1 Цивільне право: Підручник: у 2 кн. / За ред. О. В. Дзери, н. С. Кузнєцо-вої. — к: Юрінком Інтер, 1999. — Кн. 1. — с. 300-301.

До першої групи норм він відносить конституційні правила, земельно-правові, цивільно- та адміністративно-правові норми про підстави виникнення і припинення прав на майно і землю.

До другої — земельно-правові і цивільно-правові норми, яки­ми визначаються правомочності власників.

Третя група правил охоплює норми земельного, цивільного, адміністративного і кримінального права щодо захисту відносин власності¹.

Погоджуючись із такою класифікацією норм, що стосуються права власності на земельну ділянку як специфічний об'єкт пра­ва власності, треба виділити спеціальну групу правил, що нале­жать до земельного, а в окремих випадках — ще й до екологічно­го права, якими визначаються порядок та умови використання власниками земельних ділянок і землі, розподілу земель на різні категорії і встановлення для них спеціального земельно-право­вого режиму, дотримання екологічних правил. Остання група норм є визначальною для віднесення права власності на землю до інституту українського земельного права.

1 Ерофеев б. В. Земельное право: Учебник. — м.: Новый юрист, 1998. — с. 162-163.

Сервітут — обмежене право користування за певних умов чужою зем­лею; узуфрукт — право користування чужою земельною ділянкою із одержанням доходів від неї, яке надається власником земельної ділянки певній особі на визначений строк. Наприклад, надання земельної ділянки власником землі у користування іншій особі на період служби власника в армії; емфітевзис — довгострокове, відчужуване і таке, що успадко­вується, право користування чужою землею з метою сільськогосподарсь­кого виробництва. Наприклад, надання земельної ділянки в довгостроко­ву оренду; суперфіцій — право власника земельної ділянки надати зе­мельну ділянку або її частину в користування суперфіціарію — фізичній чи юридичній особі — для будівництва в установленому порядку проми­слових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель безоплатно або за обумовлену плату.

Наведене свідчить, що сукупність норм, якими регулюються відносини власності, зокрема власності на землю, має комплекс­ний характер. З цих позицій право власності на землю охоп­люється нормами більш загального інституту речового права. Проте в земельному, як і в цивільному, праві відносини власності на землю регулюються не лише за допомогою норм інституту права власності, а й за допомогою норм таких інститутів, як пра­во володіння, право земельного сервітуту тощо².

Право власності на землю, як і будь-яке інше право, може роз­глядатися в об'єктивному і суб'єктивному розумінні. Право влас­ності на землю в об'єктивному розумінні розглядається як ком­плексний правовий інститут, нормами якого регулюється стати­ка земельних правових відносин, як стан належності земельних ділянок певній особі. Комплексний характер цього інституту по­лягає в тому, що відносини земельної власності регулюються нормами як земельного, так і нормами інших галузей права.

Право власності на землю в суб'єктивному розумінні розгля­дається як сукупність правомочностей (прав та обов'язків) суб'єктів цього права щодо володіння, користування і розпоря­дження належними їм земельними ділянками. Це основний зміст права власності.

Отже, право власності на землю — це врегульовані нормами зе­мельного та інших галузей права суспільні відносини щодо воло­діння, користування і розпорядження земельними ділянками, суб'єктами яких є громадяни та юридичні особи України й іноземних держав і особи без громадянства, територіальні громади і держава.

З позицій теорії земельного права можна зробити висновок, що:

112. право власності на земельну ділянку означає сукупність усіх трьох правомочностей: володіння, користування і розпоря­дження земельною ділянкою;

113. право власності на землю може розглядатися як комплекс­ний інститут земельного та інших галузей права; як правовідно-шення; як правомочність власника і як юридичний факт, що має правоутворююче, правозмінююче і правоприпиняюче значення;

114. на обсяг правомочностей власника впливають особливості земельних ділянок, які перебувають у власності, а також особли­вості правового статусу земельних власників та інші обставини¹.