випадку Державна інспекція з контролю за використанням і охороною земель видає власнику чи користувачу земельної ділянки вказівку (припис), а Державна екологічна інспекція — припис про припинення госпо­дарського використання ділянки та її консервацію. Після отри­мання вказівки або припису власник землі або землекористу-вач-орендар зобов'язаний протягом ЗО днів ініціювати проведен­ня робіт з консервації земель.

Якщо деградовані, малопродуктивні й техногенно забруднені земельні ділянки розташовані на землях запасу, подання про їх консервацію здійснює місцевий орган земельних ресурсів або природоохоронний орган.

Консервація земель здійснюється за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. На підставі заяви або клопотання про консервацію земельної ділянки, поданих власником землі, землекористувачем або землевпорядним чи при­родоохоронним органом, відповідна державна адміністрація видає розпорядження (сільська, селищна, міська рада приймає рішення) про створення комісії з обстеження земель у натурі (на місцевості) та підготовки висновків про доцільність їх консервації. До складу комісії залучаються власник чи користувач земельної ділянки, а також представники Кримського республіканського або обласного державного проектно-технологічного центру охорони родючості ґрунтів і якості продукції та землевпорядної організації, які мають ліцензію на проведення землевпорядних робіт, місцевого органу земельних ресурсів та природоохоронного органу. Комісія повинна провести обстеження земельної ділянки у натурі (на місцевості) та підготувати матеріали і висновок про доцільність консервації зе­мель та подати ці матеріали до відповідної державної адміністрації, сільської, селищної чи міської ради. За результатами обстеження земельної ділянки у натурі (на місцевості) складається звіт про її стан та надаються пропозиції щодо її консервації.

Орган влади, якому подані матеріали та висновок про консер­вацію земельної ділянки, повинен протягом ЗО днів розглянути їх та видати розпорядження (рішення) про консервацію земель державної або комунальної власності. Однак якщо земельна ділянка перебуває у приватній власності, розпорядження

(рішення) про її консервацію приймається на підставі договору з власником земельної ділянки.

Обов'язковою умовою проведення консервації земель є роз­роблення проекту консервації земельної ділянки. Для підготовки проекту власник земельної ділянки повинен укласти з землевпо­рядною організацією, яка має ліцензію на виконання землевпо­рядних робіт, договір на його розробку. Якщо власником земельної ділянки є держава чи територіальна громада, то до­говір на розробку проекту консервації земельної ділянки укла­дає з землевпорядною організацією відповідний орган державної влади чи орган місцевого самоврядування.

Після схвалення проекту консервації земельної ділянки дер­жавною землевпорядною експертизою він підлягає виконанню. Воно розпочинається з того, що землевпорядна організація, яка його підготувала, визначає межі земельної ділянки, яка підлягає консервації, в натурі (на місцевості) складає акт про перенесення меж земельних ділянок у натуру (на місцевість). Акт підписують представники землевпорядної організації, замовника та місце­вого органу земельних ресурсів.

Реалізовуючи проект консервації земельної ділянки, її влас­ник чи користувач повинні здійснити залуження чи заліснення ділянки. Залуження полягає у її засіванні насінням багаторічних трав, а заліснення — у закладенні деревних насаджень. Викори­стання земельної ділянки, що перебуває у стані консервації, для вирощування сільськогосподарських культур забороняється. Однак за наявності земель запасу власник земельної ділянки може звернутися із заявою (клопотанням) до відповідної дер­жавної адміністрації, сільської, селищної чи міської ради про виділення рівноцінної земельної ділянки взамін ділянки, що пе­ребуває у стані консервації, якщо ділянка стала екологічно не­безпечною, економічно неефективною, техногенно забрудненою не з вини її власника чи користувача.

Після закінчення строку консервації земельної ділянки ко­місія, до складу якої входять представники відповідної держав­ної адміністрації, сільської, селищної чи міської ради, місцевого органу земельних ресурсів, природоохоронного органу, Крим­ського республіканського або обласного державного проектно­технологічного центру охорони родючості ґрунтів і якості про­дукції; власника земельної ділянки, проводить обстеження за­консервованих земель у натурі, (на місцевості) і вносить до від­повідних органів виконавчої влади (місцевого самоврядування), які прийняли рішення про консервацію земель, пропозицію щодо повернення земель до попереднього використання, продовження термінів консервації або про здійснення інших заходів щодо їх раціонального та екологічно безпечного використання.